Фахівці Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння (ЦДАКР) пропонують свій аналіз ключових тенденцій у сфері безпеки і оборони першої половини грудня 2018 року.
Президентські вибори «поглинають» російську загрозу
Впродовж перших тижнів грудня політичне та військове керівництво держави не втомлюється нагадувати українському суспільству та міжнародним партнерам про нарощування потенціалу російських військ. За інформацією влади, Росія розгорнула наземне угруповання загальною чисельністю понад 80.000 військовослужбовців вздовж кордону з Україною, на території ОРДЛО та у анексованому Криму. В цьому «кулаку» мілітарної потуги Кремль «затиснув» близько 1400 артилерійських і ракетних систем залпового вогню, 900 танків, 2300 бойових броньованих машин, більше 500 літаків та 300 вертольотів. Відповідні цифри виправдовують такий аналіз ситуації президента України: «Москва намагається отримати наземний коридор з окупованого Донбасу на окупований Крим, захопивши Маріуполь та Бердянськ» – зазначає Петро Порошенко. В своїй риториці хазяїн Банкової не забуває і про приправу патетичності: «По суті, саме в Україні зараз вирішується майбутнє вільного світу» – впевнений глава держави.
В ЦДАКР зауважують, що збройна провокація в Керченській протоці не є безпосередньою причиною «раптового» розгортання військових з’єднань РФ біля кордону з Україною. Дану ситуацію слід розглядати як наслідок багаторічної російської політики “фаршування” військовою технікою території Криму та акваторії Чорного і Азовського морів. Заступник директора ЦДАКР з міжнародних питань Михайло Самусь констатує: «Розбудова військової інфраструктури РФ довкола України тривала з 2015 року. Коли Кремль зрозумів, що нахрапом Україну взяти не вдасться, почалось створення поблизу нашого східного кордону трьох армій (1-а танкова армія поблизу Москви, 20-а армія зі штабом у Воронежі і 8-а армія, яка керує окупаційним контингентом російських військ на Донбасі)». За оцінками експертів ЦДАКР, протягом 2017 року ця інфраструктура була фактично збудована, тож зараз триває її вдосконалення і нарощування.
В той же час факт прямої агресії проти кораблів ВМСУ вказує на те, що Росія на даному етапі протистояння з Україною готова до широкомасштабного наступу. Ймовірність ескалації зростає на фоні стану нервозності, в якому перебуває російське керівництво. Фактори, які можуть змусити Кремль перекинути шахову дошку, це – падіння рейтингів Путіна та системоутворюючої для його режиму партії «Єдина Росія», а також відсутність чітких перспектив послаблення санкційного тиску зі сторони Заходу.
Москва усвідомлює, що для міжнародної спільноти її позиція в Керченському конфлікті виглядає вкрай непереконливо. В цій ситуації Кремль намагається контратакувати. Так, днями в МЗС Росії заявили, що Київ може найближчим часом почати наступ на півдні так званої «ДНР». Більше того, в російських медіа з’явились ще більш абсурдні страшилки про атаку ЗСУ на Перекопський перешийок.
Попри це, більшість українців воліє не помічати кийок війни, який Росія занесла над їхніми головами. Як засвідчили результати опитування соціологічної групи «Рейтинг», рішення про введення воєнного стану на 30 днів в окремих областях України підтримує лише третина опитаних, не підтримує – майже 60%. Також показово, що майже дві третини респондентів допускають – президент Петро Порошенко хотів ввести воєнний стан в Україні на 60 днів з метою перенесення президентських виборів. Отож суспільні настрої щодо військового стану значною мірою формуються під впливом електорального дискурсу. На цьому намагаються грати деякі кандидати в президентське крісло, сіючи підозри про «штучність» приводу для введення воєнного стану. В подібному фарватері діє і російська пропаганда. Прокремлівські ЗМІ завзято звинувачують чинного президента України в спробі узурпації влади. Відтак зміна дати виборів могла запустити механізм внутрішньополітичної дестабілізації і оборона України була би не посилена, а, навпаки, послаблена. Водночас варто відзначити – побоювання щодо обмеження конституційних прав громадян у зв’язку з введенням воєнного стану наразі є безпідставними (саме цей аспект реагування влади на конфлікт з РФ став об’єктом завзятих маніпуляцій).
З іншого боку, в дискусії про доцільність військового стану гіпотетична загроза конвенційного вторгнення Росії виявилась недостатнім аргументом для більшості українців. Сьогодні, коли позаду п’ять років війни, тож цілком закономірною є та обставина, що більшість опитаних громадян України (69%) вважають введення воєнного стану запізнілим рішенням і переконані, що його потрібно було вводити ще в 2014 році після анексії Криму та початку військових дій на Донбасі.
