Азійський монітор Коментарі Події

Китайські глобальні інфраструктурні проекти: виклик чи перспектива

Керівник секції Азіатсько-Тихоореанського регіону ЦДАКР, член правління Української асоціації китаєзнавців Юрій Пойта на запрошення Академії ОБСЄ у Бішкеку взяв участь у конференції з безпеки в Центральній Азії (м. Бішкек, Киргизстан) – одному з ключових заходів у науковому та експертному середовищі регіону.

Представник ЦДАКР виступив із доповіддю на тему: “Китайські глобальні інфраструктурні проекти: виклик чи перспектива. Погляд з України”.

Він розповів про умовні етапи відносин між Україною та Китаєм, які починаючи з 1991 року  розвивались по різному. Під час доповіді Пойта відмітив чотири етапи українсько-китайських відносин:

  • 1992 – 2004 рр. – динамічний розвиток, який характеризувався високим політичним діалогом, великою кількістю підписаних документів у різних сферах співпраці (торгово-економічній, військово-технічній, науково-освітній та культурній).
  • 2005 – 2010 рр. – послаблення відносин. Зовнішня політика України більше орієнтувалася на країни ЄС та США, аніж на Китай та інші країни Азії. Відносини існували, проте мали декларативний характер без суттєвих досягнень. За цей час не було діалогу на вищому державному рівні.
  • 2010 – 2014 рр. – активізація відносин. За цей час було проведено низку візитів на вищому рівні, підписано низку договорів (2010-2013 рр. – було підписано 57 договорів). Статус відносин був офіційно визнаний як відносини стратегічного рівня.
  • 2014 – 2018 рр. – похолодання та поступове потепління. Після Революції Гідності 2014 р. відбулося похолодання відносин, як у політичній так і економічній сфері.  Скоротилась торгівля між державами. Проте після зустрічі лідерів на полях міжнародних організацій, ситуація почала дещо покращуватись.

Сучасний стан партнерства

Розповідаючи про сучасний стан партнерства, Пойта зазначив, що на сьогодні, Китай входить до трійки найбільших торгівельно-економічних партнерів України. В 2017 р. товарообіг становив 7,69 млрд. дол. США, при цьому китайський експорт в Україну склав 5,65 млрд. дол. США, імпорт до Китаю – 2,04 млрд. дол. США. В перспективі планується досягти 10 млрд.

Україна є третьою країною-торговим партнером для КНР серед пострадянських країн (після РФ та Казахстану). Китай же посідає перше місце серед торговельних партнерів України в Азійсько-Тихоокеанському регіоні.

Водночас, аналізуючи структуру торгівлі, він відмітив, що Україна більше ніж на 90% експортує  сировинну продукцію (кукурудзу, олію, руди), проте імпортує високотехнологічну продукцію.

Дуже важливим аспектом відносин є військово-технічне співробітництво між Україною та Китаєм, яке умовно можна поділити на два напрями: космічний (на даний час реалізується приблизно 70 проектів по виробництву ракетно-космічної техніки) і торгівля зброєю. За оцінками Стокгольмського інституту досліджень проблем миру SIPRI за підсумками останніх п’яти років Україна ввійшла до десятки у списку експортерів військової техніки, при цьому 20% припало на Китай ($485 млн).

На даний час, ця співпраця включає в себе багато проектів в суднобудівній, авіаційній та інших галузях. Серед прикладів співпраці було наведено авіаносець “Ляонін” – побудований в Україні, та проданий Китаю, навчально-бойові літаки L-15, з українськими двигунами, десантний корабль «Бізон», побудований в Україні та проданий Китаю.

Серед недоліків у співробітництві він відмітив негативне сальдо торгівлі, сировинний склад українського експорту та малий обсяг китайських інвестицій в українській економіці.

Інтереси Китаю в Україні

На думку аналітика, інтереси Китаю в Україні, умовно можна поділити на такі напрями:

  • Використання України як ланки в китайській ініціативі «Один пояс, один шлях»;
  • Розширення ринків збуту китайських товарів;
  • Будівництво інфраструктурних та енергетичних проектів;
  • Отримання дешевої сировини (продукція сільського господарства та корисні копалини);
  • Військово-технічне співробітництво та співробітництво в космічній галузі (з огляду на масштабну військову реформу КНР, яка проводиться з 2015 року).

Огляд глобальних китайських інфраструктурних проектів

Позитивним маркером, на думку Пойти, стала заява віце-прем’єра КНР Ма Кая під час українсько-китайської міжурядової комісії в 2017 р. про готовність Китаю вкласти 7 млрд. долл США в економіку України, та  підписання дорожньої карти із співробітництва.

Серед перспективних напрямів співпраці варто відмітити будівництво та модернізацію морських портів, автомобільних доріг і мостів, лінії метрополітену в м. Києві.

Пойта пояснив, що у сфері морських портів Україна вже має позитивний досвід співпраці з китайськими компаніями. Протягом 2016 – 2018 рр. китайська компанія China Harbour Engineering Company провела роботи з днопоглиблення українських портів в Чорному морі на суму 60 млн. долл, ще планується будівництво зернового терміналу в порту на суму 150 млн. долл. Це дозволить розширити можливість українських портів для транзиту товарів та для власного експорту, що позитивно вплине на економіку України. Якщо говорити про проект метро, то це один з найбільших проектів, вартість якого оцінюється в 2 млрд. долл.

У якості висновку Пойта відмітив, що, незважаючи на певні застереження, китайські глобальні інфраструктурні проекти не мають викликів для України, оскільки частка китайського капіталу в українській економіці дуже мала. Тому Україна не має критичної залежності від Китаюта від китайських кредитів і технологій.

Позитивним аспектом в Україні стало введення системи тендерних закупівель ProZorro, завдяки чому доступ іноземних компаній (в тому числі китайських) до контрактів в Україні проходить на ринкових умовах. А інфраструктурні проекти за участі Китаю приносять переваги для української економіки, яка з 2014 року стабілізувалась і демонструє позитивну динаміку.

Разом з тим, Україна зацікавлена в поглибленні співробітництва з Китаєм не тільки у питанні  збільшення товарообігу, а саме у створенні спільних проектів: підприємств, компаній, для виробництва товарів з високою доданою вартістю.

Ключові слова
Юрій Пойта

Юрій Пойта

Керівник секції Азіатсько-Тихоокеанського регіону ЦДАКР

Працював журналістом-міжнародником. Автор аналітичних статей на тему міжнародних відносин, зовнішньої політики та безпеки. Співпрацює з українськими виданнями («Укрінформ», «Лівий берег», видання «Delo.UA», «Обозреватель») та низкою українських та іноземних аналітичних центрів (Рада зовнішньої політики «Українська призма», Український інститут майбутнього, Фонд імені Фрідріха Еберта). Кореспондент журналу «Україна-Китай». Китаєзнавець, член правління Української асоціації китаєзнавців та член Національної спілки журналістів України. Навчався в Інституті міжнародних відносин Київського міжнародного університету, Уханьському науково-дослідному інституті пошти та телекомунікацій (КНР), Житомирському військовому інституті радіоелектроніки. Пройшов спеціалізовану програму з економічної журналістики у Київській Школі Економіки. Закінчив ряд додаткових курсів та тренінгів з журналістики та міжнародних відносин. Володіє українською, російською, англійською та китайською мовами.