Події

ЦДАКР взяв участь у конференції «Путінські війни у Східній Європі: пост-кримська реальність»

Публікуємо текст виступу заступника директора ЦДАКР з міжнародних питань Михайла Самуся на конференції «Путінські війни у Східній Європі: пост-кримська реальність», проведену Центром глобалістики «Стратегія ХХІ» 19 березня ц.р. у Таврійському національному університеті ім.В.І. Вернадського.

Росія, окупувавши та анексувавши Крим, перетворила український півострів на потужну військову базу, яка гарантує Москві повне домінування у Чорному морі. Відкритий акт військової агресії проти кораблів ВМС України біля Керченської протоки 25 листопада 2018 року продемонстрував, що Росія вже готова застосувати військовий кулак, зібраний в Криму, проти України та інших країн Чорноморського регіону.

Моніторинг ситуації в Криму протягом п’яти років після окупації та анексії Криму, в цілому, підтверджує попередні оцінки та висновки ЦДАКР та колег з експертного середовища[1]: Росія цілеспрямовано перетворює Кримський півострів на військову базу. Гуманітарний, економічний, екологічний аспекти розвитку Криму Москву абсолютно не цікавить. Знищення сільського господарства, руйнація екобалансу, відсутність перспектив забезпечення ефективного постачання води та електроенергії, глухий кут у розвитку курортної галузі не є проблемами для окупантів. Що дійсно важливо для Росії – розбудова військової інфраструктури, збільшення авіаційного та ракетного компоненту, а також корабельного складу окупаційного контингенту на півострові.

У Криму триває планове нарощування сформованого ще влітку 2015 року самодостатнього міжвидового угруповання військ, що функціонально включає три основні компоненти – сухопутний, повітряний та морський. В той же час, сухопутний компонент відіграє допоміжну роль (фактично, забезпечення оборони окупованої території), а головний акцент робиться на розбудову ударних авіаційних, ракетних та військово-морських угруповань. Саме з позиції «непотоплюваного авіаносця», на який перетворився окупований Крим, авіація, ракети, кораблі та підводні човни можуть забезпечувати повне домінування Росії в Чорному морі з проекцією сили в Середземне море, а також, при необхідності, завдати ударів як по території України, так і по території будь-якої країни регіону. Фактично, йдеться про зміни у військово-стратегічному балансі на користь РФ в Чорноморсько-Середземноморському регіоні та створення плацдарму для реалізації воєнних загроз країнам НАТО з позицій Криму.

Станом на початок 2019 року можна говорити про досить успішну реалізацію Росією концепції створення у Криму ефективного морського компоненту, озброєного крилатими ракетами «Калібр» із дальністю стрільби більше 2000 км. В умовах фактичного провалу програм створення перспективних фрегатів проекту 22350[2], а також блокування поставок фрегатів проекту 11356 через санкції з боку України, Росія зробила ставку на насичення Чорноморського флоту РФ малими ракетними кораблями проекту 21631 («Буян-М») та малими ракетними кораблями проекту 22800 («Каракурт»). Незважаючи на те, що й ці кораблі мають значні проблеми з двигунами через західні санкції, ці МРК можуть стати основою ударного кулака ЧФ РФ, створюючи загрозу всім країнам регіону. Так само як і підводні човни проекту 636.3, оснащені крилатими ракетами «Калібр», котрі можуть тримати в постійній напрузі ВМС країн Чорноморського регіону.

Поточні плани російського Міноборони передбачають, що в Криму до 2020 року перебуватимуть до 24 одиниці надводних і підводних носіїв крилатих ракет «Калібр» з сумарною кількістю останніх до 168 одиниць. Таким чином, Росія створює відносно недорогий і ефективний ударний морський кулак, який буде контролювати Чорне море і загрожувати території Україні та країнам НАТО.

При цьому, перспективи зміни балансу на користь України та країн НАТО поки що негативні. Без консолідованих та швидких дій Альянсу з розбудови військово-морських можливостей в Чорному морі важко говорити про реальну (а не символічну) протидію Росії навіть у середньостроковій перспективі.

