П’ять років війни кардинально посилили оборонний потенціал України. Варто відзначити передусім зростання свідомості суспільства, згуртування нації у боротьбі з ворогом, значне посилення несилових важелів держави: контррозвідки, розвідувальних органів, державно-приватного партнерства у сфері інформаційної протидії.
Істотно змінили свій вигляд і можливості ЗСУ, які навчили успішно реагувати на тактичні виклики гібридної війни низької інтенсивності. Створені потужні ССО, дещо підсилені ДШВ.
Головні здобутки п’яти років війни переважно у політико-дипломатичній площині: має місце політична підтримка у вигляді продовження та розширення санкцій та військово-технічна допомога (включно летальної зброї – ПТРК Javelin, у березні Держдеп США схвалив передачу Україні 37 ПТРК і 210 ракет до них). Бригада швидкого реагування НГУ отримала радіообладнання Harris. У грудні 2018 р. США прийняли рішення виділили Україні 10 млн доларів на зміцнення ВМС. Також і НАТО у грудні 2018 р. Збройним силам України передав пристрої закодованого радіозв’язку та портативні GPS-трекери. У липні 2018 р. США ухвалили рішення виділити Україні 200 млн доларів на посилення безпеки, а у вересні 2018 р. Україна отримала від США два 34-метрових патрульних катери класу Island.
Покращилася ситуація у галузі переозброєння сил оборони, суттєво просунулися національні ракетні програми та розробки. Фінішують цикли низки великих розробок зброї, і саме 2019 р. має стати першим роком реального переозброєння — отриманням армією нових високоточних систем зброї – РСЗВ «Вільха», ПКР «Нептун». Серед іншого зафіксовано низку локальних досягнень у галузі переозброєння та переоснащення армії (сил оборони). Зокрема:
ПС ЗСУ отримали новітню мобільну автоматизовану систему управління (АСУ) силами та засобами авіації, протиповітряної оборони ЗСУ «Ореанда».
ДККБ «Луч» виготовляє близько 6 000 ракет різних калібрів на рік.
Оголошено про початок виробництва Україною 122-мм самохідних артилерійських установок (САУ) 2С1 «Гвоздика», завершуються випробування нових вітчизняних розробок – РСЗВ «Вільха» та 155-мм САУ «Богдана».
Реалізовано глибоку модернізацію 122-мм РСЗВ БМ-21 УМ «Берест», (передбачає модернізовану систему управління та наведення).
«Мотор Січ» поставив ЗСУ 23 гелікоптери МІ-8 МСБ та 10 МІ-2 МСБ, тривають випробування системи керування вогнем 524Р для бойових вертольотів Мі-24.
Завершено роботи з модернізації 2 винищувачів МіГ-29 до рівня МіГ-29МУ1. У 2018 р. також планувалося представити перший прототип МіГ-29МУ2…
Розв’язано локальну проблему виробництва корпусів для БТР-3 та БТР-4. (ліквідація монополії ПАТ “Лозівський ковальсько-механічний завод” – опанування виробництва корпусів на “Заводі ім. Малишева”, “ХКБМ ім. Морозова” та “Київському бронетанковому заводі”, створено перші експериментальні корпуси). Наприклад, через порушення строків поставки броньованої техніки КБТЗ у грудні сплавив НГУ 1,5 мільйони гривень штрафу, а на користь Міноборони України стягнуто 1,2 мільйони гривень штрафу з Житомирського бронетанкового заводу і 2,08 млн. грн. штрафу з ПрАТ «АвтоКрАЗ».
