Грузинську політичну традицію, коли владна команда після двох термінів правління сходить зі сцени, буде продовжено?
Перший тур президентських виборів, який пройшов у Грузії минулої неділі, не виявив переможця. 2 грудня за пост глави держави боротимуться «провладний незалежний» кандидат Саломе Зурабішвілі та «людина Саакашвілі» Грігол Вашадзе. Останній у першому турі відстав від свого головного конкурента менш, ніж на 1%…
«Церемоніальні» функції президента Грузії
Відповідно до останньої редакції конституції Грузії президент в умовах парламентської республіки має обмежені повноваження. Однак для нинішніх грузинських реалій є декілька «але».
По-перше, за президентом залишається право політичної ініціативи щодо позачергових парламентських виборів. Ця президентська кампанія політичними силами в Грузії розглядається як така собі розминка напередодні парламентської кампанії (за графіком має відбутися в 2020 році). Розминка – серйозна, адже, саме зараз президента Грузії востаннє обирають шляхом прямого волевиявлення, далі цим займатиметься парламент.
По-друге, за цим всенародно обраним президентом залишається функція амністії/помилування. І це ключовий «нюанс», до якого ми ще повернемось.
Політичний фальстарт «мрійників»
Керівне ядро правлячої партії «Грузинська мрія» на чолі з мільярдером Бідзіною Іванішвілі довго коливалося, чи висувати кандидата у президенти від власної партії. Нарешті було вирішено підстрахуватись і підтримати формально незалежну Саломе Зурабішвілі, яка має дуже цікаву біографію. Політик є нащадком грузинських емігрантів, вона – громадянка Франції (громадянства була позбавлена лише напередодні виборів), встигла побувати послом Франції в Грузії, міністром закордонних справ Грузії, попрацювати в президентській команді Саакашвілі та безповоротно розсваритися із ним…
Для «мрійників» Саломе виглядала безпрограшним нейтральним варіантом. Однак вони системно прорахувалися. Дуже швидко президентська кампанія перетворилася на принципове протистояння двох політичних команд – головного олігарха Іванішвілі та політичного крила біглого екс-президента Саакашвілі.
Грігол Вашадзе свого часу був керівником зовнішньополітичного відомства Грузії. Він ніколи не заперечував позиціонування як «людини Саакашвілі», акумулювавши в одному політичному блоці довкола його партії «Єдиний національний рух» з десяток опозиційних політичних проектів. Зурабішвілі ж під час кампанії отримала безпрецедентну адміністративно-фінансову підтримку, остаточно закріпивши за собою образ «людини Іванішвілі». У ході кампанії «мрійники» вже не змогли перевзутися на ходу, і це зіграло з ними злий жарт. За сукупністю причин. Виділимо ключові з них.
Проросійський шлейф
У ході президентської кампанії довкола фігури Саломе Зурабішвілі сформовано ореол «проросійського кандидата». На цьому етапі не варто оперувати кліше «агент впливу Москви» і тому подібне. Врешті-решт є гарна теза, що «це надто очевидно, щоб бути правдою».
Однак Саломе Зурабішвілі на зльоті президентської кампанії зробила фатальну помилку як для кандидата, який реально розраховує на перемогу. Йдеться про її відому резонансну заяву 8 серпня цього року, коли вона частину провини за війну з Росією у серпні 2008-го поклала на уряд президента Саакашвілі. Можна скільки завгодно сперечатися про роль Саакашвілі у тих подіях, або апелювати до специфіки грузинської промови Зурабішвілі (через емігрантський бекграунд грузинська мова для неї не рідна, вона її вивчила, що однозначно викликає повагу, однак не відміняє час від часу певних двозначностей у її твердженнях)… Але все це гасне на тлі того, що така заява була неприпустимою через непідходящі обставини і час (мова не лише про президентську кампанію, а й про дату десятиріччя початку російської агресії «08.08.08», яка відзначалася в Грузії із відповідними протокольними та поминальними заходами).
Всі подальші виправдання і пояснення Саломе виглядали непереконливо. Тема почала жити своїм життям за законами «інформаційного поля». Кампанія отримала ознаку «за чи проти «проросійського» кандидата». Симпатиків це їй, м’яко кажучи, не додало, а роздратування вона почала викликати й у поміркованої частини електорату, далекої від підтримки команди Саакашвілі.
Фактор церкви
Згадана заява була негативно сприйнята й у церковному середовищі. А роль в Грузії Грузинської православної церкви та її католикоса-патріарха Іллі ІІ не можливо переоцінити. Їхні впливи на суспільство – якщо не тотальні, то однозначно визначальні передусім, що стосується його консервативної і патріархальної частини.