В Криму на сьогодні створено в повному обсязі інфраструктуру для транспортування та зберігання тактичних ядерних боєприпасів. Паралельно із розміщенням носіїв тактичної ядерної зброї морського базування, практично вирішеним є питання дислокації стратегічних бомбардувальників Ту-22М3 на авіабазі в Гвардійському. Вони також можуть нести на борту крилаті ракети із ядерною боєголовкою. Також ще з 2014 року російським командуванням опрацьовано формат перекидання та розміщення в Криму ОТРК «Іскандер», один із варіантів яких може використовувати ракети із ядерним боєзарядом. В Криму вже розгорнуті берегові ракетні комплекси «Бастіон», що також спроможні вести стрільбу ракетами з ядерними бойовими частинами. Таким чином, на окупованому півострові сформовано систему базування та застосування тактичної ядерної зброї.

Триваюча мілітаризація та нарощування кримського угруповання відіграють ключову роль у проведенні військової операції ЗС РФ в Сирії. І тут йдеться не лише про логістичну підтримку кампанії, а й про виконання бойових операцій, де окремо слід виділити пуски крилатих ракет «Калібр» кораблями ЧФ РФ.

Характеризуючи можливості Росії щодо контролю над Чорним морем та регіоном, часто використовується концепція A2/AD (anti-access and area denial) – тобто, обмеження та заборона доступу та маневру на театрі воєнних дій. При цьому, вважалося, що ця концепція може бути застосована Росією лише в умовах відкритого збройного конфлікту і малоймовірна в сучасних умовах застосування «гібридних» інструментів агресії проти України. Однак, відкрита агресія Росії 25 листопада 2018 року з застосуванням кораблів ЧР РФ, ФСБ РФ та бойової авіації ВПС РФ проти кораблів ВМС України поблизу Керченської протоки, продемонструвала, що Росія готова до практичної активації A2/AD в Азовському та Чорному морях негайно. Блокування Керченської протоки та Азовського моря з використанням збройних сил є чітким сигналом чорноморським країнам, а також членам НАТО, що Росія встановлює свої правила використання акваторії Чорного моря і будь-які дії кораблів інших країн будуть здійснюватися лише з дозволу Москви.

Росія відверто ігнорує базові поняття міжнародного морського права щодо імунітету військових кораблів, встановлені Конвенцією про відкрите море 1958 року[3] та Конвенцією ООН з морського права 1982 року[4], руйнуючи основні правила користування Світовим океаном, змушуючи світ змиритися, що, насправді, єдиним дієвим правилом є «хто має силу, той і правий».

Росія свідомо йде на руйнацію норм міжнародного морського права в Чорному морі, щоб встановити свої норми, засновані на загрозі застосування збройної сили. Це повернення у середньовіччя поки що усвідомлюють не всі сусіди України, не всі країни Чорного моря (зокрема, Болгарія, яка відмовляється діяти солідарно проти намірів Росії окупувати Чорне море) та не всі країни НАТО.

Відкритим збройним нападом на українські кораблі 25 листопада, Росія продемонструвала, що готова до відкритого застосування збройних сил проти України в будь-якому форматі і в будь-якому масштабі, незважаючи на реакцію міжнародного співтовариства. На цей час, Росія готова до широкомасштабного наступу проти України, створивши потужне наступальне угруповання військ: 1 танкову армію та 20 загальновійськову армії на північному та східному напрямку, а також 8 загальновійськову армію, яка складається з окупаційного контингенту на Донбасі (1 та 2 армійські корпуса в Донецьку та Луганську), а також 150 мотострілецької дивізії та 20 окремої мотострілецької бригади на південному напрямку.

