Майже через півроку відбудуться вибори до Європейського парламенту, які матимуть важливі наслідки не тільки для ЄС, але й для інших європейських країн, особливо для Західних Балкан. Про сучасну політику ЄС стосовно балканського регіону, про те, як вона може змінитись після європейських виборів та до яких наслідків це може призвести – в інтерв’ю з колишнім заступником Міністра закордонних справ Болгарії Любомиром Кючуковим.
Сьогодні Балкани залишаються зоною інтересів різних світових гравців, включаючи ЄС. Як би Ви охарактеризували його сучасну політику щодо такого важливого регіону?
Досить часто у своїй історії Балкани були об’єктом, а не суб’єктом міжнародних відносин. Сьогодні така ситуація, на жаль, вкотре повторюється. ЄС, який оточує весь регіон Західних Балкан, цілком природно має свої інтереси в ньому. Ці інтереси відмічались як зростанням активності, так і повною пасивністю. Протягом досить тривалого періоду – після того, як Румунія, Болгарія та Хорватія стали членами ЄС, він не дуже цікавився регіоном. Як результат, сьогодні переговори про приєднання решти країн Західних Балкан до ЄС швидше стали рутиною, якій не вистачає динаміки та інтенсивності. Більш того, врегіоні загалом панує відчуття того, що інерція в ЄС замінила стратегічне бачення об’єднання континенту.
У той же час, такий підхід ЄС можна зрозуміти, оскільки перед самим Союзом сьогодні стоїть складне питання щодо вирішення накопичених внутрішніх проблем та криз. Крім того, сам ЄС повинен вирішити для себе в якому напрямку вінрухатиметься – чи він повинен поглиблювати інтеграцію, чи слід зробити крок назад, повертаючи більше повноважень його членам.
З огляду на це, часткова втрата інтересів ЄС на Балканах може здаватися логічною, але, з іншого боку, це негативно впливає на регіон та на країни, які прагнуть стати його членами. В першу чергу тому, що ЄС позбавив їх горизонту і відсунув їх вступ надто далеко, одночасно додавши до старих умов, нові. В результаті, на сьогодні серед населення Західних Балкан існує сильне відчуття того, що ЄС постійно намагається відкласти остаточне рішення. Крім того, це, звичайно, негативно впливає і на реформи в регіоні, що робить європейську перспективу Західних Балкан ще більш туманною.
Наскільки інтереси інших держав на Балканах, зокрема Росії, впливають на політику ЄС щодо регіону?
Що стосується Росії, то я не вірю в те, що вона має достатню політичну вагу та є привабливою настільки, щоб відвернути країни регіону від європейської перспективи. По-перше, тому що всі вони офіційно оголосили свої європейські (а більшість з них – їх євроатлантичні) прагнення. По-друге, Росія більше не може запропонувати їм ідеологічну альтернативу. По-третє, вона не має того економічного потенціалу (крім енергоносіїв), який міг би привернути до себе західнобалканські країни.
Зіншого боку, Росія набуває деякої вторинної, штучної альтернативності через свою конфронтацію з ЄС та НАТО. Таке суперництво призвело до ситуації, коли сьогодні ЄС більше зацікавлений в Балканах з точки зору безпеки в регіоні, а не через бажання прийняти до себе його країни.
Тобто, сьогодні ми маємо досить парадоксальну ситуацію, коли рушійною силою відновленого інтересу ЄС до Балкан є протистояння інтересів США, Росії, Туреччини, Саудівської Аравії, радикального ісламу тощо, але ніяк не бажання до уніфікації континенту.
Ви згадали Туреччину…
Так, оскільки, вона на сьогодні є не просто частиною регіону, а має великі амбіції регіонального лідера та глобального гравця. Амбіції, які знайшли свою ідеологічну основу в концепції “нео-османства”, що передбачає поширення турецького культурного, релігійного та економічного впливу на території колишньої Османської імперії. І ця концепція є сьогодні ключовим аспектом турецької політики в Балканському регіоні.
Наскільки балканська політика ЄС на сьогодні корелюється з політикою США?
По-перше, слід зазначити що, як і ЄС, США свого часу теж втратили інтерес до регіону. Після того, як градус напруги навколо Боснії та Косово спав, США перемістили свою увагу на Близький Схід та інші регіони.
