Наближення чергового свята воєнних розвідників України 7 вересня, скоріше, привід для неупередженої оцінки нових викликів та потенціалу розвідувального відомства Міноборони. З одного боку, форми й методи «гібридної» війни мають надзвичайно широкий спектр – від диверсій і терактів до інформаційно-психологічних операцій. І невідомо, яка активність противника містить більше небезпеки: підривна чи атаки на фронті.
Росія фактично створила таємний фронт проти України, і саме українським розвідкам під силу здійснити такий самий хід – створити таємний фронт проти агресора. Тому питання посилення розвідувальних структур – це сьогодні питання амбіцій військово-політичного керівництва держави. Якщо у президента і його команди такі амбіції будуть, то механізми посилення знайдуться.
Сучасний світ і трансформація трендів
Показово, що розвинуті країни дуже динамічні у питаннях трансформації власних спецслужб. Приміром, у січні 2019 р. була презентована оновлена Стратегія національної розвідки США, у якій розвідувальному співтовариству поставлені досить цікаві завдання на завдання на наступні чотири роки. Серед них, наприклад, зміцнення економіки і забезпечення технологічних переваг США; забезпечення чіткого, своєчасного, об’єктивного розуміння намірів і можливостей противника; забезпечення обізнаності американського уряду щодо ситуації на міжнародній арені шляхом отримання безпрецедентного доступу до захищеної інформації.
Технології домінують. Вилучення інформації із секретних мереж, захист власних комунікацій, протидія у космосі, глобальна автоматизація, протиставлення штучного інтелекту противнику-людині – ось фундаментальні основи найпотужніших сучасних спецслужб. Не кажучи вже про основне нове завдання розвідок – активний вплив на владу в іноземних країнах. Симптоматично, що багато завдань виконується різними установами, але вони координуються з одного центру. Навіть трансформовані Сили спеціальних операцій США, які останніми роками збільшилися майже вдвічі, мають певні «активні» функції розвідки. Зокрема, відтепер у складі ССО розвиваються автономні підрозділи по 10-12 чоловік, які зайняті такими делікатними завданнями, як руйнація комунікацій, впливи у соціальних мережах, втручання у захищені комунікаційні системи. Не менш симптоматично, що США практично не приховують, що нині Китай і Росія є «противниками». Слід визнати, що світ вступив у епоху глобальної конфронтації, де намір залишатися осторонь зовсім не означає убезпечити себе. Це варто було б усвідомити офіційному Києву.
Розвідки нового покоління інших країн фактично наздоганяють ті технологічні напрацювання, які вже існують в США. Хоча й не тільки. Скажімо РФ, як раніше СРСР, робить акценти на стратегічну агентурну розвідку, на розвиток агентурних мереж в іноземних країнах, на активне використання лідерів громадської думки, не важливо, всліпу, чи за політичну підтримку чи грошову винагороду.
Але навіть за таких умов розвитку та вкладення ресурсів фактор раптовості здатен сплутати карти. Фахівці у якості прикладу наводять нещодавню війну у Сирії, коли Росії вдалося перекинути в цю країну велику кількість авіації. При цьому навіть американська розвідка не встигла зорієнтуватися, що РФ перекинула туди понад 200 літаків. Отже, людський фактор має значення навіть в умовах повного забезпечення сучасними засобами радіоелектронного виявлення, супутникового виявлення, а також бездоганного забезпечення агентури.
Російська військова авіація на базі Хмеймим у провінції Латакія, Сірія
Повертаючись до проблематики розвитку національних розвідувальних органів, варто визнати, що амбіції України у питаннях розвідки ніколи не виходили за межі «невеличкої регіональної країни». А тепер вітчизняні розвідувальні органи мусять протистояти країні-монстру, де амбіції розвідок завжди були глобальними – як і мало бути у правонаступниці СРСР. Отже, у цьому контексті темпи та якість розвитку СЗР, ГУР МОУ, прикордонної розвідки буде у певній залежності від бачення національного розвідувального співтовариства найвищим керівництвом держави. Від цього залежить і вирішення питань координації роботи спецслужб, наприклад, через удосконалення Об’єднаного комітету з питань розвідки. Необхідні й політичні рішення про роботу закордонних резидентур, а також надзвичайно важливо, щоб профільний комітет парламенту не загрався у контроль над діяльністю розвідок, бо за провали сплачують конкретні люди – роками в’язниці та й життям… Нарешті, необхідне законодавче забезпечення розвідувальної діяльності, та й організація належного нагляду. Спробуймо розібратися із цими рекомендаціями більш детально.
