Валентин Бадрак про українську зброю та ситуацію в Азовському морі
Автор: Екатерина Шумило
Субота, 30 червня 2018, 08:47
Фото: Дарія Давиденко / Апостроф
Україна створює потужну крилату ракету, яка вже викликає серйозну стурбованість в Росії. При цьому Кремль готує нові провокації – як на фронтах, включно з Азовським морем, так і на мирних територіях всередині України.
Про нову українську зброю, те, як протистояти російській агресії і чому руйнується система, створена Володимиром Путіним, в першій частині інтерв’ю “Апострофу” розповів глава Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння, військовий експерт Валентин Бадрак.
– Як ви вважаєте, навіщо Росія влаштовує провокації в Азовському морі? Затримує українські судна, в 16-ти кілометрах від українського узбережжя проводить навчання?
– Коли ми маємо справу з Кремлем, ми завжди маємо справу зі змішаною версією агресії. З одного боку, Кремль веде зондування ситуації, виміри реакції України. І тут потрібно розуміти, що будь-яке ослаблення української сторони миттєво використовується для того, щоб розвинути свій успіх на якомусь напрямку або ділянці.
Що стосується моря, то ситуація дуже складна, тому що з моменту побудови Керченського мосту ми маємо справу з активізацією, агресивною позицією в морському сегменті відносин. Російська сторона, з одного боку, тестує, що в нас на морі взагалі можливо, як ми там можемо поводитися і як ми в майбутньому зможемо змоделювати нашу реакцію. Особливо в контексті появи інформації щодо ПКР (протикорабельної крилатої ракети), яка в Україні створюється і яка може вже наступного року з’явитися. Це надпотужний мобільний наземний засіб, який може використовуватися для берегової охорони, вона може на відстані 280-300 км вражати будь-які кораблі. Безумовно, це все дуже турбує російську сторону.
Тут є й економічний момент, економічні експерти кажуть про астрономічні цифри наших втрат в обігу, який гальмується внаслідок агресивної морської політики Москви. І, безумовно, людський фактор завжди відіграє значну роль. Тобто, хапаючи українців, заарештовуючи, маніпулюючи за рамками міжнародного права, російська сторона намагається вирішити низку своїх завдань, пов’язаних, у тому числі, з великою політикою. Етап дуже прохолодних відносин між США і Росією змушує РФ вести агресивні дії там, де вона може лякати прольотами своїх літаків поруч із кораблями НАТО. Виходити з якимись речами, що можуть дратувати, у Балтійський регіон, слати меседжі про те, що може бути агресія проти балтійських держав, і перевіряти реакцію НАТО. І, звичайно ж, для Росії вкрай зручний український полігон. РФ тримає Україну як лабораторію, полігон і для випробувань своїх нових озброєнь, і для послань Заходу. В даному випадку я не відділяю ситуацію залякування України (в тому числі підготовку до українських виборів, а Росія буде впливати тут дуже серйозно) і послання Заходу про те, що, мовляв, “якщо діалог не буде виходити, то ми можемо вести свою дуже агресивну політику на українській ділянці”.
– Тобто Росія вже використовує свою стратегію не тільки на суходолі, про що ми багато говорили, але й на морі?
– Це суміжна ситуація. Кремль завжди намагається маневрувати та створювати нові, я б навіть сказав креативні, речі у своїй агресивній політиці. То шляхом дестабілізації всередині країни, то шляхом проведення серій терористичних актів, вбивств, терактів проти відомих в Україні людей, таких як, наприклад, командир загону спецназу Головного управління розвідки Міноборони (Максим Шаповал, який був убитий в Києві у червні 2017 року, – “Апостроф”). І морська тематика спливає зараз у Росії, як самодостатня тема впливу на Київ. Зрозуміло, що в нас сьогодні проблеми з корабельним складом, в нас сьогодні не так швидко вводяться в дію навіть катери. Й навіть те, що ми розраховуємо на ракетний “москітний” флот – це тільки майбутнє. При цьому Росію дуже дратує ситуація, коли, наприклад, в Очакові будується навчальний центр, база морської піхоти (для України за допомоги ВМС США, – “Апостроф”). Дуже активним подразником для Кремля є те, що американці передають нам військові катери. Це все разом узяте створює досить серйозні подразники для Кремля і, відповідно, змушує його братися за цей напрямок, за цілий “шматок”, в який вони намагаються вгризтися та прогризти тут які тільки можливо проломи.
– Як Україна має реагувати на ці провокації?
