Аналітичний бюлетень Заяви ЦДАКР

Ключові виклики і ризики у сфері безпеки і оборони другої половини лютого 2020 р.– аналіз Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння (ЦДАКР)

OLYMPUS DIGITAL CAMERA

         Ключові ризики другої половини лютого та початку березня пов’язані із внутрішніми трансформаціями, зокрема ризиками заміни складу уряду та безпосередньо керівників, що належать до силового блоку.

Протягом останніх днів лютого з’явилося чимало інформації щодо кандидатур на посаду міністра оборони – через ймовірну заміну чинного керівника оборонного відомства Андрія Загороднюка. Так, інформаційне агентство «Оборонно-промисловий кур’єр», посилаючись на джерела в Офісі президента України, вказало, що на посаду керівника оборонного відомства розглядають декількох кандидатів.

Зокрема, генерал-лейтенанта у відставці Андрія Тарана, першого заступника секретаря Ради національної безпеки і оборони України генерал-полковника Михайла Коваля, а також професійну дипломатку Олену Зеркаль (колишня заступниця міністра МЗС України з питань європейської інтеграції, Надзвичайний і Повноважний Посол). Крім того, до недавнього часу серед претендентів на посаду міністра оборони був і український політик, керівник партії і однойменного громадського правозахисного руху «Сила права» Андрій Сенченко.

Водночас справа зовсім не у можливій зміні міністра. У зв’язку із ймовірними кадровими змінами перед президентом Володимиром Зеленським як Верховним головнокомандувачем з’явилася реальна перспектива визначитися із ймовірністю реальної реформи армії.

По-перше, глава держави не може не помічати ігнорування ворожим Кремлем будь-яких домовленостей – майже кожного дня на східному фронті гинуть українські військові. Це разом із відсутністю глибинної модернізації війська  вже спричинило різне зниження рівню патріотизму. Зокрема, стало відомо, що від призову на строкову військову службу у 2019 р. ухилилися 245 тисяч осіб (!). «Молодь призовного віку на Україні замість служби в армії воліє за краще їхати за кордон, – зазначив 24 лютого екс-міністр оборони України часів президента Леоніда Кучми Олександр Кузьмук, додавши, – у Києві було 65 тисяч повісток, а закликали менше тисячі». Це – ознака майже катастрофічної ситуації щодо розвитку армії, яка свідчить про безпрецедентне падіння авторитету служби. І відсутність реакції на такі дані може спричинити нові драматичні події для держави. Україна у реформуванні армії та розвитку оборонного потенціалу суттєво відстає від країни–противника. Варто нагадати, що РФ розпочала реформу ЗС («реформа Сердюкова») майже одразу після негативних результатів ЗС РФ під час війни проти Грузії в 2008 р. Слід визнати, що напад на Україну в 2014 р. здійснила вже «цілком інша армія», але і «реформа Сердюкова», і більш пізня та більш глибока «реформа Шойгу» – це лише назви. Насправді в РФ цим питанням системно опікується очільник країни – Путін, а міністри та керівник Генштабу ЗС РФ є лише виконавцями. Важливо наголосити, що РФ відверто продовжує використовувати Україну як полігон для відпрацювання своїх бойових завдань, серед яких все більше саме диверсійних методів, спрямованих на знищення особового складу ООС. Так, згідно з дописом у ФБ керівника «Цензор.нет» Юрія Бутусова, днями «російські солдати зайшли всередину наших позицій, атакували на тиловий дорозі машину постачання 46-ї бригади, загинув наш Воїн – противник скористався скороченням активності наших развідгруп. Атака сталася там, де нібито припинили стріляти, поблизу Станиці Луганській». На жаль, такі випадки стають системним веденням Росією війни, й її результати для України є вкрай негативними.

