Сектор безпеки України

Ключові виклики і ризики у сфері безпеки і оборони у першій половині травня 2019 року

Фахівці Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння (ЦДАКР) пропонують свій аналіз ключових тенденцій у сфері безпеки і оборони у першій половині травня 2019 року.

У першій половині травня 2019 р. ключовим викликом стало формування оновленої структури сектору безпеки, зокрема, обговорення та підготовка до вирішення кадрових питань, які посіли головне місце у справі переформатування українських реалій.

При цьому експерти ЦДАКР констатували стале напруження у безпековій сфері, що викликане, з одного боку, занепокоєнням щодо використання періоду передачі влади сусідньою ворожою Росією (оголошений «паспортний шантаж» та суттєве погіршення обстановки на передовій, у зоні бойового зіткнення), а з іншого, з процесом усвідомлення новою владною командою рівнів відповідальності за розробку та реалізацію нової державної стратегії. У такому середовищі до небезпечних ризиків трансформувалося «кадрове протистояння президентів», а саме низка заходів Петра Порошенка, спрямованих на утворення впливів на команду новообраного глави держави Володимира Зеленського. Передусім, шляхом використання кадрового важелю та оперативного формування когорти прибічників у різних професійних колах сектору безпеки і оборони.   

Так, нервові сплески безпекового середовища, та й усього суспільства, були викликані низкою нагороджень, безпідставним наданням військових звань та окремі кадрові переміщення. Ці кроки переважно негативно були сприйняті експертними та фаховими колами сектору безпеки і оборони, з боку політикуму є прибічники «кадрового наступу» Петра Порошенка та його опоненти.

Серед кроків, які слід згадати у першу чергу, присвоєння главі Служби безпеки України Василю Грицаку звання Героя України (9 травня). В також звання генерала армії – найвищого військового звання в Україні. До суспільного об’єктиву потрапили також укази про присвоєння заступнику начальника Головного управління СБУ з боротьби з корупцією і організованою злочинністю полковнику Сергію Коваленку військового звання генерал-майора, а та також присвоєння главі Державної прикордонної служби України Петру Цигикалу (2 травня) військового звання генерала армії. Оглядачі при цьому наголошували, що головний прикордонник країни пройшов від полковника до генерала армії менше ніж за чотири роки, тоді як його попереднику знадобилося аж 18 років.

Але справжній ґвалт піднявся у політичних та медійних колах після того як президент Порошенко присвоїв першому заступнику голови Служби безпеки України Павлу Демчині звання генерал-полковника, при цьому, згідно з повідомленнями журналіста Юрія Бутусова та голови ГО «Центр протидії корупції» Віталія Шабуніна, «таємним указом». За умов, що НАБУ розслідувало можливе незаконне збагачення і зловживання службовим становищем Павлом Демчиною. До того ж, Порошенко утаємничив присвоєння звання генерала одному з полковників ЗСУ, що має позитивну репутацію як військовий та посів завдяки діючому президенту одну з ключових посад у сфері управління ОПК-ВТС. До кроків такого характеру відноситься й призначення президентом заступником начальника Головного управління розвідки Міноборони напередодні звільненого начальника охорони Петра Порошенка Юрія Федорова (про це 14 травня повідомила strana.ua з посиланням на джерело в адміністрації президента України). Це ж джерело запевнило, що екс-начальнику Служби безпеки президента таємним указом було присвоєно звання генерал-лейтенанта.

Не менш вагомим з огляду впливу на кадрові питання новообраного глави держави є ротація командувача Об’єднаних сил, зокрема, не виключено, що ще до вступу у посаду президента Зеленського звільнений бойовий генерал Сергій Наєв (також з позитивною репутацією у фаховому середовищі) з високою вірогідністю може бути призначеним начальником Генерального штабу ЗСУ (або на посаду головнокомандувача Збройних сил в разі оперативного відокремлення такої посади). Нагадаю, Петро Порошенко 6 травня призначив новим командувачем ООС генерал-лейтенанта Олександра Сирського. Однак гра на політичних амбіціях може дещо зашкодити військовому середовищі, оскільки, скажімо, призначення Наєва до інавгурації Зеленського можуть якщо не вбити клин у військовому командуванні, то породити нездорове суперництво. До того ж, у Порошенка, як зазначають військові джерела, можуть бути окремі сподівання, що генерал Наєв за таких умов буде змушений впливати на подальшу кар’єру (а може, й долю) нинішнього очільника Генштабу генерала Віктора Муженка.   

