Фахівці Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння (ЦДАКР) пропонують свій аналіз ключових тенденцій у сфері безпеки і оборони першої половини червня 2018 року.
Ризики військового характеру
Незважаючи на наближення чемпіонату світу з футболу в Росії та поступлення інформації про нібито наявність розпорядження російсько-окупаційним військам зменшити інтенсивність збройних провокацій на час проведення футбольного дійства, обстановка в зоні російсько-українського конфлікту в першій половині червня залишалась досить напруженою.
Окупанти продовжували наносити вогневі удари по позиціях українських підрозділів з 122/152-мм артилерійських систем, 82/120-мм мінометів, 122-мм переносних реактивних пускових установок «Град-П», БМП і танків. Найбільш інтенсивними вони були в районі н.п. Золоте, Кримське, Новотошківське, Світлодарськ, Зайцеве, Південне, Дослідне, Піски, Новомихайлівка, Богданівка, Старогнатівка, Новоселівка Друга, Новотроїцьке, Чермалик, Гнутове, Павлопіль, Водяне, Лебединське і Широкино.
В той же час, в зазначений період, на тимчасово-окупованих територіях відмічалось перекидання додаткових сил і засобів противника на окремих ділянках, зокрема, в районі Горлівки, Донецька, Докучаєвська, Станиці Луганської, а також поповнення ним власних боєзапасів на всій лінії зіткнення. Зокрема, за інформацією прес-центру ОС, російсько-окупаційні війська перекинули на маріупольський напрям зони операції РСЗВ «Чебурашка», яка була вперше представлена 9 травня 2018 р. під час «урочистих заходів до Дня Перемоги» в Донецьку, як розробка «ВПК ДНР». Згідно з даними української розвідки, на яку посилаються в прес-центрі, противник планує застосовувати РСЗВ найближчим часом.
7 червня в звіті ССМ ОБСЄ було зазначено, що на тому ж таки маріупольському напрямі, озброєні представники російсько-окупаційних військ не пропустили патруль місії в тимчасово окуповане с.Сєдове, яке розташовується поблизу кордону з Росією. Окупанти мотивували своє рішення тим, що в районі нібито проводиться спецоперація і що СММ необхідно отримати дозвіл від інших членів збройних формувань.
Поряд з цим прес-центром МОУ було повідомлено про те, що командування російсько-окупаційних військ скасувало обмеження на застосування стрілецької зброї особовим складом передових підрозділів. Зокрема, російські найманці, які перебувають на бойових постах, отримали право обстрілювати позиції ОС без дозволу командирів підрозділів.
Що цікаво, в той же час, окупанти збільшили кількість професійних знімальних груп, завданням яких є фіксація «порушення режиму припинення вогню» українською стороною для подальшого їх використання у пропагандистських цілях.
Така активність окупаційних військ в зоні російсько-українського конфлікту, спрямована на загострення обстановки в ньому, мала й відповідний інформаційний супровід, який, що важливо, дозволяє зробити певні висновки щодо задуму ворога.
Так, наприклад, 7 червня під час «Прямої лінії» з В.Путіним, російський письменник З.Прилєпін, який сьогодні є найманцем в рядах т.зв. ДНР, у зверненні до російського президента розповів про «відчуття» у бойовиків, що «ЗСУ скористаються Чемпіонатом світу з футболу і почнуть активні наступальні дії». Відповідаючи на це «спонтанне» звернення, Путін пригрозив Україні «дуже важкими наслідками для державності» в тому випадку, якщо українська армія почне наступ на позиції підконтрольних йому окупаційних військ на Донбасі. Більш того, розмірковуючи на українську тему, він зробив «прогноз», що ситуація в зоні російсько-українського конфлікту буде загострюватися напередодні українських виборів (в 2019 р.), так як «Україні не потрібні виборці Донбасу».
Напередодні ж «Прямої лінії» свої відчуття про майбутній «український наступ» Прилєпін озвучив і для сепаратистського видання «Русская весна». Там він зазначив, що ескалація вигідна в першу чергу США, які не просто наполягають на тому, щоб «Україна перейшла в наступ під час Чемпіонату світу з футболу», а й нібито шантажують Україну тим, що «доведуть всьому світу, що Україна збила МН-17».
