Публікації експертів Сектор безпеки України

Лорант Дьйорі (Political Capital): «Як Угорщина стала зброєю російської дезінформації»

Аналіз дипломатичного конфлікту між Угорщиною та Україною в контексті дій російської дезінформаційної машини.

Київ та Будапешт зі скрипом розгрібають наслідки системного дипломатичного конфлікту. З часом у затінок переходить роль російської пропагандистської машини у роздмухуванні та резонуванні угорсько-українського протистояння. ЦДАКР публікує дослідження угорської неурядової аналітичної організації Political Capital, яка системно займається вивченням російських впливів в Європі, зв’язків Кремля з європейськими праворадикалами та іншими деструктивними «політичними флюгерами», які попри власну маргінальність все вище піднімають голову та стають інструментами в гібридній війні Кремля.

Дослідження є показовим, адже демонструє погляд з «того боку» протистояння за лінією Будапешт-Київ. В матеріалі  описані базиси для російських маніпуляцій, спекуляцій, інформаційних впливів, спрямованих проти України із широким використанням агентів впливу в різних країнах Європи. Врешті-решт, це позиція людей, не байдужих до долі Угорщини, чиї нинішні керманичі через політичну доцільність продовжують загравати з Кремлем, не усвідомлюючи глибини ризиків від таких ситуативних альянсів… 

Ключові зрізи протистояння

  • Уряд Угорщини блокував зустрічі Комісії Україна-НАТО у 2017 та 2018 роках під приводом незгоди із Законом про освіту, прийнятим Верховною Радою у вересні 2017 року, який (начебто) обмежує використання мов національних меншин. Односторонні кроки угорської сторони стали частиною останнього періоду турбулентності в дипломатичних відносинах між двома країнами: Угорщина пообіцяла «блокувати» на всіх рівнях подальші європейські та євроатлантичні зусилля України.
  • Жорстка позиція Угорщини в повній мірі зіграла на руку Кремлю, який отримав підстави стверджувати, що Україна не відповідає європейським стандартам в сфері прав людини, і започаткувати подальшу активну дезінформаційну кампанію, базуючись на вказаних стереотипах.
  • Угорське або будь-яке інше негативне офіційне повідомлення про Україну розганялося російською пропагандою із ігноруванням будь-яких зв’язків із реальністю, однак у чіткій відповідності до методології російської гібридної війни. Кремль активно використовував конкретні моменти публічного діалогу уряду Угорщини на українську тему з тим, щоб вбити клин між країнами-членами Євросоюзу та НАТО та «легітимізувати» воєнну агресію проти Криму, спираючись в тому числі на недотриманні Києвом «основних прав людини».
  • Неурядова дослідницька організація Political Capital (Будапешт, Угорщина) підкреслює наявність впливів Кремля на екстремістські, воєнізовані рухи в країнах Східної Європи. В даному розрізі дезінформаційні кампанії Росії супроводжувалася насильницькими активними заходами, такими як напади на і підпали майна представників угорської меншини на Закарпатті. Тим самим підбурювалася ненависть між українською більшістю та угорською меншиною, що несло фізичну загрозу для життя та добробуту різних етнічних груп.
  • Регіональні та національні засоби масової інформації в Угорщині, Румунії, Словаччині, Польщі мають акцентувати увагу та докладати зусиль із протидії російській пропаганді. Основний акцент варто робити на розвінчуванні дезінформації Кремля стосовно питання «етнічних чисток». Російська воєнна агресія проти України становить небезпеку (через спонукання людей до силового протистояння або примушення їх залишити Україну назавжди) для виживання етнічних спільнот в Україні. Поява такої загрози є прямим наслідком гібридної війни Кремля проти України.

 

… У серпні 2018 року заступник міністра закордонних справ України Василь Боднар погрожував заборонити в’їзд Іштвану Грежа (István Grezsa) угорському уповноваженому міністру, «відповідальному за розвиток Закарпатської області», якщо уряд Угорщини не надасть роз’яснень щодо мети утворення такої посади в угорському уряді, яка несе ознаки втручання у внутрішні справи України. Попри те, що міністр закордонних справ Угорщини Петер Сіярто погодився з українським колегою Павлом Клімкіним взяти до уваги українську критику, ця дипломатична перепалка стала лише одним із епізодів у зіпсованих двосторонніх відносин між двома країнами через новий закону про освіту, який на думку офіційного Будапешта обмежує використання мов національних меншин у системі державної освіти Україні.

