Фахівці Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння (ЦДАКР) пропонують свій аналіз ключових тенденцій у сфері безпеки і оборони першої половини грудня 2017 року.
Нова революція не на часі
Головним ньюзмейкером перших тижнів грудня став екс-президент Грузії та колишній губернатор Одещини Міхеїл Саакашвілі. На гребінь інформаційної хвилі політика підкинула епопея з арештом і подальшим звільненням у залі Печерського суду. Втім команді Саакашвілі не вдалось конвертувати дії влади в достатньо масовий протест, який міг би загрожувати нинішній конфігурації влади в Україні.
В ЦДАКР відзначають, що протестний потенціал суспільства сьогодні залишається одним з прихованих факторів політичного життя України. Ймовірність умовного «Майдану-3» наразі стримується такими чинниками:
– низький рівень довіри до вітчизняних політиків – як провладного, так і опозиційного полюсів;
– в соціумі превалює переконання, що нова масштабна кампанія опору призведе до ще більших економічних потрясінь, погіршить позиції держави на міжнародній арені та підірве безпекову ситуацію в зоні АТО;
– лідери протестів не запропонували чіткої програми дій, а їхні вимоги мають ситуативний характер і містять чимало суперечностей;
– політсилам, які позиціонують себе в опозиції до діючого уряду, бракує консолідованості;
– правоохоронні органи не протидіють «вулиці» у репресивний спосіб, – відповідно ймовірність провокації, яка могла б запустити революційний механізм (за аналогією з подіями Революції Гідності) наразі є незначною.
Окрім цього, варто враховувати, що безпековий ландшафт України кардинально змінився за останні чотири роки. Дестабілізація внутрішньополітичної ситуації в нашій країні нікуди не зникла з шорт-листа «бажань» Кремля. Отож, фахівці ЦДАКР вважають, що за умов високого градусу внутрішньополітичної боротьби російські спецслужби можуть вдатися до акцій, спрямованих на дискредитацію влади і розширення масштабів кризи. При цьому пріоритетним будуть саме жорсткі сценарії, які можуть передбачати ліквідацію окремих лідерів опозиційного руху або загибель протестувальників.
Значного резонансу на початку грудня набуло також протистояння правоохоронних органів, в яке виявились втягнутими практично всі відомства, що мають перешкоджати та запобігати корупції в Україні. Рішуча підтримка Національного антикорупційного бюро (НАБУ) та Спеціалізованої антикорупційної прокуратури (САП) Міжнародним валютним фондом і посольством США в Україні в рамках дискусії довкола законопроекту, яким передбачалось звільнення директора НАБУ без аудиту, вказує на брак віри західних партнерів у те, що старі українські еліти можуть (або хочуть) подолати корупцію в країні.
На думку фахівців ЦДАКР, скандальна ситуація, що склалась навколо НАБУ, обумовлена такими недоліками системи боротьби з корупцією в Україні:
– неузгодженість законодавства, яке регулює повноваження та межі компетенції новостворених антикорупційних органів з одного боку і ГПУ та СБУ з іншого;
– політизація роботи окремих інституцій, що у свою чергу посилює міжвідомчі чвари.
Дипломатія стримує бойовиків
На початку лютого бої не вщухали по всій лінії розмежування. Протягом цього часу українським захисникам довелось відбити декілька атак диверсійно-розвідувальних груп противника на Світлодарській дузі. Також традиційно гарячими точками на лінії протистояння залишався Маріупольський напрямок та околиці Авдіївки.
Вкотре доводиться констатувати, що ситуація в зоні конфлікту зберігає тенденцію до погіршення – протягом останніх тижнів почастішали обстріли з використанням заборонених Мінськими угодами калібрів. Окрім того, було зафіксовано застосування фосфорних мін проти бійців АТО. Використання заборонених міжнародними конвенціями боєприпасів свідчить про бажання російського командування спровокувати українську сторону на симетричну відповідь для створення чергової пропагандистської картинки «злочинів» Києва на Донбасі.
Водночас, за даними Головного управління розвідки Міноборони України днями для проведення ротації на окуповані території прибуло близько 120 офіцерів збройних сил РФ, які увійдуть до командної структури сил бойовиків. Ці кадрові пертурбації в сукупності з нещодавньою зміною верхівки так званої ЛНР можуть підвищити рівень бойової активності окупантів, адже новим «хазяям життя» в Луганську ще належить довести Кремлю свою «профпридатність».
