Зараз не час вести переговори про мир із Росією, говорить заступник директора Центру дослідження армії, конверсії і роззброєння Михайло Самусь. Він вважає, що нова адміністрація ще не в повній мірі усвідомила безпекові виклики, які нині стоять перед Україною, зокрема ті, які пов’язані з необхідністю підписувати нову газотранспортну угоду, бо попередня завершується наприкінці року. З іншого боку, військовий експерт каже, що команда нового президента має унікальний шанс на реформування української армії, адже і план реформ і відповідне законодавство вже готове. Із Михайлом Самусем ми зустрілися після його зустрічей з міжнародними безпековими експертами у Празі і почали розмову з запитання про те, що і українське суспільство, і західні партнери отримують суперечливі сигнали про майбутню політику України у сфері безпеки. Як, наприклад, слід розуміти пропозицію «поставити на референдум питання про формат переговорів із Росією»?
Я думаю, що ця заява була нечітко сформульована. І це вказує на проблему з комунікацією. Якщо говориться від початку про те, що «територіями і людьми ми не торгуємо», то це означає, що ніяких переговорів і не буде. Бо немає предмету переговорів.
Про що можна вести переговори з Путіним? Путіну не цікаво вести переговори про мирний договір, бо з точки зору Путіна, Росія не бере участі у війні на Донбасі, а про Крим вони переговори не ведуть. І якщо Україна скаже, що готова на компроміси – просто, щоб завершити війну, то це вже ближче до капітуляції.
У Путіна немає мотивів вести переговори з Україною – в нього немає критичних проблем в економіці, чи екзистенційних загроз для його режиму. Він буде змушений піти на переговори, якщо його режим почне сипатися, але і в цьому випадку не слід чекати дипломатичних розмов, його тактика – агресивна, залякування, підняття ставок.
Нова адміністрація має чітко розуміти, що за весь час незалежності України, окрім Великого договору і Договору по Чорноморському флоту, підписаного іншим президентом та за інших обставин, ми жодного разу не змогли досягти взаємовигідних угод із Росією. За Путіна були лише шантаж, провокація та брехня. Можна згадати десятки раундів переговорів по Чорному морю, по кордону в Азовському морі, про Керченську протоку. Ніякого прогресу не було досягнуто – кордону з Росією в Азовському морі немає досі. Росія домоглася, щоб ми погодилися визначити кордон у наступному договорі і витягнула обіцянку не впускати в Азовське море військові кораблі третіх країн – ось який договір було підписано.
І так буде і надалі, бо стратегічна мета Росії не досягнута – вона прагне руйнації України. І про це вона готова вести переговори. На її думку, Київ має вести переговори з угрупуваннями «Л/ДНР», в результаті яких на території України мають постати фактично незалежні держави зі своєю поліцією, прикордонними військами, зі своєю економічною та зовнішньою політикою. Чи готова Україна до таких переговорів? Ні, зараз не час вести переговори про мир з Росією.
– Ваші колеги та чеські експерти, з якими ми говорили ще на початку року, нагадують про те, що цього року збігає термін дії угоди про транзит російського газу до Європи через територію України, який був підписаний 10 років тому урядом Юлії Тимошенко. Нової угоди немає, роботи над нею також не помітно, чи не повернемося ми знову до ситуації, коли Росія зупинить транзит до Європи і звинуватить у цьому Україну?
– Росія не встигла добудувати газогони в обхід України, той же ж «Північний потік-2», щоб перевести весь транзит газу в обхід України. Але цей газогін не буде готовий ще 2-3 роки. І зараз перед нею стоїть завдання, як забезпечити цей транзит через територію України, не маючи домовленості з Україною. Таке ж завдання стоїть і перед тією ж Німеччиною та іншими країнами, які купують газ, що транспортується через територію України.
Україна в питанні транзиту газу є у сильній позиції, бо Росії більше потрібно продати газ до Європи, ніж нам потрібно його транспортувати. Але не факт, що ми зможемо використати нашу сильну позицію. І виклик перед новою адміністрацією полягає у тому, щоб сконцентруватися і зрозуміти це.
