Після провалу антиурядового перевороту в 2016 році та подальшого вступу Чорногорії до НАТО, здавалось, Росія змирилась з втратою для себе цієї балканської країни. Однак відкрита та прихована підтримка Москвою триваючих в Чорногорії антиурядових протестів, викликаних прийняттям т.зв. церковного закону, говорять про те, що в Кремлі просто зробили паузу і чекали слушної нагоди для того, щоб взяти реванш.
Уже більш ніж чотири місяці в Чорногорії не припиняються протести, організовані на захист Сербської Православної Церкви (СПЦ) проти ухваленого парламентом Чорногорії закону про свободу віросповідання. Весь цей час в хресних ходах та молебнях брали участь тисячі вірян, які виступали проти можливої передачі храмів та монастирів СПЦ у державну власність, як це передбачає новий закон. Епідемія COVID-19 на деякий час призупинила ці протести, однак вже 12 травня вони відновились. Причиною стала організація СПЦ церковної процесії в місті Нікшич з тим, щоб вшанувати день найбільш шанованого святого в Чорногорії – св. Василія Острозького. В умовах карантину такі дії СПЦ були нічим іншим, як провокацією і вона, як показали наступні події, їй вдалась. За порушення заборони на масові зібрання єпископ Нікшича Йоанікій та кілька інших ченців СПЦ були заарештовані, що, в свою чергу, призвело до хвилі масових протестів в чорногорських містах. Дії чорногорських правоохоронних органів, крім того, традиційно викликали вкрай негативну реакцію з боку керівництва СПЦ, офіційного Белграду та сербських ЗМІ.
СПЦ та Чорногорія
Резонанс, який в Чорногорії створюють організовані СПЦ протести, зумовлений тим, що сербська церква на сьогодні залишається одною з найвпливовіших організацій в країні. Останні опитування громадської думки в країні показали, що СПЦ довіряють біля 2/3 її чорногорського населення. З іншого боку, будучи зареєстрованою в Сербії, де знаходиться й резиденція її патріарха, СПЦ в Чорногорії є фактично поза законом. З моменту отримання Чорногорією незалежності у 2006 році і до сьогодні, їй вдавалось ефективно протидіяти всім попереднім спробам змінити її правовий статус.
Окрім такого унікального положення, СПЦ в Чорногорії має й іншу «особливість», а саме: вона давно вже є не просто релігійною, але й політичною, економічною та соціальною інституцією. Вона нерідко втручається у справи, які є далекими до релігійної тематики. СПЦ бере участь у антинатовських, антизахідних мітингах, протестах та демонстраціях і постійно має свою публічну позицію щодо будь-яких політичних чи соціальних питань, яка нерідко збігається з тою, яку в Чорногорії та на Балканах загалом, просуває РПЦ і російська пропаганда.
Користуючись своїм «привілейованим» (нелегальним) положенням, СПЦ має змогу також підтримувати різні антидержавні радикальні рухи. Як, на приклад, під час антиурядового перевороту в 2016 році, коли СПЦ хоча і не була помічена в безпосередній участі в ньому, однак забезпечувала напередодні проведення перевороту зустріч його керівництва в найзнаменитішому Острозькому монастирі.
Тому, активно протидіючи владі Чорногорії в питанні імплементації закону про свободу віросповідання, СПЦ прагне не тільки зберегти свою релігійну монополію країні, але й вищевказаний вплив на всі сфери її життєдіяльності. Крім того, від збереження позицій в Чорногорії, багато в чому залежатиме доля Православної Охридської архієпископії, яка єавтономною церквою в складі СПЦ, що діє на території Північної Македонії.
Наступ Кремля
Зі свого боку, неприхований інтерес до діяльності СПЦ в Чорногорії має й Росія. Протести, організовані сербською церквою, яка користується популярністю серед чорногорського населення і має тісні зв’язки з РПЦ та Кремлем, відкривають для останнього широке поле можливостей щодо відновлення своїх позицій в Чорногорії і загалом на Балканах.
Офіційна Москва поки що не включилась в активну критику чорногорської влади, обмежуючись лише періодичними коментарями на дану тему. Хоча й вони є більш ніж промовистими. Як от заява спікера російського МЗС Марії Захарової, в якій вона, зокрема, зазначила, що «черговий сплеск напруженості в Чорногорії викликає у Росії серйозну тривогу, а спроби зовнішнього впливу з метою роз’єднати православних віруючих на Балканах можуть привести до великих потрясінь в регіоні». Слова Захарової про «великі потрясіння» слід розцінювати не інакше як, сигнал про готовність Кремля до подальшої підтримки СПЦ в дестабілізації країни.
