Дослідження Коментарі експертів Сектор безпеки України

План оборони України: проблеми та рекомендації щодо визначення структури нового документу

ЦДАКР продовжує знайомити з аналітичними матеріалами щодо підготовки Плану оборони України. Пропонуємо матеріал, підготовлений Вадимом Тютюнником та Михайлом Лобко, позаштатними радниками ЦДАКР та колишніми співробітниками апарату РНБО України.

Починаючи з 2013 р. співробітники Національного інституту стратегічних досліджень та Центру воєнно-стратегічних досліджень Національного університету оборони України ім. Івана Черняховського неодноразово наголошували на доцільності розширення повноважень Генерального штабу Збройних Сил України (далі — Генштаб ЗСУ), пов’язаних із плануванням оборони держави, а також розроблення нового комплексного документу – плану оборони України [1, 2, 3].

Це, зокрема, обґрунтовувалося необхідністю:

поєднання та взаємоузгодження в такому плані документів із підготовки держави до оборони з документами щодо відсічі збройній агресії силами оборони;

визначення у ньому симетричних та асиметричних воєнних і невоєнних відповідей на можливі, в тому числі «гібридні», дії агресора;

забезпечення більш якісної підготовки органів державної влади, органів місцевого самоврядування, єдиної системи цивільного захисту та національної економіки України до переведення на воєнний час;

об’єднання зусиль і спроможностей всіх суб’єктів держави щодо ведення оборони;

належної підготовки населення і території держави до оборони;

посилення координації діяльності складових сил оборони для надання ефективної відсічі збройній агресії або ліквідації збройного конфлікту.

У липні 2018 р. набув чинності Закон України «Про національну безпеку України» [4], в якому визначено (абзац перший, ч. 4 ст. 16), що:

«4. Генеральний штаб Збройних Сил України є головним органом військового управління з планування оборони держави (тут і далі виділено нами), стратегічного планування застосування Збройних Сил України та визначених сил і засобів інших складових сил оборони, координації і контролю за виконанням завдань у сфері оборони органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування та силами оборони у межах, визначених законами України, актами Президента України та Кабінету Міністрів України.».

Однак, попереднє воєнно-політичне керівництво держави вирішило, що імплементація вказаної законодавчої норми має відбутися лише з 1 січня 2021 р. (підпункт 2 п. 1 р. VI згаданого закону). Крім того, воно не спромоглося втілити у життя ідею щодо переходу до складання плану оборони України.

Тому, після інавгурації Президента України В. Зеленського, нами наприкінці травня 2019 р. було подано до тодішньої Адміністрації Президента України аналітичну записку, в якій, зокрема, рекомендувалося запропонувати Президенту України внести на розгляд Верховної Ради України законопроект щодо розроблення в державі плану оборони України [5].

І необхідно підкреслити, що нове воєнно-політичне керівництво держави з розумінням і дуже рішуче до цього поставилося. Президент України В. Зеленський вніс 28 серпня 2019 р. на розгляд Верховної Ради України проект Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про оборону України» щодо організації оборони держави», яким, зокрема, передбачено розроблення та затвердження плану оборони України. При цьому Глава держави визначив це закон як невідкладний для позачергового розгляду Парламентом. Він був прийнятий 20 вересня 2019 р. і набрав чинності 25 вересня 2019 р.

До цього, 2 вересня 2019 р., Президент України В. Зеленський на нараді з керівництвом Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України та силових структур, серед іншого, доручив Міністру оборони України А. Загороднюку «розробити й затвердити план оборони, який міститиме комплекс заходів для захисту України від агресії.» [6].

Таким чином, Міністр оборони України А. Загороднюк, як член Ради національної безпеки і оборони України та Кабінету Міністрів України, безпосередньо відповідатиме за розроблення плану оборони України та координуватиме участь в цьому процесі відповідних центральних органів виконавчої влади та інших державних органів.