Розпочато розв’язання проблеми посилення ППО: розпочато створення нового вітчизняного ЗРК, завершується модернізація ЗРК радянської ери «Оса-АКМ», ЗСУ-23-4 «Шилка», ПЗРК «Ігла», «Ігла-1», виводяться з консервації та відновлюються радянські ЗРК малої дальності 2К12 «Куб» та 9К330 «Тор». Проведено успішні бойові пуски та завершено державні випробування модернізованого ЗРК «Оса-АКМ». Закуповуються сучасні РЛС: завадозахищені РЛС метрового діапазону хвиль з висвітленням повітряної та надводної обстановки з цифровою обробкою та автоматичною передачею інформації П-18 «Малахіт» та трикоординатні РЛС кругового огляду сантиметрового діапазону, побудовані на базі цифрової ФАР, 79К6 «Пелікан» (за 5 років РТВ Повітряних Сил отримали понад 50 одиниць новітніх та модернізованих РЛС; 1991-2014 рр. всього 8 од.).
Почалася реалізація програм створення нових боєприпасів: 152-мм снаряди для “Гіацинту” від ДАХК “Артем” успішно пройшли визначально-відомчі випробування (потужності до 18 тис. снарядів за рік).
Почала вирішуватися проблема посилення ВМСУ (до складу введено шість малих броньованих артилерійських катерів, два з яких – Бердянськ і Нікополь було захоплено 25 листопада біля берегів Криму)
Почали вирішуватися питання важливого для України імпорту. У листопаді Україна придбала 6 турецьких розвідувально-ударних БАК Bayraktar TB2 і озброєння до них (повідомлення про контракт на закупівлю 2 БАК за 69 млн дол.; дві наземні станції управління і 200 керованих ракет Roketsan MAM-L; тривалість польоту до 24 год. на відстані до 150 км на висоті до 8100 м; маса бойового навантаження до 75 кг). Наприклад, триває завершальний етап придбання канадських снайперських гвинтівок на потреби підрозділів ЗСУ (великої партії великокаліберних (50 BMG приблизний аналог 12,7 мм) канадських снайперських гвинтівок PGW LRT-3). До того ж, Україна закуповувала самохідні гаубиці 2С1 “Гвоздика” польського виробництва (які перебували на озброєнні чеської армії).
Почали застосовуватися нові підходи до організації розташування бойових підрозділів ЗСУ: розробляються модульні польові батальйонні табори та мобільні шпиталі.
Успішно виконані стрільби із ЗРК С-300ПТ (до 75 км) та Бук-М1 (до 35 км), відновлених фахівцями ДП «Укроборонсервіс», а також С-125М1 (до 30 км, ДП «Львівський радіоремонтний завод»).
69 % державного оборонного замовлення (ДОЗ) у 2018 році виконували приватні підприємства.
Важливо відзначити, що рівень переозброєння новими ОВТ має масовий характер лише в одній позиції – поставки ПТРК та ракет виробництва ДККБ «Луч», решта нових ОВТ – одиничні закупівлі або початок виробництва. Це явно недостатньо в умовах реальної війни. Особливо проблематично ситуація виглядає у сфері забезпечення ПС ЗСУ, зокрема, для організації протистояння атакам агресора з повітря. Загалом, поставок ОВТ, які б стратегічно посилили оборонний потенціал України, за п’ять років війни не відбулося.
Тому загальний висновок, незважаючи на локальні досягнення в посиленні оборонного потенціалу – будівництво потужної армії як інституту стримування агресії РФ не стало пріоритетом чинної влади України. Як наслідок, армія в її нинішньому стані не зможе протистояти ракетним ударам і атакам бойової авіації четвертого покоління.
Недоліки адміністративного рівня.
У сфері розвитку ЗСУ має місце низка негативних тенденцій. ЗСУ залишаються переважно робітничо-селянською армією, куди, крім переконаних патріотів, ідуть переважно молоді люди з так званих депресивних регіонів, де є проблеми з роботою. Відтік кадрів набув катастрофічного рівню. Наприкінці літа 2018 р. стало відомо, що з початку року понад 11 тисяч офіцерів і контрактників звільнилися з ЗСУ. Міністр оборони генерал Полторак у листі прем’єр-міністру прогнозував втратити ще близько 18 тисяч військовослужбовців. В Україні діє вибірковий призов: у 2018 р. це понад 17 тисяч чоловік, з яких 9010 — на строкову службу до ЗСУ. А також 500 молодших командирів, що свідчить про різке падіння престижу служби в армії. Недосконала кадрова політика, серйозний рівень небойових втрат, в армії розвиваються такі негативні тенденції як уживання алкоголю й самогубства – усе це свідчить про помилкову парадигму розвитку ЗСУ. Лише у січні 2018 р. у ЗСУ з небойових причин загинули 22 військовослужбовці; з них 11, а це половина (!), вчинили суїцид. В тому числі внаслідок цього існує небезпечний (до 30-40%) некомплект низки бригад.