По-друге, президент Зеленський вже зробив вагомий крок у сфері розвитку ЗСУ та вітчизняного ОПК. Йдеться про указ №59/2020, що вводить в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 18 лютого 2020 року «Про основні показники державного оборонного замовлення на 2020 рік та 2021, 2022 роки». Фактично указ відкрив низку нових можливостей. Це і збереження пріоритетності проектів, зокрема, з «розвитку ракетного озброєння, яке здійснювати виключно за рахунок загального фонду державного бюджету України». А також створення центрального органу виконавчої влади, відповідального за формування та забезпечення реалізації державної військово-промислової політики та функцій з управління об’єктами державної власності в оборонно-промисловому комплексі. Згідно із заявою керівника інформаційно-консалтингової компанії Defense Express Сергія Згурця, важливими пунктами указу президента є також  внесення змін до Бюджетного кодексу України стосовно створення цільового Державного фонду розвитку оборонно-промислового комплексу України; створення Агентства з розвитку оборонних технологій; можливість для державних замовників під час реалізації державного оборонного замовлення на 2020 рік та 2021, 2022 роки мають укладати довгострокові контракти із підприємствами ОПК; закупівля озброєння та військової техніки за імпортом на конкурентних засадах із застосуванням механізмів компенсації (офсетів), передбачивши поступове освоєння виробництва зазначеної продукції на підприємствах оборонно-промислового комплексу України; нарешті, забезпечення повного переходу на сучасні засоби розвідки, зв’язку та управління. Разом з тим фахівець попередив, що поява Указу зовсім не означає, що далі все піде “як по маслу”. Життя вчить, що жодний план не витримує зіткнення з реальністю. «Реалізація кожного пункту Указу потребує ідей, людей та дій, аби слова указу стали результатом. Тож головні битви у секторі оборонної промисловості лише починаються. Тому роль експертного та громадського середовища нині лише зростає. Не варто сподіватися, що далі все гарно вирішиться саме собою».

Все ж не буде зайвим зазначити, що в Україні з’явилися передумови для пришвидшення розвитку армії та оборонного потенціалу взагалі, що може стати вагомим елементом відродження держави як потужного регіонального лідера. Між іншим, Росія втричі збільшила свій військовий потенціал біля кордонів України. Росія продовжує нарощувати військовий контингент на кордоні з Україною і до 2022 року зможе проводити наступальні дії без проведення мобілізації, заявив представник ГУР МО України Вадим Скібіцький (18 лютого).

Ризики для України на міжнародній арені

«Сирійське питання» раптом перетворилося на ключове у сфері міжнародної та регіональної безпеки – воно напряму торкається українських безпекових реалій.

Слід зазначити, що турецькі війська у неділю, 1 березня, почали нову військову операцію на північному заході Сирії – операція «Весняний щит» стала відповіддю на авіаудар сирійських і російських військ у зоні деескалації. 27 лютого в результаті повітряного удару в північно-західній сирійської провінції Ідліб загинули 36 турецьких військових (показово, що Москва вдалася до своєї традиційної тактики: відразу заявила, що не має жодного стосунку до атак проти турецьких військовослужбовців). Відомо, що після цього турецька артилерія та безпілотні літальні апарати завдали масштабних ударів по сирійським силам Асада, якого підтримує Москва. Згідно з заявою міністра оборони Туреччини Хулусі Акара, режим Асада втратив кілька гелікоптерів і систем протиповітряної оборони, десятки одиниць бронетехніки та артилерійських систем, сотні людей загинули. Паралельно Анкара звернулася до партнерів по НАТО та окремо до США, проведено засідання Північноатлантичної ради. Цікаво й показово, що партнери по блоку обмежилися лише політично-дипломатичною підтримкою. При цьому варто звернути увагу на розширення конфронтації між Анкарою та Москвою. А також на те, що Росія продовжує активно використовувати у війні свої приватні військові компанії. Зокрема, згідно з заявою президента Туреччини Реджепа Таїпа Ердогана, «щодо Лівії триває обговорення з Росією; …на жаль, там Росія має групу Вагнера, що нараховує 2500 осіб». Фактично маємо справу із загостренням протистояння Туреччина з Російською Федерацією, то ж для України справою честі має стати вдале використання цієї ситуації. Досить примітним є той факт, що Ердоган уникає агресивних випадів проти Російської Федерації, проте 28 лютого у Стамбулі пройшла акція, учасники якої засуджували дії Росії в Сирії та вигукували: «Убивця Путін понесе покарання».