В той же час, є підстави вважати, що Росія вже не наважиться на широкомасштабний наступ без потужного ракетного та авіаційного компоненту. Україна на цей час створила наземні сили, які можуть ефективно протистояти ЗС РФ, що показує ситуація в зоні російсько-українського конфлікту на Донбасі. Тому, найбільш ймовірно, Росія буде діяти з широким застосуванням ракетних та авіаційних ударів, а також проведенням морських операцій. Криму в цьому сценарії належить особлива роль. Хоча з півострова не будуть здійснюватися масштабні наземні операції, з окупованого півострова наноситимуться масовані ракетні та авіаційні удари по критичним об’єктам військової та цивільної інфраструктури на території України. Особливу роль гратимуть можливості ЧФ РФ з проведення морських десантних операцій та блокування українських портів в північній частині Чорного моря, що завдасть потужного удару по економічним інтересам України, а також створить умови для захоплення південної частини України зі створенням наземного коридору з Росії до Криму.

Акт агресії 25 листопада проти кораблів ВМС України сформував новий контекст у російсько-українському конфлікті, який Росія намагатиметься використати для досягнення таких цілей:

– Примусити Україну «добровільно» погодитися на визнання нових морських кордонів з урахуванням анексії Криму та окупації Донбасу.

– Розпочати міжнародне визнання територіальних вод довкола анексованого Криму.

– Розпочати міжнародне визнання російської приналежності окупованого Криму.

– Зруйнувати економіку українських портів Маріуполя та Бердянська, в тому числі, з метою дестабілізації соціально-економічної обстановки в південно-східній частині України.

– Закрити навігацію в Азовському морі та Керченській протоці, обумовивши її відкриття визнанням законності анексії Криму.

– Примусити Україну відновити водопостачання до Криму, а також створити умови для відкриття Росії суходільного коридору до півострова.

Подальшим кроком Росії щодо активації A2/AD, може стати блокування північної частини Чорного моря в районі Одеси і, фактичне, закриття виходу України до моря.

Найбільш тривожним аспектом в цій ситуації є те, що, насправді, на сьогоднішній день, ні Україна, ні інші країни Чорного моря не можуть реально протидіяти військово-морському домінуванню Росії в Чорному морі. ВМС України та Румунії є занадто слабкими, а Болгарія, крім того, ще й займає «нейтральну» воєнно-політичну позицію, уникаючи загострення стосунків з РФ. Це відкриває для РФ широкі можливості для тиску на країни Чорного моря та НАТО для реалізації власних воєнно-політичних цілей.

В цих умовах, лише консолідовані, систематичні та швидкі кроки України та країн НАТО можуть створити умови для покарання агресора та зміни військово-стратегічного балансу в Чорноморському регіоні.

Зокрема, у військово-стратегічній сфері вважається за доцільне суттєво посилити присутність ВМС країн-партнерів України з НАТО. В той же час, важливо максимально активізувати контакти між Україною та Румунією у сфері безпеки та оборони на всіх рівнях з особливим акцентом на будівництво військово-морських спроможностей. Саме міцний альянс України та Румунії з практичною підтримкою з боку НАТО (насамперед, США) може закласти основу для військово-морського блоку, який зможе протидіяти агресії РФ у Чорному морі.

У військово-технічній галузі Україні варто створити умови для швидкого посилення Військово-морських сил, в тому числі, за рахунок отримання надводних кораблів від партнерів (США, Канада, Великобританія, Австралія, так само як країн ЄС). Критично важливим є отримання кораблів з ракетною зброєю. Однією з можливих опцій може бути отримання протягом 1-2 років двох-трьох фрегатів класу «Oliver Hazard Perry» від США. Ці кораблі можуть стати ядром ВМС України та забезпечити постійну присутність ВМСУ в районах Чорного моря, де Росія намагається встановити власний контроль.

Одночасно, як вважає ЦДАКР, Україні варто активізувати реалізацію будівництва ВМС, зробивши акцент на таких пріоритетах[5]:

Пріоритет 1. Нові високоточні засоби ураження. Запуск у серію протикорабельних ракет, у першу чергу як мобільних берегових комплексів. В подальшому – як авіаційних крилатих ракет, а надалі – безпосередньо для ракетних катерів.

Пріоритет 2. Нарощування сухопутної компоненти. Необхідно створити умови для оперативного встановлення мінного загородження, а також проведення протидесантних операцій. Доцільним вважається посилення морської піхоти та сил спецпризначення ВМСУ.