– На жаль, Україна змушена реагувати відповідно до своїх оборонних можливостей. Море – це та ділянка, яка для України завжди була найбільш слабким місцем навіть у фінансуванні. Військово-морські сили завжди фінансувалися за залишковим принципом. Коли в нас навіть виходило щось зробити для армії в плані підтримки Збройних сил, Військово-морські сили завжди були аутсайдером – у плані поглядів Києва на те, як розвивати і як фінансувати. Природно, це все відобразилося на стані Збройних сил, в тому числі на людському факторі, на тому, що досить багато людей перейшли на бік Росії та залишилися в Криму, причому в різних відомствах. Там не тільки армійські відомства, а й прикордонні, і спеціальні служби, “Альфа” тощо. Не буду на цьому зупинятися, скажу тільки, що Україна має обмежені можливості реагування і, як на мене, їх потрібно активізувати. В принципі, це зараз і робиться.
– Активізувати разом з міжнародними партнерами?
– Ні, активізувати роботу щодо введення в дію протикорабельної ракети. Це один із тих психологічних чинників, які повинні всерйоз впливати на політику Кремля на цій ділянці.
– Ця ракета розробляється в Україні?
– Ця ракета розробляється в Україні. Більше того, відбулися досить успішні стрільби, зараз все просувається до державних випробувань. І тут бере участь ціла команда підприємств під керівництвом, не побоюся цього слова, вже легендарного київського конструкторського бюро “Луч”, яким розроблена ціла лінійка ракет. Найцікавіше, що в перспективі може з’явитися й крилата ракета більш серйозної дальності – до 1500 км – але для цього Україні потрібно було б отримати добро з боку Міжнародного режиму контролю за ракетними технологіями, вдало провести переговори на міжнародному рівні. З українського боку має бути мікс роботи, потрібно використовувати трибуни всіх міжнародних організацій, використовувати те, що ще мало використовується.
Це ситуація, коли не дипломати, не державні діячі доносять якісь речі, а коли їдуть, в тому числі, журналісти, вчені, представники інтелектуального сектора і популярно пояснюють, розповідають про те, якою загрозою стала Росія, які можливі наслідки. Це дуже важливо для західного світу, бо там громадянський сектор має великі можливості впливу на владу. Відповідно, це може зіграти позитивну роль у розвитку української обороноздатності. Звичайно, я змушений тут погодитися з політикою президента, вчергове потрібно говорити про необхідність надання Україні військово-технічної допомоги, але, напевно, варто переходити вже від просто спроб отримати якісь катери або протитанкові комплекси до отримання технологій, щоб спільно виробляти якісь серйозні речі, бажано на території України. Тоді ми отримаємо дуже серйозну політико-економічну підтримку.
Тому що коли політики просто кажуть: “Ми за Україну” – це одна ситуація, а коли десяток або два десятки оборонних американських, західних, європейських компаній працюватимуть в Україні, на її території створюватимуть спільні системи озброєнь, нові платформи, тоді ситуація буде зовсім інша. Росіянам стане зрозуміло, що це реальна підтримка і реальна ситуація з розвитком сектора економіки високих технологій. Це те, де зараз дуже провисає сама Росія.
– У коментарі “Апострофу” експерт Михайло Самусь говорив про те, що Україні варто вийти з угоди 2003 року про співробітництво з РФ щодо використання Азовського моря. Чи варто це робити і якими будуть результати?
– Я згоден зі своїм колегою, тому що низка речей носять декларативний характер. Наприклад, вихід з СНД або вихід із Договору про дружбу з Росією. Але цей декларативний характер дуже серйозно б’є по психіці росіянина і тих моментах, де кремлівські бонзи можуть все це скидати руками й говорити, що це все дурниці. Критична маса негативу всередині самої Росії по відношенню до російських лідерів потихеньку зростає. Коли вона виросте, мені важко сказати з огляду на тотальний контроль спецслужб і пропагандистської машини над мізками простого росіянина. Проте цей процес триває.
– Є думка, що росіяни сприймають це так: “А, ось вороги. Правильно наша держава говорить про те, що Україна – ворог. Вони роблять такі недружні вчинки”.
– Тут ми повинні дуже добре простежити за історичними фактами. Можна навести опитування 2008 року. Приблизно 70-75% росіян вже вважали Україну ворожою державою – після США та Грузії. Це було в 2008 році, коли йшла мова про те, давати Україні ПДЧ (План дій щодо членства в НАТО) або не давати. Зараз ситуація ще гірша. На рівні десь 2015 року Україну вважали ворожою та готові були підтримати війну з нею більше 80% росіян. Це говорить про те, що обробка пропагандистською машиною свідомості середньостатистичного росіянина дуже серйозна. Тим більше, ми це бачили на прикладі таких авторитетних, серйозних людей як Андрій Макаревич. Як тільки він виступив за Україну, відразу почалися масові гоніння й тиск.
