У першій половині квітня 2019 р. експерти ЦДАКР зафіксували продовження зростання напруження у безпековій сфері, що напряму пов’язано із виборами Президента України. Можна стверджувати, що сусідня Росія розробила низку силових сценаріїв та створює умови для використання таких розробок під час виборчої кампанії, або після неї. У цьому контексті найбільш загрозливим викликом є такий результат другого туру президентських виборів, коли один кандидат на посаду Президента України відставатиме від іншого на два-три відсотки голосів та спробує звинуватити опонента у фальсифікації результатів виборів.
Як і раніше, Кремль залишає повну готовність для здійснення масштабного воєнного втручання з метою зміни влади в Україні і встановлення російського протекторату. У зв’язку з цим на передовій Москва підтримує максимальне напруження шляхом здійснення атак та обстрілів підрозділів українських ЗСУ. Зафіксовано високий рівень втрат з боку підрозділів українських військ. Вогневі атаки та раптові напади підрозділів російсько-терористичних угруповань мають на меті як утворення і поширення серед військових думки про відсутність належної вертикалі військово-політичного управління військами, так і прямого зондування слабких місць підготовленої оборони.
Безумовно, дії Росії на фронті синхронізуються із політичною та диверсійною діяльністю на території всієї України. Показово, що навіть Державний департамент США вже зробив заяву про те, що в Україні перед другим туром президентських виборів зростає ризик насильства. Серед іншого, звертається увага на ризикованість демонстрацій і натовпів.
Найбільший відбиток на безпековому середовищі здійснять результати виборів, тому деякі аспекти виборів аналітична група ЦДАКР розглядатиме окремо.
Безпекові аспекти президентських виборів в Україні
Якщо казати безпосередньо про акценти виборчої кампанії, то цілком очевидно, що діючий глава держави максимально зосередився на використанні адміністративного ресурсу, тоді як ключові козирі менеджера шоу-бізнеса та актора пов’язані передусім із креативними представленнями нового обличчя політики та високим рівнем акторської гри. При цьому обидва кандидати активно використовують і експлуатують віртуальний світ соціальних мереж.
Які головні ризики під час проведення самої кампанії та у перші дні після оголошення результатів? Цілком очевидно, що вони пов’язані у першу чергу із точковими провокаціями та диверсіями, які можуть бути проведені з використанням скопищ людей. Хоча й необов’язково проти демонстрантів або масових мітингів. Можливі й чітко сплановані диверсійні дій проти відомих у суспільстві осіб з метою розхитування суспільства та утворення громадської думки щодо повної незахищеності громадян країни. Диверсійні дії, що пролонговані за часом, дуже важко ідентифікувати, але легко перенести звинувачення на одного із кандидатів. У своїх пропагандистських ЗМІ Москва вже довела, що робить ставки на максимально близькі результати лідерів, та при цьому вже створила суспільну думку про те, що нинішня президентська кампанія «є найбруднішою за всю історію України». Такі акценти дозволяють припускати, що за умов фізичного протистояння груп підтримки кандидатів Кремль може здійснити силове втручання в Україну.
Використання лідерами президентської гонки маргінальних або відверто брудних технологій також має ризикований характер.
Серед таких – поява бордів із портретом президента ворожої держави Володимира Путіна. З початку передвиборчої кампанії президент Петро Порошенко протиставляв себе президенту Росії, однак на фінішному етапі діючий глава держави не тільки порушив морально-етичні принципи, але й непрямо сприяв героїзації-демонізації в Україні людини, яка повинна в окупації територій та розв’язанні війни. Але ще більший ризик у бордах із обличчям ворога полягає у фактичному просуванні ідеї розколу суспільства. Досить чітко визначив це колишній журналіст, а нині народний депутат Мустафа Найєм: «Якщо я не хочу підтримувати ваше злодійство, лицемірство і обман – я теж Путін? Ви серйозно?!»
Таку думку підтримує й Анатолій Гриценко, який також брав участь у першому турі президентської кампанії: «Це небезпечно, для країни! Такою рекламою і газетами, які вже роздають штаби Порошенка – країну свідомо розколюють навпіл. У 2004-му це робили російські технологи в штабі Януковича. Зараз це робить діючий гарант – гарант цілісності та єдності України?!»
Серед іншого, такий крок з боку Петра Порошенка свідчить: орієнтований на беззаперечне лідерство й безкомпромісне суперництво, він готовий без обмежень порушувати будь-які правила – законів, етики, суспільних правил. Така позиція глави держави є загрозливою та суперечливою для розвитку суспільства, та й може викликати суворі протестні реакції. Непрямо готовність до жорстких кроків діючого Президента підтверджують й інші епізоді кампанії: поява діючого глави держави без запрошення прийшов у студії каналу 1+1 (під час політичного ток-шоу «Право на владу»), використав рекламний ролик, де вантажівка збиває конкурента (тобто, В. Зеленського). Загальна агресивна, більш наступальна стратегія включає елементи, які доводять: ця людина не має ніяких обмежень та здатна на будь-які непередбачувані, в тому числі деструктивні кроки.