Паралельно з запуском в Росії теми «українського наступу», в Україні, через підпорядковану йому п’яту колону, Кремль паралельно використовує тему «примирення» і прямих переговорів з т.зв. ДНР/ЛНР. Прикладом цього є заклик лідера «Опоблоку» Ю.Бойко до прямих переговорів з ватажками окупаційних адміністрацій РФ на захопленій частині Донбасу і повідомлення про «готовність партії взяти не себе» функцію переговірників від імені України. Знаючи заздалегідь, що Україна не піде на такий крок, Кремль тим самим вкотре намагається нав’язати думку, що Київ, на відміну від Москви, зовсім не зацікавлений у встановленні миру на Донбасі.
Тобто, з вищезазначеного можна побачити, що задум Кремля полягає в тому, щоб максимально провокувати українські підрозділи на відкриття вогню у відповідь, який разом з традиційним обстрілом бойовиками підконтрольних населених пунктів, буде фіксуватись російською пропагандою і разом з відповідними заявами з боку російської влади, подаватись внутрішньому і закордонному споживачу в приблизно такому ключі: «в той час, коли Захід вдається до політичного бойкоту ЧС з футболу за надуманими причинами, справжній агресор, тобто Україна, готується до проведення наступальної операції на Донбасі з тим щоб відновити силою свій контроль над ним і зіпсувати російське футбольне свято.
В даному контексті досить логічним виглядає відкидання російською стороною, під час засідання Тристоронньої контактної групи в Мінську (відбулась 13 червня), української пропозиції щодо здійснення ряду кроків для настання стійкого «режиму тиші» на Донбасі.
Слова ж Путіна під час «Прямої лінії» можна інтерпретувати як те, що ніякої деескалації на Донбасі найближчим часом чекати не слід, а з наближенням виборів в Україні – вона навпаки буде лише загострюватись. А якщо Україна намагатиметься силою повернути собі окуповані території, то її чекає чергове рандеву з регулярною російською армією, як це було під час подій в Іловайську та Дебальцевому.
Цікавою є й інформація про те, що Путін вирішив залишити В.Суркова на посту куратора Кремля по Україні та війні на Донбасі. Якщо це дійсно так, то це може свідчити про те, що стратегія російської агресії проти України, яку можна було спостерігати протягом останніх 4-х років, зокрема, поєднання політичного, економічного, енергетичного та інформаційного тиску на Україну з періодичним підняттям ставок в зоні російсько-українського конфлікту (про що писалось вище), продовжуватиметься й надалі.
Про те, що плани Росії щодо окупованих українських території найближчим часом мінятись не будуть, говорять й результати засідання Нормандської четвірки, яка відбулась 12 червня в Берліні. Так, стосовно перспектив розгортання на Донбасі міжнародної миротворчої місії глава українського МЗС П.Клімкін зазначив, що РФ продовжує наполягати на відправці на Донбас «тотально фейкової місії», яка матиме право тільки «супроводжувати» спостерігачів ОБСЄ уздовж лінії зіткнення і на окупованій території, але не буде здатна робити нічого іншого. Це в свою чергу, означає, що ніяких миротворців в зоні україно-російського конфлікту, принаймні в найближчій перспективі, незважаючи на постійний інформаційний шум навколо цього питання, не буде.
В таких умовах, діями України повинне бути постійне і безперервне посилення власної обороноздатності з максимальною увагою на нарощуванні бойових можливостей ЗС та інших збройних формувань, посиленні боротьби з проросійською п’ятою колоною в середині держави та проведенні ключових (реальних а не номінальних) реформ.
Врятувати рядового Бабченка
На початку червня основна увага України, а також й світової спільноти була прикута до України через російського опозиційного журналіста А.Бабченка, який встиг буквально за одну добу і «померти», і «воскреснути».
29 травня Україну і світ шокувала новина: в Києві трьома пострілами в спину убито російського опозиційного журналіста А.Бабченко. Проте, вже наступного дня керівник СБУ В.Грицак в компанії «воскреслого» журналіста заявив, що все була спецоперація українських спецслужб, метою якої було збереження життя журналіста та вихід на слід замовників. Пізніше стало відомо, що Бабченко мав бути не єдиною жертвою кіллерів – крім нього повинні були бути вбиті 47 осіб – і що в цій справі чітко проглядається російський слід.
