Телеміст в закулісся українсько-російських відносин
Транзит влади на Печерських пагорбах створив тепличні умови для російської інтервенції в інформаційний простір України. Як і в конвенційному конфлікті на Донбасі, Москва діє опосередковано – через свій проксі-проект в українському політикумі. Роль двигуна в механізмі інкорпорації в суспільну свідомість кремлівських візій відведена дітищу одіозного політика Віктора Медведчука – «Опозиційній платформі».
Важливим тактичним аспектом інформаційної стратегії Кремля стало зосередження медіаактивів в руках підконтрольних політичних акторів. Кілька тижнів тому соратник Медведчука Тарас Козак оформив купівлю чергового телеканалу. Таким чином головний лобіст Кремля в українській політиці заволодів третім медіаактивом (до холдингу «Новини» входять «112 Україна», NewsOne і віднедавна «ZIK»). Також на «підспіві» у Опоплатформи грає один з найбільш рейтингових телеканалів – Інтер (під №5 списку «Платформи» до Верховної Ради йде співвласник телеканалу Сергій Льовочкін). Враховуючи, що для трьох чвертей українців основним джерелом інформації залишається голубий екран, ставка проросійских сил на монополізацію інформаційного сегменту телевізійного ринку становить загрозу для опірності держави та суспільства.
Звісно, рупори російського порядку денного без виборця Криму та окупованих районів Донбасу не здатні схилити шальки терезів влади на бік партії Медведчука. Попри це, розганяючи хвилі інформаційного шуму через підконтрольні ЗМІ, проросійські актори виконують ряд важливих тактичних функцій, зокрема:
– Вплив на перетоки голосів в рамках біло-голубого сегменту електорату. Використовуючи фінансовий та медійний ресурс Кремля, Медведчук пустив воду в трюми корабля, що йде на вибори під вітрилами олігарха Ріната Ахметова («Опозиційний блок»). Вочевидь, Кремль розраховує отримати керовану фракцію в Раді, яку розглядає як плацдарм для подальшої інкорпорації своїх агентів впливу у владні кабінети. Конкуренція на цьому полі не передбачена.
– Підживлення наративів російського бачення врегулювання війни на Донбасі. Про доволі тривожну симптоматику свідчать дані Українського інституту соціологічних досліджень ім. Олександра Яременка і центру «Соціальний моніторинг». Згідно з опитуванням, більше половини респондентів (54,8%) вважають, що прямий діалог президента з окупаційною адміністрацією в Донецьку та Луганську допоможе відновити мир. Протилежної думки дотримується 33%. Також майже половина опитаних в обмін на мир підтримують або радше підтримують надання ОРДЛО автономії у складі України. Наведені результати свідчать про фіаско інформаційної політики попередньої влади. Водночас такі цифри дозволяють Кремлю з ентузіазмом розігрувати сценарій повернення Україні «віджатих» в 2014-15 рр. територій в обгортці «автономії» при збереженні де-факто зовнішнього контролю над цими районами.
Елементом маніпулятивної гри став так званий телеміст «Треба поговорити», який начебто планували провести підконтрольний структурам Медведчука канал «NewsOne» та федеральний телеканал «Россия-1». Вочевидь, провокація мала на меті мобілізувати лояльного до Росії українського виборця, що, за задумом ляльководів, має принести в скарбничку «Опозиційної платформи» декілька додаткових пунктів 21 липня. Одночасно вістря інформаційної атаки було спрямоване в сторону команди нового президента. Ймовірно, розрахунок був наступний: жорстка реакція влади на «телеміст» входила в очевидне протиріччя з очікуваннями, які покладає на Зеленського виборець Сходу та Півдня країни щодо замирення Донбасу через прямий діалог із РФ. Прямим наслідком цього мав стати відтік певної частини розчарованих виборців «Слуги народу» до «Платформи».
