В другій половині вересня ц.р. численні зовнішні та внутрішні загрози безпеці України утворили черговий оберт спіралі російсько-української війни. За оцінкою експертів ЦДАКР, пік зовнішньої військово-політичної напруженості припав на 17-20 вересня – саме в ці дні проходила активна (наступальна) фаза навчань Збройних сил Білорусі та Росії «Захід-2017». Водночас, вибухи на складах у Калинівці (26 вересня) та Новоянисолі (22 вересня) оголили системні недоліки управління ключовими ланками сектору безпеки України.
Головні ризики воєнного характеру
Загальним тлом цієї турбулентності стало продовження російської військової агресії на Донбасі, а також масований дипломатичний та інформаційний наступ Кремля з метою зірвати плани поставок Україні летального озброєння.
При цьому в ЦДАКР констатують, що концентрація Москвою уваги на неконвенційних складових конфлікту протягом першого місяця осені мала своїм наслідком певне зниження інтенсивності бойових дій на «передку». Свідченням цього є статистика втрат української армії з часу «шкільного перемир’я» (розпочалось 25 серпня) – 23 українських військовослужбовців поранено, 5 воїнів загинули. Таким чином, порівняно з літнім періодом кількість втрат ЗСУ на Донбасі у вересні зменшилась майже втричі.
Попри це, припинення вогню протрималось лише декілька днів, а гарячі точки на мапі Донбасу продовжують тліти. Концентрація бойових дій відбувається в районі Ясинуватої, Авдіївки й Донецького аеропорту та Маріуполя. За даними Спеціальної моніторингової місії ОБСЄ в Україні на ці напрямки припадає близько 70% обстрілів. Тож не дивно що міжнародні спостерігачі не плекають жодних ілюзій стосовно перспектив мирного врегулювання. Так в СММ ОБСЄ слушно нагадують, що минулого року, після періоду тимчасового перемир’я відбулось суттєве загострення ситуації (бої на Світлодарській дузі).
Отож, така тенденція не дає підстав стверджувати, що в зоні збройного протистояння зароджуються реальні передумови до замирення сторін. Більш того, за оцінкою ЦДАКР, у разі дипломатичного фіаско Москви в питанні визначення формату присутності миротворців на Донбасі чи напередодні президентських виборів (березень 2018) з метою мобілізації російського суспільства, Кремль може вдатися до нових збройних провокацій на лінії зіткнення.
Основні виклики всередині держави
В таких умовах Україна зобов’язана акумулювати значні ресурси задля захисту суверенітету від посягань Росії. Цей тягар значною мірою полегшує підтримка Заходу. Так нещодавно Сенат США схвалив проект «Закону про бюджет США на потреби національної оборони на 2018 рік», в якому передбачається виділити $ 500 млн. для підтримки України у сфері безпеки та оборони.
Проект закону санкціонує надання Україні летальних озброєнь оборонного характеру. У нього також включені положення, що дозволяють використання коштів оборонного бюджету США на потреби реабілітації в американських медичних установах поранених українських військовослужбовців, а також на посилення спроможності повітряних і військово-морських сил України. Відповідно до даної ініціативи Україна також може отримати: радіолокаційні засоби протиповітряної оборони та спостереження за надводною ситуацією; військово-морські протимінні засоби; кораблі прибережної дії та берегової охорони.
Експерти ЦДАКР звертають увагу на те, що виділення такої суми на оборону України наближує Україну до вузького кола основних реципієнтів американської військової допомоги. Ця тенденція різко контрастує з доволі поширеними у вітчизняному медіапросторі негативними сценаріями, які передбачали згортання Вашингтоном програм підтримки української армії у зв’язку з політикою нової адміністрації США щодо змінити практики прямого фінансування іноземних урядів програмами кредитування їхніх оборонних потреб.
Водночас не варто забувати, що нинішня команда Білого дому сповідує прагматичний підхід у визначенні основних параметрів зовнішньополітичної допомоги. Відтак, об’єм американської підтримки України напряму залежить від успіху виконання Києвом «домашнього завдання» в ключових галузях державної безпеки – впровадження натівських стандартів в ЗСУ, запровадження цивільного контролю над військовими та поліпшення системи забезпечення.