Посилення української воєнної розвідки
Реальне посилення розвідувальних спроможностей держави неможливе без трансформації правових основ діяльності розвідувальних органів та інших суб’єктів розвідувального співтовариства. Потрібне закладення правових основ функціонування розвідувального співтовариства України – від визначення його архітектури до окреслення загального порядку координації їх діяльності. Це започаткує сучасну модель розвідки, в основу якої буде покладено всеохоплюючий підхід до протидії зовнішнім викликам і загрозам національній безпеці.
Ідеологія та підготовка розвідників. Це, без сумніву, головна складова реформи, бо без патріотизму та професіоналізму не може бути якісної розвідки. Вимоги до кадрової політики тут мають бути ще більш жорсткі, ніж в ЗСУ чи НГУ. Якість підготовленого особового складу в умовах тривалої «гібридної» війни набуває все більшої важливості і є ключовим фактором посилення ГУР МОУ.
Важливо, що сучасне ГУР МО України розв’язало багаторічну проблему – можливість набору співробітників з цивільного сектору. Це суттєво підвищило кадровий потенціал відомства, оскільки внаслідок ігнорування проблем армії і відмови від реального розвитку ЗСУ протягом двох десятків років у негативний бік змінилося й ставлення суспільства до цього інституту. Отже природно, що з молодими кадрами було чимало проблем – у сенсі відповідності інтелектуальним вимогам.
Питання підбору вирішене, подальшого вдосконалення потребує вже сама підготовка – тепер вже на законодавчому рівні. В тому числі, таких питань як забезпечення можливості для ГУР МОУ розміщення замовлень для підготовки фахівців розвідки в цивільних навчальних закладах країни, а також за кордоном з використанням, в тому числі закордонної фінансової підтримки (гранти, іменні стипендії, тощо).
Війна сама по собі суттєво вплинула на рівень патріотизму в середині усіх, без виключення, структур, які протидіяли та продовжують захищати державу. Ба більше, вже під час війни ГУР Міноборони України створило 12 спеціалізованих центрів управління, робота яких прямо спрямована на стримування агресора на сході та півдні. Під час війни воєнне розвідувальне відомство також створило потужний центр технічної розвідки під Києвом. Суттєво збільшилася компетенція та можливості воєнної розвідки й завдяки залученню до співпраці зацікавлених, патріотично налаштованих цивільних структур.
Законодавче забезпечення стало, без перебільшення, ключовим аспектом розвитку розвідувальних органів. Проект Закону України «Про розвідку» нині вже у профільному комітеті парламенту.
Серед іншого, потрібне закріплення релевантного правового статусу розвідувальних органів, уточнення, крім того, положень оновленого Закону України “Про національну безпеку України” їх функцій та повноважень, розмежування сфер відповідальності. Це забезпечить належну спеціалізацію і запобігатиме дублюванню ролей та ресурсних витрат.
Слід також наголосити на необхідності створення законних підстав для залучення до виконання окремих розвідувальних завдань інших складових сектору безпеки і оборони України, визначення загальних умов і порядку такого залучення з покладенням на розвідувальні органи обов’язку координувати та упорядковувати дії залучених суб’єктів. Крім того, вкрай необхідне закріплення особливих умов відбору і проходження служби співробітниками розвідувальних органів, їх професійної підготовки та перепідготовки. Це в тому числі торкається надзвичайно важливих питань. Наприклад, своєчасної організації прикриття. Зрозуміло, що намагання іноземних розвідок спрямовані на розкриття українських розвідників ще на етапі набору з цивільних установ, з ЗСУ або під час навчання у спеціальних учбових закладах.
До речі, тут слід сказати не тільки про самих розвідників. Тому що перегляду правового статусу потребують і особи, які залучаються розвідкою до конфіденційного співробітництва. Необхідне розширення гарантій їх соціального та правового статусу. Лише за цих умов законодавче положення буде наповнене реальним змістом.
Ну, і звичайно, нічого у сучасному світі не відбувається без грошей. Тому гарантування належного фінансового та матеріально-технічного забезпечення розвідувальної діяльності залишається у списку актуальних питань.
Координаційний центр. В цілому фахівці висловлюються за доцільність підпорядкування такому координаційному органу не тільки СЗР, ГУР Міноборони та розвідувального органу Державної прикордонної служби, але й структур, що займаються фінансовою та технічною розвідкою. Слід також вивчити доцільність включення до складу координаційного органу підрозділів спеціальної інформаційної боротьби – як технічного формату (кібер-підрозділи), так і структур, що відповідають за інформаційно-психологічні, або контентні операції. Водночас має бути збережена повна автономія розвідувальних органів держави та відповідно забезпечення повної захищеності джерел інформації. При цьому – ще одна обов’язкова умова, – координаційний орган самостійно не виробляє розвідувальну інформацію і не здійснює монополізації у цій сфері.
