21 серпня, президент Ісламської Республіки Іран Хасан Роухані заявив, що у випадку скорочення експорту іранської нафти до нуля, «міжнародні водні шляхи не будуть настільки безпечні». Заява президента фактично співпала із тезою міністра закордонних справ країни Мохаммада Джавада Заріфа про те, що Тегеран може діяти «непередбачувано» у відповідь на «непередбачувану політику Сполучених Штатів при президенті Трампі».
Заява вищого керівництва країни стала реакцією на вилучення США майже 2,7 мільйонів барелів іранської нафти зі світових ринків в результаті рішення Вашингтона про відновлення обмежень на поставки палива з Ісламської Республіки, про що напередодні, 20 серпня, заявив держсекретар США Майк Помпео. В інтерв’ю американському телеканалу MSNBC глава Держдепу висловив упевненість в тому, що уряд США зможе продовжити реалізацію своєї стратегії «максимального тиску» на Іран.
Ситуація в регіоні значно погіршилась з середини травня, коли Сполучені Штати, а також низка європейських і близькосхідних держав звинуватили Іран в серії нападів на танкери в районі Ормузської протоки. На думку більшості експертів, Іран вдається до таких кроків через вихід США з Спільного всеосяжного плану дій (Joint Comprehensive Plan of Action (JCPOA)) та поновлення санкцій проти цієї країни. В травні 2018 року американський президент заявив, що США мають у своєму розпорядженні докази того, що Іран продовжує розробку ядерної зброї, тим самим порушуючи СВПД. Іран у відповідь на дії США, згідно з параграфом 26 СВПД, оголосив про перший етап припинення виконання ряду пунктів ядерної угоди (в частині, що стосується запасів збагаченого урану і важкої води). Зокрема, було перевищено значення запасів низькозбагаченого урану, встановлене на позначці в 300 кілограмів. 7 липня 2019 року Тегеран оголосив про другий етап скорочення зобов’язань по СВПД та початок процесу збагачення урану на рівні вище передбачених ядерної угодою 3,67%.
Центр досліджень армії, конверсії та роззброєння поспілкувався з доктором філософії Самюелем Барнаї (Єврейський Університет в Єрусалимі і Університет імені Бен-Гуріона в Негеві) щодо розвитку ситуації навколо Ірану, ефективності накладених економічних санкцій, можливості виникнення військового конфлікту в регіоні, факторів, які цьому сприятимуть та навпаки, перешкоджатимуть, а також потенційних дій інших гравців, зокрема Китаю та Росії.
Що означає недавня заява міністра закордонних справ Ірану Джавада Заріфа про готовність відходу від ядерної угоди? Які можливі сценарії розвитку ситуації, а також, яка може бути реакція Вашингтона і ЄС на них?
– Заява Заріфа, на мою думку, є спробою продемонструвати, що Іран є рівним із США політичним суб’єктом. Проте, для адміністрації Дональда Трампа вихід Ірану з СВПД не буде проблемою, оскільки Вашингтон продовжує стверджувати, що Іран веде подвійну гру і використовує угоду для своїх цілей, в т.ч. як прикриття для розвитку своєї ядерної програми. Можливий вихід Ірану з СВПД є проблемою для Європи, тому деякі європейські країни намагаються зберегти угоду. В цьому передусім зацікавлені Франція і Німеччина (країни-підписанти СВПД), які мають суттєві розбіжності з адміністрацією Трампа по багатьох питаннях. Крім цього, визнавши фіаско договору, їм слід було б приєднатися до позиції США (що на даний час малоймовірно) або запропонувати новий варіант вирішення проблеми. Наразі Європа не в змозі виробити такий план, який влаштував би всі сторони.
– Іран заявляє що продовжує збагачення урану, реагуючи на вихід США з ядерної угоди. До чого це може привести, і які інструменти для стримування іранської ядерної програми можуть бути введені додатково?
– Наслідком може бути посилення ескалації. Набір заходів тиску на Тегеран – не великий: додаткові санкції (можливо з приєднанням деяких європейських країн, в першу чергу Великобританії) і військовий тиск (як крайній захід).