Певною мірою згадані реформи знайшли своє відображення в проекті бюджету на 2018-й рік. Кабмін направив документ на розгляд Верховної Ради 15 вересня. Загалом, у кошторисі країни на наступний рік уряд заклав 156 млрд грн. на забезпечення потреб силових структур. При цьому по лінії Міністерства оборони передбачено фінансування у розмірі 83 мдрд грн, що на 19 млрд грн більше у порівнянні з бюджетом поточного року. В цьому контексті особливу увагу привертає збільшення об’єму державного оборонного замовлення на 2018 рік. За бюджетною програмою «Розвиток, закупівля, модернізація та ремонт озброєння, військової техніки, засобів та обладнання» видатки передбачено у розмірі 16 мдрд грн.
ЦДАКР наголошує, що для ефективної циркуляції бюджетних коштів артеріями вітчизняного ОПК необхідно здійснити такі кроки:
– створити комплексну програму розвитку ОПК, яка б передбачала запровадження вертикалі управління вітчизняною оборонною промисловістю;
– утворити наглядову і громадську ради при відповідному органі виконавчої влади;
– забезпечити розвиток державно-приватного партнерства в сфері розробки і виробництва продукції оборонного призначення;
– реформувати Державний концерн «Укроборонпром», перепідпорядкувавши його Кабміну;
– сприяти залученню іноземних приватних інвестицій у відповідні сектори ОПК.
В нинішніх умовах ціна непрофесійного управління в секторі безпеки в рази перевищує можливі збитки, спричинені розкраданням бюджетних коштів. Цю тезу підтверджує історія з вибухами на військових арсеналах наприкінці вересня. Особливих репутаційних втрат українська влада і військове командування зазнали «завдяки» надзвичайній ситуації на околицях Вінниці.
За оцінкою ЦДАКР, наслідками цієї ситуації є зниження оборонного потенціалу країни, панічні настрої населення, дискредитація влади в очах Заходу та українського суспільства.
Одразу після перших повідомлень про детонацію боєприпасів на складах під Вінницею український інформаційний простір заполонили численні версії, які вказували на різні причини вибухів. Та, попри усю множинність і полярність думок, беззаперечним є та сумна обставина, що після трагічного випадку (диверсії) в Балаклії, влада не зробила належних висновків. Функції вищого керівництва держави не повинні обмежуватись виділенням енної суми на забезпечення безпеки певного об’єкта. Не менш важливим є також контроль за розподілом коштів на місцях і ліквідація бюрократичних бар’єрів, які в українській армії за роки війни не зменшились ні на йоту.
З іншого боку, попри те, що завдяки оперативній евакуації жителів з населених пунктів, які опинились у радіусі враження некерованих снарядів, вдалося уникнути людських жертв, даний випадок засвідчив суттєві прогалини в системі цивільної оборони. В першу чергу це стосується відсутності належного інформування населення. У випадку з вибухами на військових складах під Вінницею це спричинило елементи паніки серед населення, поширенню часом неправдивих або гіперболізованих оцінок ситуації.
Відтак ЦДАКР наполягає на необхідності високої концентрації правоохоронних органів, контррозвідки, а також підготовки до схожих подій на інших напрямках, що вимагає залучення до охорони і захисту важливих об’єктів Нацгвардії. При цьому важливим є поліпшення роботи влади із громадянськими інститутами, створення добровільних підрозділів або загонів на місцях розташування важливих та стратегічних об’єктів. Окрім того, ситуація в Калинівці актуалізує питання залучення фахівців країн НАТО для переобладнання, налагодження системи інвентаризації військового майна, інженерного облаштування складів боєприпасів та критичного військового майна.
