Фахівці Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння (ЦДАКР) пропонують свій аналіз ключових тенденцій у сфері безпеки і оборони другої половини лютого 2019 року.
Останній місяць зими в районі проведення ООС минув під «акомпанемент» обстрілів позицій українських військових. При цьому доводиться констатувати наростання інтенсивності вогневих ударів та активізацію ворожих диверсійно-розвідувальних груп (до прикладу, за повідомленнями волонтерів, днями була практично у повному складі знищена ДРГ противника чисельністю бл. 10 осіб). Диверсійна активність фіксувалась не лише на передовій: 21 лютого Генеральний штаб Збройних сил України повідомив про запобігання спробі підпалу на одному з арсеналів ЗСУ.
Як Кремль розігруватиме карту війни на виборах до Ради?
Напередодні президентських виборів в нашій країні Кремль опинився на розтяжці. Путін останні місяця відкрито демонструє небажання продовжувати діалог з чинною українською владою. Однак спровоковане Росією загострення ситуації на фронті лише зміцнить позиції Порошенка і змобілізує українського виборця навколо його фігури. Також Москва поспішає фіналізувати Північний потік-2 вже до кінця поточного року (станом на сьогодні укладено близько 600 км газопроводу – майже половина усієї протяжності труби). З огляду на те, що Вашингтон заніс над європейськими партнерами газпромівського енергопроекту гостре лезо санкцій, ескалація війни з Україною може зіграти злий жарт з геополітичними амбіціями російського керівництва.
З іншого боку, Кремль робить ставку на суттєве розширення представництва проросійських сил у новому скликанні Верховної Ради. Відтак, командування окупаційних сил в ОРДЛО регулярно вкидатиме хмиз в багаття війни, аби підживлювати тезу про необхідність негайного миру, хоч і на умовах Білокам’яної.
Протягом лютого російська пропаганда завзято лила воду на млин Віктора Медведчука – чи не найбільш одіозного провідника кремлівських наративів в українській політиці. Ще на початку місяця екс-президент-втікач Віктор Янукович заявив, що володіє інформацією про підготовку замаху на політика «спеціальною групою з 12 осіб». Цю «сенсацію» підхопили і доповнили новими подробицями інформаційні ресурси сепаратистів – за їхньою версією спецоперацією проти кума Путіна керує не багато не мало Розвідувальне управління Міністерства оборони США. Інформаційна підтримка Росією Медведчука здійснювалась також на найвищому дипломатичному рівні – 12 лютого в рамках засідання Радбезу ООН посол РФ в цій організації Василь Небензя побивався через кримінальну справу про можливу державну зраду і сепаратизм Медведчука, яку порушила Генпрокуратура України. Втім такий дисбаланс уваги Москви на користь однієї з груп, які грають на проросійському фланзі українського політикуму, цілком імовірно, знизить результат фаворитів Кремля на парламентських перегонах. Хороша новина для української державності полягає в тому, що наразі кремлівські куратори українського напрямку виявляють некомпетентність в питанні координації лояльних Росії політсил. Відтак одним із завдань нового/переобраного президента стане мінімізація ризиків, пов’язаних з втручанням північного сусіда в парламентські вибори.
Київ та Москва продовжують «маневрувати» навколо миротворчої місії ООН
Вранці 18 лютого в окупованому Донецьку пролунала серія вибухів. Відповідно до повідомлень медіа, дві закладки були здійснені поблизу готелю, де живуть представники моніторингової місії ОБСЄ. У зв’язку з подією, Слідчий комітет РФ оперативно повісив на українську сторону ярлик «міжнародного тероризму». Втім у вічі впадає та обставина, що даний інцидент трапився за лічені дні до виступу президента Порошенка на Генасамблеї ООН.
Як відомо, під час виступу на Генеральній асамблеї ООН в Нью-Йорку глава держави зробив ключовий акцент на темі миротворчої місії в зоні конфлікту. «Ми готові до конструктивного обговорення цієї ініціативи. І технічна оціночна місія, яку Генеральний секретар ООН міг би направити на Донбас для розробки відповідних варіантів, безумовно, допомогла б цьому обговоренню», – наголосив Порошенко. Водночас український президент окреслив незмінну позицію Києва щодо ключових параметрів мандату миротворців, а саме введення місії на всю окуповану територію, включаючи кордон, виведення російських військ та зброї, розпуск усіх незаконних органів та структур.
Москва демонструє категоричне несприйняття позиції України і продовжує наполягати на урізаному мандаті миротворчої місії, який фактично обмежується охороною працівників СММ ОБСЄ. Саме тому вибухи в Донецьку, ймовірно, є спробою посилити переговорну позицію додатковими аргументами щодо необхідності забезпечення безпеки міжнародних спостерігачів. Таким чином, Росія використовує фактор ризиків в роботі СММ ОБСЄ для деформації початкової «миротворчої» ініціативи і затягування переговорів на невизначений термін. Ці реалії визнає і представник України у Тристоронній контактній групі (ТСК) Євген Марчук. «Росія робитиме категорично все, щоб миротворців у Донбасі не було…», – зазначає парламентер.