Тим часом США продовжили санкції проти Росії, розглядається в тому числі і як підтримка України. А державний секретар США Майк Помпео 25 лютого вибухнув погрозами на адресу Кремля. Причиною нової заяви стало втручання у вибори президента США. Ще однією важливо для України подією став заклик 20 лютого восьми європейських країн до РФ  – виконати зобов’язання відповідно до Мінських угод, вивести свої війська з України і зупинити політичну, фінансову і військову підтримку бойовиків у Донбасі.

Також слід звернути увагу на такі важливі події. 20 лютого Міністерство закордонних справ Грузії офіційно заявило про кібератаку на урядові сайти в жовтні 2019 р., що була організована ГРУ РФ. Це досить показова справа, оскільки саме до таких диверсій Москва може вдатися при розробці подальших атак проти України.

Ще один негативний випадок торкається результатів активності російських спецслужб у залученні «лідерів громадської думки» для використання у цілях підриву стабільності західних демократичних країн та й, безумовно, розширенню впливів при боротьбі проти України. Зокрема, ексглава служби зовнішньої розвідки Франції Ален Жуіє буде вести на телеканалі RT France програму про геополітику. Відомо, що Ален Жуіє не раз виступав з прокремлівських позицій, зокрема, називав отруєння ексагента ГРУ Сергєя Скрипаля “англосаксонською маніпуляцією”, хвалив прогрес Росії в галузі озброєнь і заявляв, що Москва не є загрозою західним країнам.

Виклики всередині України

         Серед подій та трендів всередині України слід виділити декілька непересічних.

Так, 24 лютого Центр Разумкова оприлюднив дані соціологічного дослідження, проведеного з 13 по 17 лютого. Згідно з ними, Зеленського нині підтримали б 40% українців, але на другому місці президентського рейтингу – лідер Опозиційною платформи Юрій Бойко. Зокрема, йому готові подарувати свої голоси 15% жителів України. Це – вкрай негативний результат для розвитку України, оскільки є свідченням ймовірності реваншизму в державі.

Важливою подією слід також вважати заяву секретаря РНБО України Олексія Данілова щодо позитивного ставлення до приватних військових компаній (25 лютого). За його словами, у сучасному світі «вже час» переходити до ПВК. «У мене позитивне ставлення до приватних військових компаній. Ми живемо в сучасному світі, і якщо раніше компанії були тільки на державному рівні (державні війська), то сьогодні, я вважаю, у сучасному світі вже час переходити до приватних компаній. Інша справа — в який спосіб, де та для чого їх використовувати», – зазначив Данілов. Таким чином ідея легітимізації ПВК у Україні перетворюється на тренд, що може призвести до ухвалення зареєстрованого у парламенті відповідного проекту закону. 

Українські фахівці зазначають, що перевагою приватних військових компаній є те, що вони мають змогу працювати без офіційного рішення Президента, тобто на міжнародному рівні не буде претензій до того, що Україна використовуватиме приватні військові компанії з метою оборони держави, або навіть з метою проведення спеціальних операцій за кордоном. Висловлюються й застереження: в умовах трансформації самої України та наявних впливів олігархічних структур контроль держави за такими приватними військовими підприємствами може суттєво ускладнитися.

18 лютого, на засіданні Ради національної безпеки і оборони України  була схвалена Стратегія нацбезпеки і оборони, що відкрило шлях до подальшого оборонного планування – ухвалення Стратегії воєнної безпеки та низки програм, ключовою з яких буде Держпрограма розвитку ЗСУ.

Саме у цьому контексті варто зафіксувати основні показники держзамовлення та надану військовим відомством інформацію. Зокрема, Міноборони має намір закупити близько трьох тисяч ракетних комплексів і ракет до них на суму понад 2,4 млрд гривень. На фінансування ракетної програми виділили на 300 млн гривень більше, ніж 2019 р. «Зокрема, в 2020 році заплановано завершення розробки з проведенням державних випробувань комплексів Нептун і Вільха та забезпечено їх фінансування в повному обсязі. Після прийняття на озброєння буде здійснено закупівлю серійних зразків», – йдеться в повідомленні 21 лютого. Також триває робота над створенням програми багатофункціонального ракетного комплексу (БФРК), концепція якої зараз проходить зовнішнє узгодження. В 2020 році визначені такі пріоритети: Військово-морські сили: розробка і поставка протикорабельного ракетного комплексу “Нептун”, модернізація фрегата “Гетьман Сагайдачний”, катерів типу “Айленд”, постачання вертольотів, бойових броньованих машин, відновлення державної цільової програми “Корвет”. Війська протиповітряної оборони: відновлення зенітних ракетних комплексів, поставка радіолокаційних станцій, розгортання комплексів засобів автоматизованої системи управління авіацією та протиповітряною обороною. Тактична авіація: продовження поставок модернізованих літаків типу Міг-29, Су-27, Су-25. Сухопутні війська: розробка і поставка нових зразків ракетного та артилерійського озброєння, боєприпасів, бронетехніки, автомобільної техніки, вертольотів, безпілотних авіаційних комплексів, станцій радіоелектронної боротьби, снайперського озброєння.

