Центр тяжіння безпекових подій знову перемістився всередину держави. Попередній аналіз вказує на певну кількість позитивних показників і сигналів, однак, як і раніше, вони пов’язані передусім із очікуваннями, а не з реальними досягненнями. Крім того, з’явилися нові виклики, зокрема, у воєнно-економічній сфері. До них додається досить суперечливе бачення представниками влади форматів очікуваних реформ. Однак позитивними залишаються наміри, меседжі та темпи діяльності нової владної команди.
З одного боку, Україна відсвяткувала 28-й День незалежності та отримала очевидні сигнали підтримки з боку такого стратегічного партнера як США, розпочала активну роботу Верховна Рада, доволі оперативно вирішені питання усіх ключових кадрових призначень в уряді, призначено генерального прокурора, навіть з’явилися такі приємні для суспільства України події як зростання ВВП та певне падіння долару. «Що ми бачили за останні декілька років — це те, що Україна стала сильнішою, більш об’єднаною, більш стійкою, більш демократичною, більш реформованою, більш прозахідною, більше антиросійською», – підбадьорив спеціальний представник Держдепартаменту США з питань України Курт Волкер, який брав участь у святкуванні Дня незалежності (інтерв’ю газеті «День», 27 серпня). Ба більше, почався обмін полоненими: вранці 30 серпня з’явилися повідомлення про повернення в Україну ув’язнених Кремлем моряків, Сенцова, Карпюка, Балуха і Гриба. Перегрупування московського режиму ще прийдеться переосмислити, оскільки тимчасове пом’якшення може бути лише наживкою для західних лідерів, зокрема, у намірі відповідати духу послання американського президента Трампа щодо повернення Росії до клубу великих держав та оновлену трансформацію G-7 у G-8. Крім того, Путін, чиї позиції в РФ суттєво захиталися, нині бореться за відновлення власного іміджу та шукає точки впливу на незадоволені еліти й суспільство, що бродить.
До того ж, Міноборони США знову (29 серпня через американське видання Politico) заявило про підтримку надання військової допомоги Україні. При цьому є дані, що висновки Пентагону щодо доцільності надання військової допомоги Україні вже передані до розпорядження Білого дому. Як відомо, Трамп зажадав переглянути доцільність виділення Україні 250 млн доларів військової допомоги. А ще раніше Палата представників Конгресу США затвердила законопроекти про виділення бюджету американським державним структурам, у яких, серед іншого, передбачається виділення в цілому до 700 млн доларів допомоги для України в 2020 фінансовому році.
З іншого боку, Києв відвідав радник президента США з національної безпеки Джон Болтон. З прагматичною метою: вплинути на хід угоди між основним власником ПАТ «Мотор Січ» В’ячеславом Богуслаєвим і Українською державою у особі ДК «Укроборонпром» та китайським приватним холдингом Beijing Skyrizon Aviation від продажу компанії китайцям. Сам по собі візит виявився неприємним, тим більше, що цей непростий вузол дістався новій владі від команди Петра Порошенка. Варто зазначити, сам по собі візит в Україну Болтона є свідченням пріоритетності «китайського питання» та ймовірності потрапляння до КНР українських технологій. При цьому Київ мусить розв’язати проблемне питання вже найближчим часом. Раніше передбачалася зустріч Зеленського з Трампом через декілька днів у Варшаві, однак 30 серпня вранці надійшло повідомлення про перенесення візити президента США у зв’язку з ураганом «Доріан». Однак таке відтермінування не має великого значення, якщо врахувати нагадування уповноваженого Болтона про те, що США мають дуже прискіпливу систему схвалення контрактів, пов’язаних із військовими технологіями, і виходять із принципу, за яким контракти, що загрожують нацбезпеці, блокуються. Тобто висловлена думка, що українсько-китайська справа загрожує національній безпеці США, а це означає реальну необхідність держави втрутитися у хід справ. Серед іншого, фахівці з українських спецслужб вказують на необхідність додаткової перевірки процедур укладання угоди, зокрема, деталізуючи: якщо ДК «Укроборонпром» підписував угоду від імені Української держави, то мало існувати доручення Президента України, а також підстави у вигляді обґрунтувань щонайменше МЗС.
Росія намагається взяти Україну в облогу
Друга половина серпня характеризувалася дещо оманливим уявлення щодо зменшення інтенсивності бойових та вогневих атак з боку російсько-терористичного угруповання на окупованих східних територіях України. За цей період фіксувалися чисельні випадки використання угрупованням безпілотної техніки, що свідчить про тестування й безперервне випробування сил оборони, пошуку слабких місць ООС та підготовки нових раптових атак на окремих ділянках. Тактичний характер нинішнього етапу війни не повинен викликати думки про наміри Кремля згорнути війну. Тим більше, існує низка переконливих ознак щодо розширення Москвою системної підготовки до війни на знищення української державності.