Як зазначив керівник СБУ, іншої можливості вийти на виконавця і захистити життя журналіста, крім інсценування його вбивства, не було. Оскільки замовник думав, що Бабченко справді мертвий, виконавець мав кілька контактів, які були перехоплені і стали вирішальними в розслідуванні. Саме так вдалося отримати список із 47 осіб, які теж підлягали фізичному знищенню.
Пізніше В.Грицак заявив, що Україна зможе довести причетність російських спецслужб до вищезазначених злочинів.
Реакція українців та закордоном на сам факт і деталі спецоперації, озвучені очільниками СБУ і Генпрокуратури, була, прогнозовано, неоднозначною. Частина української спільноти, хоч і була шокована, проте, вважає що дії українських спецслужб були виправдані. На думку О.Цимбалюка, якому у цій спецоперації була відведена роль «кіллера», каже, що імітація вбивства А.Бабченко була необхідна, «щоб зібрати якомога більше доказів причетності до цього Росії, відстежити канали отримання грошей». «Серйозна мережа, яка могла заподіяти дуже багато зла, впала, вона нейтралізована», – сказав він. При цьому, на думку О.Цимбалюка, українцям ще належить дізнатися, «яку гідру ми задавили».
В емоціях інших, а також переважної більшості іноземних коментаторів цієї події, були досить суперечливі емоції, в яких не приховувалось роздратування. Так, наприклад, The Washington Post вважає, що українській стороні слід було подумати про супутні ризики і перспективу того, що наступного азу, коли СБУ повідомить про смерть журналіста, їй ніхто не повірить. Британська The Guardian вважає, що інсценоване СБУ вбивство журналіста – на руку Кремлю, який «нарешті отримав беззаперечні докази операції «під фальшивим прапором», яку держава-противник провела для маніпулювання засобами масової інформації». При цьому там висловили сумнів у тому, що «в кінцевому підсумку українська сторона зможе справді обвинуватити російських замовників у замаху на вбивство». При цьому слід зазначити, що негативний фон на Заході щодо спецоперації СБУ створювали в основному західні політики-захисники Кремля та коментатори, які висвітлюють російську тематику у позитивному ключі.
Загалом, відходячи від емоційної складової спецоперації СБУ слід зазначити, що вона несе для її учасників, а також і для України в цілому, ряд позитивних і негативних наслідків.
По-перше, головним позитивним моментом безумовно є те, що А.Бабченко живий. По-друге, якщо СБУ, як заявив В.Грицак доведе причетність Росії до замаху на нього, то це можна буде дійсно вважати як перемогу українських спецслужб над російськими. Особливо, якщо виявиться, що т.зв. «список 47-ми» є справжнім і що зазначеним в ньому особам дійсно загрожувала небезпека. Поки що доводиться вірити українським спецслужбам на слово.
По-третє, українська влада змогла отримати з цієї справи й певні політичні дивіденди. За результатами проведення спецоперації вона отримала змогу поглумитись як над внутрішніми «зрадофілами», які, зокрема, на прес-конференції Генпрокурора Ю.Луценка були названі поіменно, так і над Кремлем, який одразу ж після «вбивства» журналіста заявив, що «рівень фізичного насильства, вбивств стосовно працівників ЗМІ в цій державі неухильно зростає, а їх розслідування не призводять до покарання злочинців», а також його пропагандою, яка не приховувала свого злорадства: «Здається, Аркадій Бабченко догрався… Київ – останнє місце, куди треба їхати людям, які позиціонують себе як борці з режимом». Проте, коли виявилось, що «вбивство» було інсценізоване СБУ, останні почали традиційно істерити і у прямому ефірі «Первого канала» назвали СБУ «кінченими гнидами».
З іншого боку, в «успішної» спецоперації СБУ є й інша сторона медалі. Знаючи натуру російського президента та КДБ, яке його виростило, є сумніви в тому, що вони залишать те, що «провернула» СБУ без відповіді. Відповідь російських спецслужб на їх троллінг Бабченком може стати для них справою честі. А це означає, що тепер українським спецслужбам і правоохоронним органам потрібно бути ще пильнішими, аніж до спецоперації. Адже, як показує досвід з останніми політичними вбивствами в Україні, нитка від яких тягнеться до Москви, ресурси і можливості у Кремля для цього, нажаль, є.