У даному контексті є також сенс нагадати, що після внесення згаданих змін до Закону України «Про оборону України» [7], відтепер на законодавчому рівні чітко та однозначно визначено (абзац третій ст. 1) що являє собою цей план:

«план оборони України — складова частина оборонного планування, що містить сукупність документів, які визначають зміст, обсяги, виконавців, порядок і строки здійснення політичних, економічних, соціальних, воєнних, наукових, науково-технічних, інформаційних, правових, організаційних, інших заходів держави щодо підготовки до збройного захисту та її захист у разі збройної агресії або збройного конфлікту;».

Крім того, згаданими змінами до Закону України «Про оборону України» (частина третя ст. 2) також врегульовані питання щодо розроблення плану оборони України:

«Для організації оборони держави Президент України за поданням Кабінету Міністрів України затверджує структуру плану оборони України, … . Порядок розроблення плану оборони України визначається Кабінетом Міністрів України.».

У Міністерстві оборони України (далі — Міноборони), під головуванням першого заступника Міністра оборони України І. Руснака, вже працює робоча група з підготовки пропозицій щодо визначення структури плану оборони України (далі — План) та порядку його розроблення.

Враховуючи зазначене, вважаємо, що фахівці, які здійснюють опрацювання таких пропозицій, мають, крім іншого, дотримуватися трьох наведених раніше імперативних законодавчих норм.

Відповідно до першої з них, План повинен складатися із сукупності певних документів. Другою встановлено, що ці документи мусять передбачати застосування не лише воєнних (силових), а й політичних, економічних та інших різноманітних (не силових, в т. ч. асиметричних) заходів із забезпечення оборони держави. Третьою нормою передбачено, що названі заходи, документи та План в цілому мають охоплювати (за часом) не лише період здійснення захисту держави у разі збройній агресії або збройного конфлікту, як це практикувалося у минулому, а й період підготовки держави до збройного захисту.

І тому є, на нашу думку, недоречним продовжувати дискусії стосовно корегування чи навіть можливого невиконання деяких із цих норм.

Перед розглядом структури Плану, слід звернути увагу на певні проблемні питання, що виникли у законодавстві після внесення до нього згаданих раніше змін, пов’язаних із цим Планом. Адже, вони впливають на визначення його структури, назв та змісту документів, з яких він складатиметься.

Йдеться про те, що у Законі України «Про оборону України» відтепер використовуються дещо схожі дві пари понять в кожній з яких містяться неоднозначні поняття.

Насамперед, маються на увазі поняття «підготовка (держави) до збройного захисту» (абзац третій ст. 1), зміст заходів якого відсутній у законі, та поняття «підготовка держави до оборони» (ст. 3), зміст заходів якого у ньому наводиться. Але, відповідно до цієї норми закону підготовка держави до оборони здійснюється виключно у мирний час, про який взагалі не має сенсу вести мову в Плані з огляду на бойові дії на Донбасі.

Враховуючи це, слід розв’язати правову колізію між вище наведеними поняттями. Ми ж надалі будемо тимчасово використовувати, відповідно до вимог абзацу третього ст. 1  Закону України «Про оборону України», поняття «підготовка держави до збройного захисту».

Водночас у вказаному законі вживаються поняття «захист (держави) у разі збройної агресії або збройного конфлікту» (абзац третій ст. 1), зміст заходів якого також відсутні у ньому, та «відсіч збройній агресії проти України» (ст. 4), яке має наступний зміст [7]:

«Стаття 4. Відсіч збройній агресії проти України

У разі збройної агресії проти України або загрози нападу на Україну Президент України приймає рішення про загальну або часткову мобілізацію, введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях, застосування Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, подає його Верховній Раді України на схвалення чи затвердження, а також вносить до Верховної Ради України подання про оголошення стану війни.

Органи державної влади та органи військового управління, не чекаючи оголошення стану війни, вживають заходів для відсічі агресії. На підставі відповідного рішення Президента України Збройні Сили України разом з іншими військовими формуваннями розпочинають воєнні дії, у тому числі проведення спеціальних операцій (розвідувальних, інформаційно-психологічних тощо) у кіберпросторі.

З моменту оголошення стану війни чи фактичного початку воєнних дій настає воєнний час, який закінчується у день і час припинення стану війни.».