Можна стверджувати, що закон про освіту має своє довгострокове обґрунтування, надаючи етнічним меншинам необхідні мовні навички для досягнення успіху в українському суспільстві. Або говорити про те, що новий закон повинен забезпечити двомовну освіту, не змушуючи студентів меншин ставати двомовними до певного моменту в рамках освітньої системи. Однак замість аргументів і відкритості до дипломатичної і тактики переговорів, угорський уряд обрав відверту дипломатичну війну з Україною, обіцяючи «блокувати процес європейської інтеграції України» та «всі ініціативи, які могли б бути сприятливими для України в принципі» на всіх можливих рівнях. Це дисонувало із позиціями інших країн, такими як Польща чи Румунія, які мають значно більші національні меншини, що проживають в Україні.

Несподівано жорстка реакція угорської сторони негайно забезпечила Кремлю нову лінію комунікації та дезінформації, спрямовану на атаку України за напрямком «наступ на права людини», включно з активізацією акцій, спрямованих на провокування етнічного насильства між угорцями та українцями.

Відроджена Москвою кампанія дезінформації проти України була підкріплена двома рисами внутрішньої та зовнішньої політики Угорщини на сучасному етапі:

– політично односторонній розгляд проблеми за надмірної централізованості та фактичної підконтрольності уряду головних угорських ЗМІ;

– глибокий рівень дипломатичних та «економічних» відносин між урядами Угорщини та Росії, які унеможливлюють для угорської дипломатії висловлювання будь-якої критики в бік Кремля.

Розуміючи відсутність зворотного зв’язку з угорською стороною, Росія фактично змогла перетворити угорську дипломатію на ключового гравця власної дезінформаційної кампанії проти України. І ця тенденція зберігається…

Перетворення «правової проблеми» на «проблему виживання угорців»

Важливо підкреслити, що незважаючи на процес «правизації» та орієнтації на Росію угорської політичної еліти після 2010 року, уряд Угорщини послідовно підтримує європейську інтеграцію України, територіальну цілісність України після анексії Криму. Це не в останню чергу зумовлює значну системну гуманітарну допомогу Україні, зокрема, Закарпатській області та її угорській меншині.

Тим не менш, офіційна лінія міжнародної комунікації Угорщини ідеально підходить деструктивним наративам Кремля. Склалася ситуація, коли, здавалося б, виключно юридична правова проблема переросла ледь не у формат «кінця світу» в плані викликів для «виживання нації та національної ідентичності угорців».

Поведінка угорського уряду представляла проблему з новим законом про освіту як загальнонаціональну проблему із самого початку дискусії. Проте, акцент був зроблений на законних правах, правовому статусі угорської меншини, що проживає на Закарпатті. Перша реакція міністра закордонних справ Угорщини Петера Сіярто була зосереджена на порушенні прав угорських меншин, що суперечить європейським цінностям. Він представив питання як юридичну проблему на міжнародних форумах під егідою ООН, ОБСЄ, ЄС. З часом офіційна аргументація стала двоякою: Угорщина продовжувала презентувати угорську позицію як правову боротьбу на міжнародному рівні; тоді як основна дискусія була спрямована більше на місцеву угорську та українську аудиторії, резонуючи цю проблему як міжнаціональну боротьбу за самозбереження угорської громади. Так, одна зі статей в журналі Magyar Idők звинувачувала Україну в «провокації проти угорської нації», а спікер Національної Асамблеї Ласло Кьовер (László Kövér) таким чином характеризував «спробу українізації угорців»:

«Українці хибно оцінюють свій закон, що призведе не до обмеження, а до викорінення освіти рідною мовою…».

Російські активні заходи, спрямовані проти угорської меншості

Після того, як Сполучені Штати у Парижі розпочали посередницькі процедури між двома країнами для зменшення напруженості, у лютому 2018 року агентурою Кремля були організовані два напади-провокації проти угорської меншості Закарпаття.

