Безпекова сфера другої половини листопада в Україні була підпорядкована переважно підготовці до «нормандського» саміту. Та, серед іншого, підготовці суспільства до обов’язково результативних перемовин 9 грудня.
Між іншим, особливих підстав для очікування позитивних результатів немає. І тут перешкодою є не тільки наївність та самовпевненість команди Зеленського, але й відсутність передумов. Зокрема, важко розраховувати на результат під час кричущої кризи у євроатлантичному таборі, поглиблення внутрішніх проблем в НАТО и США, відсутності чітких перспектив зближення із Сполученими штатами та, нарешті, відсутності «фундаментального тилу» в самій України – у вигляді швидкої розбудови оборонного потенціалу.
Фактично на цей час президент Зеленський повторює ключову помилку свого попередника, орієнтуючись на мирні перемовини та дипломатичні-політичні важелі – без зацікавленості у побудові потужного війська як аргументу у перемовинах із ворожою країною. Це залишається одним із вагомих викликів Україні на сучасному етапі.
При цьому частина політиків та експертного середовища, а також частина рішуче налаштованого проти ворожої Росії суспільства передбачає ймовірність неприпустимих компромісів під час «нормандської» зустрічі. То ж, як інерція цього внутрішнього опору, разом із накопиченим негативом від проекту «створення ринку землі» та діяльності окремих депутатів правлячої партії сам Зеленський втратив суттєву частину рейтингу – з 72% у вересні він знизився до 52% наприкінці листопада (28 листопада, опитування КМІС). Звісно, свою роль тут зіграли й політичні сили, що відверто перейшли в опозицію, але, так чи інакше, з’явилися нові додаткові ризики.
Здається небезпідставні оцінки надав напередодні перемовин російський Центр політичної кон’юнктури (ЦПК) – специфічна приватна компанія, що намагається формулювати альтернативні застереження для російської влади. «Позиції Зеленського всередині країни виглядають не такими вже міцними, щоб розглядати його як переговірника, готового гарантувати виконання всіх зовнішніх домовленостей. … Якщо ж український президент не може виконувати свої зобов’язання, посилаючись на проблеми всередині країни або вимагаючи для себе зміни умов угоди, для Росії він перестає бути цінним партнером у діалозі. … Високі рейтинги президента не відображають реального стану справ в країні». – Це ключові меседжі ЦПК, на які варто звернути увагу.
Між іншим, для багатьох спостерігачів в Україні переговорний процес також виглядає як такий, що породить дуже сумнівні результати. Вірогідність досягнення миру будь-якою ціною (що демонструється у другій половині листопада, коли відведення пройшло без припинення вогню з боку російсько-терористичного угруповання) є вкрай низкою, та й може, в разі «укладання миру» на умовах Кремля (тобто, із завеликими поступками) призвести до громадянської війни. Власне цього й намагається досягти Москва. З іншого боку, нульовий результат «нормандських переговорів» та відмова від укладання будь-якого документу автоматично генерує продовження війни, при чому, більш інтенсивної та «гарячої». І тут починається найцікавіше: а чи готова Україна до такого перебігу подій?!
Варто лише згадати заяву начальника Генерального штабу Руслана Хомчака (25 листопада, Укрінформ) про те, що «військова агресія з боку Росії не є першочерговою загрозою». «У дискусіях, які ведуть на різних телевізійних шоу, наше суспільство чомусь хапається за найгірший варіант, що Росія може здійснити широку агресію, і починає думати, що все – завтра вже почнеться ця агресія. На моє переконання і виходячи з того, що аналізує Генеральний штаб, ми дійшли висновку, що відкрита військова агресія з боку Росії – не серед перших загроз, але є в переліку «крайніх» варіантів, хоча і найбільш віддалених», – сказав начальник Генштабу, додавши, що «східний сусід не відмовився від того, що Україна повинна бути сферою його впливу».
Формально, усе вірно. Масштабна війна не почнеться зненацька, раптово. Це, звісно, не нагадуватиме 22 червня 1941 року. Але проблема експертним середовищем і не виводиться з такими контурами. Йдеться про те, що на поступове нарощування тиску за допомогою російського воєнного важелю на якомусь етапі Україні не буде чим відповідати. Окрім, звісно, життів солдатів і офіцерів. Цей ризик прямо пов’язаний із системним розхитуванням Кремлем українського суспільства, її громадянських інститутів – того рішучого сектору, який почне вимагати від влади конкретики. Якої одразу отримати неможливо. А загалом, якщо поглянути на шалені цифри невикористаних коштів 2019 року, що спрямовувалися на будівництво армії, можна сказати впевнено: рік для розвитку армії втрачений. На жаль…
Перипетії реінтеграції. Що буде після «нормандської» зустрічі
Загибель командира бригади Євгена Коростельова під час розведення військ стало найбільш резонансною подією у довгому ланцюгу людських втрат, каліцтв, поранення військовослужбовців ООС на передовій. Усі вони (загиблі і поранені) є прямим свідченням тестування Кремлем готовності Києва йти на поступки. При цьому завдання Кремля вирвати більше поступок, і в разі рішення заморозити «вулкан» на Донбасі отримати виключні можливості впливу на цю територію у будь-який момент.