Аналізуючи зміст поняття «відсіч збройній агресії проти України», можна констатувати, що воно зводиться лише до:

прийняття Президентом України низки важливих рішень (про проведення мобілізації,  введення воєнного стану, застосування Збройних Сил України та інших військових формувань та інші.);

здійснення органами державної влади та органами військового управління заходів для відсічі агресії;

започаткування воєнних дій, у т. ч. проведення спецоперацій (розвідувальних, інформаційно-психологічних тощо) у кіберпросторі.

Тому уявляється, що це поняття є більш вузьким ніж поняття «захист держави у разі збройної агресії або збройного конфлікту», яке дозволяє, на нашу думку, передбачити у Плані, крім вище наведених переважно силових заходів,  інші різноманітні несилові заходи.

Проблему щодо невизначеності у законодавстві заходів із захисту держави у разі збройної агресії або збройного конфлікту рекомендується вирішити наступним чином. Для цього у початкових положеннях Плану доцільно визначити, що «Захист держави у разі збройної агресії або збройного конфлікту здійснюється в особливий період.». Для пояснення цього нагадаємо зміст так званого «розширеного» терміну «особливий період» (абзац четвертий ст. 1) [8]:

«особливий період — період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов’язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій;».

 Таким чином, при плануванні захисту держави у разі збройної агресії або збройного конфлікту можна буде планувати заходи, що здійснюються в особливий період, які, серед інших, включають також раніше згадані заходи  із відсічі збройній агресії проти України.

За такого підходу, пропонується у Плані вести мову про документи та заходи щодо підготовки держави до збройного захисту та її захисту (у разі збройної агресії або збройного конфлікту) в особливий період (далі – захист держави в особливий період).

Ми підтримуємо пропозиції фахівців Міноборони стосовно визначення Плану як документу середньострокового планування (до 5 років). Вважаємо також, що його положення повинні стати вихідними даними для розроблення чергових держпрограми розвитку Збройних Сил України, держпрограми розвитку озброєння і військової техніки та інших доктрин, стратегій, концепцій, програм та планів у сфері оборони.

З урахуванням наведених чинників, рекомендується мати наведену далі структуру Плану. У ній також пропонується визначити конкретних суб’єктів (далі – суб’єкти планування, що наводяться у дужках), які відповідатимуть за розроблення, періодичне оновлення і, головне, за виконання відповідних його документів при підготовці держави до збройного захисту та її захисту (у разі збройної агресії або збройного конфлікту) в особливий період.

І. Вступна частина Плану (Міноборони, Генштаб ЗСУ).

У ній, зокрема, рекомендується визначити роль, призначення та місце Плану в системах документів державного стратегічного планування, планування оборони та оборонного планування, його предмет, головні цілі і завдання, а також навести перелік суб’єктів планування, що відповідатимуть за оновлення та виконання наведених у цьому Плані відповідних планів, інших документів і заходів.

ІІ. Основна частина Плану (усі суб’єкти планування).

В цій частині Плану доцільно мати дві окремих складові.

У першій з них рекомендується викласти концепцію оборони (чи основну стратегічну концепцію оборони – за західною термінологією) України (Міноборони, Генштаб ЗСУ). При цьому варто нагадати, що у чинній Воєнній доктрині України [9] зазначено (п. 34), що:

«34. Україна здійснює стратегічний перегляд концепції оборони з урахуванням досвіду подолання поточної кризи, запровадження нових методів керівництва обороною, які ґрунтуються на євроатлантичному досвіді та відповідають єдиному критерію — висока ефективність за прийнятних витрат.».

Наразі у попередні три роки цей перегляд не було здійснено і тому такої концепції досі немає.

Уявляється, що у ній бажано навести погляди та оцінки вищого політичного та воєнного керівництва нашої держави щодо захисту національних інтересів України від актуальних воєнних загроз, а також визначити пріоритетні завдання органів державної влади та інших державних органів з підготовки держави до збройного захисту та її захисту (у разі збройної агресії або збройного конфлікту) в особливий період. Такі погляди, оцінки та завдання мають стати загальними вихідними даними для суб’єктів планування, що розроблятимуть відповідні плани та інші документи Плану.