Водночас, перший заступник голови Комітету Верховної Ради України з питань національної безпеки, оборони та розвідки, генерал  Михайло Забродський розкритикував закупівлю для ЗСУ польських бронемашин «Oncilla». «До ДОЗу-2020, мабуть, вперше в новітній історії України, в значній кількості включено ББМ іноземного виробництва, – написав він на своїй сторінці у ФБ, додавши, – мова йде про бронемашину «Oncilla» виробництва Польщі, із заявленою ціною всього то у 8,3 млн. гривень за одиницю». А також занадто малі асигнування на артилерійські боєприпаси. «Сума в 76 млн грн на закупівлю артилерійських боєприпасів – це як насмішка над боєздатністю ЗС України», – зазначив він, додавши, що «в державне оборонне замовлення на 2020 рік закладено занадто занижені ціни». Інший генерал, колишній перший заступник начальника Генерального штабу ЗСУ (2016-2019 рр.) Ігор Колесник зазначив під час круглого столу 26 лютого, що Міноборони у 2019 р. має «один з найнижчих відсотків виконання державного оборонного замовлення- 68%». «Окрім керівництва ОПК та координації його діяльності ми маємо серйозну проблему у плануванні, формуванні і використанні державного оборонного замовлення», – заявив він у своїй промові.

То ж питання фінансування переозброєння ЗСУ, як визначення зовнішнього вигляду майбутньої української армії, залишається найбільш гострим предметом дискусії.

Валентин Бадрак,

директор Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння (ЦДАКР)

         Ключові ризики другої половини лютого та початку березня пов’язані із внутрішніми трансформаціями, зокрема ризиками заміни складу уряду та безпосередньо керівників, що належать до силового блоку.

Протягом останніх днів лютого з’явилося чимало інформації щодо кандидатур на посаду міністра оборони – через ймовірну заміну чинного керівника оборонного відомства Андрія Загороднюка. Так, інформаційне агентство «Оборонно-промисловий кур’єр», посилаючись на джерела в Офісі президента України, вказало, що на посаду керівника оборонного відомства розглядають декількох кандидатів.

Зокрема, генерал-лейтенанта у відставці Андрія Тарана, першого заступника секретаря Ради національної безпеки і оборони України генерал-полковника Михайла Коваля, а також професійну дипломатку Олену Зеркаль (колишня заступниця міністра МЗС України з питань європейської інтеграції, Надзвичайний і Повноважний Посол). Крім того, до недавнього часу серед претендентів на посаду міністра оборони був і український політик, керівник партії і однойменного громадського правозахисного руху «Сила права» Андрій Сенченко.

Водночас справа зовсім не у можливій зміні міністра. У зв’язку із ймовірними кадровими змінами перед президентом Володимиром Зеленським як Верховним головнокомандувачем з’явилася реальна перспектива визначитися із ймовірністю реальної реформи армії.