Про фарисейство Москви відкрито говорять навіть зазвичай стримані в оцінках західноєвропейські дипломати. Так, постійний представник Німеччини при ООН Крістоф Хойзген на засіданні Ради безпеки організації з приводу четвертої річниці після підписання Комплексу заходів з виконання Мінських угод назвав жартом запропонований Росією мандат. «Для того, щоб вони (співробітники СММ ОБСЄ – ЦДАКР) мали вільний доступ і пересування, – потрібен лише один телефонний дзвінок від російського президента»,– зазначив Хойзген.
Тим часом українська сторона продовжує зондувати ґрунт. До прикладу, днями Євген Марчук заявив про готовність Києва до розробки компромісної версії розгортання миротворчої місії на Донбасі. Жодних деталей при цьому не було оприлюднено, але не складно припустити – якщо така робота ведеться, то російська сторона в ній участі не приймає. Відповідно, єдина логіка подібної ініціативи – спонукати Москву висунути зустрічну пропозицію і на основі оновлених проектів продовжити пошуки прийнятного формату.
Паралельно з цим, в середині лютого Міністр внутрішніх справ України Арсен Аваков під час круглого столу в Інституті світу (Вашингтон, США) представив Стратегію деокупації Донбасу «Механізм малих кроків». За словами урядовця, розроблена Києвом стратегія передбачає створення в межах окремої ділянки Донбасу демілітаризованої зони безпеки. При цьому, як уточнив Аваков, всі військові формування з обох сторін відводяться за обумовлену лінію, а українські прикордонники беруть під свій контроль певну ділянку і її межі. «На цій території проводяться місцеві вибори. Головний принцип – дотримання українського законодавства та забезпечення вільного волевиявлення», – додав він, зазначивши, що правопорядок і законність на вибраній ділянці будуть забезпечуватися силами Нацполіції, Нацгвардії і моніторингової місії ОБСЄ.
Власне, так званий «механізм малих кроків» не є новинкою політичного сезону. На сайті ВМС дана стратегія була розміщена ще в червні минулого року. За оцінкою ЦДАКР, відповідна ініціатива може розглядатись як алгоритм дій в межах першого етапу введення миротворчої місії. Однак реалізація «механізму малих кроків» повинна супроводжуватись комплексом домовленостей з Росією щодо очищення всієї території ОРДЛО. В протилежному випадку відбудеться лише консервація конфлікту на окремій ділянці фронту, в той час як країна не скине з себе тягар війни.
Зміни до Конституції «на виріст»
21 лютого набули чинності зміни до Конституції, які закріплюють прагнення України стати членом Європейського Союзу і НАТО. Преамбулу Основного Закону було доповнено словами про «європейську ідентичність Українського народу і незворотність європейського та євроатлантичного курсу України». Також відтепер «Президент України є гарантом реалізації стратегічного курсу держави на набуття повноправного членства України в Європейському Союзі та в Організації Північноатлантичного договору». В той же час повноваження Верховної Ради поповнились пунктом про «визначення засад внутрішньої і зовнішньої політики, реалізації стратегічного курсу держави на набуття повноправного членства України в Європейському Союзі та в Організації Північноатлантичного договору».
Вітчизняне експертне середовище розділилось в оцінці даного кроку влади. З одного боку, очевидним позитивом є остаточне поховання привиду доктрини «позаблоковості». З іншого боку, закріплення євроатлантичного курсу в тілі Конституції не може гарантувати дотримання цього курсу новою владою в практичному, а не доктринальному, вимірі політики. Очевидним є також піар-складова. В такий спосіб влада намагається зафіксувати в свідомості виборця не лише поточні здобутки співпраці з НАТО, але й майбутні. Втім, останні нам ніхто в Альянсі не гарантує, про що свідчить доволі стримана реакція керівництва організації попри биття у фанфари на Печерських пагорбах.
Росія відповідає на навчання НАТО страшилками про Україну
Гладінню Чорного моря продовжують прокочуватись круги Азово-Керченської кризи. Конфронтація Києва та Москви в регіоні перебуває під пильною увагою міжнародної спільноти, про що свідчать слова постійного представник ЄС при ООН Жоао Вале де Альмейда на засіданні Генасамблеї ООН по ситуації в Україні: «Ситуація в Азовському морі є одним із пріоритетів нашого порядку денного. Європейський Союз висловлює своє найсерйозніше занепокоєння у зв’язку з небезпечним зростанням напруженості в Азовському морі й Керченській протоці та порушеннями з боку РФ Міжнародного права, що призвело до захоплення українських суден та їхніх команд Росією, а також до обстрілу, внаслідок якого були поранені кілька українських військовослужбовців», – наголосив представник Євросоюзу. «Агресивні дії РФ також впливають на ситуацію безпеки в усьому регіоні Чорного моря», – резюмував Вале де Альмейда.