В контексті виправлення таких «диспропорцій» наприкінці 2018 року українська влада здійснила ряд важливих кроків в рамках інвентаризації договірно-правової бази з РФ, яка не відповідає «духу» нинішнього етапу відносин двох країн. 6 грудня Верховна Рада ухвалила проект закону про припинення дії Договору про дружбу, співробітництво і партнерство з Росією з 1 квітня 2019 року. Також на початку грудня голова Служби зовнішньої розвідки України Єгор Божок ініціював вихід з Угоди про співробітництво розвідувальних служб СНД.
Москва топить ініціативи Києва
Міністерство закордонних справ України звернулося 27 листопада до країн-підписантів Будапештського меморандуму з вимогою провести «термінові консультації» після нападу Росії на українські кораблі «з метою забезпечення повного дотримання зобов’язань та негайного припинення агресії РФ проти України». Спроба «переформатувати» Мінський формат в Будапештський «поцілила» в молоко. Об’єктивна оцінка документу, відповідно до якого Україна віддала свою ядерну зброю 24 роки тому, засвідчує відсутність зобов’язального механізму щодо країн-підписантів. Тому максимум, який Київ може в короткостроковій перспективі витиснути в даній ситуації – вчергове загострити увагу міжнародного співтовариства на невиконанні Росією міждержавних угод.
З іншого боку, враховуючи, що мінський процес занурився в літургічний сон, Будапештський меморандум може стати новим стартовим майданчиком для майбутніх етапів дипломатичного врегулювання українського питання. Однак наразі така опція заблокована Москвою. Важко не погодитись з представником України у Тристоронній контактній групі з мирного врегулювання ситуації на Донбасі Євгеном Марчуком, який зауважує – без Росії проводити переговори у форматі будапештських підписантів «сенсу дуже мало». Отож, враховуючи, що дії Росії з кожним місяцем поглиблюють соціально-економічну кризу в українському Приазов’ї, Києву варто подбати про ініціативи, які принесуть дивіденди вже в короткостроковій перспективі.
В ЦДАКР вважають доцільною пропозицію стосовно запровадження місії міжнародного спостереження в Керченській протоці та Азовському морі. «У ситуації, що склалася, для забезпечення безпеки судноплавства нам критично необхідні вдосконалені механізми та елементи міжнародної присутності та міжнародного моніторингу у Чорному та Азовському морях та Керченській протоці”, – заявив після загострення Азово-Керченської кризи очільник вітчизняного МЗС Павло Клімкін. Цю тезу підтримав у своїх зверненнях до Заходу президент, зазначивши , що для стримування російської агресії Україна потребує збільшення військово-морської присутності Німеччини та союзників у Чорному морі. Очікувано, Кремль торпедував спроби розпочати діалог про місію ОБСЄ на Азові. Днями це підтвердила канцлер ФРН Ангела Меркель, уточнивши при цьому, що Берлін та Париж намагаються в рамках Нормандської четвірки досягти хоча б направлення в регіон своїх представників.
Чи зашкодять резолюція Європарламенту «Північному потоку-2»?
Неприхована агресія РФ проти України в Керченській протоці запустила чергову хвилю дискусій навколо кремлівського енергопроекту «Північний потік -2». Офіційна позиція уряду ФРН нагадує діалектичний синтез протилежностей: «Участь Німеччини у будівництві газогону допомагає відстоювати інтереси України» – вважає міністр закордонних справ Німеччини Гайко Маас. «Вихід з цього проекту означатиме відмову від цих політичних вимог. Не залишиться нікого, хто буде відстоювати транзит газу через Україну”, – зазначив високопосадовець.