Втім масованого наступу бойовиків у найближчі тижні очікувати не слід. По-перше ескалація конфлікту підштовхне адміністрацію США до надання Україні летального озброєння, зокрема, ракетних комплексів Javelin. Сьогодні головний аргумент противників такого кроку Вашингтону полягає у твердженні що передача подібних систем українській стороні погіршить бойову обстановку на Донбасі. Отож навряд чи Москва захоче втратити цей козир дипломатичної гри. По-друге, протягом останніх днів активізувався переговорний процес щодо обміну полоненими. Нагадаємо, що, за даними Києва, бойовики утримують близько 150 осіб, які мають бути звільнені відповідно до Мінських домовленостей. У листопаді медійну активність довкола питання обміну розгорнув близький до російського президента парламентар від України Віктор Медведчук, а сам Володимир Путін обговорив це питання телефоном з ватажками так званої ЛДНР. У свою чергу, спецпредставник Держдепартаменту США по Україні Курт Волкер на останній зустрічі з помічником Путіна Владиславом Сурковом передав останньому листи від сімей українських заручників.
Тема звільнення військовополонених стала предметом першої особистої розмови глав міністерств закордонних справ РФ та України в рамках засідання Ради міністрів ОБСЄ у Відні 8 грудня. Попри взаємні звинувачення і загальний фон нульової довіри, інтенсифікація переговорів у даному аспекті вказує на готовність Кремля «розморозити» процес обміну. Цим «жестом доброї волі» російське керівництво розраховує пом’якшити санкційну політику ЄС. При цьому динаміка бойових дій на Донбасі вказує на те, що Кремль не збирається дотримуватись безпекової складової Мінських угод, тому обмін полоненими справить досить обмежене враження на європейських учасників нормандської четвірки. В Берліні та Парижі давно не плекають ілюзій стосовно бажання Москви залишатись в конструктивному руслі політико-дипломатичного процесу.
В ЦДАКР вважають, що після обміну полоненими Кремль виставить Києву «рахунок», а саме посилить тиск у питанні прийняття Україною законодавчої бази, передбаченої Мінськими домовленостями. За оцінкою спікера ВР Андрія Парубія, законопроект про деокупацію Донбасу Верховна Рада може розглянути вже на наступному пленарному тижні 19-22 грудня. Однак ряд норм, що прописані в документі (наприклад, визнання Росії державою-агресором), вочевидь, не задовольнять апетити Кремля. Схожою є ситуація й з амністією бойовиків – наразі таку можливість українська влада взагалі не розглядає.
Як Кремль роздмухуватиме «мовний» конфлікт Угорщини та України
Києву варто готуватись до нової інформаційної атаки, «пальним» для якої стануть звинувачення у небажанні України виконувати мирні угоди і недоговороздатність української влади. Раніше фарисейські спроби Москви дискредитувати нашу країну на міжнародній арені спрямовувались переважно на аудиторію в Західній Європі. Однак історія з втручанням у президентські вибори в США 2016 року бумерангом вдарила по інтересах Кремля – в більшості європейських суспільств сформувалось стійке сприйняття російських медіа як джерел потенційної дезінформації. Враховуючи подібні обставини, вектор російської пропаганди в найближчій перспективі буде націлений на країни ЄС, уряди яких виступили проти мовної статті багатостраждального закону «Про освіту».
Сьогодні найбільш сприятливий інформаційний клімат для поширення проросійських тез склався в Угорщині – тамтешній міністр закордонних справ вже закидав Києву «порушення» Україною Угоди про асоціацію та навіть зобов’язань перед НАТО через закон про освіту. Справа дійшла до відвертої провокації з боку МЗС Угорщини – закликів направити постійну місію ОБСЄ в Закарпатську область, через “напруженість” в регіоні. Отож, попри те, що днями Венеціанська комісія оприлюднила рішення щодо Закону України «Про освіту», яке в цілому відповідає позиції української сторони і могло б лягти в основу компромісу з Будапештом, останній не поспішає згортати свій демарш. На думку ЦДАКР, причинами, через які уряд Угорщини долучився до антиукраїнської кампанії, є принципова позиція Києва на міжнародній арені, що віддаляє привабливу для Будапешта перспективу послаблення антиросійських санкцій ЄС. Іншим фактором є, безперечно, електоральний чинник – з наближенням парламентських виборів тема захисту закордонних угорців стає одним з ключових трендів провладної партії.