Зокрема, 29 серпня волонтери міжнародної розвідувальної спільноти InformNapalm поінформували, що у Ростові, за 60 км від кордону з Україною з серпня 2019 року почали зводити військову базу для постійної дислокації підрозділів новоствореної 150-ї мотострілецької дивізії ЗС РФ. При цьому, спочатку про будівництво військової бази повідомили журналісти регіонального телеканалу ГТРК «Дон-ТР», за чиїми даними, військове містечко займатиме близько 80 гектарів по вулиці Оганова у Ростові-на-Дону; будівництво казарм обіцяють завершити до кінця 2019 року. InformNapalm, зі свого боку, зробив важливі уточнення, які слід врахувати у підготовці опору ймовірному наступу. Зокрема, підрозділи, що входять до складу нової дивізії та й саме командування дивізії, брали участь в агресії проти України. Дивізія почала формуватися ще наприкінці 2014 року, а у березні 2016 року штаб Південного військового округу РФ офіційно повідомив про розгортання нової дивізії. Існують передбачення, що її створення обумовлене неспроможністю російських бригад протистояти бригадам натівського зразка. Згідно з дослідженням волонтерів InformNapalm, дивізія має замість 3 мотострілецьких і 1 танкового полку, 2 танкових і 2 мотострілецьких полки.
Ще однією ознакою слугує подальша мілітаризація захопленого Криму. Так, 26 серпня у військах Південного військового округу Росії почалося двостороннє командно-штабне навчання зі з’єднаннями і військовими частинами 8-ї, 49-ї та 58-ї загальновійськових армій, армії ВПС і ППО, сил Чорноморського флоту і Каспійської флотилії. Як повідомило Міноборони Росії, навчання проходять на 12 полігонах Ростовської, Волгоградської і Астраханської областей, Ставропольського і Краснодарського країв, а також в окупованому Криму. Планується участь до 8,2 тисяч військовослужбовців, понад 2,5 тисячі одиниць військової техніки, зокрема близько 30 літаків і понад 60 вертольотів, понад 100 танків і до 10 кораблів і суден. Ці військові маневри слід розглядати як системну підготовку наступу на Україну з південного та східного напрямків, так само, як і постійні навчання у Білорусі – як підготовку агресії з північного напрямку.
У цьому контексті не зайвим буде звернути увагу на нещодавну публікацію Мирослава Гая, заступника голови Ради військового резерву при Генштабі ЗСУ, волонтера з досвідом війни у зоні АТО. Так, він слушно вказує на такий факт: «Сирія показала, що Росія здатна перекидати дуже велику кількість авіації. Навіть американська розвідка не встигла зорієнтуватися, що РФ перекинула туди більше 200 літаків». Але хоча сам автор переконує, що, в український ситуації, «на відміну від Сирії, все трохи складніше, тому що у нас є сучасні системи ППО, нам допомагає американська розвідка і розвідка інших країн НАТО», і «ми трохи швидше, ніж сирійці, визначимо, що почалася військова операція». Питання «трохи швидше» – є ключовим. На жаль, система ППО України потребує суттєвої модернізації та оновлення. Крім того, значного посилення потребує воєнна розвідка держави, особливо у питаннях забезпечення сучасними засобами радіоелектронного виявлення, супутникового виявлення, а також кращого забезпечення агентури. Однак, чи не головним чинником для ЗСУ та й всього військово-політичного керівництва України виявиться здатність реагувати, тобто швидко здійснювати управління військами. Отже питання прискорення введення в дію єдиної системи управління ЗСУ набуває стратегічного значення у контексті підготовки до майбутньої війни.
При цьому варто усвідомити, що найближчими роками Росія ретельно готуватиметься до широкомасштабної війни і згідно з її оборонного планування, має досягти необхідних оперативних можливостей приблизно до 2020 року. Наприклад, 26 серпня російська «Лента.ру» з посиланням на міністра торгівлі і промисловості Росії Дениса Мантурова поінформувала, що стратегічна бомбардувальна авіація Росії модернізується прискореними темпами – так, вже у 2019 році відбудуться випробування першого глибоко модернізованого бомбардувальника-ракетоносця Ту-95МСМ, а наприкінці 2020 року у небо вийде перший побудований з нуля стратегічний бомбардувальник Ту-160М. Крім того, 10 серпня російські ЗМІ повідомляли, що Росія взялася за оперативну модернізацію багатофункціональних фронтових винищувачів-бомбардувальників покоління 4 ++ Су-34 – через те, що ВКС РФ мають потребу у великій кількості боєздатних і сучасних літаків, а на нові Су-57 ресурсів не вистачає.