Офіс угорського культурного об’єднання (KMKSZ) в Ужгороді був вдвічі підпалений саморобним бензиновим вибуховим пристроєм. Ці напади пізніше були підтверджені як українськими, так і польськими представниками влади. Підпали були вчинені проросійськими членами угруповання польських екстремістів «Фаланга» та переселенцями з окупованої Росією території Молдови – Придністров’я. При цьому, угорський уряд і партії швидко засудили Україну за те, що вона не захищає угорську меншість. Петер Сіярто викликав посла України в Угорщині одразу після нападу, а згодом зробив заяву на головному державному каналі М1:

«Через зростання екстремістських політичних поглядів (…), що витікає й з законів, прийнятих українським парламентом, які суворо обмежують права меншин, члени угорської громади Закарпаття постійно залякані …».

Директор Інституту захисту прав меншин (IPMR) Дьорі Цоті (György Csóti) «посилив» тезу очільника МЗС в головному проурядовому журналі Magyar Idők, звинувачуючи Україну у невиконанні Договору про дружбу та співробітництво – Угорсько-українського базового договору, підписаного в 1991 році:

«Український шовінізм знову підняв голову на Закарпатті (…) За останні кілька років екстремістські сили сіяли хаос тут і там. Це має закінчитись зараз. Трансатлантичне співтовариство, ЄС і НАТО не можуть спокійно споглядати, як східна частина Європи палає у вогні».

Ситуація між Угорщиною та Україною була певним чином внормована (зокрема, була створена міжурядова робоча група з моніторингу виконання рекомендацій Венеціанської комісії). Однак слід відзначити збитки від дій дезінформації Росії та активних заходів проти України.

По-перше, уряд Угорщини був загнаний у глухий кут, де практично не було місця для політичних компромісів у справі захисту «виживання угорської меншини».

По-друге, прийнятий угорською стороною формат дискусії ідеально вписався у кремлівські пропагандистські меми про «український фашизм», який загрожує російській меншині в Україні. Таким чином, Москва отримала чергові виправдання для власної агресії проти України як для «необхідного, виправданого зла».

Кремлівська дезінформаційна кампанія проти України

Російська дезінформаційна машина вдало використала ряд контраверсійних тез угорського уряду.

Жорсткість угорської позиції чітко зіграла на руку Кремля, який через підконтрольне агентство ТАСС зміг широко розігнати тезу, що «відповідь Угорщини на український закон про освіту вказує на те, що він «погано продуманий» і не відповідає європейським стандартам прав людини». Аналогічним чином Росія цитувала Міністра закордонних справ Угорщини Петера Сіярто про те, що Україна «вистрілила собі у спину». Коментар був щодо начебто невдалого засідання комісії Україна-НАТО.

Російський пропагандистський канал RT, показуючи реакцію російської Держдуми, апелював до негативних реакцій угорської, польської, молдовської та румунської сторін. А у відповідній статті з’явилося між іншим з’явилося посилання на інший матеріал під назвою «Для України немає місця в ЄС», де Угорщина блокує український євроатлантичний та європейський курс після прийняття закону про освіту. Активно цитувався Петер Сіярто, що закликав посла України в Будапешті «протестувати проти анти-угорського екстремізму на Закарпатті».

Російське видання «Спутник» випустило статтю в 2017 році щодо угорського вето на засіданні Комітету Україна-НАТО, безпосередньо пов’язавши офіційну урядову заяву Угорщини з офіційним китайським (!) звітом з даного питання, щоб стверджувати:

«Намір України знищити російську мову став причиною того, що Кримський півострів оголосив про власну незалежність».

Пул редакцій Russia Today була основним медіа-драйвером дезінформаційної кампанії у соціальних мережах (див. Схему 1), де розмір вузлів відповідає кількості посилань. Краї та кольори вказують на різні наративи / медіа-підгрупи в мережі розповсюдження.

Серед дев’яти наведених у переліку наративів – «Будапешт наклав вето на засідання комісії НАТО» (№3 – фіолетовий) виявився найуспішнішим.