Досі діє неоголошене ембарго з боку західних країн, багато в чому винна сама українська влада. Питання отримання необхідних ВМСУ американські катери класу “Айленд” не вирішувалося близько трьох років, а майже рік вони простоювали у порту Балтімору.
Загалом, ще адміністрація колишнього американського президента Барака Обами була готова розпочати масштабне військово-технічне співробітництво Сполучених Штатів з Україною, але українська влада не поквапилася виконати адміністративні умови (зокрема, ліквідувати ДК «Укроборонпром»).
Мають місце недалекоглядність, популістські тенденції або навіть навмисне викривлення реальних можливостей. Серед прикладів: до розробки ПКР «Нептун» влада повернулася у січні 2016 р., тоді як ще у березні 2013 р. відбувся вдалий випробувальний пуск. Тобто, серійна ракета вже була б в ЗСУ. Міністр оборони Лєбедев перед нападом РФ заморозив програму ОТРК «Сапсан», вона досі не відновлена, влада покладається на зовнішній контракт. На початку лютого міністр оборони Полтарак назвав серед пріоритетів у закупівлі ОВТ на 2018 рік танки «Оплот». (цикл виготовлення танку «Оплот» складає десь півтора року).
Нові ПТРК «Скіф» і «Корсар», попри те, що сотнями передавалися ЗСУ в рамках виконаного державного оборонного замовлення (ДОЗ), майже не потрапляли на передову до лютого 2018 р.
Влада не забезпечила можливостей повного використання потенціалу ОПК, не попіклувалася достатньою мірою про ВТС з іноземними державами, досі не розв’язала вузлову проблему участі України в РКРТ – дозвіл виробництва ракет лише на дальність до 500 км.
Не створено єдиний урядовий орган для формування державної оборонно-промислової політики, не ліквідовано недоліки формування ДОЗ, не створено систему фінансування нових оборонних технологій. Більше того, 2018 р. став роком вкрай негативних явищ, що можуть зруйнувати потенціал ОПК. Зокрема, було укладено контракт з французькими виробниками вертольотів на суму близько 550 млн євро, який разом із відсотками за кредитом відтягне майже 700 млн євро з українського бюджету. МВС обрало постачання 55 французьких вертольотів (з яких 21 – вживаний) попри наявність вітчизняного виробника – АТ «Мотор Січ» та десятків підприємств – суміжників. Той факт, що парламент ухвалив угоду всліпу, не маючи доступу до документів, свідчить про запровадження потужних маніпулятивних механізмів, які дозволяють не враховувати інтереси вітчизняних підприємств.
Виклики та що можна і потрібно зробити терміново
ЗСУ – Зміна формату будівництва армії. Події кількох останніх років, і особливо, 2018 року, з тенденцією зменшення рівня патріотизму, падіння престижу служби та ґрунтовного відтоку кадрів, свідчать про необхідність старту формування професійної армії нового типу, в якій умови служби повинні бути наближені до західного стандарту. Це ліквідує соціальну нерівноправність у формі виборчого призову, перетворить службу з обов’язки в конкурентне місце на ринку праці, де молода людина зможе розраховувати на реалізацію кар’єри.
Необхідно включити адміністративні важелі для зміни ситуації і формування мотивації до служби. Серед таких відмова від забезпечення військовослужбовців житлом, докорінна перебудова системи військової освіти, модернізацію системи логістики, включаючи військкомати, створення мережі навчальних центрів для солдатів, сержантів і офіцерів. Це вивільнить гігантський багатомільйонний ресурс (якщо додати сюди реалізацію значної частини об’єктів і майна Міноборони) – його можна направити на розвиток Збройних сил сучасного типу.