Зрозуміло, що усі військові дії, тим більше широкомасштабна війна, матимуть низку ознак у вигляді диверсій та інформаційно-психологічних операцій. У випадку України – обов’язкове супроводження активністю проросійських політичних рухів, намірів дестабілізувати соціальну обстановку та викликати напруження й відчуття хаосу у суспільстві. Але до великої війни потрібно готуватися ретельно.
Ризики для України на міжнародній арені
Звісно згадана вище новина про призупинення президентом США Дональдом Трампом виділення 250 млн доларів військової допомоги Україні торкається безпосередньо нашої країни. Але намір Трампа впевнитися, що ці гроші використовуються в інтересах США, можуть і не торкатися подій в Україні (багато хто вже пов’язав цю подію з реакцією Трампа на ймовірність угоди України з Китаєм щодо передачі виробництва авіаційних двигунів «Мотор Січ»). Між іншим, відомо, що (згідно з виданням Politico) затримки з виділенням допомоги виникли після вихідних, коли Трамп «неодноразово намагався применшити військову інтервенцію Москви в Україну» і підштовхував до повернення Росії до «Великої сімки». Крім того, міністр оборони Марк Еспер та радник з національної безпеки Джон Болтон входять до складу чиновників, які переглядають фінансування безпеки в Україні. А пан Еспер неодноразово висловлювався щодо необхідності військово-технічного посилення України.
У цьому контексті дійсно неприємною подією стало бажання Трампа повернути РФ до міжнародного клубу країн-лідерів. Як відомо, на переговорах G7 Трамп наполегливо стверджував, що Путіна потрібно запросити на наступний саміт. З інших лідерів за столом лише Джузеппе Конте, який йде у відставку з посади прем’єр-міністра Італії, запропонував Трампу підтримку в цьому питанні, інші виступили проти. Сенатори США від Демократичної партії, зі свого боку, вже відправили президенту США Трампу гнівного листа з висловленою повною незгодою з його ідеєю щодо повернення до формату групи G8 за участю Росії. Для України висновок очевидний: з одного боку, необхідне прискорення посилення власного оборонного потенціалу, з іншого, потрібна оновлена активність дипломатії та спецслужб, потрібні нові аргументи та більш якісне донесення застережень щодо російської загрози.
Одночасно з означеними подіями США та Румунія виступили категорично проти «Північного потоку-2», вказавши, що російський газопровід збільшує залежність Європи від російських енергоносіїв. Це відбулося під час візиту президента Румунії Клауса Йоханнеса до Вашингтону, а спільна заява лідерів вказаних країн наголосила на факторі національної безпеки. Це, безумовно, позитивна новина для Києва, однак слід додати, що тут є лише збіг інтересів, а не досягнення дипломатії.
Воєнно-економічні виклики
Як вже вказувалося, на порядку денному української влади раптово виникла проблема у галузі економіки з присмаком політики. Про політичний аспект та очікування Вашингтоном від Києва офіційного рішення вже згадувалося. Поруч із цим варто відзначити, що питання містить й суто технологічні та економічні аспекти. Так, слід враховувати, що передача виробництва й технологій китайській стороні несе суттєві загрози Україні. Це добре розуміють і у самому Укроборонпромі, а юристи концерну у висновках кілька років тому відверто вказували: якщо «Мотор Січ» перенесе виробництво до Китаю, а з ними і технології, що перебувають у спільній власності з “Івченком”, то Україні більше не буде з чим виходити на міжнародний ринок за цим профілем. Радіо Свобода, 27 серпня процитувала президента Центру глобальних досліджень «Стратегія XXI» Михайла Гончара: «Китай зробить все так, щоб все, що було за декілька десятиліть напрацьовано технологічним розвитком українського підприємства, стало китайським, а «оболонка» за непотрібністю із часом буде просто викинута. Підприємство буде інтегроване у китайський ОПК і багато часу це не займе. Не треба мати ілюзій, що якщо оборудка відбудеться – ми просто втратимо це підприємство із усіма подальшими негативними наслідками».