Сьогодні американський інтерес знову присутній на Балканах, проте основне, що цікавитьСША – це не самі країни регіону, а нейтралізація російського впливу в ньому. Тому, з точки зору стабільності та безпеки регіону інтереси США та ЄС збігаються. З іншого боку, зростаючий російський інтерес на Балканах призводить до парадоксальної ситуації: чим активнішою стає Москва, тим більше позицій вона втрачає в регіоні. Це добре видно на прикладі її напружених відносин з Чорногорією, проблем з Македонією, ба навіть з Грецією та Сербією.
Навіть з Сербією, її головним союзником на Балканах?
Так. Одним з яскравих прикладів цьому є офіційна заява Москви про те, що розширення ЄС не принесе нічого позитивного для Західних Балкан, включаючи Сербію. У відповідь, сербський президент зазначив, що хоча Росія і залишається другом Сербії, стратегічна мета країни – стати членом ЄС.
Якщо ЄС на сьогодні дивиться на Балкани в першу чергу крізь призму безпеки, то які повинні бути його дії для того, щоб вона там не була порушена?
На мою думку, для цього є одне можливе рішення: ЄС має серйозно ставитися до питання інтеграції західнобалканських країн. Оскільки розбавлення багатовікової національної, етнічної, релігійної, культурної, економічної напруги та суперництва між країнами регіону у більш широкому об’єднанні, могло б стабілізувати регіон та зменшити ризик нових конфліктів.
Чи можна сьогодні говорити про наявність в ЄС чіткої стратегії щодо Балкан?
У 2003 році в ЄС була прийнята довгострокова стратегія щодо Балкан під назвою “Салонікський порядок денний”, в якому була визначена мета: інтеграція всього регіону в ЄС. На жаль, через внутрішні проблеми Союзу про неї почали поступово забувати.
У лютому цього року Європейська комісія прийняла нову, досить амбітну стратегію щодо Західних Балкан. Вона передбачає дорожню карту для інтеграції країн регіону до ЄС і навіть визначає 2025 рік, як можливий рік вступу перших нових членів – Чорногорії та Сербії. Однак це стратегія Єврокомісії, яка не була схвалена Європейською Радою.
Пізніше весною була прийнята т.зв. “Софійська декларація” щодо Західних Балкан, яка хоча знову і включила регіон в порядок денний ЄС, однак, в той же час, на жаль, стала кроком назад від “Салонікського порядку денного” та стратегії Єврокомісії. В ній вже не було згадки про розширення та членство західнобалканських країн, як про найближчі цілі ЄС. Ці поняття натомість були замінені терміном “європейська перспектива”, який позбавлений будь-яких зобов’язань. Така ситуація стала наслідком сильної опозиції ряду держав-членів ЄС, насамперед Франції та Нідерландів, які не готові обговорювати питання подальшого розширення Союзу.
Чи може ЄС запропонувати балканським країнам щось інше, замість членства?
Саме цього балканські країни якраз і бояться. Будь-яке “напівприєднання” не відповідає їх амбіціям і означатиме для них тільки крок назад. І питання тут не лише в членстві, а й в принципах і баченні питання об’єднання континенту, оскільки ніхто в Європі, зокрема і на Балканах, не хоче бути своєрідним “другим сортом” порівняно з іншими.
В першій половині цього року головування в ЄС належало Болгарії. Одним з пріоритетів болгарського головування було сприяння євроінтеграції західнобалканських країн. Як ви загалом оцінюєте євроголовування Болгарії? Які основні досягнення і прорахунки?
Загалом це головування було досить позитивним. Болгарія включила в порядок денний досить багато питань і вирішила значну кількість європейських справ. З іншогобоку, якихось вражаючих проривів теж не було.
Щостосується такого пріоритету під час головування, як Західні Балкани, то незважаючи на достатню кількість позитивних подій в цьому напрямку, вони нажаль, не завжди характеризувались адекватними результатами.
Які були основні причини цьому?