Міжнародна увага, яка прикута до спецоперації СБУ говорить про те, що Україна досить високо підняла в ній планку і що тепер такої ж високої якості повинна бути робота українських правоохоронців щодо доведення в суді причетності Росії до замаху на А.Бабченка та підготовки до вбивства фігурантів «списку 47-ми». В противному випадку це може суттєво підірвати довіру до української влади і у разі наступних подібних інцидентів, Захід буде діяти так, як це було описано в матеріалах західних ЗМІ. Те саме стосується і внутрішньої української аудиторії, яка хотіла б бачити від правоохоронців і спецслужб конкретні результати в розкритті останніх резонансних політичних убивств, чи логічного завершення розгляду існуючих гучних справ, на кшталт «терористів» Савченко та Рубана. Причому не тільки з винесенням адекватних вироків виконавцям, але й викриттям і притягненням до відповідальності тих хто за ними стоїть. Як от, на приклад, координатора-«ляльковода», оголосити про порушення кримінальної справи і притягнути до відповідальності якого, свого часу так обіцяв Генпрокурор Луценко. Поки що ж цього не відбулось…
Виклик п’ятої колони
Іншим тестом на профпридатність українських правоохоронних органів та стійкості України до гібридних атак з боку Росії стала заява власника телеканалу News One Є.Мураєва стосовно українського політв’язня Кремля О.Сенцова. Зокрема, в ефірі телеканалу «112 Україна» він повторив версію російського слідства, що голодуючий в колонії український кінорежисер є терористом.
За такі свої висловлювання Мураєв отримав різке засудження з боку парламентської коаліції, яка, зокрема, закликала правоохоронні органи дати оцінку його антидержавним діям. Реакцією Генпрокуратури України було внесення до Єдиного реєстру досудових розслідувань повідомлення про вчинення Мураєвим злочинів, передбачених ч. 1 ст. 111 (державна зрада), ч. 2 ст. 383 (завідомо неправдиве повідомлення про вчинення злочину) Кримінального кодексу України.
В свою чергу, Мураєв вирішив «вибачитись» перед Сенцовим, чим ще більше підлив олії у розпалений ним напередодні вогонь. У відео-зверненні, розміщеному у себе на сторінці в соцмережі, Мураєв сказав буквально таке: «Вибач, що вони кинули тебе разом з Кримом. Вибач, що вони здали тебе і країну. Вони грають на твоєму імені, щоб далі бути при владі і заробляти на війні. Вибач їх за це, якщо зможеш. Я їх пробачити не можу. Я зроблю все, щоб час покидьків закінчився і всі політв’язні повернулися додому. Вибачте хлопці, що так довго. Потерпіть, ще трохи».
Своїм «вибаченням» Мураєв кинув прямий виклик всій сучасній Українській державі, називаючи її чинну владу покидьками і даючи недвозначно зрозуміти, що робитиме все для того, щоб її змінити. Враховуючи симпатії колишнього регіонала, догадатись на кого він планує її змінити не важко.
Інцидент з Мураєвим, як би це не парадоксально звучало, на сьогодні, нажаль, не рідкість для воюючої держави. Це, зокрема, є результатом, того, що коли з одного боку Україна просить світову спільноту допомогти їй у протистоянні з російською гібридною агресією, з іншого – вона не докладає достатньо зусиль там, де може впоратись самостійно. І поки українська влада не почне реагувати на такі провокації відповідним чином, вони нажаль продовжуватимуться і допомагатимуть Росії в знищенні української держави. Адже, припинення діяльності в Україні «Вєстей», «Інтерів», «Ньюсванів» і тих, хто за ними стоїть, і є на сьогодні одним з тих лакмусових папірців, які демонструють дієздатність української державної машини та її готовність протистояти гібридній агресії Росії.
На «Нормандському фронті» без змін
В першій половині червня в Берліні, вперше за останні 16 місяців відбулась зустріч Нормандської четвірки. На сьогодні Нормандський формат, як і Мінські домовленості приносять мало користі для відновлення українського суверенітету над анексованими і окупованими Росією територіями. Тому від цієї зустрічі мало хто очікував якогось реального позитиву для України. І як показали результати берлінського рандеву – не безпідставно.