Пріоритет 3. Реалізація концепції «москітного флоту» за рахунок створення угруповання ракетних катерів для асиметричного підходу до стримування противника. Що важливо, доцільно сформувати багаторівневий підхід до вирішення цього завдання: паралельно з будівництвом катерів української розробки, придбання ліцензії на виробництво на своїй території іноземних бойових суден малого класу за прикладом Катару і ОАЕ (військові називають вдалими і порівнянними за вартістю британські 54-метрові Barzan (Vita) Class із двома пусковими ракетними установками під ракети MM40 Exocet), а також предметні переговори про військово-технічну допомогу від західних держав-партнерів. З одного боку, необхідно захистити національні інтереси на морі, а фактично — відстояти їх. З другого — відродити майже зруйновану національну школу кораблебудування. 

У дипломатичній сфері пропонується зосередити увагу на запровадженні реальних, а не символічних санкцій, які будуть мати прямий ефект на економічну ситуацію в Росії. Зокрема:

– Створити постійний механізм контролю міжнародного судноплавства в Чорному морі, Керченській протоці та Азовському морі та наполягати на гарантіях забезпечення свободи судноплавства в акваторії Чорного та Азовського морів та Керченській протоці.

– Започаткувати обмеження для заходу російських кораблів до портів країн-партнерів (насамперед – ЄС, НАТО).

– Заблокувати співробітництво між компаніями з країн ЄС та суднобудівним заводом «Пелла» (Санкт-Петербург, Росія) та Зеленодольським суднобудівним заводом (Росія), які будують ракетні кораблі на виробничих майданчиках в окупованому Криму для ЧФ РФ.

– Припинити будь-яке співробітництво між компаніями з країн ЄС та портом Кавказ, який забезпечував будівництво Керченського мосту та забезпечує транспортування до окупованого Криму військових вантажів з Росії. 

– Заборонити польоти до аеропортів країн ЄС російських пасажирських літаків, зареєстрованих у Сімферопольському аеропорту, оскільки ці літаки використовувалися для порушення українського кордону у анексованому Криму.

Що стосується посилення ролі НАТО в Чорному морі, пропонується:

  • Створити командну структуру для Багатонаціональної дивізії в Румунії, включаючи присутність бойових елементів бригади ЗС США та ротаційній основі.
  • Продовжити та активізувати навчання НАТО в Румунії та Болгарії.
  • Розмістити в Румунії додаткові елементи систем ППО/ПРО до 2020 року.
  • Розмістити додаткові елементи стратегічної розвідки ЗС США в Чорному морі.
  • Посилити систему розвідки країн регіону, включаючи БЛА, а також надводні та підводні автономні системи та наземні елементи.
  • Посилити військово-морську присутність НАТО в Чорному морі з урахуванням обмежень Montreux Convention.
  • Продовжувати діалог з Туреччиною для посилення військово-морської співпраці.
  • Збільшити завчасне розміщення військової техніки, озброєнь, інших ресурсів для забезпечення розгортання військ на східному фланзі НАТО.

Загалом, настав час для консолідованих та швидких дій України та її партнерів з НАТО для протидії російській агресії. На думку ЦДАКР, саме такий підхід може створити реальні умови для покарання Росії та змінити баланс в регіоні на нашу користь.


[1] [Електронний ресурс]. Режим доступу: Аналітичний часопис «Чорноморська безпека», 2 (30) 2017, https://geostrategy.org.ua/images/bss_2_6.pdf

[2] [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://cast.ru/products/articles/predvaritelnye-itogi-gpv-2020-v-chasti-voennogo-korablestroeniya.html?bitrix_include_areas=Y&ELEMENT_CODE=predvaritelnye-itogi-gpv-2020-v-chasti-voennogo-korablestroeniya&clear_cache=Y

[3] [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_180

[4] [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_057

[5] [Електронний ресурс]. Режим доступу: «Морський вузол», Валентин Бадрак, https://cacds.org.ua/?p=5414