Навіть попри резолюцію Європарламенту, яка прямо визначає проект будівництва газопроводу «Північний потік -2» «політичним» та таким, що «несе загрозу європейській енергетичній безпеці», офіційний Берлін не поспішає з переглядом своєї позиції. Результат виборів спадкоємця Ангели Меркель на посаді глави правлячої партії Німеччини Християнсько-демократичного союзу (ХДС) дає підстави стверджувати – в перспективі найближчих років керівництво ФРН не відмовиться від газпромівського хабаря. Було б справедливо зауважити – переможниця внутрішньопартійних перегонів Аннеґрет Крамп-Карренбауер відзначилась доволі жорсткою позицією після російської провокації 25 листопада. Закрити європейські порти всім російським суднам, які приписані до портів акваторії Азовського моря – такою є її пропозиція. Однак, на відміну від головного суперника у суперечці за головну посаду в ХДС Фрідріха Мерца, Крамп-Карренбауер не стала критикувати Північний потік-2. Відтак, якщо АКК, як часто називають Крамп-Карренбауер, очолить уряд ФРН в 2021 (аналітики оцінюють її шанси досить високо), основні параметри політики Ангели Меркель в питанні імпорту російських енергоносіїв будуть збережені. В той же час, позитивний аспект зміни керівництва ХДС для Києва наразі полягає в тому, що завдяки хорошим стосункам АКК з чинним канцлером правляча більшість в Бундестазі, вочевидь, збережеться. Відповідно, втримається і уряд Ангели Меркель. Це означає, що німецьке керівництво не відволікатиметься на нову коаліціаду чи вибори і зможе більше уваги приділяти проблемам безпеки в Східній Європі, зокрема Україні.
Схоже, в ЄС знайшли іншу панацею у відповідь на агресивну політику Москви – виділяти допомогу українським регіонам, постраждалим від дій Росії в Азовському морі. Такий підхід, за задумом Брюсселя, компенсуватиме відсутність нових санкцій, щодо яких не вдалося дійти згоди (пакет раніше введених обмежень був вчергове пролонгований). З огляду на це, Україна могла б ініціювати створення вільних економічних зон (ВЕЗ «Порто-франко») в Маріуполі і Бердянську. Такий крок збільшить економічну зацікавленість в регіоні не лише ЄС , але й Туреччини. Тема безпеки вільних портів, в яких здійснюватиме дальність Туреччина, дозволить розпочати з Анкарою розмову про можливість блокування проходження російських військових суден через протоки Чорного моря. Інтерес турецької сторони до ситуації в Чорному морі засвідчує, серед іншого, така обставина – командування військово-морських сил Туреччини прийняло рішення про будівництво нової бази на Чорному морі. Будівельні роботи вже почалися, а розташовуватися база буде на північному-сході країни в 40 км від Трабзона. На об’єкті розмістяться 400 військових і 200 цивільних фахівців.
Вартість експорту українських озброєнь: чи справедливий розрахунок SIPRI?
Україна залишається у списку найбільших світових продавців зброї. Про це свідчить щорічний рейтинг Стокгольмського міжнародного інституту досліджень проблем миру (SIPRI). За даними експертів цієї поважної організації, вітчизняний «Укроборонпром» за підсумками 2017 року посів 81 місце у світі, опустившись на дві сходинки у порівнянні з 2016 роком. За минулий рік державному холдингу вдалося продати озброєнь на $1,02 млрд. Для порівняння: у 2016 році цей показник складав $1,06 млрд.
Стокгольмський інститут також констатував, що Україна зменшила витрати на оборонний сектор. У 2017 році військовий бюджет України становив $3,6 млрд. У номінальному вираженні він зріс на 10%, але в реальному скоротився через високу інфляцію. За даними SIPRI, у 2017 році Україна витратила на оборону 3,4% ВВП (у 2016-му – 4%).
Директор ЦДАКР Валентин Бадрак висловив сумніви щодо у правдивості даних авторитетного інституту. «SIPRI використовує не реальні цифри контрактів, бо вони зазвичай є таємними, а певні індекси. Умовно кажучи, танк, створений в Україні, і танк, створений у Німеччині, можуть мати розбіжності у вартості… Тому претендувати на абсолютну точність у цінових параметрах SIPRI не може», – вважає експерт. Фахівець звертає увагу на важливу деталь: «Україна називала офіційно суму, на яку вона продала зброю (у минулому році), – $760 млн. SIPRI ж надає мільярд з хвостиком. Що це може означати? Україна і РФ є конкурентами на ринку озброєнь, і РФ робить усілякі закиди, аби продемонструвати, що в Україні щось не так. У цьому випадку мова йде про те, що ця цифра дає привід говорити: Україна нарощує експорт озброєнь. Тож мовляв, яка тоді війна? Насправді все це не зовсім так».
За словами Валентина Бадрака, для «Укроборонпрому» збройний експорт «в умовах, коли влада не робить реформу ОПК», є чи не єдиною можливістю забезпечити зростання певних напрямків оборонної промисловості. «Через експорт озброєнь у нас з’явилися можливості модернізувати літаки, гелікоптери, створювати новий ПЗРК середнього радіуса дії тощо», – резюмує аналітик.