Найбільшим ризиком приходу до влади В. Зеленського є відсутність професійної команди та ймовірні, пов’язані із цим наслідки. Особливо це стосується сектору безпеки і оборони. Від того, як вдасться в разі перемоги Зеленському створити професійну команду державних менеджерів, залежить ймовірність розвитку поствиборчого виклику. Оскільки очікування значної частини «протестного» електорату можуть не виправдатися, що швидко призведе до кризи довіри й, не виключено, до масових заворушень. Фахівці також вказують на можливість потенційного гальмування співробітництва з НАТО – внаслідок згаданої непрофесійності команди. Хоча, враховуючи менеджерський досвід цього кандидата у Президенти країни, можна припустити й вдалий підбір команди та створення умов для всебічного розвитку країни.
Все ж, якщо казати про зовнішнього ворога, аналіз ситуації навколо російського впливу у президентські вибори в Україні свідчить і про те, що головний акцент Москва робить саме на парламентські вибори. При цьому Кремль буде максимально зацікавлений у тому, щоб обмежити можливості Президента України та перенести центр тяжіння при прийнятті ключових рішень у парламент. За таких умов РФ розраховує збільшити впливи та поліпшити позиції, оскільки кремлівські ставки пов’язані як із можливостями проросійського кандидата у Президенти Юрія Бойка, так і на покращення риторики у діалозі в разі, коли суттєву фракцію матиме Юлія Тимошенко. Важливо тримати у обєктиві таку цифру, що вирахували фахівці: спільний рейтинг колишніх регіоналів Юрія Бойка й Олександра Вілкула, відомих своїм, м’яко кажучи, скептичним поглядом на євроатлантичні прагнення України, становить 15,82%. Це дуже небезпечний результат для майбутньої парламентської гонки та, за умов всебічного втручання Росії (а саме так і передбачається), це може стати створенням грунту для спроби реваншу проросійських сил в Україні.
Найважливіше на міжнародному фронті
Найбільш вагомою для України подією означеного періоду стало ухвалення пакету заходів щодо посилення безпеки в Чорноморському регіоні на зустрічі міністрів закордонних справ країн-членів альянсу у Вашингтоні. Запобіжний захід має на меті призупинити агресію Росії, яка, як вдало позначили оглядачі, намагається приватизувати Чорне море. Те, що реалізація Москвою наміру максимально поширити свій контроль у регіоні, почала турбувати усіх 29 членів альянсу, є одним із кроків до утворення у майбутньому антипутінської коаліції та остаточної зупинки розповсюдження агресії, яку можна визначити «російською чумою». Загалом, проблема свободи навігації в Чорному морі стала справою честі для НАТО, для України ж це питання має життєво важливе значення.
Вітчизняні фахівці з ентузіазмом сприйняли появу посиленої групи кораблів країн-членів НАТО у Чорному морі, а також заяву постійного представника США при НАТО Кей Бейлі Гатчісон про те, що НАТО готове супроводжувати наші кораблі до Керченської протоки. Такий супровід значно знижує загрозу нападу на українських моряків у міжнародних водах та є вже практичним сигналом підтримки України з боку НАТО.
З іншого боку, Рада федерації Росії 10 квітня ухвалила заяву, в якій оголосила загрозу Україні “військовим конфліктом” за участю НАТО в разі порушень Україною процедур проходження суден через Керченську протоку.
У ній, в тому числі, йдеться, що “проходження українських кораблів через Керченську протоку — це не питання співвідношення сил або присутності НАТО в Чорноморському регіоні, а виключно проблема дотримання українською стороною встановлених процедур, які їй добре відомі і успішно використовувалися нею до листопада 2018 року”.
Загальне протистояння Росії і Заходу, як і раніше, містить значні ризики для України. Зокрема, Україна може бути використана як полігон, на якому відбуватимуться реальні епізоди такого протистояння. З іншого боку, в разі вдалого використання ситуації Україна здатна організувати свій захист за допомогою, і частково за рахунок НАТО. В основі стратегії Києва має стати послідовність євроатлантичної інтеграції та прагматизм у відстоювання власних національних інтересів.
Реформаторські зусилля України. Оцінки поточного стану
Ці зусилля робляться в рамках «каяття і оновлення» діючого глави держави. Намагаючись визнати помилки і знайти шлях їхнього вирішення, П. Порошенко здійснив декілька кроків, за якими можна надати загальні оцінки. Показово, що в рамках роботи на цьому напрямку, наприклад, Порошенко зібрав на розмову на Банковій громадських активістів.
Загалом діючий глава держави публічно визнав кадрові промахи, на кшталт скандального заступника глави Зовнішньої розвідки Сергія Семочка (його було звільнено лише 12 квітня ц.р.!), залучення у сферу безпеки і оборони своїх бізнес-партнерів (очевидно, йдеться про такі особистості як О. Гладковський, Ю. Косюк, Б. Ложкін та інші), а також провал комунікації з громадянським суспільством.