ЗСУ повинні позбутися невластивих функцій – усього, що прямо не відноситься до прямої підготовки до війни. Найголовніше – направити ресурси на зміну якості комплектування підрозділів і частин підвищеної готовності, що ліквідує небезпечний некомплект бойових бригад. Залучений ресурс дозволить ліквідувати і традиційний дисбаланс оборонного бюджету, коли понад 70% коштів спрямовується на утримання особового складу. А ще такі заходи відсічуть від армії невмотивованих людей. Як наслідок, зменшяться небойові втрати, які сьогодні складають лякаючий відсоток. У частинах зникне пияцтво, різко зміниться статистика самогубств. Якщо солдат і сержант отримуватимуть на 30% більше середньої заробітної плати по країні, а після 15 років служби в ЗСУ зможуть піти на пенсію на кілька років раніше зафіксованого в державі пенсійного віку, вирішити за рахунок держави житлове питання, отримати пристойну пенсію і забезпечити безкоштовне освіту своїх дітей, в армію потягнуться далеко не тільки молоді люди з регіонів, де неможливо знайти пристойну роботу.
Для активного переозброєння армії варто активізувати ракетні програми – створення оперативно-тактичного ракетного комплексу «Сапсан» і протикорабельної крилатої ракети «Нептун». Прискорити розробку ЗРК середнього радіусу дії, а також збільшити поставки в бойові підрозділи протитанкових керованих ракетних комплексів «Стугна», прийнятих на озброєння в 2011 році.
Водночас, створення ЗСУ нового типу передбачає поступове скорочення особового складу (передусім за рахунок поступової відмови від призову, зменшення набору контрактників з паралельною відмовою від неукомплетованих на 90-100% бригад, а також певного скорочення структур забезпечення, удосконалення та скорочення мережі військових навчальних закладів і науково-дослідних установ з акцентом на систему підготовчих профільних курсів) та забезпечення ефекту розвитку потенціалу за рахунок сучасних озброєнь та вишкілу підрозділів, укомплектованих за принципами професійного війська. Лише такий підхід дозволить збалансувати оборонний бюджет (зокрема, не витрачати на утримання особового складу понад 70% оборонного бюджету, як нині) та забезпечити безперебійне фінансування завдань з кадрового зміцнення і бойової підготовки армії, переоснащення військ новою і модернізованою військовою технікою та озброєнням[1]. Рішення має бути введене в дію указом глави держави, а контроль покладено на ту-таки РНБОУ, з передбаченим залученням до оцінки не тільки профільного парламентського комітету, а й недержавних організацій та експертів.
Отже, за визначенням та розрахунками авторів даного дослідження передбачено досягнення загальної оптимальної чисельності ЗСУ зразку 2025 на рівні 208 тис. осіб (з яких 180 тис. військовослужбовців та 28 тис. працівників ЗСУ) – з передбаченою можливістю зменшення чисельності ЗСУ у подальшому, за рахунок якісного переозброєння та в разі припинення (замороження) війни з Росією, протягом наступних трьох – чотирьох років після 2025 р., до 198 тис. осіб (174 – 24)[2].
Оскільки українська держава не має надлишкових ресурсів, вона мусить використовувати додаткові стимули, які мотивують укласти або продовжити контракт. У тому числі це право на отримання безплатної освіти самим військовослужбовцем або членами його родини після п’ятирічної вислуги за контрактом (включно з військовою кафедрою, що переводить його в категорію офіцерів), а також можливість одержання сертифіката на житло. Пропонується використовувати коефіцієнт, який діє після 10 років вислуги військовослужбовця. Після 15 років вислуги військовослужбовець отримує можливість придбати за рахунок держави квартиру з еквівалентом вартості в середньостатичному регіоні. Після 20 років служби обсяг наповнення сертифіката дозволяє розраховувати на купівлю без доплати житла в обласному центрі. Доцільно розглянути й можливість більш раннього виходу на пенсію за рахунок вислуги в ЗСУ (пропонується використовувати коефіцієнт, який діє після п’яти років вислуги військовослужбовця).