В цих умовах влада отримала чудову можливість на практиці продемонструвати свою принципову відмінність від «попередників». Нагадаємо, ще 4 жовтня 2018 р. Верховна Рада ухвалила постанову «Про схвалення пропозицій щодо застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)» проти власників телеканалів «112 Україна» та NewsOne». Однак документ ліг під сукно в РНБОУ, а провладні коментатори і надалі з’являлися в ефірі цих телеканалів.
На розгляд президента та РНБОУ Служба безпеки України направила декілька інструментів для реагування («Щодо заходів з припинення антиукраїнської діяльності»). Реальні наслідки для власників телеканалів передбачають такі пункти:
– ініціювати перед ВРУ закріплення на законодавчому рівні повноваження Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення приймати рішення щодо анулювання ліцензії на мовлення або анулювання ліцензії провайдера програмної послуги без звернення до суду, якщо порушення не були усунені після застосування санкцій «оголошення попередження» та «стягнення штрафу», або у разі невиконання розпорядження державного регулятора у встановлені ним строки;
– ініціювати перед Антимонопольним комітетом України застосування заходів з демонополізації інформаційного простору з боку медіахолдингу «Новини».
Центральним лейтмотивом звернення глави держави до «дорогих українців» у відповідь на кремлівську теледиверсію став заклик не «вестись» на провокацію. Тут же Зеленський «проїхався» по старожилах вітчизняного політичного цеху формулою «вони всі одинакові». Втім конкретики щодо того, в який спосіб влада планує протидіяти інформаційному наступу РФ наразі не пролунало.
За оцінкою фахівців ЦДАКР, ситуація потребує оперативного реагування з боку органів державної безпеки. Агенти російського впливу, користуючись передвиборчою какофонією, створили в інформаційному просторі паралельний державний вимір і з цих позицій їздять з чолобитними в Москву. Не маючи мандату від офіційного Києва, Медведчук і Ко проводять зустрічі з російським керівництвом, де підписують «фількіні грамоти» про знижку на газ та імітують перемовини про обмін полоненими. Відкритою і навіть цинічною демонстрацією надр глибинної дипломатії Кремль шантажує недосвідченого українського президента, розставляє тенета, в які потрапить нова українська влада в погоні за швидким результатом.
В такий спосіб Кремль заганяє Зеленського в рамки непублічної комунікації за посередництва Віктора Медведчука. Ймовірно, в Кремлі вирішили використати полонених моряків ВМСУ як приманку на українського президента. Саме тому навряд чи можна вважати простим співпадінням збіг у часі візиту Медведчука з Бойком до Москви та першої телефонної розмови президентів України і Росії, яка відбулась наступного дня.
Паралельно бойовики на Донбасі вдаються до тактики дрібних провокацій з метою зірвати ініціативи Києва щодо розведення сил. Показовими є дані Головного управління розвідки Міністерства оборони України (ГУР МОУ), які свідчать: російське командування прискорює проведення запланованих раніше заходів підготовки штабів та підрозділів окупаційного угрупування військ на тимчасово окупованій території Донецької та Луганської областей. Зокрема, з серпня на липень перенесено терміни проведення низки двосторонніх командно-штабних навчань у 1-му (Донецьк) та 2-му (Луганськ) армійських корпусах ЗС РФ. Таким чином, Москва ставить українську владу перед дилемою – якщо Київ продовжить наполягати на відстороненні бойовиків від переговорного процесу (фактично відмовиться визнати війну з РФ громадянським конфліктом), тліюче протистояння триватиме впродовж усієї каденції Зеленського (або до часу, поки той не передумає). З іншого боку, прямий діалог з сепаратистами зруйнує каркас міжнародної стратегії Києва щодо стримування російської агресії і посилить залежність від Кремля в питанні замирення Донбасу. «В комплекті» влада гарантовано отримає внутрішньополітичну кризу, яка потенційно може вилитись в силове протистояннях на вулицях міст. Отож на старті президенства Зеленському доведеться обирати між поганим і ще гіршим сценарієм політики відносно ОРДЛО. Обидві опції ведуть до втрати рейтингів по завершенню «медового місяця» Зеленського при владі.