– Наскільки ймовірною є можливість створення Іраном зброї масового ураження з ядерним зарядом?
– Загроза є досить високою. Крім того, всі ці роки, прикриваючись угодою, Іран активно розвивав можливості засобів доставки.
– Економічні санкції поки що не змінюють зовнішню політику Тегерана. Як Ви оцінюєте їх ефективність?
– Головна проблема санкцій є те, що низка країн явно або побічно їх не підтримують. Розрахунок на те, що санкції призведуть до соціально-економічного «вибуху» всередині країни поки не виправдався. Іранський режим продемонстрував, що він поки в змозі придушити окремі, та навіть масові протести. Не варто забувати, що Іран є відкритою для еміграції країною, і не згодні з режимом можуть просто виїхати. Таким чином знижується напруженість у суспільстві, крім цього емігранти можуть фінансово допомагати своїм родичам з-за кордону.
– Яким чином Тегеран може зменшити ефективність санкцій? Яка роль союзників по питанням СВПД Ірану (в першу чергу РФ і Китаю, а також Франції та Німеччини) в стійкості цієї країни до економічного тиску?
– Найпростіше було б знайти компроміс з США. Але це малоймовірно. Німеччина, Франція і Китай не є союзниками Ірану, і для них відносини з Вашингтоном мають значно важливішу роль ніж з Іраном. Росію також складно вважати повноцінною союзницею Ірану, як ми бачимо на прикладі їх складних відносин в Сирії. Якщо Трамп своєю політикою по відношенню до Європи, і в першу чергу, по відношенню до Китаю, загострить з ними відносини, ці країни можуть зайняти більш про-іранську позицію.
– Однак більш про-іранська позиція може бути лише декларативною, адже Китаю та ЄС слід вирішувати свої питання (торгівельні тарифи тощо), а не використовуючи Іран, маніпулювати рішенням США. Я правильно зрозумів?
– Я з вами згоден. Економічні питання для них грають головну роль. Але якщо не буде знайдено консенсус по тарифах, то загальна атмосфера відносин буде негативною, і можливість декларативних демаршів з периферійних питань, в тому числі іранських, зросте.
– Адмірал Аліреза Тангсірі, командир Корпусу Вартових ісламської революції нещодавно заявив про те що може захопити будь-який корабель в Перській затоці, навіть якщо його супроводжують американські або британські сили. Які наслідки слід очікувати від цієї заяви?
– Віддаю перевагу розглядати наслідки дій, а не заяв, які можуть бути продиктовані внутрішньополітичною кон’юнктурою в самому Ірані. Якщо ж Іран дійсно перейде до масового захоплення кораблів, то реакція може бути гранично жорсткою (аж до військової). Свобода судноплавства історично є пріоритетом зовнішньої політики США і Великобританії. У цьому також зацікавлені і країни Перської затоки і Китай. В Ірані це прекрасно розуміють.
– Які можливі дії США і союзників в разі ескалації обстановки в Перській затоці?
– Вашингтон намагатиметься примусити Іран припинити практику захоплення судів. Аж до воєнних дій проти об’єктів Вартових Ісламської революції. Також буде застосований тиск на про-іранські сили в Ємені, Сирії і Лівані.
– Як ви оцінюєте ймовірність військового сценарію, і що може стати тригером для застосування сили проти Ірану?
– Це “питання на мільйон доларів”. Практично все може стати тригером. “Червоною лінією” для Ірану є припинення вільного судноплавства в Перській затоці і закриття Ормузської протоки. Не варто забувати і про такий чинник як “ексцес виконавця”.
– Як себе поведуть Росія та Китай в разі істотного загострення обстановки? Чи може Тегеран розраховувати на їх реальну підтримку?
– Навряд чи Росія і Китай підуть на відкриту військову підтримку Ірану. У випадку з Китаєм шанси на це дорівнюють нулю. Росія може надати досить імовірно дипломатичну підтримку в Раді Безпеки ООН і/або поставити Ірану нові озброєння (хоча це також не гарантовано).
Юрій Пойта, Керівник Секції Азійсько-Тихоокеанського регіону ЦДАКР