Загальна прогнозна сума середніх щорічних витрат становитиме 4,0—4,7 млрд дол., що трохи більше, ніж в 1,5 рази, перевищує витрати 2018 року. Щоправда, до цих витрат не включено анонсовану вище закупівлю систем ППО іноземного виробництва. Але вони можуть бути закуплені шляхом кредитування України постачальником ОВТ, або шляхом відтермінування виплат – це предмет перемовин та спільна робота політиків, дипломатів, спецслужб.
ОПК. Підтримка замість «вижимки». Це те, що має потенціал зробити армію сильною. Для початку потрібен єдиний урядовий орган для формування державної оборонно-промислової політики – міністерство або агентство з профільним віце-прем’єром або навіть президентом на чолі. Такий орган дасть справедливу розв’язку цілого спектра завдань і спірних питань. Наприклад, які озброєння розробляти і випускати силами вітчизняного ОПК, які імпортувати, а які шляхом формування спільних виробництв з іноземними компаніями. А також за впровадження нових технологій, уніфікацію і сертифікацію озброєнь, ну, і звичайно, за впорядкування оборонних закупівель для всіх 16 вітчизняних замовників. Для його системної роботи і аналітичного супроводу логічним стало б створення науково-технічного комітету і інституту генеральних конструкторів. Одним з ключових питань на майбутнє – вирішення завдання фінансування розробок і впровадження нових оборонних технологій. У 2018 році в Україні був створений аналог управління перспективних дослідницьких проектів Міністерства оборони США, відомого як DARPA. Справу зроблено правильно, але ось система фінансування і відбору технологій поки туманна – тут важливо створити систему планування і прозорий механізм відбору перспективних технологій.
Ще одне питання, що вимагає негайного вирішення – лібералізація зовнішньоекономічної діяльності для підприємств усіх форм власності. Старт цього процесу вже дано – є указ Президента України (№ 185/2018 від 26 червня 2018 роки), важливо втілити його в життя. Цей крок поряд з прийняттям Закону України про військово-технічне співробітництво створить умови для приходу в Україну іноземних компаній з новими технологіями. Оскільки дозволить їм у вільному режимі реалізовувати на ринках третіх держав оборонну продукцію, вироблену понад держоборонзамовлення. Вкрай важливо законодавчо заборонити дублюючий імпорт озброєнь, який може підірвати потенціал національного ОПК.
Серед іншого, лібералізація зовнішньоекономічної діяльності дозволила б збільшити приплив валютних ресурсів на підприємства, а це, в свою чергу, дозволило б їм прискорити виконання держоборонзамовлення. Щоб не зупиняти роботи в «вакуумний період» – між підписанням самого держоборонзамовлення і контрактів з підприємствами.
Ще кілька начебто дрібних, але, насправді, вкрай важливих питань. Наприклад, необхідно збільшити норму прибутку в рамках держоборонзамовлення (хоча б до рівня «5-30», тобто, 5% – на іноземні комплектуючі в вироблених озброєння, 30% – на роботи по самому виробництву), щоб дозволити менеджерам вітчизняних і потенційних спільних підприємств думати про розвиток, модернізацію існуючої і раз.
Вважаю, що держава військового часу здатне вирішити головоломку з кредитами для виконання держоборонзамовлення. А саме, зменшити відсоток з 18 кабальних, до хоча б 9-10 осудних відсотків річних. А ще відмовити від митного збору при ввезенні на оборонні підприємства необхідного сучасного обладнання, високоточних верстатів.