Відповідні загрози повинні бути віддзеркалені в оновленій Стратегії національної безпеки України. Підготовку документу днями анонсував секретар РНБОУ Олександр Данилюк. «Ризики змінюються. Ми хотіли б отримати сучасну стратегію, яка реально оцінює виклики і загрози національній безпеці та пріоритети політики у цій сфері. І тут не потрібно йти за якимись кліше, а, навпаки, розпочинати все з нуля і переоцінювати всі підходи», – зазначив високопосадовець під час установчого засідання робочої групи з підготовки проекту Стратегії національної безпеки.
Люструвати не можна помилувати
Протягом другого літнього місяця президент Зеленський продовжив нарощувати політичні м’язи. Як людина, що має за плечима досвід продюсерської роботи на телебаченні, шостий президент України вміє мислити рейтингами. Тож його перші кроки на посту глави держави продиктовані логікою нарощування популярності, що особливо виграшно напередодні виборів. Особливо ефектно виглядають «аутодафе» чиновників в регіонах (окреме риторичне питання – чи окреслюються такі дії та заяви президента рамками його конституційних повноважень) та ініціатива люструвати всіх представників влади, які керували країною з 2014 по 2019 роки.
В цьому контексті варто окремо звернути увагу на ідею розширити дію закону про люстрацію на чинне керівництво українських оборонних підприємств. На думку директора ЦДАКР Валентина Бадрака, обмеження на зайняття посад в оборонній галузі можуть бути введені виключно в рамках жорсткого індивідуального формату. За інших умов вона неминуче спричинить зрив важливих програм і вимивання професійних кадрів з оборонної сфери. Експерт наголошує: «Люстрація не може бути суто механічним процесом, в іншому разі вона несе серйозні ризики і може призвести до негативних наслідків у сфері переозброєння сил оборони». За словами Бадрака, аргументом може служити цикл розробок і виробництва озброєння, а також той факт, що чимало керівників вітчизняних оборонних підприємств займалися розвитком озброєнь, незалежно від зміни влади і політичної кон’юнктури. Як приклад, фахівець наводить держоборонну програму зі створення ракетного щита України: «Дослідно-конструкторські роботи щодо крилатої ракети «Нептун» почалися ще за Януковича, а вийшли на фінішну пряму вже за Порошенка. При цьому створення нової високоточної РСЗВ «Вільха» було забезпечено при Порошенку».
Дипломатія експромтом
Завдяки президенту Зеленському тема скандального «телемосту» отримала несподіваний сюжетний розвиток у дипломатичній площині. Коментуючи цю провокацію, український президент звернувся до російського з пропозицією обговорити питання про те, «чий Крим і кого там немає на Донбасі» у Мінську. За задумом Володимира Олександровича, компанію їм люб’язно погодяться скласти президент США Дональд Трамп, прем’єр-міністр Великобританії Тереза Мей (дарма, що лідерка консерваторів ще 24 травня подала у відставку і на прем’єрському посту очікує свого наступника, якого Консервативна партія обере до кінця поточного місяця), канцлер Німеччини Ангела Меркель та президент Франції Емманюель Макрон.
Фактично український глава держави запропонував новий розширений переговорний формат із залученням США та Великої Британії. При цьому виникає закономірне питання: чи обговорювалась подібна ініціатива з Вашингтоном і Лондоном? Скоріш за все – ні, свідченням чому стала відсутність офіційної реакції.
Канадська зброя для України
На початку липня президент України здійснив перший заокеанський візит до Канади. Головна новина – країни працюють над укладенням контракту на постачання в Україну озброєння та військової техніки. Прем’єр-міністр Канади Джастін Трюдо відзначив: «Ми вже бачимо інвестиції з боку канадських компаній у виробництво боєприпасів в Україні. І продовжимо працювати з Україною для того, щоб вона мала ту підтримку, яка їй потрібна, з боку Збройних сил Канади. Ми продовжимо операцію UNIFIER і зробимо все, щоб Україна отримала необхідне обладнання».