Фахівці відзначають дуже суттєві проблеми з реалізацією рамкового Закону України «Про національну безпеку», зокрема у реформі Служби безпеки, створення чіткої, зрозумілої та прозорої системи утворення та реалізації оборонно-промислової політики, і в тому числі, системи управління оборонно-промисловим комплексом, впровадження реального демократичного контролю в секторі оборони та безпеки. За п’ять років своєї влади П. Порошенко свідомо не створив центрального органу виконавчої влади для управління ОПК, тримаючи важіль при собі.
Так само зафіксовано гальмування реалізації положень Стратегічного оборонного бюлетеня, затвердженого президентом ще в 2016 році, а саме щодо змін системи командування й контролю, розвитку оперативних (бойових, спеціальних) сил і засобів та іншого.
«Цікавою» є й поточна ситуація. Наприклад, Україна має в 2019 році проведення огляд сектору безпеки та оборони (це включає оборонний огляд, огляд цивільної безпеки, огляд оборонно-промислового комплексу, розвідувальних органів України, загальнодержавної системи боротьби з тероризмом та огляд стану кіберзахисту державних інформаційних ресурсів і критичної інфраструктури). Однак фахівці самого сектору безпеки та оборони визнають, що це здійснити неможливо внаслідок неготовності України, зокрема, відсутності методології проведення таких заходів.
Не прийнято в Україні й низку довгоочікуваних законів. А саме, новий закон про парламентський комітет із нагляду за діяльністю розвідувальних служб і служб безпеки, новий закон про Службу безпеки України, новий закон про розвідку, закон про створення та виробництво озброєнь і військової техніки, закон про військово-технічне співробітництво, закон про офсетні угоди та інші.
Однак на тлі загальних оцінок неможливо не згадати про успіхи чинної влади у просуванні ракетних програм. Так, на початку квітня відбулися випробування нових ракетних комплексів: протикорабельної крилатої ракети «Нептун» та модернізованого комплексу «Вільха-М».
На відміну від попередніх етапів було продемонстровано увесь склад комплексу берегового базування для ПКР «Нептун» – рухомий командний пункт РКП-360, уніфіковану пускову установку УСПУ-360, транспортно-заряджаючу машину ТЗМ-360 та транспортну машину ТМ-360. РК-360МЦ є комплексом крилатих ракет наземного базування з протикорабельною ракетою Р-360 з дальністю ураження 280 км. Комплекс призначений для ураження бойових кораблів класів крейсер, есмінець, фрегат, корвет, десантних, танкодесантних кораблів та транспортів, які діють як самостійно, так і у складі корабельних груп і десантних загонів, та берегових радіоконтрастних цілей у простих і складних метеорологічних умовах, у будь-який час доби і року, при активній вогневій та радіоелектронній протидії противника.
Що ж до «Вільхи», ракети цього комплексу здатні вражати ціль на майже вдвічі більшій відстані, ніж ті, що перебувають на озброєнні ЗСУ. Секретар РНБО України Олександр Турчинов, який особисто опікується розвитком вітчизняних ракетних програм, нагадав, що в 2018 році розпочалося серійне виробництво нового потужного ракетного комплексу «Вільха», прийнятого на озброєння ЗСУ, «керовані ракети якого точно вражають ціль на відстані 70 км». «Але наші конструктори та виробничники продовжували наполегливу роботу з подальшого вдосконалення ракетної техніки, і сьогодні відбулися дуже важливі випробування модернізованого комплексу «Вільха-М», нові ракети якого вражають ціль вже на відстані 130 км», – наголосив він.
Отже, загалом майже усі передвиборчі кроки є нічим іншим як косметичним прикрашенням фасаду. Фактично протягом усього терміну президентської каденції П. Порошенко свідомо зберіг «ручне управління» не тільки ОПК, а й в усьому секторі безпеки і оборони. То ж, не міг не знати про наявні зловживання. В цілому «ручне управління» суттєво гальмує усі реформи сектору безпеки і оборони та створює умови для зловживань, в тому числі, для корупції.
«Зараз наше головне завдання – зробити все можливе, щоб перемогти. Навіть якщо виграти не вдасться, треба показати пристойний результат. Краще програш, ніж сумнівна перемога. Порошенко боїться делегітимізації свого образу більше, як програшу. Він не зможе дозволити, щоб Меркель чи Макрон не хотіли подавати йому руку», – така цитата-пояснення нинішніх зусиль штабу Порошенка в одному із ЗМІ з посиланням на анонімне джерело в оточенні чинного глави держави дозволяє отримати повне уявлення про «специфічність» особистості самого гаранта.
На практиці це означає наступне: в разі перемоги кардинально змінити свою політику П. Порошенко не зможе й не схоче. Він застосовуватиме свій менеджерський досвід для продовження обраної лінії – ефективно керувати державою для власного позиціонування та примноження капіталів. Політичний курс держави можна буде вважати наближеним до оптимального, акценти будуть ставитися на вдале зовнішньополітичне позиціонування, повільне зміцнення обороноздатності, повільне утвердження національної самосвідомості. Але саме повільність та паліатив у діяльності не влаштовували значну частину електорату, яка не віддала голоси чинному главі держави.