«У Раді нацбезпеки і оборони є п’ять сценаріїв, в якій спосіб ми маємо здійснити реінтеграцію Донбасу», – зазначив в останні дні листопала секретар РНБО Олексій Данилов, відзначивши серед першочергових завдань повернення полонених та припинення вогню по всій лінії фронту, а також повернення під контроль України ділянки російсько-українського кордону. Далі він назвав проведення виборів за українським законодавством на тимчасово окупованих частинах Донецької та Луганської областей. Однак цікаво, що російська сторона з такою послідовністю навряд чи погодиться.
Навпаки, аналітики РФ (вже згаданий ЦПК) намагаються стимулювати російську владу до ще більш жорстких рішень (а за фактом публікації – через ЦПК Кремль проводить зондування громадської думки та заміри реакції від різних іноземних структур). Головне – з боку РФ компромісів не передбачено. «У 2020 році Росії доведеться враховувати нестійке становище українського президента. … Хоч би якими були результати майбутнього паризького саміту «Нормандське четвірки», підхід Росії до можливих компромісів і перспективам середньострокового врегулювання конфлікту в Донбасі повинен бути надзвичайно обережним, перш за все через нестійкості позицій президента Зеленського всередині України». То ж, слід очікувати, що після «нормандського» саміту розпочнеться нова, більш активна фаза розхитування українського суспільства, в процес якого будуть інтегровані різноманітні важелі впливу.
В РФ висловлюють сумнів, що у команді Зеленського відносно Донбасу існує єдине базового бачення алгоритму мирного врегулювання. При цьому чимало спостерігачів в РФ наполягають, що офіційний Київ будуть примушувати до оголошення амністії і проведення вибори (ймовірно, з впровадженням особливого статусу регіонів), а вже після цього обіцятимуть «кроки назустріч», як то відновлення контролю та відведення власних військ.
Симптоматично, що певні політичні сили (три фракції ВРУ) вже попіклувалися про унеможливлення прийняття командою президента Зеленського рішень, які можна розцінювати як капітуляцію. Їх називають «червоними лініями» у серії можливих поступок. Зокрема, президент має відстоювати позицію, яка буде відомою і зрозумілою українському народу, він мусить не приховувати переговорну позицію від українців». Як відомо, представники «Європейської солідарності», «Батьківщини» та «Голосу» критично ставляться до переговорної позиції команди президента – через відсутність конкретики і чітких пунктів плану дій. За словами представника фракції «Євросолідарність» генерала Михайла Забродського, президент не повинен обговорювати питання газових контрактів і вести прямі переговори з так званими “Л/ДНР”, йому не варто погоджуватися на «формулу Штайнмаєра» в тому вигляді, в якому пропонує Москва – «спочатку вибори, а потім кордони». Президенту також рекомендують утриматися від обіцянки амністії для бойовиків, а у ВО «Батьківщина» вважають, що обговорювати амністію для представників “Л/ДНР” можливо лише після закінчення війни і повернення окупованих територій. То ж, якщо здійснити співставлення позицій напередодні переговорів 9 грудня, то одразу видно: в разі дотримання сторонами попередніх налаштувань, результат має вийти нульовий. Або одна із сторін вдаватиметься до компромісів.
Ризики для України на міжнародній арені
Варто констатувати, що криза в НАТО поглиблюється, і зупинити її може хіба що імпічмент президента США та поява нового лідера, здатного обережними та системними кроками консолідувати членів воєнно-політичного блоку. Той факт, що президент Франції Еммануель Макрон 28 листопада зазначив, що НАТО переживає «смерть мозку» (навіть не хворобу!), є підтвердженням «страшного діагнозу» та свідченням безпрецедентної слабкості Західного світу. Макрон додав, що члени Альянсу більше не співпрацюють стратегічно щодо низки ключових питань.
Між іншим, Москва у свій традиційний спосіб намагається наступати. Цю російську стратегію можна назвати «наполегливими кроками щодо відвоювання маленьких островків». Наприклад, Міжнародний інститут стратегічних досліджень (IISS) днями назвав незаконно анексований Росією український Севастополь територією РФ. А ще раніше повідомлялося, що голова комітету Державної думи РФ з безпеки та протидії корупції Василь Піскарьов добився від компанії Apple внесення поправок у геолокацію на своїх девайсах та, серед іншого, позначати незаконно анексований Росією Крим як «російську територію». Ці кроки можна також інтерпретувати як боротьбу за свідомість у питаннях просування у світ проросійських позицій.
