Протягом останніх років перемовини зі Сполученими Штатами йшли з перемінним успіхом. Однією з проблем була стриманість Адміністрації Обами. Але другою величезною проблемою була недолугість української влади. Дуже багато помилок було зроблено. Я особисто бачив листа, підписаного ще попереднім міністром оборони України, який в надзвичайно примітивний спосіб просив у США озброєння. Отримавши такого листа від міністра оборони країни, можна було лише їм – посміятися, а нам – поплакати…
Сьогодні ситуація краща. Хоча факт того, що пан Чалий спочатку висловився про закупівлю систем протиповітряної оборони (ППО), а потім сам себе корегував, свідчить, що часто піар стає важливішим за справу. Втім, підкреслю, ведення таких переговорів є революційним у свідомості української влади. Це означає, що українська влада розуміє необхідність стратегічного переозброєння. Розуміє, що треба не тільки просто просити щось на кшталт Javelin, а йти до закупівлі. Раніше тільки просили, і з величезними проблемами забирали те, що дають (маю на увазі ті самі катери Islands, які можна було ще рік тому забрати, але через проблеми української сторони реалізація проекту затрималася на рік).
Дуже важливо, що такі проекти з ППО пішли, нехай навіть в ручному режимі. Гадаю, це стимулюється тим, що з’явилося більше ознак загрози повномасштабної війни з боку Росії. Влада розуміє необхідність поспішати, щоб ми не опинилися в ситуації неспроможності протистояти воєнній машині Російської Федерації.
Тепер щодо суті справи. Безумовно, закупівля систем протиповітряної оборони може бути, але лінійний шлях цей не швидкий та може тривати три-п’ять років. Американці дуже стримані, їхня державна машина вимагає бюрократії та певного підтвердження політичного курсу, обраного Україною. Тобто, в діях української влади потрібна серйозна послідовність.
Але є більш короткий шлях, пов’язаний з певними козирями з нашого боку. Наприклад, запропонувати США територію для об’єктів ПРО – глобальної системи протиракетної оборони Сполучених Штатів, запропонувати технології для створення ракет-мішеней тощо.
Нагадаю, що ще з початку двотисячних років Сполучені Штати вивчали можливості залучення українських підприємств і взагалі України до того, щоб робити ракети-мішені для національної системи оброни США. Раніше Україна чому не погоджувалася? – Бо там були технології Радянського Союзу, і Росія заявляла, що це вона – правонаступниця цих технологій. Тобто, раніше Сполучені Штати завжди були в ситуації, коли одна українська влада може демонструвати своє позитивне відношення до західних цінностей, а наступна – як флюгер, може повернутися до тісної співпраці з Російською Федерацією. Нині начебто ситуація кардинально змінилася, і можливість реваншизму дуже сумнівна. Передусім, через позицію суспільства, а не тих людей, які є у владі. Безумовно, це створює для Сполучених Штатів нові можливості співпраці з Україною. Ба більше, Україна могла б, за певних умов, перетворитися з просто партнера на союзника. Як, наприклад, Ізраїль чи Польща.
Переконаний, що нам треба було б ретельніше подивитися, як досягала своєї мети польська сторона. Маю на увазі, як було запропоновано і погоджено створення на території Польщі об’єкту національної системи ПРО США, і захист цього об’єкту цими ж системами Patriot. Якби схожий об’єкт був побудований на території України, і як база Сполучених Штатів, захищена цими ж Patriot, для України це було б дуже вигідно. Тоді ми б могли розраховувати і на додаткову закупівлю таких зенітно-ракетних комплексів.
Однак, зі свого боку, нам потрібно від США не тільки готовність продати системи протиповітряної оборони. Але і політична підтримка у певних проектах. Наприклад, розширення можливостей України в режимі контролю за ракетними технологіями. Сьогодні в рамках цього режиму Україна має право створювати ракети дальністю лише до п’ятисот кілометрів. А, в принципі, наш оборонний комплекс готовий створити ракету дальністю півтори тисячі кілометрів. Чому ми не можемо скористатися своїми технологічними можливостями, тим більше, що нам не потрібен для цього якийсь партнер?
Тобто, нам треба нарощувати потенціал різними шляхами. Робити диверсифікацію постачань, як комплектуючих, так і самої зброї. Тоді для нас проект отримання американських систем ППО буде одним з декількох проектів. А, головним чином, все-таки мають існувати національні проекти. Слава богу, ми вже визначилися – влада взяла за основу, що це мають бути ракетні технології. В цьому році почалися роботи зі створення зенітно-ракетного комплексу середньої дальності.
Отже, хочу наголосити, перемовини – це добре. Але головна робота – попереду. І, головним чином, це робота українських дипломатів і представників спецслужб. Бо головне, щоб в середині України було правонаступництво ідей, які у нас домінують з початку війни й до сьогодні. Маю на увазі західні цінності, євроатлантичну інтеграцію та неможливість повернення до «обіймів Росії».
На ці речі будуть зважати не тільки Сполучені Штати, але інші західні партнери. Зауважу, що розраховувати на військове та військово-технічне союзництво з європейськими країнами нам не доводиться. Росія своїм військово-технічним співробітництвом, в принципі, там всі позиції закрила. Ані Німеччина, ані Франція з нами на такому рівні працювати не будуть. З Великобританією якісь проекти можливі, але треба їх напрацьовувати. Тож заокеанські партнери, передусім, Сполучені Штати і, в другу чергу, Канада для нас – це реалістичні та серйозні потенційні можливості. І треба в цьому напрямку працювати.
Джерело: УНІАН