Виклики для України на міжнародній арені
Підписаний 25 вересня президентом Петром Порошенком закон «Про освіту», в якому міститься стаття, відповідно до якої діти з національних меншин навчатимуться державною мовою, а мову національної меншини вивчатимуть як окрему дисципліну, викликав роздратування деяких західних сусідів України. Особливо жорстку позицію зайняли Бухарест та Будапешт. Так президент Румунії Клаус Йоганніс скасував запланований на жовтень візит до України, а в опозиційній парламентській партії «Народний рух» закликали відкликати підтримку євроатлантичної інтеграції Києва. З аналогічною риторикою виступили і в МЗС Угорщини – там пролунали погрози блокувати всі подальші рішення Європейського союзу, спрямовані на зближення ЄС з Україною.
Ймовірно, попередні консультації з угорською та румунською сторонами могли б знизити градус конфронтації. Однак неприємний присмак даної ситуації може мати й позитивні наслідки для українського державотворення. Якщо винести за дужки предмет суперечки – місце мов національних меншин у навчальному процесі – перед нами постане черговий доказ ілюзорності україноцентризму європейських урядів. Безумовно, агресія Росії проти України обумовила підтримку Києва з боку ЄС. Однак вона не в змозі змінити ні політичну культуру в окремих країнах Союзу, ні вроджений інстинкт кожної влади грати на національних почуттях своїх співгромадян для заробляння політичних дивідендів.
З іншого боку, безцінним досвідом для вітчизняної дипломатії є протистояння з зовнішньополітичною машиною Кремля. Сьогодні ж, очевидним є те, що Україна і Росія перебувають у різних вагових категоріях. Яскравий приклад – торпедування Росією переговорів про надання ЗСУ летального озброєння.
Першою кремлівською інформаційною «ракетою» стала інформація про український слід у північнокорейській ракетній програмі. Попри всю абсурдність таких закидів на поверхню експертних дискусій на Заході випливли розмови про непрозорий експорт українського озброєння. Друга «ластівка» прилетіла у вигляді звіту Amnesty International, в якому йде мова про участь української кампанії у нелегальному експорті зброї Південному Судану.
Експерти ЦДАКР вважають, що дані звинувачення є черговою інформаційною атакою проти України. ЦДАКР наголошує, що інформація наведена у звіті Amnesty International, не відповідає дійсності і містить необґрунтовані звинувачення.
По-перше, у звіті наводиться інформація лише про контракти, підписані українською компанією «Укрінмаш» у 2014 році. При цьому, Amnesty International свідомо чи несвідомо приховує той факт, що вказані контракти є недіючими і не були реалізовані.
По-друге, у розпорядженні ЦДАКР є лист (від 21.08.2017 року) директора компанії «Укрінмаш» Сергія Слюсаренка на ім’я Джеймса Лінча, заступника директора секретаріату Amnesty International з глобальних питань. У цьому листі, окрім іншого, говориться: «Але з врахуванням того, що зазначені у Вашому запиті контракти не є валідними (а саме, №5/61-К від 22.10.2014 р., та IGG/Ukrinmash/2014/1399/5/47) ми можемо підтвердити, що жодних рухів товарів чи послуг не було». Тож всі смислові конструкції щодо поставок зброї до Південного Судану з України є лише фантазією авторів звіту.
По-третє, у звіті немає жодної інформації, а тим більше фактів, що українську зброю використовують для «вбивств тисяч мирних жителів». Тож ці звинувачення є маніпуляцією.
По-четверте, найбільш цікавим є те, що будь-які надходження зброї до Південного Судану і у 2014 році, і на цей час, є цілком законними, оскільки, проти цієї країни не діє ембарго ООН щодо поставок озброєнь та військової техніки. Більше того, з 2012 р. (проголошення незалежності ПС) зброю в цю країну офіційно постачали ПАР, Китай, Росія та навіть Канада й США.
Тож ЦДАКР констатує, що кампанія з дискредитації України на ринку зброї продовжиться. В такий спосіб Москва намагається з одного боку зірвати надання летального озброєння оборонного призначення з США, а з іншого – потіснити нашу країну на ринку озброєнь.