До другої складової основної частини Плану рекомендується включити підготовлену на основі згаданої концепції оборони сукупність планів та інших документів. Вони визначатимуть зміст, обсяги, виконавців, порядок і строки здійснення політичних, економічних, соціальних, воєнних, наукових, науково-технічних, інформаційних, правових, організаційних, інших заходів щодо підготовки держави до збройного захисту та її захист (у разі збройної агресії або збройного конфлікту) в особливий період.

Природно, що у даній статті нереально визначити вичерпний перелік та точні назви згаданих планів і документів. Тому для їхнього подальшого розгляду і широкого обговорення пропонується орієнтовний перелік, на наш погляд, найбільш важливих з них. Про деякі такі плани та документи, чи про відповідні заходи, вже йдеться у законодавстві, а інші слід буде розробляти вперше.

Однак важливо, що в сукупності запропоновані плани та документи містять передбачені законодавством політичні, економічні, соціальні, воєнні, наукові, науково-технічні, інформаційні, правові, організаційні та інші заходи держави, які здійснюватимуться як у період її підготовки до збройного захисту, так і в період захисту держави (у разі збройної агресії або збройного конфлікту) в особливий період.

До згаданого орієнтовного переліку найбільш важливих планів та документів Плану рекомендується віднести:

  • план діяльності Ради національної безпеки і оборони України в особливий період (Секретар РНБО України);
  • план діяльності Верховної Ради України в особливий період (Перший заступник Голови Верховної Ради України);
  • план діяльності Кабінету Міністрів України в особливий період (Міністр Кабінету Міністрів України);
  • Мобілізаційний план України на особливий період (за всіма складовими)** [8] (Кабінет Міністрів України);
  • план підготовки населення та території України до оборони* [7] (Кабінет Міністрів України);
  • план наукового та науково-технічного забезпечення оборони України* (Міністерство освіти і науки України, Національна академія наук України, Міноборони);
  • план кібероборони України** (Міноборони);
  • план підготовки та дій в особливий період руху опору** [7] (Міноборони, Генштаб ЗСУ);
  • Стратегічний план застосування Збройних Сил України та інших складових сил оборони (Міноборони, Генштаб ЗСУ);
  • план зовнішньополітичного та дипломатичного забезпечення оборони України в особливий період (МЗС України);
  • план розвідувального забезпечення оборони України в особливий період (Об’єднаний комітет з питань розвідувальної діяльності при Президентові України);
  • план контррозвідувального забезпечення оборони України в особливий період (СБУ);
  • план проведення антитерористичних заходів в особливий період (СБУ);
  • план забезпечення громадської безпеки в Україні в особливий період (МВС України);
  • план інформаційного забезпечення оборони України в особливий період (Міністерство культури, молоді та спорту України);
  • план роботи оборонної промисловості України в особливий період (Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України, ДК «Укроборонпром»);
  • проект постанови Кабінету Міністрів України про затвердження Державного оборонного замовлення на особливий період (Кабінет Міністрів України);
  • план посилення охорони та захисту державного кордону України в особливий період (ДПСУ);
  • план соціального захисту населення та військовослужбовців України в особливий період (Мінсоцполітики України);
  • план медичного забезпечення виконання завдань силами оборони України в особливий період (МОЗ України).
  • план забезпечення функціонування об’єктів інфраструктури, транспорту та зв’язку України в особливий період (Мінінфраструктури України).
  • типовий план запровадження та забезпечення заходів правового режиму воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях (Кабінет Міністрів України) [11];
  • проект державного бюджету України на особливий період (Кабінет Міністрів України) [8]. Слід нагадати, що ще у 2011 р. Кабінетом Міністрів України був підготовлений проект Закону України «Про фінансову систему України в особливий період», якій визначав засади мобілізаційної підготовки, організації та управління фінансовою системою України в особливий період. Однак, він так і не був розглянутий у Верховній Раді України;
  • Концепції та плани рад оборони областей (міст) щодо участі у виконанні заходів оборони держави (Обласні (міські) ради оборони);
  • інші необхідні плани та документи.