Отже, з огляду на підготовку до політичної боротьби П.Порошенко реалізував декілька важливих для себе як політика завдань. По-перше, сформував серед авторитетних військових та впливових представників спецслужб прихильників, які, скоріш за все, підтримуватимуть його у політичній боротьбі. По-друге, почав активну реалізацію наміру впливати на майбутню кадрову політику новообраного глави держави Зеленського. Нарешті, своїй політичній силі він демонструє неабияку активність, що має її мобілізувати. З іншого боку, такі  дії глави держави становлять суттєві нові ризики державі, передусім демонстрацією західним партнерам загостренням політичної боротьби та наявністю внутрішніх протиріч. Цим може скористатися й Кремль.

Усі означені події відбувалися на тлі дозованих реакцій штабу президента Зеленського, які можна назвати скоріше рефлексіями на кроки Порошенка, що передає владу. Водночас, фактом емоційного запису своєї відповіді Зеленський надав сигнал, що очікуваної Порошенком співпраці не буде. Більше того, справа йде до ще більшого протистояння. Слід додати, що новообраний глава держави може зіткнутися із окремими проблемами у сфері призначення кадрів. Непрямо це днями підтвердив про це в ефірі одного з телеканалів радник штабу Зеленського Дмитро Разумков, коли фактично запропонував «акт доброї волі» – подання у відставку міністрів оборони і МЗС, а також генерального прокурора після інавгурації нового президента. Варто наголосити, що звільнити чинних генпрокурора та голову СБУ може лише парламент, який за умов ймовірного протистояння з новообраним главою держави може не поспішати це робити. То ж, деякі добровільні відставки потрібні команді Зеленського, щоб розв’язати руки для реалізації кадрової політики – сьогодні за умов протистояння з парламентом руки у нового президента майже зв’язані. Наприклад, звільнити чинного міністра оборони може лише парламент; так само і призначити – фактичним затвердженням запропонованої президентом кандидатури. Крім того, така сама ситуація навколо посади очільника Головного управління розвідки Міноборони – начальника воєнної розвідки можна призначити лише за представленням військового міністра. У цьому контексті досить цікаво, що навіть призначити іншого командувача Об’єднаних сил новий президент може, але за поданням начальника Генштабу (нині, згідно з ЗУ «Про нацбезпеку», Командувач об’єднаних сил підпорядковується Головнокомандувачу Збройних сил України). Тобто, є сенс говорити про утворення чинним президентом низки конкретних пасток для новообраного. До того ж, існують потенційні складнощі і у справі зміни керівника Управління прикордонної розвідки, оскільки для цього потрібне представлення голови Держприкордонслужби. Останній призначається та звільняється Кабінетом міністрів за поданням прем’єр-міністра, внесеним на підставі пропозицій міністра внутрішніх справ (хоча передбачається, що міністр ВМС Арсен Аваков цілком на боці новообраного президента та залишиться у фаворі, невідомо, як себе поведе чинний голова Держприкордонслужби, з урахуванням «бурхливого падіння зірок» на його погони завдяки Петру Порошенку).

Варто звернути увагу на оцінки ситуації деякими фахівцями. Зокрема, відомий в Україні політолог і соціолог, директор соціологічної служби “Український барометр” Віктор Небоженко 11 травня охарактеризував дії Петра Порошенко такими, що «дискредитують звання президента України, дестабілізуючи верховну владу в Україні». Він різко негативно описав «бурхливу активність» президента щодо створення за рахунок адміністративного ресурсу блоку прихильників, назвавши це формуванням «політичного прикриття своєї корупційної багаторічної діяльності на посаді президента країни». «З цим пов’язана поява численні нових, високопоставлених суддів, нових генералів, героїв України, які ніколи б не стали ними, якби Порошенко не програв вибори». Нарешті, висновок фахівця наступний: наміром ослабити президента Зеленського Порошенко «допомагає Кремлю утримувати Україну у своїй орбіті».

Непрямо «протистояння президентів» сприяє загостренню відносин між переможцем другого туру президентських виборів та Верховною Радою України, що може призвести розпуску парламенту. Таку позицію 11 травня підтвердив і радник Зеленського, екс-міністр фінансів Володимир Данилюк. Станом на початок дня 15 травня невідомо, чи прийме парламент вимогу новообраного президента, чи все ж наполягатиме на іншій даті, що майже неминуче загострює відносини між президентом та парламентом і ймовірно призводить до розпуску останнього.

Таким чином, можна констатувати, що у черговий раз політичні амбіції окремих політиків ставлять Україну у ризиковане становище політичної кризи.  