Як би там не було, попри наміри Будапешта блокувати діалог України та НАТО, 14 грудня в Брюсселі відбулось засідання комісії Україна-НАТО за участі секретаря Ради національної безпеки та оборони України Олександра Турчинова. Значною мірою цьому сприяла позиція решти країн-членів НАТО. Нагадаємо, 6 грудня було оприлюднено лист 11 держав-членів Альянсу, в тому числі Німеччини, в якому ці країни висловили незгоду з діями Угорщини щодо блокування євроатлантичних ініціатив України через закон про освіту. Серед іншого, в листі вказується, що нинішні непорозуміння між Будапештом та Києвом не мають виноситися у площину НАТО.
Станом на початок грудня в українсько-польських стосунках також відсутній поступ до більш конструктивного діалогу в питаннях національної пам’яті. Після того, як стало відомо що прем’єр Беата Шидло йде у відставку, в Україні плекали певні очікування на пом’якшення риторики Варшави, яке пов’язували з оновленням складу польського уряду. Втім косметична ротація у вищих ешелонах польської влади – новим прем’єр-міністром став колишній віце-прем’єр та міністр фінансів Матеуш Моравецький, а Шидло отримала посаду віце-прем’єра з соціальних питань – поки що не дає підстав для оптимізму. Свідченням цього є те, що новий очільник уряду вже відзначився заявами про «мільйони українських біженців» та необхідність налагодження відносин із Україною «на основі історичної правди» і «геноцид на Волині». Зважаючи на це, зростає значення візиту президента Анджея Дуди до Харкова 13 грудня. Якщо за результатами зустрічі глав України та Польщі не вдасться змінити нинішній ракурс двосторонніх відносин, гострі кути історичної пам’яті в наступні роки ускладнюватимуть діалог Києва і Варшави.
Міжнародна підтримка сектору безпеки України не збавляє обертів
Останній місяць року став часом підбиття невтішних «підсумків» російської агресії на Донбасі. Координатор системи ООН в Україні Ніл Вокер оприлюднив моторошну статистику – Україна займає перше місце в світі за кількістю жертв від вибухів мін і третє місце – за забрудненням території цим видом боєприпасів. За даними ООН, з січня по вересень 2017 року в зоні бойових дій від мін загинуло і було поранено 103 людини.
За словами Ніла Вокера, ООН може виділити 187 мільйонів доларів для надання допомоги потерпілим від конфлікту на Донбасі в рамках Плану гуманітарного реагування на наступний рік. Втім вся сума, скоріш за все, так і не надійде до України. Наприклад, план гуманітарного реагування на 2017 рік передбачав допомогу ООН для потерпілих внаслідок бойових дій на Донбасі в розмірі 204 мільйони доларів, однак станом на середину листопада його було профінансовано менш ніж на третину. На думку фахівців ЦДАКР, частково поліпшити ситуацію може розширення співпраці з НАТО в рамках Трастового фонду з розмінування територій Донбасу, який розпочав роботу в липні 2016 року.
Інше болюче питання стосується небойових втрат у лавах Збройних Сил. В поточному році Міноборони зафіксувало 90 таких випадків (минулого року аналогічний показник становив 256 осіб, що перевищило число загиблих на полі бою). Попри позитивну динаміку (принаймні за офіційними даними) ЦДАКР зауважує, що політиці держави в сфері соціальної адаптації та медичної реабілітації все ще бракує системності і відкритості до співпраці з громадянським суспільством, зокрема, з організаціями ветеранів АТО.
В той же час ЦДАКР підтримує ідею започаткування ще одного Трастового фонду НАТО (або розширення існуючого – з медичної реабілітації), який би опікувався проблемами психологічної реабілітації військовослужбовців. В цьому контексті також варто відзначити, що 12 грудня президент Дональд Трамп підписав оборонний бюджет США на 2018 рік, який дає можливість фінансувати реабілітацію воїнів АТО у медичних установах Сполучених Штатів, а також навчання та підготовку українських медичних фахівців у відповідній сфері.
Не зайвою буде згадка про інші параметри підтримки безпекового сектору України, передбачені в американському оборонному кошторисі. Серед іншого в ньому закладено надання нашій державі летальних озброєнь оборонного характеру (радіолокаційні засоби протиповітряної оборони та спостереження за надводною ситуацією; військово-морські протимінні засоби; кораблі прибережної дії та берегової охорони). Об’єм допомоги американські законодавці затвердили у розмірі 350 мільйонів доларів, однак пояснювальні матеріали до Акту про Національну оборону містять важливе уточнення – виділення всієї суми залежить від проведення Києвом «інституційних реформ в оборонній сфері». Такий прагматизм заокеанських партнерів повинен підживлювати позитивні зміни в системі обороноздатності України, адже за останні роки керівництво країни продемонструвало дисбаланс у бажані говорити про реформи і реалізовувати їх на практиці.