– Для того, щоб отримати умови, які були б вигідні Україні, новій адміністрації потрібно сідати за переговори вже зараз, а не в грудні, коли часу на переговори вже не буде і Україна може знову опинитися в ситуації, коли вона буде підписувати невигідну для себе угоду. Як запобігти такій ситуації?
– Так, Росія тягне час, для того, щоб дотягнути до того моменту, коли Європа почне тиснути на Україну, щоб вона уможливила транзит газу через свою територію і умови для України Європу не цікавитимуть. А росіяни скажуть, що це ж не ми не хочемо переговорів, це – українці, які вигадали, що нібито ми з ними воюємо, тому не хочуть з нами домовлятися про транзит газу. І тут Росія скаже: хочете домовлятися про газ чи про мир, сідайте домовлятися з угрупуваннями «Л/ДНР». Росія буде грати цю гру до кінця.
Цілком можливий є варіант, коли Росія буде шантажувати Європу: «Скажіть українцям, щоб домовлялися з «Л/ДНР», тоді ми підпишемо угоду про газ». Я впевнений, що такий варіант з’явиться, на 100%. Особливо він вигідний зараз, коли Україна сама пропонує вести мирні переговори. Якщо вдасться використати газовий аспект і зробити його частиною переговорів про мир, то Росія здобуває Європу на свою сторону. Ось, до яких сценаріїв треба готуватися. Треба запасатися газом і для себе і для наших європейським партерів на випадок нового газового шантажу з боку Росії.
Тому про мирні переговори можна говорити лише після того, як ми підпишемо угоду про газ.
– Але в суспільстві є очікування, що мирні переговори мають початися ледь не завтра, і адміністрації доведеться з цим щось робити.
– Так, це є проблемою нової адміністрації, яка створила нереальні очікування. Вона створила враження, що з Росією можна розмовляти, можна вести переговори. А в Росії немає мотивів змінювати свою позицію. Вони навіть не можуть відпустити наших моряків, захоплених абсолютно протизаконно. Скажімо, переговори такі почалися, і вони відпустили наших моряків. Вони очікують, що Україна зробить щось у відповідь. А в нас таких козирів дуже мало. І Україні потрібно вже зараз шукати можливості зробити так, щоб не Росія першою почала говорити з Європою, а самим шукати шляхів, як створити додатковий тиск на Росію з Європи.
– Чи є підстави сподіватися, що нова адміністрація усвідомила ці виклики і почне діяти? Це важливо особливо зараз, коли багато європейських країн обумовлюють свою допомогу Україні проведенням реформ і боротьбою з корупцією.
– Росія буде використовувати момент передачі влади для дестабілізації України. Коли нова команда почне заповнювати посади, то навіть якщо вони, як обіцяли, займуться реформами, приведуть фахівців через соціальні ліфти, то все одно виникатимуть моменти, коли буде вакуум влади. І буде час, коли цим новим людям доведеться вчитися на посадах, бо одна справа бути активістом, а інша справа бути державним службовцем, який має ухвалювати складні професійні рішення.
Щодо реформ, то всі плани, все законодавство щодо реформ готове. І інституції готові, в Міністерстві оборони готові. Попередня адміністрація могла почати ці реформи здійснювати, але з якихось причин не почала.
Зараз, якщо призначать, як говорять Івана Апаршина, чи також говорять про Анатолія Гриценка, то вони будуть мати підтримку всередині Міністерства оборони. Але тут якраз має бути справді фахівець, а не просто довірена особа президента, бо в цій сфері має бути професіонал.
У нової адміністрації не таке складне завдання. Їй потрібно запустити «Закон про національну безпеку», там рамково все визначено. Потрібно запропонувати конкретні вже законодавчі акти законів про СБУ, про Міністерство оборони, про Збройні сили.
Є лише питання, чи буде політична воля і бажання зламати корупційні схеми, тому дуже важливо подивитися, кого призначать головою СБУ, наприклад, бо саме голова буде відповідати за цю реформу.