Ілюстрацією цих слів можна вважати ту обставину, що морське патрулювання сил НАТО в регіоні збільшилося в 2018 році до 120 днів, тоді як у 2017 році цей показник складав 80 днів. В рамках взаємодії України з Альянсом до Одеського морського порту 25 лютого увійшов американський ракетний есмінець USS Donald Cook . Також в акваторію Чорного моря увійшли військовий корабель військово-морських сил ФРН, плавуча база Werra і мінний тральщик ВМС Туреччини Akcakoca, що входять до складу Постійної протимінної групи НАТО. В рамках свого патрулювання група візьме участь у щорічному навчанні з розмінування «Посейдон», яке організовує Румунія і Болгарія.
Активізація Організації північноатлантичного договору на Чорноморському напрямку викликає уже традиційне роздратування Москви. Цього разу на першій скрипці в оркестрі дезінформації зіграв очільник російської дипломатії Сергій Лавров. Зокрема він стверджує, що Україна готує «черговий прорив» з порушенням правил проходження «цієї складної акваторії» (Керч-Єнікальський канал). За його словами, українська сторона «опитує» країни НАТО з метою запросити їхніх представників на свої кораблі, «щоб разом з НАТО прориватися через Керченську протоку».
Тим часом Україна наполягає на присутності постійної спостережної місії в Керченській протоці. Цю тему висвітлив міністр закордонних справ України Павло Клімкін в ході візиту на цьогорічну Мюнхенську Міжнародну конференцію безпеки. «Зараз ми говоримо про те, щоб зробити цю місію постійною, щоб спостерігати і з космосу, і з води для того, щоб точно знати, що Росія робить, а що ні … Нам потрібно отримати постійну місію. Росія від неї відмовляється», – зауважив міністр. Також глава українського МЗС повідомив, що обговорював питання місії з французькою та німецькою стороною.
Що для України означає вихід США з ДРСМД?
США з 2 лютого призупиняють участь в Договорі про ліквідацію ракет середньої і малої дальності (ДРСМД). На думку Співробітника Стенфордського центру міжнародної безпеки, колишнього посла США в Україні Стівена Пайфера вихід США з Договору з Росією про РСМД дає Україні можливість створити власні неядерні ракетні сили середньої і малої дальності. У своїй резонансній статті для Atlantic Council фахівець обстоює тезу, що оскільки Сполучені Штати і Росія більше не пов’язані обмеженнями Договору про РСМД, втрачає сенс стан, при якому Україна та інші держави повинні залишатися під передбаченими угодою обмеженнями. Тож якщо Київ вважатиме за потрібне, він може відкликати свою участь в договорі, як це зробив Вашингтон. За оцінкою Пайфера, уряд США не буде ніяких юридичних підстав заперечувати, якщо Україна вийде з Договору про РСМД.
З позиції ЦДАКР, виробництво ракет середньої та малої дальності, навіть попри наявний науково-технічний потенціал, є недосяжним завданням для України в найближчі роки. По-перше, такий амбітний проект є непідйомним для скромного оборонного замовлення України. По-друге, наявність такої зброї в арсеналі ЗСУ не вирішує всього комплексу конвенційних загроз на Донбасі та в акваторії Азовського і Чорного морів. Тому в даному контексті раціонально розвивати проект оперативно-тактичного комплексу (для заміни тактичних ракетних комплексів «Точка», «Точка-У») а також протикорабельну ракету берегового, авіаційного та водного базування («Нептун»).
До проблеми удосконалення взаємодії ЗСУ з національною оборонною промисловістю
На думку директора ЦДАКР Валентина Бадрака, національна промисловість потребує більш чіткого планування у галузі переозброєння, що має надати промисловцям можливість вчасно розгортати виробництва, модернізувати створені озброєння та військову техніку (ОВТ). Окрім того, експерт вважає, що важливим кроком для розвитку оборонних технологій стало б повернення до визначеного урядом ціноутворення, яке передбачає 5% прибутку на комплектуючі та 30% прибутку на виконання робіт. Фахівець також звертає увагу на «фактичний наступ імпорту», зокрема, і у тих сферах, де існують українські розробки та серійне виробництво ОВТ. «Сьогодні постає необхідність утворення чіткого й прозорого механізму прийняття рішень щодо імпорту іноземних ОВТ, який би передбачав відповідне обґрунтування та врахування інтересів національного ОПК» – відзначає Бадрак. Особливо гостро дана проблема постає в світлі нещодавнього розслідування Bihus.Info про можливі розкрадання в оборонній сфері.
Також експерти ЦДАКР відзначають таку негативну тенденцію в ЗСУ як збільшення числа виведення з ладу високотехнологічних ОВТ, що свідчить про низький рівень підготовки персоналу. В Центрі це пов’язують із значною плинністю кадрів, коли нового контрактника приходиться вчити як призовника. У зв’язку з означеним експерт запропонував генералітету поміркувати над переходом у майбутньому повністю на професійний принцип комплектування ЗСУ, відмовившись від призову.