Розслідуючи цю справу, слід обов’язково звернути увагу на низку фактів. По-перше, із 2016 року позиція офіційного Китаю щодо блокування Антимонопольним комітетом реалізації домовленостей відсутня. Тобто офіційний Китай мовчить. Чому? Тому що має вплив на власні приватні структури, та й із офшорами розбереться по-своєму. Хоча, не буде дивом, якщо усе це – довготривала гра, у який Пекін у ролі модератора. По-перше, усім добре відома історія із крейсером «Варяг», придбаних начеб то для розважального проекту за 28 млн дол., на базі якого створено повноцінний авіаносець. По-друге, знайшлася інформація, що керівник китайського підприємства пан Ван Цзин у 2012 році зустрічався із віце-прем’єром Росії Владиславом Сурковим, і вели вони перемови на дуже різні теми. То ж, окрім бізнесу, там можуть бути ще якісь політичні і геополітичні моменти.
Але найважливішим для України є інший висновок. Відомо, що «Мотор Січ» після початку війни втратило понад дві третини своїх замовлень. Українська держава, створивши програму «Національний вертоліт України», абсолютно не попіклувалася про «Мотор Січ». І мова іде не про компенсації, а замовлення на розробки і виробництво вертольотів і для армії, і для інших відомств. Ба більше, українська влада пішла на те, що у 2018 році закупила 55 французьких вертольотів – майже таких, які виробляє «Мотор Січ» (а на 2020 рік вже планується виплата перших 4,4 млрд грн).
Фактично українська влада своїми діями підштовхнула «Мотор Січ» до такого кроку. Це результат відсутності в Україні оборонно-промислової політики, відсутності в уряді органу, який би відповідав за оборонну промисловість і переозброєння української армії в широкому сенсі. Сили оборони – це 16 замовників. І усі замовники діють на власний розсуд, виходячи із рішення якогось чиновника. Тоді як державне оборонне замовлення мало б формуватися колегіально, мав би бути Воєнний комітет, якого досі немає попри те, що шостий рік іде війна. Ці органи мали б надавати чітку колективну експертизу, що ці технології, чи озброєння, чи така техніка, мають розроблятися Україною самостійно, або розроблятися із залученням зарубіжних партнерів, або ж закуповуватися.
Майже такий присмак має перший візит прем’єр-міністра Ізраїлю Беньяміна Нетаньяху в Україну. Залишимо позаду ейфорію та гуманітарні проекти. Ключовим питанням для Ізраїлю є ВТС, вірніше, банальний продаж Україні усякої оборонної продукції, в тому числі, й такої, що є в України. Одразу зауважу: ніхто не проти приходу Ізраїлю на український ринок – якщо це будуть новітні технології, офсетні закупівлі, і загалом не загрожуватиме українському ОПК. Але виглядає по-іншому. Наприклад, у ЗМІ вже зявилася інформація про можливу модернізацію разом з ізраїльською компанією Elbit Systems партії винищувачів МіГ-29 парку Повітряних сил ЗСУ. При цьому за модернізацію кожної із 11 повітряних машин приблизно Київ має сплатити до 40 млн дол. Тобто, майже як за новий літак…
Оборонна реформа та переозброєння війська
Призначений 29 серпня міністром оборони Андрій Загороднюк назвав серед головних пріоритетів своєї роботи на посаді міністра оборони «повернути державну політику обличчям до простого військовослужбовця». Це дуже слушне та відповідальне завдання, і хоча воно не розкрите у деталях, варто наголосити: його реалізація можлива виключно за умов створення професійної армії. Крім того, Загороднюк наголосив, що «треба дійсно адаптувати армію до стандартів НАТО». Це – сигнал прозахідної орієнтації армії. А це означає: слід сподіватися на акценти на новітні технології у переозброєнні війська.
Ці заяви набувають ще більшої актуальності у контексті сформованої позиції США. Її обережно, але досить зрозуміло висловив спеціальний представник Держдепартаменту США з питань України Курт Волкер в інтервю газеті «День» (27 серпня). Зокрема, він поінформував, що у США «є Програма з продажу військових озброєнь Foreign Military Sales (FMS). Український уряд за президентства Порошенка на початку цього року ухвалив законодавство, яке дозволяє Україні закуповувати військове обладнання. І зараз ведуться дискусії про умови закупівлі додаткових «Джавелінів». Однак на запитання про можливість закупівлі літаків F-16, систем ПВО Patriot або протикорабельних ракет американець відповів недвозначно: «Я б хотів, щоб в України були ресурси зробити подібні закупівлі». Питання ж про закупівлю в кредит чи лізинг він просто відхилив…
Це, безумовно, не означає, що Україна у відносинах із США не зможе досягти рівню Польщі. Але це означає, що у Києва є величезний фронт роботи – на політичному, воєнному, дипломатичному, спецслужбистському, та нарешті, на суспільному рівнях…
Валентин Бадрак,
директор Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння
