Дивлячись за тим, як Російська Федерація поводить себе на міжнародній арені часто виникає певне дежа-вю, адже у виборі підходів і методів руйнування існуючого миропорядку кремлівські керманичі рідко демонструють дотепну вигадливість. Будучи вихідцями з радянських спецслужб вони більш довіряють вже обкатаним сценаріям, особливо тим, які довели свою ефективність в минулому. Тому інформація норвезького видання AldriMer про присутність російських спецназівців на архіпелазі Шпіцберген може комусь здаватися перебільшенням і гонитвою за сенсацією. Але за цією сенсаційністю і жовтизною проступають добре знайомі українцям обриси “російської весни”, коли невідомі “зелені чоловічки” почали окупацію наших територій.
Спільна територія
Треба сказати, що Шпіцберген досить непогано підходить на роль “норвезького Криму”. Будучи формально територією Норвегії, його міжнародно-правовий статус є досить хитким з точки зору варіантів тлумачення. Росія, як країна-підписант Шпіцбергенського трактату 1920 року має право на рівноцінне використання природних ресурсів, а її громадяни не потребують норвезьких віз для відвідування архіпелагу.
Хиткість такого становища була наочно продемонстрована у 2015 році, коли тодішній прем’єр-міністр РФ Дмитро Рогозін відвідав Шпіцберген, знаходячись під санкціями Європейського союзу і Норвегії. Не дивлячись на офіційне звернення Осло до російського посольства, що особам, які перебувають під санкціями в’їзд на архіпелаг заборонений, Рогозін прийняв участь у відкритті арктичної станції “Північний полюс-2015”, а потім відправився на сам полюс. При цьому, норвезька влада взагалі не знала, як саме Рогозін опинився на Шпіцбергені.
Більш того, самі відносини Росії і Норвегії у Баренцовому морі протягом чотирьох десятиліть були напруженими. Сторони ніяк не могли дійти згоди щодо морського кордону між Шпіцбергеном і Землею Франца-Йосифа і періодично затримували сусідські судна у “своїх”, як вони вважали, водах. Тільки у вересні 2010 року між країнами був підписаний договір про розмежування морських просторів та співробітництво у Баренцовому морі та Північно-Льодовитому океані.
Але як ми знаємо, договір, який підписаний з Росією не вартий паперу, на якому він написаний. Останні роки Росія розгорнула активну військову діяльність в Арктиці і, зокрема, в регіоні Баренцового моря. На сусідній зі Шпіцбергеном Землі Франца-Йосифа Росія розгорнула найбільшу в Арктичному регіоні військову базу Нагурське, де, зокрема, дислокуються новітні системи ППО С-400. Які, до речі, накривають і сусідні норвезькі території.
Крім цього, Росія посилює свої військові можливості і поблизу материкової Норвегії. В районі Печенги, від якої до норвезького кордону фактично подати рукою, дислокована 200 окрема мотострілецька бригада. Яка, до речі, встигла відмітитись і на українському Донбасі. Регулярно на навколишніх полігонах проходять інтенсивні і достатньо широкомасштабні військові навчання, а громи гармат та ревіння танків і бойових машин добре чутно на норвезькому боці.
До останнього часу цей регіон вважався депресивним, адже після розпаду СРСР місцева військова інфраструктура приходила в занепад. Виправити ситуацію повинні були плани по створенню тут міжнародного морського порту Печенга, з перспективою щорічної перевалки у 36 млн. тон вантажів. Але в цьому році Рада безпеки РФ визнала ці плани недоцільними – діючий порт потрібний Північному флоту російських ВМС, діяльність яких в регіоні буде розширюватись. Отже мілітаризація російської Арктики і, зокрема, Баренцового моря буде тільки збільшуватись.
Тактика малих кроків
Останні навчання російських ВМС, які викликали бурну реакцію норвезьких журналістів, і є демонстрацією таких намірів. Тиждень тому корабельне угруповання російських ВМС у складі фрегата “Віце-адмірал Кулаков” та двох великих десантних кораблів “Кондопога” та “Олександр Отраковський” перебували недалеко від Шпіцбергену, де провели ракетно-артилерійські стрільби та відпрацювали питання радіоелектронної боротьби. Зазначені маневри стали першими, які проводилися на захід від Землі Франца-Йосифа, ближче до Шпіцбергену, ніж коли-небудь раніше. Більш того, десантними кораблями було доставлено військові вантажі на маленький острівець Вікторія, який хоч і має російську приналежність, але знаходиться лише у 40 кілометрах від Шпіцбергену. Тут росіяни розгортають невеличкий вертолітний аеродром, який потенційно можна використати для миттєвого досягнення норвезького архіпелагу.