Попри це в публічній площині з Білого дому лунають позитивні оцінки зусиль Києва на шляху проведення військової реформи. Про це на початку грудня заявив радник президента США з національної безпеки Герберт МакМастер. На його думку, проросійським силам на Донбасі «буде надзвичайно складно досягнути значних успіхів у розширенні території, яку вони контролюють після вторгнення в Україну». В той же час, слід визначити, що залученість США до підтримки безпеки України може бути взаємовигідною в цілком практичному сенсі. Так, командувач сил США в Європі Бен Ходжес нещодавно зазначив, що армія США включила здобутий на Донбасі досвід ЗСУ у власні навчальні системи.
Також ЦДАКР констатує готовність США допомагати Києву у відновленні спроможностей військово-морських сил нашої держави, які досі оговтуються після анексії Криму. 2 грудня у Чорному морі Військово-Морські Сили ЗС України спільно з есмінцем ВМС США «Джеймс Уільямс» провели тренування типу PASSEX. Від українських ВМС до заходів залучалися вертольоти Ка-27. Реакція Кремля на американо-українські навчання виявилась показово хворобливою. Перший заступник Комітету Ради Федерації оборони та безпеки Франц Клінцевич назвав спільне тренування ВМС України з винищувачем США провокацією, «яку Росія сприймає як недружній крок з боку США».
В контексті поглиблення співпраці України з НАТО експерти ЦДАКР підтримують ініціативу щодо приєднання України до Центру передового досвіду НАТО з питань енергетичної безпеки. Такий крок сприятиме посиленню опірності держави перед гібридними загрозами та інтеграції в загальноєвропейський безпековий простір, невід’ємною складовою якого є безпека енергетичної інфраструктури.
Військовому бюджету не вистачає ОВТ
7 грудня Верховна Рада затвердила Державний бюджет України на 2018 рік. Сумарні витрати на безпеку й оборону в прийдешньому році будуть збільшені на 14,8% до 164,9 млрд. грн (5% ВВП). Раніше в Міноборони (МОУ) підрахували, що відомству потрібно щонайменше 141,2 млрд. грн для забезпечення усіх сфер діяльності. Втім уряд зміг виділити майже вдвічі менше – 83,3 мільярди (2,56% ВВП). Головною статтею витрат у структурі військового бюджету України залишається утримання ЗСУ. На виплату грошового забезпечення, заробітної плати, одноразової допомоги, харчування особового складу та закупівлю речового майна заплановано витратити 50,6 млрд. грн. Ця сума становить 60,8 % від сукупного об’єму фінансування при тому, в той час як світовим стандартом вважається показник у 50% бюджету. Відтак, в ЦДАКР наголошують на важливості досягнення Україною відповідних норм шляхом збільшення видатків на розвиток озброєння та військової техніки (ОВТ). На обладнання військ сучасними зразками та модернізацію ОВТ у 2018 році заплановано витратити 16,4 млрд. грн або 19,6 % від бюджету міністерства. В ЦДАКР вважають, що даний показник, особливо в умовах перманентного конвенційного конфлікт з РФ, повинен становити не менше 30% кошторису МОУ.
Також у 2018 році Україні важливо зосередитися на створенні єдиної автоматизованої системи управління (ЄАСУ) ЗСУ та продовжити активне переоснащення армії на нові засоби зв’язку. Створення ЄАСУ ЗСУ, за оцінками експертів ЦДАКР, здатне на 40% покращити реагування на військові атаки та підготуватися до реагування на потенційний наступ ворожих російських військ. Окрім того, ЄАСУ може суттєво знизити втрати особового складу ЗСУ під час зіткнень з ворогом. Також варто наголосити, що збільшення боєздатності військ за рахунок переозброєння новими танками, артилерійськими системами чи іншими видами озброєнь і військової техніки обійдеться державі у рази дорожче, ніж створення та впровадження ЄАСУ.
Гібридна «миротворчість» Росії
Повзуча експансія Росії триває не лише на Донбасі. 3 грудня президент РФ виніс на ратифікацію в Держдуму Угоду між Росією і Південною Осетією про входження окремих підрозділів Збройних сил невизнаної міжнародною спільнотою республіки до складу російської армії. На думку експертів ЦДАКР, схожий сценарій в середньостроковій перспективі Москва може реалізувати стосовно ЛДРН. Втім наразі такий розвиток подій не є пріоритетним для Кремля, адже він означатиме остаточну нівеляцію Росією Мінських домовленостей, а відтак втрату навіть примарних перспектив перезавантаження стосунків із Заходом.
