Минулого тижня основною темою в інформаційному просторі Болгарії стало чергове викриття російських шпигунів. Зокрема, 24 січня, болгарське МЗС виступило з заявою про намір вислати з країни двох російських дипломатів, звинувачених у шпигунстві. В офіційному повідомленні болгарського МЗС зазначається, що відомство отримало лист від прокуратури Болгарії “щодо двох громадян Росії, які збирали інформацію, яка містить державну таємницю з метою передачі її іноземній країні або іноземній шпигунській організації”.
За наданою прокуратурою інформацією, в рамках одного досудового провадження було встановлено, що з 2017 р. по теперішній час громадянин Росії, який займає посаду першого секретаря консульського відділу посольства Росії в Софії, проводив розвідувальну діяльність щодо механізмів виборчого процесу в країні. В результаті дій, вжитих в іншому досудовому провадженні, було встановлено, що з жовтня 2018 р. по теперішній час, працівник Торгового представництва Росії в Софії, збирав розвідувальну інформацію, зокрема ту, що становить державну і службову таємницю зі сфери енергетики та енергетичної безпеки країни, яку він потім передавав в Москву.
Того ж дня відомство викликало російського посла в Болгарії та вручило йому ноту, в якій висунуло вимогу щоб два російські дипломати, які, за даними прокуратури, є шпигунами, протягом 48 годин залишили Болгарію.
Утім, у посольстві РФ традиційно заявили, що “не було представлено жодних доказів” і що Росія “залишає за собою право на дзеркальну відповідь”.
Цікавим в даному випадку є те, що інформація про викриття російських шпигунів з’явились через декілька годин після того, як генпрокурор Іван Гешев провів з постійним радником з юридичних питань Посольства США в Болгарії Джессікою Кім зустріч, основною темою якої було оновлення партнерства між правоохоронними органами Болгарії та США у сфері боротьби з корупцією, відмиванням грошей, організованою злочинністю та кібербезпеки.
Слід зазначити, що напередодні, 23 січня, болгарська прокуратура оприлюднила заяву, в якій висунула трьом росіянам обвинувачення в отруєнні болгарського збройового бізнесмена Еміліана Гебрева. За даними прокуратури, підприємця отруїли навесні 2015 р. за допомогою “невідомої фосфорорганічної речовини”. Відомство видало європейський ордер на арешт росіян та оголосило їх у міжнародний розшук.
Одразу після обох заяв болгарської прокуратури, ряд західних посольств в Болгарії виступили із заявами на підтримку таких дій місцевої влади.
Початок “шпигунської саги”
Викриття російських шпигунів у Болгарії в січні цього року є не першими такими випадками за останні декілька місяців. Історія з російськими шпигунами розпочалась ще у вересні минулого року, коли за підозрою у шпигунстві на користь Росії було затримано голову Національного руху “Русофіли” Ніколая Малінова. Тоді підставою для його затримання і звинувачення в шпигунстві на користь Росії стала його доповідь під назвою “Про необхідну геополітичну переорієнтацію Болгарії або те, що ми називаємо “Проєктом Болгарія”, яку, як стверджувало слідство, він підготував для своїх російських кураторів. Через деякий час у цій справі відбулась досить парадоксальна ситуація: підозрюваний у шпигунстві Малінов отримав від місцевого суду дозвіл на відбуття на 5 днів до Москви для отримання з рук російського президента Ордену дружби.
Продовженням “шпигунської саги” стало публічне звинувачення у шпигунстві представника акредитованого у Болгарії російського дипломата. Зокрема, за інформацією, яку місцева прокуратура отримала від Держагентсва з національної безпеки (ДАНС), перший секретар російського посольства починаючи з вересня 2018 р. проводив регулярні таємні зустрічі з громадянами Болгарії, включаючи високопосадовця, який мав доступ до таємної інформації Болгарії, ЄС та НАТО. Як результат, російського дипломата було оголошено персоною нон ґрата і вислано з країни. Крім того, болгарська сторона у той період відмовилась прийняти в країну нового російського військового аташе, який виявився особою, якій заборонено проживати в країнах ЄС.
Як і у випадку з викриттям російських шпигунів у січні цього року, цікавим є те, що історія з російським дипломатом у жовтні минулого року з’явилась через декілька днів після візиту до США тодішнього генерального прокурора Сотіра Цацарова, його заступника (тепер – наступника) Івана Гешева та начальників ДАНС, служб зовнішньої та військової розвідки. Там вони провели ряд зустрічей на досить високому рівні, після яких Радіо “Вільна Європа” заявило, з посиланням на власні джерела, що пріоритетною темою з боку США був “зовнішній зловмисний вплив” Кремля в Болгарії, зокрема, шпигунський скандал навколо “Русофілів”.