В той же час, на вістря античорногорської атаки було поставлено РПЦ та російську пропаганду, які з моменту прийняття в Чорногорії т.зв. церковного закону, не припиняють кампанію з дискредитації як самого закону, так і президента Міло Джукановича.
У своєму «Патріаршому та Синодальному посланні у зв’язку з ситуацією в Чорногорії», РПЦ заявила, що «свавільно і незаконно втручаючись в область канонічного права, чорногорська влада заперечує очевидну і легко доказову спадкоємність канонічної Церкви, наполягаючи на її перереєстрації, що виводить Церкву за рамки правового поля і ставить її під удар агресивного націоналізму». Крім того, в РПЦ вказують на те, що дії президента Чорногорії прирівнюються до дій п’ятого президента України Петра Порошенка, який нібито «розіграв церковну карту» для набрання балів в передвиборчій боротьбі.
Що стосується кремлівської пропаганди, то з самого початку ситуація навколо СПЦ в Чорногорії є для неї одною з найважливіших. Для коментування даної ситуації російська пропаганда традиційно використовує різні місцеві проросійські сили. Як от, на приклад, Ігора Дам’яновича, який брав активну участь в кампанії проти Міло Джукановича перед виборами 2016 року. Російська пропаганда представляє його то як політолога, то як координатора антинатовського проекту, то як аналітика чи незалежного журналіста. Ще один приклад – колишній почесний консул Росії в Чорногорії Боро Джукич, який пов’язаний з проросійською консервативною партією «Справжня Чорногорія», яка має серйозну інформаційну підтримку в Росії. До речі, лідер цієї партії Марко Мілачіч, як і сам Дам’янович, протягом останніх років є одним з основних коментаторів по Чорногорії в російських пропагандистських ЗМІ.
Окрім РПЦ і пропаганди, Кремль активно використовує своїх людей безпосередньо в самих протестах. Так, на приклад, в акції 12 травня протестуючі протягом цілого дня перекривали дорогу між містами Беране та Андрієвіцею, зупиняючи на ній весь рух. Як виявилось пізніше, організаторами перекриття дороги були активісти проросійського «Демократичного фронту» та один з його лідерів Андрія Мандич, який є одним із обвинувачених у причетності до антиурядового перевороту 2016 року. Інший приклад – організація колишнім міністром внутрішніх справ Чорногорії Гораном Даниловичем акціюї проти карантину, яка поєдналася з протестом проти передачі церков у державну власність. Данилович, який є лідером проросійської «Єдиної Чорногорії», свого часу активно виступав проти вступу країни до НАТО і є одним з лідерів руху за дружбу Чорногорії із Росією.
До акцій на підтримку СПЦ в Чорногорії, Росія залучає й свої спецслужби у інших регіонах. Так, за інформацією косовських журналістів, під час акції сербів у косовському місті Грачаниця були присутні троє громадян Росії, один з яких є співробітником ГРУ ГШ.
Підтримуючи та всіляко стимулюючи «церковну кризу» в Чорногорії, Кремль переслідує такі основні цілі:
- дестабілізація Чорногорії, яка разом із невирішеним косовським питанням та дисфункцією Боснії і Герцеговини, посилить нестабільність Балкан і додасть головної болі Європі;
- недопущення послаблення ролі СПЦ в регіоні і повторення в Чорногорії та Північній Македонії Українського сценарію (отримання автокефалії ПЦУ), який може суттєво похитнути позиції РПЦ в протистоянні з Вселенським патріархатом та призвести до втрати Росією впливового інструменту поширення «руского міра» в Європі;
- зміна чинного політичного керівництва Чорногорії (на парламентських виборах у жовтні) на лояльне до Кремля, яке в перспективі якщо і не поверне Чорногорію в російську сферу впливів, то бодай перешкоджатиме подальшій євроатлантичній та європейській інтеграції країни;
- особиста помста Кремля президенту Джукановичу за провал перевороту 2016 року і вступ країни до НАТО.
Для досягнення вищевказаних цілей, Кремль продовжить і надалі всіляко підтримувати в Чорногорії СПЦ та організовані нею протести, як і місцеву агентуру з числа проросійських політичних сил і різного роду активістів, а також використовуватиме спецслужби для виконання найбільш «делікатних» завдань. Ставки для Кремля в «чорногорській грі» є високими, а тому, можна бути впевненим, що за ціною він, традиційно, не постоїть. А це, в свою чергу вказує на те, що «церковна криза» в Чорногорії, особливо з наближенням парламентських виборів, на яких Москва спробує вкотре змінити політичний статус-кво в країні, буде тільки загострюватись.
Ігор Федик, ЦДАКР