Далі йде наратив «Держдума розглядає новий закон як порушення Європейської хартії» (№8 – жовто-зелений).

Сусідні наративи «український націоналіст, що спалює угорський прапор» (№4), або «націоналістичні сутички з міліцією в Чорноморську, щоб протестувати проти рішення суду» (№5), – працювали на підтримку угорського аргументу, що реально існує «проблема виживання» угорської меншини.

У той же час дезінформаційна машина Кремля обережно уникала згадки про два вказані вище і викриті активні заходи, що були організовані руками проросійських акторів.

Незважаючи на пом’якшення дипломатичної напруженості між Будапештом та Києвом, російська дезінформаційна кампанія залишається «повністю завантаженою» на боротьбу проти України.

Видання «Спутник» (червоний колір) мусувало такі конкретні наративи, що не відповідали дійсності:

– угорці вимагають «призупинити виконання» нового закону відповідно до рекомендацій Венеціанської комісії (№2 на Схемі 1),

– «угорська меншина зможе навчатися рідною мовою лише на рівні початкової школи», а президент Порошенко не робить «жодної поступки Угорщині» (№1 на Схемі 1); (насправді, представники меншості відповідно до закону отримуватимуть двомовну освіту з п’ятого класу).

На жаль, міністр закордонних справ Угорщини Петер Сіярто також прямо підігравав російській дезінформації, звинувачуючи український парламент у «порушення прав угорців» (№7) в інтерв’ю, наданому RТ в червні 2018 року.

Ставка на легітимізацію воєнної агресії проти України

Основна мета російської стратегічної дезінформаційної кампанії, побудованої на конфлікті між Угорщиною та Україною, зводиться до легітимації російської агресії в Криму і на Сході України.

«Мовне питання» та права російської меншини в Україні подаються ​​як елемент міжнародної системи порушень прав людини, яку сповідує український уряд, «підтриманий крайніми екстремістами, щоб зашкодити всім меншинам сусідніх країн, порушуючи європейські стандарти прав людини».

Постійні маніпуляції з українськими «порушеннями прав людини» системно пов’язуються з «нападками на населення Криму», що спровокували і зумовили право Росії втрутитись. У статті RT, що висвітлює позицію Держдуми, чітко зазначено:

«Українська влада знову провокує таку саму ситуацію і відтворює ті самі причини, які стали відправною точкою для розвитку конфлікту та громадянської війни на південному сході України!»

Дезінформація Кремля «забула» згадати про порушення прав людини, незаконні тортури або ув’язнення правозахисників, представників меншин власне в Російській Федерації, а також на території незаконно окупованих Криму та частини Донбасу.

Крім того, активні заходи та насильницькі напади, що здійснюються «партнерами Кремля» проти угорської меншини, також залишалися непоміченими в російських рупорах пропаганди.

Як наслідок, ця кампанія Кремля була певною мірою ситуативно успішною у використанні Угорщини для вбивання клину між рядом країн-членів НАТО/ЄС та Україною, які загалом є союзниками щодо спільного визнання російської агресії проти України, необхідності продовження економічних санкцій проти російського уряду, а також військових, олігархічних структур, що підтримують агресію Кремля.

Схема 1. Мережа та активність джерел дезінформації російської інформаційної кампанії

Лорант Дьйорі (Lóránt Győri), Political Capital (Будапешт, Угорщина),

Володимир Копчак, ЦДАКР

Володимир Копчак

Володимир Копчак

Керівник Південно-Кавказької філії Центру досліджень армії конверсії та роззброєння

Випускаючий редактор аналітичного бюлетеня ЦДАКР «Виклики и ризики», секретар неурядової експертної Ради з питань національної безпеки при ЦДАКР. Працював керівніком оборонно-промислових проектів ЦДАКР, заступником головного редактора журналу Defense Express «Експорт оружия та оборонний комплекс України», головним редактором журналу «Акцент. Національна безпека України». Автор та співавтор ряду досліджень та статей з проблематики інформаційної безпеки, обороно-промислової політики, військово-технічного співробітніцтва, реформування ЗС України. Закінчив Національну академію Державного Управління при Президенті України (магістр державного управління), Київський військовий інститут управління та зв'язку.