Примітка: у цьому переліку відмічено позначками:

(*) — документи, заходи яких здійснюються при підготовці держави до збройного захисту;

(**) — документи, заходи яких здійснюються при підготовці держави до збройного захисту та її захисту в особливий період.

Документи без позначок містять заході, що здійснюються лише при захисті держави в особливий період.

На нашу думку, у планах та документах, заходи яких реалізуватимуться лише при захисті держави в особливий періоддоцільно їх зміст, обсяги, виконавців, порядок і строки виконання розподілити по чотирьох наступних розділах:

— при проведенні мобілізації в Україні;

— при введенні воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях;

— при застосуванні Збройних Сил та інших складових сил оборони або ліквідації ними збройного конфлікту;

— при оголошенні стану війни в Україні.

В свою чергу, у планах та документах, заходи яких вживатимуться при підготовці держави до збройного захисту та її захисту в особливий періоддоцільно до згаданих чотирьох розділів додати першим ще один розділ — при підготовці України до збройного захисту.

ІІІ. Заключна частина Плану (Міноборони, Генштаб ЗСУ).

У ній, серед іншого, рекомендується передбачити положення щодо:

— порядку реалізації планів, інших документів та заходів, наведених у Плані;

— забезпечення координації та контролю за виконанням планів, інших документів та заходів, що містяться у Плані, та Плану в цілому;

— здійснення періодичного оновлення усіх складових Плану тощо.

Слід також звернути увагу на те, що у запропонованій структурі План є міжвідомчим цивільно-військовим документом: із 24 планів та інших документів Міноборони та Генштаб ЗСУ безпосередньо відповідатиме за розроблення лише 3 з них. Але ці органи також братимуть участь у підготовці інших документів, в тому числі шляхом надання відповідним суб’єктам планування необхідних вихідних даних для розроблення ними таких документів.

І на завершення слід ще раз звернути увагу на те, що у даний час  Генштаб ЗСУ не має належних повноважень для здійснення планування оборони нашої держави, в тому числі для розроблення Плану оборони України, а здійснює лише планування застосування ЗСУ, інших складових сил оборони для відсічі збройній агресії.

З метою розв’язання цієї проблеми рекомендується запропонувати Президентові України внести на розгляд Верховної Ради України законопроект (визначивши його як невідкладний для позачергового розгляду Парламентом) про внесення змін до п. 2 ч. 1 р. VI Закону України «Про національну безпеку України», який передбачав би, що положення частин третьої-шостої статті 16 цього Закону (щодо Головнокомандувача ЗСУ, Генштабу ЗСУ, видів і окремих родів військ (сил)) набирають чинності до 1 січня 2020 р., а не з 1 січня 2021 р.

Крім того, слід вирішити низку проблемних питань щодо організації та управління фінансовою системою України в особливий період, зокрема, пов’язаних із складанням, затвердженням і виконанням Державного бюджету України на особливий період у якому, крім іншого, мають бути визначені видатки на фінансування відповідних заходів Плану оборони України.

Для цього рекомендується запропонувати Кабінету Міністрів України доопрацювати, з урахуванням сучасних реалій, розроблений Урядом ще у 2011 р. проект Закону України «Про фінансову систему України в особливий період» та внести його на розгляд Верховної Ради України.

Три останніх роки нами неодноразово зверталась увага політичного та воєнного керівництва нашої держави на те, що в Україні законодавчо не визначені засади планування оборони держави, стратегічного планування застосування сил оборони, організації і проведення оборонного планування, управління оборонними ресурсами, які враховують відповідний досвід держав-членів НАТО і ЄС, організації та ведення територіальної оборони, а також функціонування держави у разі оголошення стану війни.

Зважаючи на це, рекомендується запропонувати новому політичному та воєнному керівництву держави вжити необхідних заходів для вирішення цієї проблем.      