Оцінка поточних воєнних загроз Україні

Незважаючи на високу інтенсивність атак утримуваних Росією угруповань на Донбасі, та також застосування окупантами забороненої  важкої артилерії і мінометів, реалізація військового сценарію Кремлем здається малоймовірною. Передусім через сподівання ворожого для України табору ввести до майбутнього парламенту значну кількість проросійських сил та досягти можливості блокування стратегічних рішень, особливо у секторі безпеки і оборони. Вже на цей час такі очікування Москви можуть бути на рівні 15,5% (якщо математично сумувати відсотки проросійських кандидатів у президенти під час виборів 2019 року, зокрема, 11,67% Юрія Бойка та 4,15% Олександра Вілкула). Але за умов розхитування внутрішньополітичної ситуації та збільшення втрат військових на фронті Кремль очікує отримати ще кращий результат. То ж, результати наступних парламентських виборів становлять чи не найбільший виклик Україні на цей час, а здатність новообраного президента мобілізувати нові проукраїнські сили (антиросійські за своїми поглядами), є найбільшим ризиком року. При цьому здатність ОС активно і результативно реагувати на суто військову загрозу з боку Росії складає чималу запоруку успіху.    

Між іншим, слід звернути особливу увагу на появу в середовищі військового керівництва України «риторики війни». Зокрема колишній командувач Операції об’єднаних сил, генерал Сергій Наєв виявився першим за останні декілька років, хто відверто заявив про можливість успішної воєнної операції з очищення Донбасу від окупаційних військ. «Головне в операції зі звільнення – швидкий наступ української армії, решту на підконтрольних територіях дороблять інші силові структури», –  заявив генерал 12 травня. Додавши, що «військова операція з визволення окупованих Росією територій України займе не більше однієї доби».

Вагомими у цій заяві є щонайменше два нюанси. По-перше, вона пролунала на опозиційному до діючого президента Порошенка телеканалі (в інтерв’ю ТСН). Тим більше, прозвучала опозиційно й до поглядів Порошенка, який переконаний, що військового вирішення проблеми окупації Донбасу немає. По-друге, сказав це генерал із серйозним бойовим досвідом, авторитетом та обґрунтуванням своєї позиції. «Безпосередньо на військову акцію зі звільнення території піде дуже мало часу – менше доби», – означена риторика є дуже сильним психологічним аргументом не тільки у реальній боротьбі із російським ворогом, але й у сфері залучення потенційних союзників, зокрема, США (у питанні розширення співробітництва із новою владою та надання більш суттєвої військово-технічної допомоги). Крім того, це й чіткий сигнал багатьом європейським гравцям, особливо таким, які підіграють Кремлю.

У цьому контексті важливим є відверте визнання генерала, що сили організованих Росією озброєних терористичних організацій “ДНР” і “ЛНР” за прямої підтримки Росії протистояти Збройним силам України. На даний момент під контролем терористів і росіян знаходяться Донецьк, Луганськ і низка окупованих Росією районів Донецької та Луганської областей України (ОРДЛО). Так, генерал Наєв позначив, що командні посади в 1-му і 2-му армійських корпусах займають виключно росіяни, а їх чисельність  становить 35 тисяч осіб. «Третину з них складають російські кадрові військові і найманці», – наполягає генерал, підкреслюючи, що командні посади в окупаційних формуваннях займають виключно російські офіцери. Також РФ відправила до ОРДЛО армійські спецпідрозділи. У цілому, за даними генерала Наєва, на Донбасі в «лавах армій» перебувають близько 11 тисяч російських громадян, а інший особовий склад – місцеві мешканці». Тобто український генерал відверто зазначає, що звільняти Донбас прийдеться від російської окупації, при цьому впевнений у готовності ЗСУ перемогти російські угруповання, а морально-бойовий дух російських угруповань оцінює як низький. «Вищий керівний склад, генерали, розуміють, що кар’єрного зростання не буде, тому вони спокійно сидять на своїх посадах. А серед молодшого офіцерського складу настрої не дуже хороші», – зазначив екс-командувач.

До вагомих елементів просування української ідеї є також і визнання спецпредставником Держдепартаменту США з питань України Куртом Волкером погіршення ситуації на Донбасі. «За останні п’ять років російські бойовики і ставленики Росії зробили життя людей на Донбасі гірше. В тому числі, і російськомовних, про яких вони, як заявляють, піклуються», – повідомив Волкер через Twitter, наголосивши на відповідальності Росії. Ставлення до РФ мешканців Донбасу може мати велике значення, хоча на цей час використання Москвою так званого «паспортного шантажу» може трансформуватися у нову форму протистояння та штучного перетворення окупованої зони у проросійський простір.