По-перше, глава держави не може не помічати ігнорування ворожим Кремлем будь-яких домовленостей – майже кожного дня на східному фронті гинуть українські військові. Це разом із відсутністю глибинної модернізації війська  вже спричинило різне зниження рівню патріотизму. Зокрема, стало відомо, що від призову на строкову військову службу у 2019 р. ухилилися 245 тисяч осіб (!). «Молодь призовного віку на Україні замість служби в армії воліє за краще їхати за кордон, – зазначив 24 лютого екс-міністр оборони України часів президента Леоніда Кучми Олександр Кузьмук, додавши, – у Києві було 65 тисяч повісток, а закликали менше тисячі». Це – ознака майже катастрофічної ситуації щодо розвитку армії, яка свідчить про безпрецедентне падіння авторитету служби. І відсутність реакції на такі дані може спричинити нові драматичні події для держави. Україна у реформуванні армії та розвитку оборонного потенціалу суттєво відстає від країни–противника. Варто нагадати, що РФ розпочала реформу ЗС («реформа Сердюкова») майже одразу після негативних результатів ЗС РФ під час війни проти Грузії в 2008 р. Слід визнати, що напад на Україну в 2014 р. здійснила вже «цілком інша армія», але і «реформа Сердюкова», і більш пізня та більш глибока «реформа Шойгу» – це лише назви. Насправді в РФ цим питанням системно опікується очільник країни – Путін, а міністри та керівник Генштабу ЗС РФ є лише виконавцями. Важливо наголосити, що РФ відверто продовжує використовувати Україну як полігон для відпрацювання своїх бойових завдань, серед яких все більше саме диверсійних методів, спрямованих на знищення особового складу ООС. Так, згідно з дописом у ФБ керівника «Цензор.нет» Юрія Бутусова, днями «російські солдати зайшли всередину наших позицій, атакували на тиловий дорозі машину постачання 46-ї бригади, загинув наш Воїн – противник скористався скороченням активності наших развідгруп. Атака сталася там, де нібито припинили стріляти, поблизу Станиці Луганській». На жаль, такі випадки стають системним веденням Росією війни, й її результати для України є вкрай негативними.

По-друге, президент Зеленський вже зробив вагомий крок у сфері розвитку ЗСУ та вітчизняного ОПК. Йдеться про указ №59/2020, що вводить в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 18 лютого 2020 року «Про основні показники державного оборонного замовлення на 2020 рік та 2021, 2022 роки». Фактично указ відкрив низку нових можливостей. Це і збереження пріоритетності проектів, зокрема, з «розвитку ракетного озброєння, яке здійснювати виключно за рахунок загального фонду державного бюджету України». А також створення центрального органу виконавчої влади, відповідального за формування та забезпечення реалізації державної військово-промислової політики та функцій з управління об’єктами державної власності в оборонно-промисловому комплексі. Згідно із заявою керівника інформаційно-консалтингової компанії Defense Express Сергія Згурця, важливими пунктами указу президента є також  внесення змін до Бюджетного кодексу України стосовно створення цільового Державного фонду розвитку оборонно-промислового комплексу України; створення Агентства з розвитку оборонних технологій; можливість для державних замовників під час реалізації державного оборонного замовлення на 2020 рік та 2021, 2022 роки мають укладати довгострокові контракти із підприємствами ОПК; закупівля озброєння та військової техніки за імпортом на конкурентних засадах із застосуванням механізмів компенсації (офсетів), передбачивши поступове освоєння виробництва зазначеної продукції на підприємствах оборонно-промислового комплексу України; нарешті, забезпечення повного переходу на сучасні засоби розвідки, зв’язку та управління. Разом з тим фахівець попередив, що поява Указу зовсім не означає, що далі все піде “як по маслу”. Життя вчить, що жодний план не витримує зіткнення з реальністю. «Реалізація кожного пункту Указу потребує ідей, людей та дій, аби слова указу стали результатом. Тож головні битви у секторі оборонної промисловості лише починаються. Тому роль експертного та громадського середовища нині лише зростає. Не варто сподіватися, що далі все гарно вирішиться саме собою».

Все ж не буде зайвим зазначити, що в Україні з’явилися передумови для пришвидшення розвитку армії та оборонного потенціалу взагалі, що може стати вагомим елементом відродження держави як потужного регіонального лідера. Між іншим, Росія втричі збільшила свій військовий потенціал біля кордонів України. Росія продовжує нарощувати військовий контингент на кордоні з Україною і до 2022 року зможе проводити наступальні дії без проведення мобілізації, заявив представник ГУР МО України Вадим Скібіцький (18 лютого).

Ризики для України на міжнародній арені

«Сирійське питання» раптом перетворилося на ключове у сфері міжнародної та регіональної безпеки – воно напряму торкається українських безпекових реалій.