Цьому є природне пояснення: протягом майже десятиліття Болгарія в значній мірі (як і ЄС) нехтувала регіоном. До кінця останньої декади перед вступом в НАТО та ЄС, Болгарія була досить активною на Балканах. Всі наші партнери, які відвідували Софію, підкреслювали, що вони очікують, що країна матиме додаткову віртість для політичних позицій ЄС та НАТО на трьох основних напрямках: Балкани, Чорне море та пострадянський простір. Однак, на жаль, цього не сталось. Тодішню позицію Болгарії в зовнішньополітичних дискусіях в Брюсселі можна описати більше як “присутність”, аніж “активність”. Вона не формулювала і невідстоювала свою позицію та інтереси, натомість почувала себе більш комфортно врамках основної загальноєвропейської позиції.
Другапричи на – це “Механізм координації та верифікації”, який ЄС застосовував до Болгарії та Румунії в таких сферах, як організована злочинність та корупція. З огляду на це, уряд Болгарії вважав за краще не пропонувати інші підходи та інші політичні позиції, і тим самим не відкривати нові фронти з іншими державами-членами. Як результат, це мало негативні наслідки для відстоювання Болгарією своїх зовнішньополітичних інтересів загалом і для просування питання євроінтеграції Західних Балкан, зокрема.
Якою є позиція Болгарії щодо Балкан після її головування в ЄС?
Сьогодні реалізуються певні заходи та ініціативи в цьому напрямку, але їм все ще бракує зосередження та ключового бачення.
На вашу думку, чи змінять майбутні вибори до Європарламенту ставлення ЄС до Балкан?
Здається, в самому ЄС ще можуть відбутись ряд важливих змін. Сьогодні ми можемо спостерігати підйом на національному рівні популістських і крайньо-правих партій і рухів практично по всій Європі. Це означає, що після виборів у травні наступного року їх присутність в Європарламенті може бути набагато більшою, що призведе до того, що майбутній європейський парламент, швидше за все, буде більше євроскептичним, ніж нинішній.
Для Балкан це може означати, що вони будуть ще далі від основних дискусій в ЄС. Причому це матиме вплив не тільки на країни Західних Балкан, але й на Туреччину, чий вступ в ЄС, схоже, більше не є метою ні для самої країни, ні для ЄС. Євроінтеграція Туреччини стала скоріше контекстом її відносин з ЄС, аніж метою. І сьогодні ми можемо спостерігати ситуацію, коли обидві сторони чекають, хто перший візьме на себе відповідальність сказати, що Туреччини в ЄС не буде.
Порівнюючи “Східне партнерство” та політику щодо Балкан, що для Євросоюзу є важливішим?
Церізні рівні відносин між ЄС та його сусідами. “Східне партнерство” є інструментом для підтримки стабілізації ряду країн з колишнього радянського простору та для розвитку співпраці між ними та ЄС. Євросоюз завжди стверджував, що він підтримує їхню європейську перспективу та амбіції стати його членами. Але дискусії щодо ратифікації Угоди про асоціацію між Україною та ЄС та референдуму з даного питання в Нідерландах свідчать про те, що ще досить рановести мову про бажання ЄС розширюватись за рахунок країн “Східного партнерства”. Коли ж мова заходить про членство в ЄС західнобалканських країн, то питання ставиться радше “коли”, аніж “чи повинні вони інтегруватись до нього”.
Навіть після “Софійської декларації”, яка стала кроком назад на їх євроінтеграційному шляху?
Навіть після “Софійської декларації” процес все ще триває. ЄС завжди наполягав на тому, що процес повинен бути таким же важливим, як сам акт і факт приєднання. Слід також мати на увазі, що країни Західних Балкан в питанні євроінтеграції знаходяться на різних стадіях і в різних ситуаціях. З Сербією та Чорногорією вже ведуться переговори, Македонія та Албанія отримали запевнення, що до червня 2019 року їм буде запропонована дата початку переговорів. Для Косово та Босніїі Герцеговини це ще досить тривалий процес.
В той же час, слід нагадати, що можливі негативні зміни в європарламенті можуть ще більше уповільнити переговорний процес. У такому випадку найважливішим завданням буде зберегти цей процес. Ні в якому разі не зупинити, оскільки якщо він буде зупинений, це може стати катастрофою для балканських країн тому, що реальною і загрозливою альтернативою євроінтеграції регіону є зростання націоналізму і зіткнення на етнічному підґрунті. Єдиний спосіб запобігти цьому – дати балканським країнам чіткі європейські чи євроатлантичні перспективи.
Розмовляв Ігор Федик («ЦДАКР-Балкани»)