Наприкінці листопада в столиці Білорусі відбувся саміт ОДКБ за участі глав держав-учасниць організації. В ході зустрічі сторони обговорили результати жовтневих навчань «Непорушне братерство», в якому за офіційними даними взяли участь понад 1,5 тис. військовослужбовців з Вірменії, Білорусі, Казахстану, Киргизії, Росії і Таджикистану. Особливу увагу привертає та обставина, що в ході злагоджень був відпрацьований сценарій розгортання місії ОДКБ в районі операції з підтримання миру на території держави, яка не входить до об’єднання. Певно, в Кремлі сплять і бачать на Донбасі маріонетковий «миротворчий» контингент ОДКБ (у складі місії ООН). Однак наразі така можливість заблокована двома обставинами – для відправки контингенту ОДКБ в гарячу точку потрібно рішення Ради колективної безпеки блоку (з-поміж членів організації про готовність відправити на Донбас миротворців окрім Кремля заявив лише Мінськ), а також схвалення з боку Ради Безпеки ООН.
Лакмусовим папірцем в цій історії є ініціатива Москви щодо розміщення в Сирії (з якої Путін днями вкотре «вивів» основний контингент) миротворчої місії ОДКБ в сирійських зонах деескалації. В такий спосіб Кремль тестує рівень готовності інших учасників блоку жертвувати своїми національними інтересами на догоду метрополії і реакцію Заходу на новий механізм гібридної експансії під парасолькою регіональних організацій. Якщо Росії вдасться протиснути ідею місії ОДКБ в Сирії, це може «надихнути» Білокам’яну на аналогічну тактику і в українському питанні.
Тим часом РФ продовжує нарощувати військовий потенціал в своїх західних «бастіонах» – окупованому Криму та Калінінградській області. Нещодавно Міністерство оборони Росії підтвердило інформацію про підготовку до постійного розміщення в Калінінградській області оперативно-тактичних ракетних комплексів «Іскандер-М», які до цього базувались в найзахіднішому регіоні Росії «на тимчасовій основі». Такий крок Москви лише поглибить прірву у відносинах Кремля з НАТО, яке буде змушене реагувати на тактичні навчання з реальними пусками ракет, що, очікувано, передуватимуть розгортанню «Іскандерів» для бойового чергування вже на початку 2018 року.
Що ж до анексованого півострова, то російське командування на початку грудня анонсувало появу в структурі повітрянодесантних військ РФ, дислокованих в Криму, нового підрозділу. Мова йде про окремий десантно-штурмовий батальйон Новоросійської десантно-штурмової дивізії з пунктом дислокації в місті Феодосія. Такі дії окупантів можна розглядати як черговий меседж Заходу, яким Москва вкотре намагається підвести риску під власною позицією – тема Криму закрита для переговорів.
Україна – головний камінь спотикання США та Росії
Іншої думки дотримується Держсекретар США Рекс Тіллерсон. На саміті ОБСЄ очільник американської дипломатії заявив що «найбільша перепона в американо-російських відносинах – це Україна, а не втручання у вибори». За словами Тіллерсона, «Пов’язані з Кримом санкції залишаться, аж допоки Росія не поверне Крим під повний контроль України», а також «…не виведе свої сили з Донбасу й не буде дотримуватися мінських угод».
Втім санкції обліпили Кремль, наче реп’яхи, не лише через інтервенцію в Україну. 9 грудня президент Дональд Трамп схвалив введення нових санкцій проти Росії через порушення нею Договору про ліквідацію ракет середньої і меншої дальності (ДРСМД). За даними американців, в порушення умов договору, Москва у 2008-2011 роках проводила випробування нової крилатої ракети 9М729 дальністю понад 500 км. Як повідомляє видання Politico, Міністерству торгівлі США доручено розробити новий пакет санкцій проти російських підприємств і компаній, пов’язаних з розробкою нових ракетних технологій. Більш того, Пентагон невдовзі може розпочати роботу над створенням нового типу крилатих ракет.
Також повідомляється що Вашингтон вже поставив союзникам по НАТО ультиматум – якщо ті до наступного саміту альянсу, який відбудеться влітку 2018, не узгодять спільну позицію стосовно дотримання Росією Договору про ліквідацію ракет середньої та малої дальності, США діятимуть на власний розсуд. Навряд чи інші країни об’єднання погодяться довірити таке чутливе для безпеки континенту питання непередбачуваному Трампу, тож в найближчі місяці ми станемо свідками відчайдушних спроб європейської дипломатії спасти ще одного «потопельника» американо-російських відносин.