Після зустрічі з міністром оборони Канади міністр внутрішніх справ України Арсен Аваков заявив, що предметом переговорів було питання воєнної взаємодії, у тому числі закупівля летальної зброї. «Ми обговорили конкретні справи щодо новітніх бронемашин і деяких компонентів озброєння», – резюмував міністр.
У зв’язку з цим варто зауважити – надмірне бажання сподобатись західним партнерам може вдарити по інтересах вітчизняної оборонки. Як відзначає директор ЦДАКР Валентин Бадрак: «Якщо мова йде про розширення канадської військової допомоги для України і сюди потраплять сучасні види бронетехніки, то це одна справа. Але якщо мова йде про те, щоб Україна підрядилась купувати канадські бронетранспортери або танки, то це зовсім інша справа, так як промислова спільнота всередині України зустріне це повідомлення негативно.
Втім, є і безумовний позитив. «З політичної точки зору, вкрай важливо, що Канада йде нам на зустріч. В України з’являються можливості отримання технологій, яких у нас немає сьогодні», – підкреслює Валентин Бадрак. «Є низка технологій, які в Україну не приходять з тієї причини, що західна спільнота має дуже стримане відношення до передачі таких технологій. І якщо Канада, наприклад, разом з США, здійснить розгерметизацію цієї ситуації, то ми зможемо розраховувати і на поставки з боку європейських держав».
Головна інтрига виборів
Україна вийшла на фінішну пряму електорального циклу – вже за тиждень ми дізнаємося розклад політсил в новому скликанні парламенту, який визначить остаточну конфігурацію влади. На короткій дистанції фаворит перегонів – «Слуга народу» – без особливих труднощів зберіг солідний гандикап. Згідно опитувань, відстань між президентським списком та пелотоном, в якому дихають одна одній у потилицю решта «прохідних» партій («Опозиційна платформа», «Європейська солідарність», «Батьківщина» та «Голос») становить близько 30%. Такий електоральний ландшафт – унікальне явище в умовах української політичної культури, що тяжіє до партійної поляризації.
Відповідна тектоніка сформувала екзотичну для вітчизняних політичних широт інтригу, пов’язану з перспективою формування однопартійної більшості лідером електоральних уподобань. Соціологія, що з’явилась одразу після дочасного розпуску Ради, фіксувала зростання рейтингу «Слуги народу». І хоча в останні тижні список, очолюваний Дмитром Разумковим, втратив декілька балів, попередній розрахунок свідчить – у загальнонаціональному виборчому окрузі «зелені» отримають близько 130-140 мандатів. Тому підкорення вершини парламентської більшості залежить від успіху висуванців «Слуги» на мажоритарних полях.
Гіпотетичний сценарій однопартійної більшості має єдину теоретичну перевагу – в короткотривалій перспективі він зробить державний механізм максимально керованим в умовах, коли Офіс президента, законодавча і виконавча гілки влади зосередяться в руках однієї команди. Однак в українських реаліях така модель продукує лише колоса на глиняних ногах. Досвід «Партії регіонів» промовисто свідчить, що задушливе домінування однієї політсили не є запорукою її стабільного збереження при владі. Навпаки, ефект запаморочення від успіхів поступово закупорює усі отвори для відведення пари суспільного невдоволення і невдовзі владний казан розносить на друзки.
У публічній площині представники «Слуги народу» не виявляють бажання наступати на розкидані навколо граблі. В медіапросторі конструюються різні формати майбутньої коаліції, що свідчить про раціональне бажання диверсифікувати ризики управління державою.
Володимир Солов’ян,
керівник зовнішньополітичних проектів ЦДАКР
