Наприкінці минулого тижня неподалік південного узбережжя Кіпру пройшли військові навчання «Evnomia» за участю військово-морських і військово-повітряних сил Греції, Кіпру та Італії. Участь у навчаннях взяла і Франція, яка до цього перекинула на Кіпр пару своїх винищувачів та направила в регіон ще один фрегат. А вже 1 вересня відбудуться маневри турецьких ВМС з бойовою стрільбою. Проходити вони будуть в східній частині Середземного моря біля узбережжя не признаної Турецької республіки Північного Кіпру.
Ці події є тільки невеличким елементом нової напруги у відносинах Туреччини та двох традиційних союзників Греції і Кіпру, які об’єктивно ніколи не відрізнялися теплотою. Але зараз це протистояння має потужну нафтогазову складову та часто балансує на межі. Тільки за останні тижні відбулися обоюдні перехоплення бойових літаків, турецькі і грецькі бойові кораблі брали один одного на таран, а заяви політиків не відрізняються миролюбністю.
Відкриття родовищ енергоносіїв в акваторії східної частини Середземного моря загострили старі протиріччя та неврегульованість питання розмежування морських кордонів між Туреччиною та Грецією. Туреччина активно проводить геологорозвідувальні роботи на шельфі у спірних водах під прикриттям своїх ВМС і апелює до норм міжнародного морського права. Греки вважають ці території своїми, але спираються вже на Лозаннський договір 1923 року, який вже слабо відповідає сучасним нормам міжнародного права в тому, що стосується розмежування морського шельфу. Сюди ж докладається питання турецької частини Кіпру. Турки, які завжди відстоювали позиції ТРПК, і зараз захищають право своїх підопічних з півночі острову на свою частину енергетичного пірога, який дістався кіпріотам.
В свою чергу, позиція Греції також далека від ідеалу. Вона явно зловживає існуючим правовим статусом спірних територій і сідати за стіл переговорів не поспішає. Більш того, разом з Кіпром, як член Європейського союзу, вона постійно апелює до Брюсселю під приводом «наших б’ють». Греція вимагає від своїх партнерів по Євросоюзу вжити всі можливі дії, щоб змусити Туреччину відмовитись від розвідки морських родовищ. Брюссель виражає стурбованість, але повністю виконувати побажання Афін і Нікосії не поспішає. Зокрема, на минулому тижні відбулася неформальна зустріч міністрів закордонних справ країн-членів ЄС, в ході якої було вирішено, що Євросоюз прискорить розробку санкцій проти Туреччини (за ведення бурових робіт в спірній акваторії). Цікаво, що під час обговорення цього питання на зустрічі голів зовнішньополітичних відомств ЄС Греція і Кіпр вдалися до певного шантажу, коли заблокували резолюцію ЄС по ситуації в Білорусі. Глава МЗС Німеччини, яка зараз головує в ЄС, Хайко Маас заявив, що метою Берліну як і раніше залишається дипломатичне вирішення проблеми в рамках прямих переговорів між Грецією і Туреччиною. Планується, що питання Туреччини буде підніматися в кінці цього вересня на саміті глав урядів країн ЄС. Але, за словами Мааса, досягнути одностайного рішення з цієї проблеми на ньому навряд чи вдасться.
Треба зазначити, що Грецію і Кіпр активно підтримує Франція, яка посилила свою присутність в Східному Середземномор’ї та активно критикує політику Ердогана в регіоні. Більш того, Париж підписав з Кіпром «в приватному порядку» угоду в сфері безпеки. На думку турецького МЗС: «позиція Франції небезпечно підштовхує Грецію і Кіпр до подальшої ескалації напруження в регіоні». Але головні інтереси Франції знаходяться не в цій частині Середземного моря. Париж дуже нервово сприймає активність Туреччини в Північній Африці, яку традиційно вважає зоною своїх інтересів. Так, у Лівії Франція підтримала генерала Хафтара та його ЛНА, які ведуть війну з ПНС Фаїза Сараджа, який, в свою чергу, спирається на військову підтримку Туреччини.
В той же час, Туреччина досить успішно монетизує свої інвестиції в Сараджа. Крім отримання багатомільярдних підрядів на відновлення Лівії, недавно було підписано домовленість про створення в підконтрольній ПНС частині Лівії турецької військово-морської бази в Місураті. Ця домовленість суттєво посилить присутність Туреччини в центральній частині Середземного моря. Зокрема, дозволить більш ефективно використовувати військовий компонент для забезпечення своїх інтересів в регіоні, наприклад, ведення розвідки нафти і газу вже на лівійському шельфі. Ця активність турків лякає Францію, які, чесно кажучи, не безпідставно побоюються того, що Лівія стане воротами для Ердогана не тільки в Північну Африку, але і на південь від Сахари. Ряд французьких джерел, наприклад, активно шукали турецький слід в недавньому перевороті в Малі, серці французького Сахелю.
Отже, і в центральній частині Середземного моря потенційно буде збільшуватись напруга. Звичайно, вона не буде такою явною і відкритою, як в його східній частині. Але тут також треба враховувати інтереси тих самих Італії та Іспанії, які далеко не завжди співпадають з французькими. В Анкарі про це знають і активно використовують. Наприклад контакти між зовнішньополітичними відомствами Італії та Туреччини є дуже активними, а головним союзником турків в ЄС стає «маленька але горда» Мальта, яка має свій вирішальний голос у рішеннях Брюсселю.
Звичайно, до відкритого протистояння між країнами НАТО скоріш за все не дійде, але нам в Україні треба чітко усвідомити, що загострення ситуації в Середземному морі ще більш відволіче увагу південно-європейських країн та і всієї Європи від проблематики Чорного моря. А це вже напряму зачіпає наші інтереси. Середземноморські країни і так традиційно не приділяють уваги Чорному морю. Для них це десь там, за протоками, на яких сидять турки, а далі взагалі – тупик. І Росія.
Але також середземноморські країни Європи в своїй переважній більшості є членами Північноатлантичного альянсу. Саме вони формують основу постійних морських з’єднань в рамках НАТО, які діють в Середземному морі, і які останнім часом регулярно відвідували українську Одесу. Звичайно, ще є 6 американський флот, але різноманітність натівських вимпелів на чорноморських рейдах є гарною демонстрацією єдності Альянсу та його заангажованості в проблематику регіону. Виникнення розбіжностей серед союзників може негативно вплинути на цю єдність. І навіть вимпелів може поменшати. Тому українській владі треба докласти зусиль як по дипломатичній лінії, так і в рамках військового співробітництва до того, щоб демонстрація підтримки України на Чорному морі в найближчий перспективі була як мінімум збережена на поточному рівні.