Слід зазначити, що турецькі війська у неділю, 1 березня, почали нову військову операцію на північному заході Сирії – операція «Весняний щит» стала відповіддю на авіаудар сирійських і російських військ у зоні деескалації. 27 лютого в результаті повітряного удару в північно-західній сирійської провінції Ідліб загинули 36 турецьких військових (показово, що Москва вдалася до своєї традиційної тактики: відразу заявила, що не має жодного стосунку до атак проти турецьких військовослужбовців). Відомо, що після цього турецька артилерія та безпілотні літальні апарати завдали масштабних ударів по сирійським силам Асада, якого підтримує Москва. Згідно з заявою міністра оборони Туреччини Хулусі Акара, режим Асада втратив кілька гелікоптерів і систем протиповітряної оборони, десятки одиниць бронетехніки та артилерійських систем, сотні людей загинули. Паралельно Анкара звернулася до партнерів по НАТО та окремо до США, проведено засідання Північноатлантичної ради. Цікаво й показово, що партнери по блоку обмежилися лише політично-дипломатичною підтримкою. При цьому варто звернути увагу на розширення конфронтації між Анкарою та Москвою. А також на те, що Росія продовжує активно використовувати у війні свої приватні військові компанії. Зокрема, згідно з заявою президента Туреччини Реджепа Таїпа Ердогана, «щодо Лівії триває обговорення з Росією; …на жаль, там Росія має групу Вагнера, що нараховує 2500 осіб». Фактично маємо справу із загостренням протистояння Туреччина з Російською Федерацією, то ж для України справою честі має стати вдале використання цієї ситуації. Досить примітним є той факт, що Ердоган уникає агресивних випадів проти Російської Федерації, проте 28 лютого у Стамбулі пройшла акція, учасники якої засуджували дії Росії в Сирії та вигукували: «Убивця Путін понесе покарання».

Тим часом США продовжили санкції проти Росії, розглядається в тому числі і як підтримка України. А державний секретар США Майк Помпео 25 лютого вибухнув погрозами на адресу Кремля. Причиною нової заяви стало втручання у вибори президента США. Ще однією важливо для України подією став заклик 20 лютого восьми європейських країн до РФ  – виконати зобов’язання відповідно до Мінських угод, вивести свої війська з України і зупинити політичну, фінансову і військову підтримку бойовиків у Донбасі.

Також слід звернути увагу на такі важливі події. 20 лютого Міністерство закордонних справ Грузії офіційно заявило про кібератаку на урядові сайти в жовтні 2019 р., що була організована ГРУ РФ. Це досить показова справа, оскільки саме до таких диверсій Москва може вдатися при розробці подальших атак проти України.

Ще один негативний випадок торкається результатів активності російських спецслужб у залученні «лідерів громадської думки» для використання у цілях підриву стабільності західних демократичних країн та й, безумовно, розширенню впливів при боротьбі проти України. Зокрема, ексглава служби зовнішньої розвідки Франції Ален Жуіє буде вести на телеканалі RT France програму про геополітику. Відомо, що Ален Жуіє не раз виступав з прокремлівських позицій, зокрема, називав отруєння ексагента ГРУ Сергєя Скрипаля “англосаксонською маніпуляцією”, хвалив прогрес Росії в галузі озброєнь і заявляв, що Москва не є загрозою західним країнам.

Виклики всередині України

         Серед подій та трендів всередині України слід виділити декілька непересічних.

Так, 24 лютого Центр Разумкова оприлюднив дані соціологічного дослідження, проведеного з 13 по 17 лютого. Згідно з ними, Зеленського нині підтримали б 40% українців, але на другому місці президентського рейтингу – лідер Опозиційною платформи Юрій Бойко. Зокрема, йому готові подарувати свої голоси 15% жителів України. Це – вкрай негативний результат для розвитку України, оскільки є свідченням ймовірності реваншизму в державі.

Важливою подією слід також вважати заяву секретаря РНБО України Олексія Данілова щодо позитивного ставлення до приватних військових компаній (25 лютого). За його словами, у сучасному світі «вже час» переходити до ПВК. «У мене позитивне ставлення до приватних військових компаній. Ми живемо в сучасному світі, і якщо раніше компанії були тільки на державному рівні (державні війська), то сьогодні, я вважаю, у сучасному світі вже час переходити до приватних компаній. Інша справа — в який спосіб, де та для чого їх використовувати», – зазначив Данілов. Таким чином ідея легітимізації ПВК у Україні перетворюється на тренд, що може призвести до ухвалення зареєстрованого у парламенті відповідного проекту закону. 