Як було зазначено вище, перспектива розміщення на Донбасі миротворців, вкотре розбилась об російську позицію, яка полягає у відправці на Донбас «тотально фейкової місії» для охорони СММ.
Поряд з цим сторони вперше під час переговорів у Нормандському форматі торкнулися питання звільнення українських політичних в’язнів, які утримуються у російських тюрмах, що насправді дуже важливо для України, враховуючи їх кількість та умови в яких умовах вони там утримуються. При цьому Росія не була б Росією, якби і в даному питанні не показала своє «истинное русское лицо». Так, говорячи про те, що омбудсмени України і РФ знаходяться в контакті і намагаються скласти «дорожню карту» для звільнення утримуваних осіб, глава російського МЗС С.Лавров при цьому уточнив, що «тут потрібно усвідомлювати різницю між тими, хто був заарештований «виключно за свою професію», як керівник «РИА Новости Украина» К.Вишинський і тими, хто реально підозрюється і звинувачується у протиправних діях». Натякаючи, зокрема, на О.Сенцова, акції на підтримку якого, проходять по всьому світу і так псують Москві настрій напередодні ЧС з футболу. Іншими словами Лавров дав зрозуміти, що в питанні звільнення українських політв’язнів Кремль надалі буде діяти так, як йому заманеться і що українські політв’язні надалі залишатимуться важливим елементом шантажу Києва Москвою.
В даному контексті слід зазначити, що на передодні зустрічі Нормандської четвірки, 4 червня, Московський міський суд виніс вирок журналісту «Укрінформу» Р.Сущенку: 12 років колонії суворого режиму. Таким чином, список українських політв’язнів на території країни-окупанта формально поповнився ще одним українським громадянином. В той же час, ще одному українському політв’язню Кремля П.Грибу, у якого, як відомо, проблеми зі здоров’ям, російська влада заблокувала переказ коштів на його рахунок, через що він не може купити собі ліки і чисту питну воду.
З огляду на вищезазначене, заява прес-служби ФІФА про те, що близько 6 тис. українських вболівальників придбали квитки на ЧС до країни-агресора, створює якусь сюрреалістичну картину. Адже, в той час, коли держава всіляко намагається вирішити питання щоб витягти з російської пастки одних українців, в неї добровільно лізуть інші. Поряд з цим, заради справедливості слід зазначити, що така ситуація може свідчити й про те, що хоча з одного боку держава й прикладає максимум зусиль для витягнення своїх громадян з російських тюрем, однак, в той же час, її дії щодо створення умов для того, щоб вони туди не попадали, є недостатніми.
G-7: агресору серед еліти не місце
8-9 червня в канадському Ла Мальбе відбувся саміт G-7, на якому, окрім іншого, було обговорено можливість повернення РФ до цього елітного клубу. Дане питання має важливе значення для Кремля, оскільки відсутність Росії в даному форматі не дозволяє йому сповна реалізувати свої імперські амбіції.
Під час зустрічі європейські члени G-7 одноголосно висловилися проти повернення до нього Росії. Таку ж позицію зайняла й Канада. На думку лідерів цих держав, Росія не може бути повернута до «Великої сімки» до того моменту, поки не буде досягнуто «суттєвого прогресу» в українському конфлікті, який спонсорується і підігрівається Москвою. Більш того, у своїй спільній заяві, опублікованій за підсумками саміту, лідери країн G-7 засудили РФ за анексію Криму і попередили, що будуть готові вводити нові санкції щодо Москви, якщо цього вимагатимуть обставини.
Своєрідною ложкою дьогтю у бочці позитиву від зустрічі була позиція американського президента Д.Трампа, який знову висловився за повернення Росії до елітного клубу провідних держав світу. Президент США вважає, що відновлення формату «Великої вісімки» за участю Росії дозволить встановити «мир у світі» і буде корисним для всіх членів клубу.
Американського президента підтримав лише італійський прем’єр Дж.Конте. В той же час він поставив свій підпис під спільною заявою і зазначив, що незважаючи на те, що «Італія вважає, що важливо мати діалог із Росією, це не означає, що система санкцій буде скасована моментально».