Не менш важливим перенаправити роботу управління військових представництв на контроль якості озброєнь. З функцій військового приймання необхідно виключити узгодження розрахунково-калькуляційних матеріалів (РКМ). Взагалі, такий анахронізм як РКМ, можна застосовувати лише до підприємств ОПК, які є монополістами. Бо хіба не є ознакою обмеження потенціалу конкурентоспроможності вітчизняної оборонної промисловості той факт, що при закупівлі іноземних озброєнь ніхто від іноземних постачальників не вимагає цей горезвісний РКМ? До речі, і для інвестора РКМ залишається стримуючим фактором приходу на ринок України.
Нарешті, потрібно зрушити з місця такі необхідні для розвитку процеси як реструктуризація, акціонування і приватизація оборонних підприємств. Знову ж, перші рішення вже з’явилися – передати до Фонду держмайна для реалізації близько трьох десятків підприємств фактично «Укроборонпрому» – слід довести розпочате до ефективно діючого механізму.
Найправильніше було б закріплення змін в оборонно-промисловій політиці держави шляхом внесення змін до низки законів або прийняття нових. Наприклад, цілком очевидно, що новій редакції вимагає Закон України “Про державне оборонне замовлення”. А для створення адекватних умов розвитку армії і ОПК необхідно прийняти закони “Про створення та виробництві боєприпасів, озброєння, військової і спеціальної техніки”, “Про військово-технічне співробітництво України з іноземними державами”, “Про державно-приватне партнерство” (остання версія проекту має назву “Про гарантування прав інвесторів і залучення приватних інвестицій на умовах застосування механізму державно-приватного партнерства в оборонно-промисловому комплексі”), “Про офсетні угоди”.
Слід розуміти, що ворожість Росії по відношенню до України буде мати місце ще багато років. Не виключено, найближче десятиліття. Кремль з 2005 року системно і безперервно займався антиукраїнською пропагандою на всіх рівнях, нав’язуючи цю парадигму російському обивателеві. Кремль вже більше десятиліття системно готує народ Росії до війни з Україною (нагадаю, що ще навесні 2008 року в світ з’явився симптоматичний опус на тему окупації і фізичного знищення України – під назвою «Операція« Механічний апельсин»). Україна не має права залишатися легкою здобиччю для будь-якого агресора, нехай навіть володіє ядерною зброєю. І для цього у нас є достатньо можливостей – перетворити армію в інститут стримування і створити асиметричну зброю протидії. А ще сформувати простір благополуччя і високих можливостей для громадян, що покликане буде продемонструвати на ділі тупиковий і недалекоглядний вибір путінського Кремля.
Валентин Бадрак,
Директор Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння (ЦДАКР)
[1] Головний фінансовий документ країни передбачає фінансування армії на 2019 рік у розмірі 2,55% від ВВП, що навіть менше, ніж у 2018 році. Основною статтею витрат, що зростуть майже на 39%, стане збільшення фонду грошового забезпечення й заробітної плати. Такий підхід до формування цих витрат повертає армію в минуле, оскільки не змінює структури грошового забезпечення, що знову базуватиметься на прихильності командирів і начальників: кому платити 100% премії, а кого залишити на незбільшеному голому окладі. ZN №1220, 24 листопада 2018 р.
[2] Автори проекту стоять на позиції, що добре мотивовані, озброєні та оснащені сили оборони (з ядром в вигляді професійних ЗСУ, НГУ та ДПСУ, з наявним мобілізаційним резервом та створеною дієвою системою територіальної оборони) загальною чисельністю понад 200 тис. осіб (з потенціалом доведення протягом декількох місяців чисельності армії до 300 – 350 тис. осіб на час широкомасштабної війни) є кращим показником, ніж наявні ЗСУ з роздутим штатом, некомплектом, умовним переозброєнням та неповною мотивацією – для виконання функції стримування. Згідно з Білою книгою – 2018 станом на початок 2018 року в Україні створено оперативний резерв військовозобов’язаних чисельністю близько 140 тис. осіб, з яких понад 113 тис. призначені до оперативного резерву першої черги бойових бригад і полків. Загальна чисельність, згідно з заявою військового міністра С.Полторака 4 березня 2018 р., складає 255 тис. осіб.