Українські фахівці зазначають, що перевагою приватних військових компаній є те, що вони мають змогу працювати без офіційного рішення Президента, тобто на міжнародному рівні не буде претензій до того, що Україна використовуватиме приватні військові компанії з метою оборони держави, або навіть з метою проведення спеціальних операцій за кордоном. Висловлюються й застереження: в умовах трансформації самої України та наявних впливів олігархічних структур контроль держави за такими приватними військовими підприємствами може суттєво ускладнитися.

18 лютого, на засіданні Ради національної безпеки і оборони України  була схвалена Стратегія нацбезпеки і оборони, що відкрило шлях до подальшого оборонного планування – ухвалення Стратегії воєнної безпеки та низки програм, ключовою з яких буде Держпрограма розвитку ЗСУ.

Саме у цьому контексті варто зафіксувати основні показники держзамовлення та надану військовим відомством інформацію. Зокрема, Міноборони має намір закупити близько трьох тисяч ракетних комплексів і ракет до них на суму понад 2,4 млрд гривень. На фінансування ракетної програми виділили на 300 млн гривень більше, ніж 2019 р. «Зокрема, в 2020 році заплановано завершення розробки з проведенням державних випробувань комплексів Нептун і Вільха та забезпечено їх фінансування в повному обсязі. Після прийняття на озброєння буде здійснено закупівлю серійних зразків», – йдеться в повідомленні 21 лютого. Також триває робота над створенням програми багатофункціонального ракетного комплексу (БФРК), концепція якої зараз проходить зовнішнє узгодження. В 2020 році визначені такі пріоритети: Військово-морські сили: розробка і поставка протикорабельного ракетного комплексу “Нептун”, модернізація фрегата “Гетьман Сагайдачний”, катерів типу “Айленд”, постачання вертольотів, бойових броньованих машин, відновлення державної цільової програми “Корвет”. Війська протиповітряної оборони: відновлення зенітних ракетних комплексів, поставка радіолокаційних станцій, розгортання комплексів засобів автоматизованої системи управління авіацією та протиповітряною обороною. Тактична авіація: продовження поставок модернізованих літаків типу Міг-29, Су-27, Су-25. Сухопутні війська: розробка і поставка нових зразків ракетного та артилерійського озброєння, боєприпасів, бронетехніки, автомобільної техніки, вертольотів, безпілотних авіаційних комплексів, станцій радіоелектронної боротьби, снайперського озброєння.

Водночас, перший заступник голови Комітету Верховної Ради України з питань національної безпеки, оборони та розвідки, генерал  Михайло Забродський розкритикував закупівлю для ЗСУ польських бронемашин «Oncilla». «До ДОЗу-2020, мабуть, вперше в новітній історії України, в значній кількості включено ББМ іноземного виробництва, – написав він на своїй сторінці у ФБ, додавши, – мова йде про бронемашину «Oncilla» виробництва Польщі, із заявленою ціною всього то у 8,3 млн. гривень за одиницю». А також занадто малі асигнування на артилерійські боєприпаси. «Сума в 76 млн грн на закупівлю артилерійських боєприпасів – це як насмішка над боєздатністю ЗС України», – зазначив він, додавши, що «в державне оборонне замовлення на 2020 рік закладено занадто занижені ціни». Інший генерал, колишній перший заступник начальника Генерального штабу ЗСУ (2016-2019 рр.) Ігор Колесник зазначив під час круглого столу 26 лютого, що Міноборони у 2019 р. має «один з найнижчих відсотків виконання державного оборонного замовлення- 68%». «Окрім керівництва ОПК та координації його діяльності ми маємо серйозну проблему у плануванні, формуванні і використанні державного оборонного замовлення», – заявив він у своїй промові.

То ж питання фінансування переозброєння ЗСУ, як визначення зовнішнього вигляду майбутньої української армії, залишається найбільш гострим предметом дискусії.

Валентин Бадрак,

директор Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння (ЦДАКР)