Більш того, під час маневрів російські військові кораблі вперше вдалися до перевірки цивільного судноплавства в регіоні. Російський фрегат перевірив невеличке вітрильне судно “Пангея”, яке рухалося в напрямку північного полюсу з науковою метою. Перед цим дії із перевірки суден були відпрацьовані на російському транспортному судні “С.Кузнєцов”, який був зупинений за всіма правилами військово-морського мистецтва тим самим фрегатом “Віце-адмірал Кулаков”.
Отже на морі росіяни активно використовують тактику малих кроків. З кожним разом вони все активніше “смикають тигра за вуса”, дивлячись на реакцію як Норвегії, так і її союзників по НАТО. Але знову ж це дуже нагадує розвиток ситуації в Азовському морі, коли така ж тактика використовувалася для блокади українських морських портів, а зараз може перекинутись і на українську чорноморську зону. В ситуації з Норвегією важко сказати, чи є адекватною відповіддю посилення спостереження за районом Баренцового моря розвідувальної та патрульної авіації Аль’янтів, які застосували не тільки традиційні літаки морської патрульної авіації, але залучили літаки радіоелектронної розвідки RC-135W та широковідомий стратегічний розвідник U-2S.
На фоні всього вищеописаного інформація про те, що російські спецпризначенці побували на суверенній норвезькій території вже не виглядає такою фантастичною. Фактична відсутність контролю за кордонами на Шпицбергені та його нечіткий правовий статус є гарним підґрунтям для появи тут російських “зелених чоловічків”. А розвідувальні літаки НАТО легко могли виявити у прибережних водах малий підводний човен типу “Піранья”, який призначений саме для забезпечення дій російських спеціальних сил. На думку норвезьких експертів, головною ціллю росіян на архіпелазі може бути супутникова станція SvalSAT, а також підводний оптоволоконний кабель, яким Шпіцберген зв’язаний з материковою Норвегією.
Готовність до ескалації
Головним питанням, яке піднімають як норвезькі журналісти, так і експертне середовище, є відсутність публічної реакції керівництва Норвегії на ескалацію російської присутності у безпосередній близькості до її кордонів. Як на морі, так і на суші. Представники влади, зокрема, норвезьких спеціальних служб, не спростовують такі побоювання, але обмежуються загальними фразами. Але така політкоректність та зловживання питаннями політичної доцільності може зіграти з Норвегією злий жарт. І Україна тут теж є негативним прикладом, керівництво якої відмовлялося вчитися на уроках Тузли-2003 та Грузії-2008.
За оцінками Столе Ульріксена з Військово-морської школи Норвегії, Росія веде активне вивчення прибережних зон на півночі країни. Для цього широко використовуються різноманітні “гібридні” засоби. Місцеві російські рибалки останнім часом масово отримують норвезькі ліцензії на рибальство та базування у норвезьких портах. Крім цього, на норвезьких цивільних суднах на сьогодні працює понад 1200 російських моряків. Це пояснюється ліпшими умовами для бізнесу, але повинно насторожувати. Якщо ж врахувати те, що в прикордонних районах між Росією і Норвегією організовано вільний транскордонний рух, то можна впевнено стверджувати, що Північна Норвегія є відкритою книгою для російських спецслужб.
В підсумку можна сказати, що агресивність дій Росії в Арктиці мало чим відрізняється від її поведінки в Чорноморському регіоні. І тільки північноатлантичний статус Норвегії стримує російського ведмедя від продовження тут агресивних дій. Поки що. Адже ми розуміємо, що практично всі передумови для ескалації росіянами вже створені. І можна не сумніватися, що в певний момент на Шпіцбергені можуть з’явитися, під хор міжнародної стурбованості, невідомі “зелені чоловічки”. В місцевих вугільних шахтах будуть знайдені якщо не танки, то протикорабельні ракетні комплекси, адже довгий час вугледобича була основою економіки Шпіцбергену і існує тут досі. Ця зброя вже традиційно попаде в руки місцевих “донецьких шахтарів”, які стануть виразниками інтересів новоявленого “російськомовного народу Шпіцбергену”. А сюрреалізм подій буде доповнювати реальне донецьке походження місцевих шахтарів, адже вихідці з українського Донбасу колись складали більшу частину вахтовиків радянського тресту “Арктиквугілля”.
Ігор Левченко для Ділової Столиці