Саме такий підхід через координаційний центр дозволив би підвищити планку завдань воєнній розвідці та іншим розвідорганам. При цьому посилення розвідувальних органів повинно стати частиною загальної доктрини держави. Розвідки України тоді будуть спроможними активно діяти, проводити ті таємні операції, що впливатимуть на рішення противника.
Однак навіть за наявністю координаційного центру, особливо, в умовах війни воєнна розвідка має отримати можливість безпосередньо доводити інформацію до кінцевих споживачів у т.ч. до Президента України, як Верховного Головнокомандувача, секретаря РНБОУ, очільника уряду та спікера ВРУ – з тих питань, які їх стосуються. Не можна також допустити звуження завдань воєнної розвідки до виключно військових питань. На виконання Національної розвідувальної програми в структурі Генерального штабу ЗС України вже створено та працює розвідувальне управління (аналог J2 за стандартами НАТО) в пряме підпорядкування якого передано військову розвідку, окремі елементи технічної та геопросторової розвідки. Це вагомий крок, спрямований на забезпечення потреб Генштабу, але слід усвідомлювати, що політична, військова, економічно, технологічна, інформаційна складові у роботі ГУР МОУ досить часто далеко виходять за межі суто військових питань.
Огляд діяльності розвідорганів. Коли справа про такі тонкі речі як розвідка, вкрай важливим стає використання гіпократівського принципу «Не нашкодити». Тому є сенс почати з огляду, від планів якого фахівці розвідки не в захваті. Зокрема, «без запису» вони кажуть, що вивчення проектів документів «Указ Президента України «Про проведення огляду розвідувальних органів України» та «Порядок огляду розвідувальних органів України», а також «Положення про Тимчасову міжвідомчу робочу групу з проведення огляду розвідувальних органів України» (вони надані у березні 2019 р.), свідчать, що оглядові пропозиції фактично стосуються зовнішнього втручання в операційну діяльність розвідувального органу. Що не відповідає чинному законодавству України та, більше того, є передчасним з огляду на активне удосконалення законодавчої та нормативно правової бази функціонування розвідувальних органів, зокрема, підготовку проекту Закону “Про розвідку”. Розвідники справедливо вказують, що Об’єднаний комітет з питань розвідувальної діяльності при Президентові України є органом, утвореним з метою підвищення ефективності діяльності розвідувальних органів і не є суб’єктом розвідувальної діяльності. А також на підвищені ризики огляду через відсутність принципу дотримання конспіративності і безпеки. Скажемо прямо: залучення до такого огляду міжнародних експертів або іноземних радників не є доцільним, оскільки створює ризики витоку чутливої інформації. Розвідники додають, що відсутня навіть процедура погодження кандидатів в члени згаданої вище Тимчасової міжвідомчої робочої групи…
Демократичний цивільний контроль, профільний комітет парламенту та здійснення нагляду. Створення окремого Комітету Верховної Ради України з питань спеціальних служб (СЗР, ГУР МО, СБУ) передбачав ухвалений в 2018 році Закон України «Про національну безпеку». Серед іншого, такий крок мав забезпечити удосконалення парламентського контролю і належного законодавчого забезпечення цих структур, баланс між політичною довірою до керівників розвідувальних органів та необхідним рівнем їх професіоналізму. Поки парламент вирішив зробити півкроку, створивши Комітет з питань національної безпеки, оборони та розвідки.
З одного боку, Україна рішуче прямує до системи цінностей розвинутого демократичного світу та чітко заявила про долучення до його системи координат. В тому числі, у контексті намірів отримати повне членство в НАТО та ЄС. З іншого, Україна де-факто здійснює силовий опір ворожій Росії, що взяла курс на знищення її як незалежної суверенної держави. При цьому, Росія ще задовго до початку війни проти України створила на нашій території свої потужні агентурні мережі та щодня активно підживлює будь-які промосковські настрої в усіх прошарках суспільства, від дрібного бізнесу до впливових кіл політиків. За таких умов ризики проникнення представників цих мереж до таємної інформації є досить високими та створюють реальну загрозу результативності та й власне життєдіяльності вітчизняних спецслужб.