Щирі наміри чи гра в імітацію
На перший погляд, даний ланцюг викриттів російських шпигунів в Болгарії може свідчити про те, що болгарська влада нарешті вирішила всерйоз зайнятись протидією російському впливу в країні. Особливо це вражає, якщо розумієш, що це відбувається не в якійсь країні Заходу, в якій переважають антиросійські настрої, а в Болгарії, яка відома своїми традиційними тісними зв’язками з Росією, що має досить сильний вплив на її політику, економіку та суспільство. З іншого боку, якщо враховувати вищевказаний вплив Москви на колишню “16-ту республіку СРСР” та особливості політичних процесів, які відбуваються в країні протягом останніх десятиліть, то відношення до цих подій змінюється з оптимістичного на скептичне. Саме так до “полювання” на російських шпигунів у Болгарії ставляться місцеві, не пов’язані з владою, політологи, експерти та ЗМІ. Спостерігаючи за тим, як болгарська влада активно викриває російських шпигунів, у них виникають цілком природні запитання. В першу чергу, чому така кількість російських шпигунів була викрита саме в період протягом останніх місяців? Чому цього не робилось раніше? Чому їх виявилось так багато на такий короткий відрізок часу, який дивним чином збігся з переобранням нового генерального прокурора країни, проведенням важливих для країни місцевих виборів (відбулись в кінці жовтня минулого року), візитом керівників болгарської прокуратури та спецслужб до США, активізацією реалізації в Болгарії російських енергетичних проєктів? Чому в усіх цих всіх історіях з російськими шпигунами підкреслюється особлива роль Спеціальної прокуратури та нового Генерального прокурора Івана Гешева? Наскільки “крупною рибою” в плані російського впливу на Болгарію є викриті шпигуни? Відповідаючи на ці запитання, вони сходяться на тому, що основними цілями, які в даній ситуації переслідує болгарська влада, насправді можуть бути такі:
– легітимізація нового Генерального прокурора Івана Гешева, призначення якого активно лобіювала діюча влада, і яке, в той же час, викликало велике невдоволення болгарського суспільства та супроводжувалось вуличними протестами. Роль “першої скрипки” Спеціальної прокуратури Болгарії у викритті російських шпигунів є свідченням намагань болгарської влади підняти рейтинг як нового Генпрокурора, показати його ефективність, принциповість і незаангажованість, так і правоохоронної системи загалом і позиціонування її як такої, що може виступити навіть проти російських інтересів в Болгарії.
Також деякі місцеві експерти вважають, що саме PR нового Генпрокурора і був основною метою вищезгаданого візиту керівників болгарської прокуратури та спецслужб до США. Перебуваючи в столиці США Іван Гешев повинен був бути представлений Білому Дому в хорошому світлі, на фоні протестів у Софії проти його призначення, а також надати обіцянку бути вірним євроатлантичним цінностям і змінити проросійський курс свого попередника Сотіра Цацарова;
– намагання влади (правлячої в країні ГЄРБ) показати себе проєвропейською силою перед своїми виборцями та перед західними союзниками. Початок викриття російських шпигунів напередодні місцевих виборів, які були важливими для правлячої ГЄРБ в контексті збереження влади, особливо в Софії, говорить про те, що таким чином вона намагалась консолідувати навколо себе проєвропейсько-налаштований електорат. Крім того, проявляючи останнім часом активність і головне – ефективність у виявленні російських шпигунів, болгарська влада таким чином демонструє відданість проєвропейському курсу розвитку країни та переймання її безпекою і національними інтересами. Великий резонанс шпигунських скандалів також дає можливість керівництву Болгарії показати своїм союзникам з ЄС та НАТО, що воно є проєвропейським, а Болгарія – невід’ємною частиною Заходу;
– відволікання уваги від одночасного просування в країні російських інтересів, як от енергетичних проектів “Турецький потік 2” чи АЕС “Белене”, чи надання дозволу на перекидання російської військової техніки через повітряний простір країни для участі у спільних сербсько-російських військових маневрах на території Сербії (друга половина жовтня 2019 р.).
Не слід виключати також й те, що активний протягом останніх місяців наступ на російські спецслужби в Болгарії, є наслідком вищезгаданих обіцянок нового Генпрокурора, наданих під час візиту у Вашингтон та зустрічей з представниками американського посольства у Софії. Однак, для того, щоб і в Болгарії і за її межами цей наступ сприймався як початок реальної протидії впливу Кремля, а не як просто спроба замилити очі своєму суспільству і Вашингтону, то тоді офіційній Софії слід продемонструвати послідовність в своїх діях. На практиці це могло б означати вже вжиті заходи з викриття і припинення діяльності в Болгарії російських спецслужб при, наприклад, одночасному позбавленні монополії в місцевій економіці “Лукойлу” і “Газпрому” та примушенні їх працювати на ринкових, а не пільгових умовах; обмеженні впливу, включно з припиненням діяльності в Болгарії російських та проросійських організацій і рухів; зменшенні впливу Росії та проросійських сил на інформаційний простір країни; одночасному посиленні європейської і особливо – євроатлантичної інтеграції, свідченням чого могло б бути суттєве збільшення на її території військової присутності НАТО. І лише тоді, коли в Софії почнуть говорити про необхідність збільшення морської присутності НАТО в Чорному морі, а не про те, щоб воно залишалось місцем для “вітрильників, туризму й миру”, то тоді можна буде повірити у щирість намірів болгарської влади протистояти російському впливу у себе в країні. Поки ж її рішення і дії на цьому напрямі більше нагадують гру в імітацію.
Ігор Федик, ЦДАКР-Балкани