Джерела

  1. Горовенко В., Тютюнник В. Невід’ємна складова воєнної політики. Центр воєнної політики та політики безпеки. Журнал «Оборонний вісник». – 2013. – №1. – С. 34 – 39.
  2. Тимошенко Р., Лобко М. Проблеми вдосконалення планування оборони України. Журнал «Наука і оборона». – 2018. – №1. – С. 11 – 17.
  3. Саганюк Ф., Фролов В., Павленко В. та ін. Сектор безпеки і оборони України: стратегічне керівництво та військове управління. Монографія. К.: ЦЗ МО та ГШ ЗС України, – 2018. – 230 С.
  4. Закон України «Про національну безпеку України». [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/2469-19/page2.
  5. Тютюнник В., Горовенко В. Аналітична записка «Про першочергові кроки керівництва України у сфері оборонної реформи та розвитку Збройних Сил України». НІСД. Вих. від 24 травня 2019 року № 293/379.
  6. Зеленський В. Пріоритет – потужна боєздатна армія. 02.09.2019. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://www.president.gov.ua/news/ volodimir-zelenskij-prioritet-potuzhna-boyezdatna-armiya-57085.
  7. Закон України «Про оборону України». [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1932-12.
  8. Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/ show/3543-12.
  9. Указ Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 2 вересня 2015 року «Про нову редакцію Воєнної доктрини України» від 24 вересня 2015 року № 555. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/555/2015.
  10. Закон України «Про основні засади забезпечення кібербезпеки України». [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://zakon.rada.gov.ua/ laws/show/2163-19.
  11. Постанова Кабінет Міністрів України «Про затвердження типового плану запровадження та забезпечення заходів правового режиму воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях» від 22 липня 2015 р. № 544. [Електронний ресурс]. – Режим доступу:  https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/544-2015-%D0%BF#n8

Документи, що розробляються органами виконавчої влади, іншими органами державної влади щодо підготовки (забезпечення) оборони, діяльності у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує НБ у воєнній сфері та під час ведення оборони:

план діяльності ВРУ у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує НБ у воєнній сфері та в особливий період;

план діяльності КМУ у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує НБ у воєнній сфері та в особливий період;

Концепції участі у виконанні завдань підготовки (забезпечення) оборони, діяльності у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує НБ у воєнній сфері та під час ведення оборони;

План діяльності РНБО України в особливий період – Апарат РНБО;

План зовнішньополітичної діяльності держави – МЗС;

План внутрішньополітичної діяльності держави – КМУ;

План забезпечення громадської безпеки та цивільного захисту України – КМУ, МВС;

Державний бюджет України для забезпечення потреб оборони в особливий період – КМУ;

Державне оборонне замовлення на особливий період;

План функціонування фінансової системи України в особливий період – КМУ, Мінфін;

Мобілізаційний план України (за всіма складовими) – КМУ;

стратегічний замисел та план застосування ЗСУ, ІССО – МОУ, ГШ ЗСУ;

План посилення охорони та захисту держ. кордону України – МВС, ДПС У;

Зведений план територіальної оборони України – МОУ, ГШ ЗСУ;

План діяльності розвідувальних органів України в особливий період – Комітет з питань розвідки при Президентові України (апарат Комітету з питань розвідки при Президентові України);

План боротьби з тероризмом та контррозвідувальної діяльності із забезпечення державної безпеки у особливий період – СБУ;

План міграції та протидії нелегальної (незаконній) міграції – КМУ, МВС;

План інформаційної діяльності у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує НБ у воєнній сфері та під час ведення оборони – КМУ;

План кібероборони в особливий період – МОУ, ДССЗЗІ У, СБУ, НПУ, НБУ, розвідувальні органи України;

План запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану – КМУ, МОУ, ГШ ЗСУ;

План підготовки території держави до оборони – КМУ, МОУ, ГШ ЗСУ;

План медичного забезпечення оборони держави – КМУ, МОЗ;

Концепції та плани рад оборони областей (міст) щодо участі у виконанні заходів оборони держави – обласні (міські) ради оборони;

інші плани участі та забезпечення виконання завдань оборони держави.

Вадим Тютюнник, Михайло Лобко,

позаштатні радники ЦДАКР,

співробітники апарату РНБО України (у 1992 – 2010 рр.)