Варто згадати, що професійний переклад парламентського англомовного терміну «to oversight» передбачає саме верховний законодавчий нагляд та юридичний моніторинг за дотриманням, звісно, рамок та обмежень профільного національного законодавства. Що ж до значення співзвучного англомовного дієслова «to control» (яке навіть більш часто вживають в Україні), то дослівно воно означає саме «управляти». Це зовсім непересічний нюанс. У свідомості на пострадянському просторі досі домінує історичний досвід функціонування системи контролю спецслужб часів СРСР та виведений з нього стереотип. Адже головний контролюючий орган у вигляді Загального відділу ЦК КПРС здійснював саме управління, тобто виконував акти виконавчої влади по відношенню до керівництва КДБ та інших силових структур СРСР. То ж, враховуючи практику країн Заходу та історичні паралелі, варто зазначити, що ухвалення згаданого проекту Закону мають «запровадження демократичного принципу участі Верховної Ради України в управлінні сектором безпеки і оборони».
При цьому цілком очевидно, що функції такого Комітету повинен полягати не в управлінні або втручанні в управління правоохоронними органами, а у нагляді за дотриманням вимог Конституції і законів, недопущенні використання спецслужб та розвідки для узурпації влади чи порушення прав і свобод людини, а також ефективності використання ресурсів та бюджетних коштів.
Є в Україні й національні особливості життєдіяльності спецслужб. Ключовий – використання Кремлем вищого військово-політичного керівництва з 2010 по 2013 рр. для впровадження (або активне просування) «своїх» людей до сектору безпеки і оборони держави. Ще один – значний рівень залежності української політики від зовнішніх факторів. Які не завжди грають на позитив і розвиток.
Одне з чутливих питань – допуск народних депутатів та представників секретаріату до таємної інформації. Звісно, суворе обмеження доступу до інформації і надмірне засекречення сприяє корупції і призводить до порушень прав людини, тоді як недостатня охорона інформації, особливо під час війни, створює загрозу національній безпеці. На цей час, загальноприйнятим підходом у визначенні оптимальної прозорості сектору безпеки та спецслужб, зокрема, є так звані «Принципи Цване». Відповідно до цих принципів, засекречування інформації допускається, якщо її розкриття створює реальний та визначений ризик нанесення значної шкоди законним інтересам національної безпеки. До такої інформації можуть належати, зокрема, плани конкретних агентурних операцій чи інші деталі оперативної діяльності.
Утворення парламентського комітету із функціями і повноваженнями нагляду за спецслужбами, варто враховувати згадані національні особливості у контексті механізмів отримання інформації під грифом «Таємно». Зокрема, запровадження виваженого механізму отримання допусків – як для парламентарів, так і для співробітників секретаріату. Існує, приміром, досвід Норвегії, коли парламентський комітет для таких чутливих перевірок залучає фахівців, експертів. Таких, що мають відповідні допуски та знання. Вони виконують перевірку на замовлення та доповідають вже про результат, без надання парламентаріям критичної інформації.
Посилення контррозвідкою. Це можна розглядати як версію, яку потрібно ретельно дослідити. Фахівці переконують, що в цьому є сенс.
Начальник Головного управління розвідки Міноборони України (2014 – 2016), заступник глави Адміністрації президента України (2016 – 2019) Валерій Кондратюк висловив з цього приводу досить цікаву думку: «Може бути корисним досвід Польщі – там після демілітаризації їх Агентства внутрішньої безпеки військова контррозвідка була передана до складу воєнної розвідки. І тоді розвідувальна служба Міноборони матиме дві функції – як розвідувальна, так і контррозвідувальна захист не тільки Міністерства оборони, але і військових частин і підрозділів. І це дійсно буде створення нової розвідувальної служби в складі Міноборони».
Люди vs техніка. Фахівці переконують, що з часів Вальтера Шелленберга, начальника зовнішньої розвідки служби безпеки часів гітлерівської Німеччини, відбулося замало змін. Цей фахівець стверджував, що переважна більшість стратегічно важливої інформації розвідка отримує з відкритих джерел, в тому числі, під час спілкування із носіями інформації. Так, технологічна революція зробила свій внесок, і вдала розвідка відрізняється вдалим поєднанням використання техніки та «людського фактору». Однак ключовою складовою ГУР МОУ все ж залишається САР – стратегічна агентурна розвідка. Яка при ідеальній реалізації завдань має впливати через свої мережі на рішення окремих політиків і навіть урядів іноземних держав, на позиції міжнародних організацій, на створенні та проведенні спеціальних заходів за участю топ-менеджерів країн. Можливо, цього вдасться досягнути не сьогодні – завтра. Але в разі наявності прагнення усе можливе. Цілком можливе!
Джерело: LB.ua