Про те, що слова Д.Трампа про повернення РФ до G-7 є позицією особисто американського президента, а не американської держави показала і непідтрмика його заяви Сенатом, а також й те, що буквально одразу ж після завершення саміту США розширили список санкцій проти фізичних та юридичних осіб РФ, пов’язаних із діяльністю в кіберпросторі.
Паралельно з позитивними для України новинами з Канади, політична підтримка Україні прозвучала і з боку Туреччини, де під час заходу, організованому Асоціацією культури і взаємодопомоги кримських тюрків, турецький міністр закордонних справ Туреччини М.Чавушоглу заявив, що Туреччина «ніколи не забувала і не забуде» про Крим і не визнає окупацію півострова Росією. І додав, що «деякі країни Західної Європи стали забувати про те, що Росія анексувала український Крим». За словами Чавушоглу, Туреччина продовжить порушувати кримське питання в Раді Європи, ОБСЄ та на інших міжнародних платформах, а також завжди буде підтримувати суверенітет і територіальну цілісність України.
Коротка пам’ять Європи
Незважаючи на позитивні новини з Канади і Туреччини, слова турецького МЗС про коротку пам’ять Європи, не були голослівними і мали своє реальне підтвердження. Що, крім того, стало черговим свідченням того, що одними з «європейських цінностей» на сьогодні, на жаль, є подвійні стандарти.
Так, окрім підтримки Д.Трампа в питанні повернення РФ до G-7, нещодавно призначений італійський прем’єр Дж.Конте напередодні саміту зазначив, що він стане поборником відкритості стосовно Росії, яка зміцнила в останні роки свою міжнародну роль у вирішенні різних геополітичних криз та буде ініціатором перегляду системи санкцій проти Росії. Про те, що санкції, які були введені проти Москви за агресію проти України та анексію Криму, завдають шкоди Італії, зазначив й інший представник новобраного італійського уряду – міністр економічного розвитку Італії Л.Ді Майо.
Іншими, хто виступає за зняття санкцій з агресора є представники нового керівництва Австрії. Австрія стала першою країною, яку В.Путін відвідав після вступу на посаду президента на четвертий термін. Причини такого кроку Путіна є досить зрозумілими: у складі новообраного австрійського уряду є «Партія свободи» – одна з найбільш прокремлівських політичних сил Європи. Свою роль для Кремля вона виконує справно. Так, нещодавно віце-канцлер Австрії Х.К.Штрахе – лідер вищезазначеної «Партії свободи» заявив, що ЄС повинен задуматися про можливість припинення санкцій і нормалізацію політичних та економічних відносин з Росією. В свою чергу, канцлер С.Курц, який хоча і не належить до цієї політично сили, однак теж витупає за пом’якшення антиросійських санкцій.
Подібні заяви пролунали й з боку самого ЄС. Так, президент Єврокомісії Ж.К.Юнкер заявляючи, що Брюссель «ніколи не прийме те, що Росія зробила з Кримом або східною Україною», в той же час виступив за відновлення зв’язків з нею. «Ми повинні повернутися до – не скажу, що нормальних відносин з Росією, але є багато областей, де ми можемо краще кооперуватися: дослідження, інновації тощо. Не забуваючи про наші відмінності і розбіжності. Але з цим цькуванням Росії пора закінчувати», – зробив висновок єврочиновник.
Що саме збирається досліджувати з агресором президент Єврокомісії, – залишається загадкою. Однак його слова, а також непоодинокі приклади намагання європейців відновити з РФ business as usual, чітко демонструє те, наскільки європейці не бажають розуміти суть російської загрози і наскільки інтереси європейських бізнес-кіл переважають над славнозвісними європейськими цінностями. В свою чергу, вищезазначені заяви друзів Путіна свідчать про те, на кого Кремль буде робити ставку в подальшій його боротьбі проти України та ЄС.
З огляду на це, для того щоб протистояти РФ на європейських дипломатичних фронтах, Україна має постійно нагадувати тим європейцям, у кого надто коротка історична пам’ять, про всі «заслуги» путінського режиму і апелювати до європейських цінностей, які він порушив і продовжує порушувати в Україні та світі.