Заяви священнослужителів проти Зурабішвілі стали симптоматичними з огляду на те, що, власне, у 2008 році церква досить стримано та нейтрально відреагувала на російську агресію. Так, був відповідний тиск з Москви за лінією РПЦ. У результаті було досягнуто такого собі консенсусу, коли попри окупацію Росією грузинських територій Абхазії та Самачабло (із подальшим «визнанням незалежності»), в церковному плані вони залишились канонічними територіями Грузинської церкви. Не в останню чергу цим фактором, до речі, пояснюється якщо не проросійська, то стримана позиція Грузинської церкви в питанні надання Томосу єдиній помісній православній церкві в Україні.
Паралельно від церкви владі дісталося й за лобіювання т. зв. «закону про марихуану». Грузинське суспільство у переважній більшості не готове сприймати економічні резони проекту та інші нюанси, які пояснюють, що коноплі – це взагалі-то не обов’язково про «покурити травку»… Так само Грузинська церква як найконсервативніша у православному світі організація досить нервово реагує на різні «європейсько-ліберальні» ініціативи влади про марихуану, терпиме ставлення до ЛГБТ і т. п.
Весь цей «негатив» так чи інакше позначився на рейтингу «провладного незалежного» кандидата. Насправді, ми отримали унікальну для нової історії Грузії картину, коли церква де-факто виступила проти кандидата в президенти від влади… Унікальність ще й в тому, що кандидат цей одночасно потерпає через власну «проросійськість» та ряд ліберальних ініціатив владної команди, що розцінюються як «атрибути європейського курсу»…
Все це накладається на об’єктивно важку економічну ситуацію в країні, яка сприймається суспільством як результат багаторічного правління «мрійників».
Свобода слова та «війна компроматів»
Навіть найбільші антагоністи «Грузинської мрії» визнають одне, ледь не єдине, досягнення владної команди. Йдеться про реальне збереження свободи слова в країні. В результаті цього політична команда Грігола Вашадзе змогла розраховувати на вагому медійну підтримку ряду опозиційних ЗМІ на чолі з телеканалом «Руставі-2». Медіапідтримка стала ледь не єдиним аспектом кампанії, де опозиційне крило могло змагатися на рівних з кандидатом від влади.
У результаті владна команда була втягнута у «війну компроматів», де об’єктами атак різних таборів стали відповідно Іванішвілі та Саакашвілі. Правдивість контенту сюжетів обговорювати немає жодного сенсу. Важливо, що влада попалася на цей гачок і виглядала місцями непереконливо, особливо із реанімацією саме напередодні дати голосування теми звинувачень Саакашвілі в організації в 2008 році вбивства в Лондоні бізнесмена Бадрі Патаркацишвілі.
Напередодні другого туру президентських виборів маємо такі стартові позиції сторін.
Навіть на нинішньому проміжному етапі можна говорити про базову перемогу політичної команди Саакашвілі. Вибори президента Грузії остаточно перестали бути питанням політичної дискусії чи політичних сенсів, а перетворилися на боротьбу ресурсів та компроматів. В таких умовах процент набраних голосів Гріголом Вашадзе є безпрецедентно високим. Команді «націоналів» вдалося зберегти організаційне партійне ядро та медіа-ресурс.
Головними політичними активами його опонента під час кампанії стали фінансово-адміністративний ресурс влади та антирейтинг власне Саакашвілі. Страшилки довкола можливого повернення Міхо стали головними атрибутами кампанії Саломе Зурабішвілі.
Владна команда та особисто Іванішвілі перебувають у класичній lose-lose situation перед перспективою поганого або дуже поганого для себе варіантів. Відмовитись від підтримки Зурабішвілі – це визнати власну помилку, що не в стилі Іванішвілі (хоча певні бродіння в рядах «мрійників» вже відмічаються).
Зрозуміло, що перемогу Зурабішвілі можна забезпечити суто через адміністративний ресурс і відповідну мобілізацію електорату, ворожого до Саакашвілі. Останній фактор спрацьовує все менше. Натяки з боку Грігола Вашадзе про невизнання такої перемоги та апеляція до вулиці вже пролунали.
Перемога Вашадзе попри церемоніальні функції президента означатиме автоматичне повернення у політику Саакашвілі – не обов’язково через процедуру помилування – однак з усіма наслідками для «мрійників» напередодні парламентської кампанії.
Окреме питання – чи потрібна така присутність Саакашвілі президентській команді Грігола Вашадзе в разі його перемоги. Однак для «націоналів» це питання честі.
Грузія однозначно входить у новий період політичної турбулентності. Судячи з усього, в 2020 році чи раніше не буде порушено грузинську політичну традицію, коли владна команда після двох термінів правління сходить зі сцени.
Володимир Копчак, «Главком», Тбілісі