Вагомі події на міжнародній арені та висновки для України

Серед зовнішньополітичних викликів, які все більше турбують українську владу, варто у першу чергу назвати зростання європейської лояльності до Росії. Так Європейський Союз вже заявив, що не планує вводити нові санкції проти РФ через рішення Російської Федерації роздавати російські паспорти жителям Донбасу. 13 травня про це поінформували міністри закордонних справ держав-членів ЄС, які збиралися у Брюсселі задля відзначення 10-ої річниці Східного партнерства. При цьому глава МЗС Чехії Томаш Петршічек прямо заявив, що країни ЄС нині «більше стурбовані пошуком діалогу, а не тиском, як це робить сама Російська Федерація». Таку позицію європейців публічно підтвердив також і румунський міністр Теодор Мелешкану.

Досить симптоматично, що саме в цей час загострюються протиріччя між США та ЄС. Днями Сполучені Штати вже попередили Євросоюз, що його поточні оборонні плани ставлять під загрозу десятиліття інтеграції трансатлантичної оборонної індустрії і військової співпраці в рамках НАТО. Про це йдеться у листі Пентагону керівництву ЄС від 1 травня, зміст якого повідомила іспанська газета El Pais. Зокрема, лист містить завуальовані погрози політичних і економічних репресій, якщо Брюссель і далі намагатиметься просувати європейські проекти з розробки озброєння за участі інших країн, не обов’язково США. Лист надійшов невдовзі після того як Європарламент 18 квітня дав попередню згоду на створення Європейського оборонного фонду. Відомо, що США виступають проти умов так званої Постійної структурованої співпраці (PESCO) – програми, спрямованої на більш тісну співпрацю в сфері безпеки і оборони, в якій беруть участь 25 держав-членів ЄС. Якщо пригадати ще й конфронтацію США і Туреччини через закупівлю ЗРС С-400, то неоднорідність та протиріччя західного табору стають очевидними та додають сил Москві.

Реформаторські зусилля України. Оцінки поточного стану

За період, що оглядається, слід згадати підписання президентом Порошенком указу щодо введення у дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 7 травня 2019 року «Про заходи щодо зміцнення обороноздатності держави». «Документ визнає необхідність подальшого вдосконалення напрацювання концептуальних підходів щодо зміцнення обороноздатності держави в умовах тривалої агресії з боку Російської Федерації», – повідомлено у командою Порошенка.

Серед іншого, Указ передбачає створення міжвідомчої робочої групи з підготовки пропозицій щодо зміцнення обороноздатності держави, головою якої призначено заступника секретаря Ради національної безпеки і оборони України Сергія Кривоноса. «Міжвідомчій робочій групі доручено, зокрема, розробити пропозиції РНБО щодо вдосконалення системи територіальної оборони, підвищення рівня військово-патріотичного виховання молоді, підготовки військового резерву Збройних сил України та інших військових формувань, протидії інформаційній агресії проти України та організації і підтримки дій руху опору», – наголошується у повідомленні для ЗМІ. До складу міжвідомчої робочої групи увійшли заступники міністра оборони України, міністра внутрішніх справ України, міністра закордонних справ України, міністра освіти і науки України, міністра молоді і спорту України, міністра у справах ветеранів України, міністра інформаційної політики України, голови Служби безпеки України, командувача Національної гвардії України, командувача Сухопутних військ Збройних сил України.

Загалом, оцінюючи кроки чинної влади у першій половині травня ц.р., варто відзначити, що активність спрямовувалася на збереження і розвиток розбудованої конструкції та залучення до цього процесу в тому числі нових людей із авторитетних представників сфери безпеки і оборони, в тому числі, із прицілом на формування перспективного ядра прихильників чинного президента та політичної сили, яка під його прапором готується до парламентських перегонів. При цьому не зайвим буде наголосити, що на цьому етапі домінує вирішення внутрішньополітичних питань, переважно таких, що зміцнюють вплив та політичний потенціал самого чинного президента. Питання успіхів у веденні війни проти російського ворога, так само як і розвиток сектору безпеки і оборони, залишалися на другому, часто другорядному плані. Розвиток ризиків саме цього характеру, передусім у зв’язку з високою ймовірністю штучно утвореної політичної кризи, можуть поглиблюватися та створювати перманентну загрозу реваншизму з боку проросійських сил.

Валентин Бадрак,

директор Центру досліджень, армії та конверсії

Ключові слова