Ми зараз фактично маємо справу з міні-СРСР під назвою “Росія”. Та ж ядерна зброя, та ж система тотального контролю над громадянином. Коли це почалося з Макаревичем, я відразу почав згадувати ситуацію з листами, які підписували проти Солженіцина тощо. Це ми вже проходили у ХХ столітті в складі СРСР. Тому серйозним росіянам, інтелектуалам це все видно на поверхні, і, звичайно, вони з цим не згодні. Але вони воліють мовчати зі зрозумілих причин. Навіщо робити з себе мішень, якщо неможливо перемогти цю систему? І ось вона потихеньку гниє, потихеньку руйнується, тріщить по швах, але Путін поки утримує ситуацію завдяки тотальному контролю з боку спецслужб. Фактично всі “ефесбізовано” – вся наука, вся журналістика, весь шоу-бізнес. Звичайно, нам по-людськи треба бути подалі від цього, від того, що створив Путін.
Я думаю, що ми тут повинні боротися всіма силами – я особливо підкреслюю – на рівні суспільства в тому числі, а не тільки на рівні створення обороноздатності, ракет, літаків або безпілотників. Саме на рівні суспільства створювати якісь нові можливості. З одного боку, можливості для позитиву – показати, що ми їздимо в Європу вільно, наша молодь може здобувати освіту, реалізовувати себе де хоче і як хоче, і завершуючи тим, що ми на рівні громадських патріотичних організацій не повинні допустити кремлівсько-російської чуми тут, на нашій території зараз.
– Ви сказали про те, що чим ближче до парламентських і президентських виборів 2019 року, тим активніше Росія буде втручатися. Яку стратегію вона обере?
– Я впевнений, що стратегія буде змішана. З одного боку, Росії потрібно буде дискредитувати в очах українців українську владу. Для цього буде пущена в хід активізація на всіх фронтах, я маю на увазі наземний і морський фронти. Можуть бути проведені якісь спецоперації на кшталт запуску якогось безпілотника-камікадзе в якийсь об’єкт на кшталт складів. Це як версія. Цілком можливі теракти, адже сьогодні внаслідок того, що РФ протягом багатьох років створювала тут агентурну мережу і має особливі можливості щодо проведення спецоперацій, така небезпека велика. Але все це буде підпорядковано одній єдиній меті – просуванню проросійських політиків, проросійських кандидатів на якомога вищі позиції. Я маю сумніви, що сьогодні якийсь явно проросійський кандидат, наприклад з Опоблоку, має можливість дійти до другого туру президентських виборів. Але отримати якісь серйозні можливості для того, щоб зміцнитися в парламенті та розширити свій бастіон впливу в українському суспільстві – так, це можливо. Тут Росія не шкодуватиме ресурсів.
Один з аспектів, який запущений вже зараз, – це залучення до бізнесу з РФ промисловців, українського середнього і більш-менш крупного бізнесу. Не найбільш крупного, бо найбільший визначився, а саме середній і великий бізнес буде залучатися на хороших умовах. Йде перекуповування мізків. Я можу навести кілька прикладів. Наприклад, у нас черкаський завод “Фотоприлад” займається створенням прицілів для бойової техніки. Там дуже точна оптика, точні речі. Я просто сам черкащанин, і, за оцінками моїх джерел, близько 30% найсильніших оптиків, які займаються цими речами, поїхали в Росію на кращі умови.
Ці речі, безумовно, страшні. З одного боку, ми маємо проблему, коли наша обдарована молодь намагається себе реалізувати десь на Заході (в Америці, в Німеччині, у Франції), а частину людей, наприклад висококваліфікованих інженерів, які вже відбулися, їх намагається російська сторона залучити. Зрозуміло, що людина реагує, тому що доступ до фінансових ресурсів і матеріальних благ відіграє роль. Я можу також сказати, не називаючи імен, щодо конструкторів літакобудування. В нас такий конструктор може отримувати приблизно 2000-2500$, якщо з відрядженнями, може бути трохи більше. А Росія пропонує такому конструктору 20000-25000$ і готове житло. Це дуже серйозний виклик.
– За таких сум український бізнес конкурувати явно не зможе.
– Тим більше що Росія втратила школу літакобудування, створення військово-транспортних літаків, а це те, чим славиться “Антонов” – військово-транспортними та регіональними пасажирськими літаками. У питанні регіональних пасажирських за рахунок західних технологій Росія зуміла надолужити всі ці речі, а школу військово-транспортних літаків втратила, її в РФ взагалі немає. Звичайно, Росія бажає це відновити, погрожує самостійним виробництвом “Русланів” (Ан-124) – найбільших і найкращих у світі, найпотужніших перевізників, які, до речі, є в першу чергу військово-транспортними літаками, а вже потім – перевізниками. Тому загрози йдуть з усіх боків. Я не випадково згадую економічні та соціальні деталі, а загрози йдуть по всьому фронту.