Неприємною новиною стало для українців «відкриття» реального відношення до України з боку американського президента Трампа. Зокрема, через співробітника посольства США в Києві Девіда Холмса стало відомо, що Київ цікавить пана Трампа виключно у контексті можливого розслідування щодо конкурента Джо Байдена. «Саме я запитав Сондленда, чи правда, що президенту насрати … на Україну. Посол погодився, що президенту насрати … на Україну», – так процитували ЗМІ американського дипломата. Крім того, стало відомо, що наказ про замороження військової допомоги Україні у листопаді віддав безпосередньо президент США Трамп. Про це, зокрема, повідомив заступник держсекретаря з політичних справах Девід Хейл під час свідчень комітетам Конгресу США. Таким чином через відсутність відповідного рівня власної культури й підготовки президента Трампа як державного діяча, відбувся акт приниження України на міжнародній арені – чергове свідчення, що світ визнає виключно силу та готовий рахуватися тільки із силою.
Незважаючи на внутрішньополітичне послаблення, 19 листопада Північноатлантичний альянс (НАТО) заявив про намір визнати космос своєю новою оперативної сферою. Це ще один чутливий симптом для Києва – де-факто космічна держава (у перші роки незалежності входила у світову п’ятірку), яка навіть не має власного воєнного супутника.
Українські реалії
Хоча соціологічна група «Рейтинг» оприлюднила у останні дні соціологічне опитування, згідно з яким майже дві третини українців (а саме 70%) готові дати президенту Зеленському часу від одного до трьох років, щоб продемонструвати якісний та ефективний результат роботи, насправді ситуація не вбачається експертам такою райдужною. В ЦДАКР, зокрема, переконані, що на відміну від президента Порошенка довіра до якого трималася майже до середини 2016 р., президент Зеленський для демонстрації перетворень у сфері безпеки і оборони має не більше одного року. Попри розтягнутий цикл оборонного планування, в разі відсутності реальних результатів розвитку сил оборони та конкретних кроків у галузі переозброєння війська, нарощування оборонного потенціалу (що передбачає докорінну ревізію бачення розвитку ЗСУ), рейтинг нового глави держави знизиться до рівня його попередника.
Поки що президент Зеленський зайнявся тактичними кроками – чисткою партії (у листопаді виключив із «Слуги народу» третього народного депутата України) пригрозив розпустити Верховну Раду через рік в разі відсутності ефективної і злагодженої роботи та пообіцяв розпустити Кабмін (на що ЦДАКР очікує орієнтовно у березні 2020 р.). Тобто, президент розпочав «роботу» із абсорбантами власного негативу, однак це, на думку фахівців, має досить обмежений ресурс у часі.
Наприклад, Віктор Небоженко, відомий в Україні політолог і соціолог, директор соціологічної служби “Український барометр” 24 листопада висловив позицію, що «Президент боїться, що партія “Слуга народу” знищить його рейтинг довіри і надії швидше, ніж помилки, непрофесіоналізм і корупція його Кабміну». Та додав, що партія “Слуга народу” мало чим відрізняється від невдалої партії колишнього президента Петра Порошенка – БПП.
То ж, для підтримки високого рівню популярності Зеленський має намір добре зіграти на міжнародному рівні, а саме, у питанні припинення війни. Це, на його переконання, дозволить викликати нову хвилю популярності. Однак, існують фундаментальні ризики, що помилки або потрапляння у пастку Кремля можуть так швидко, як сірчана кислота, з’їсти придбані відсотки виборного рейтингу.
Армія залишається на «перехресті семи доріг»
Серед безумовно позитивних подій у галузі безпеки і оборони України – успішне Україна завершення розробки крилатої ракети «Нептун». 28 листопада під час випробування крилата ракета Р-360 комплексу РК-360МЦ “Нептун” з радіусом до 280 км успішно здійснила політ більш ніж на 250 кілометрів. Згідно з генеральним конструктором – генеральним директором Держ ККБ «Луч» Олегом Коростельовим, завершення цього етапу означає, що розробка Р-360, як літального апарата, завершена. Він додав, що на наступному етапі, випробування будуть направлені на бойові характеристики ракети. Успіх держави все ж не може бути автоматично приписаний нинішній команді у владі, як не міг бути використаним і президентом Порошенком. Як не дивно, дослідно-конструкторська робота була відкрита ще за часів президента Януковича, а команда Порошенка після вдалого першого пуску навесні 2013 р. зробила паузу у розробці – аж до січня 2016 р., коли ця ракетна програма потрапила у державні пріоритети.
Випадок з ракетою «Нептун» показовий ще й тому, що президенти Порошенко і Зеленський демонструють рідкісну схожість у поглядах на розвиток армії – дивитися на ЗСУ як на другорядний напрям своєї діяльності у якості Верховного Головнокомандувача. І ця ситуація є не просто ризикованою – вона бумерангом б’є й по рейтингам глав держави, й по системі національної безпеки.
Валентин Бадрак, директор Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння (ЦДАКР)