За підсумками російсько-білоруських навчань «Захід-2017» слід зауважити, що окрім відпрацювання суто військових сценаріїв потенційного збройного конфлікту, Кремль вкотре здійснив проекцію свого мілітарного потенціалу на площину міжнародних відносин.
Загалом, злагодження були типовими для маневрів такого масштабу. У той же час, нинішні спільні стратегічні навчання мали ряд особливостей. Так, російське військове командування в оперативних умовах перевіряло готовність ЗС Білорусі діяти під єдиним командуванням Генштабу ВС РФ. Таким чином, на теренах Білорусі були відпрацьовані дії коаліційної групи військ під командуванням Генштабу РФ, реалізація операції під єдиним командуванням, за єдиним задумом.
Високий рівень стурбованості Балтійських країн стосовно «зрощення» російської та білоруської армій засвідчує заява глави Сил оборони Естонії генерала Ріхо Терраса, який заявив, що «завдання навчань «Захід-2017» та інших спільних військових навчань – максимально пов’язати білоруські збройні сили з російськими. Мета – паралізувати здатність білоруських військових діяти самостійно».
Промовистим епізодом злагоджень стало провокативне порушення військово-транспортними літаками ВС РФ повітряного простору Литви. Відповідну тактику Кремля можна трактувати як чергову спробу продемонструвати, що посилення присутності Альянсу в країнах Балтії та Польщі не захистить малі нації регіону від російської агресії, в той час як НАТО обмежиться войовничою риторикою.
Про неузгодженість позиції США та європейських столиць в питанні протидії РФ свідчать відмінності в оцінках перспектив послаблення режиму санкцій у разі введення миротворців ООН на Донбас.
Так, днями спеціальний представник Державного департаменту США з питань України Курт Волкер зауважив, що США не зніматимуть санкції з Росії за часткове виконання «Мінська». За словами дипломата санкційні обмеження з РФ можуть почати знімати лише в разі повного виконання мінських домовленостей та відновлення контролю України на Донбасі.
В той же час позицію, яка ближче відображає настрої в політичних елітах ЄС, висловив колишній генсек НАТО і позаштатний радник президента України Андерс Фог Расмуссен. Зокрема він допускає послаблення деяких санкцій проти РФ у разі її згоди на розгортання на Донбасі реалістичної миротворчої місії уздовж всього російсько-українського кордону.
Схожої позиції дотримуються і в МЗС Німеччини. «Санкції проти Росії потрібно буде послаблювати у разі успіху місії ООН на Донбасі», – заявив нещодавно очільник профільного відомства Зігмар Габріель. За задумом міністра, «перший великий крок у скороченні санкцій повинен бути пов’язаний з реальним перемир’ям». Небезпека такої позиції для України полягає в тому, що Росія, фактично нічім не жертвуючи (перемир’я без контролю над україно-російським кордоном жодним чином не вплине на присутність Москви на Донбасі) отримає суттєві поступки з боку ЄС.
Тим часом минулої неділі в Німеччині пройшли вибори до Бундестагу, які суттєво змінили партійний ландшафт тамтешнього парламенту. Прорив «Альтернативи для Німеччини» (АдН) до німецького законодавчого органу з 13% голосів виборців (переважно колишньої НДР) означає, що у Москви з’явився ще один гіпотетичний канал впливу на внутрішньоєвропейські справи. Водночас не слід перебільшувати негативні наслідки для України від такого «екстравагантного» вибору частини німецького електорату. Насправді Москва, яка відчуває перманентний дискомфорт від західних санкцій, плекає надію, що невдовзі у ЄС забракне політичної волі вкотре продовжити секторальні санкції проти РФ. Тож Кремль зацікавлений у першу чергу в діалозі з партіями майбутньої більшості, а відтак не стане зайвий раз дратувати канцлеріну заграваннями з правими популістами.
Отримані партією Меркель результати свідчать про те, що, незважаючи на перемогу, вона не може сформувати уряд самотужки, і їй, вочевидь, доведеться домовлятися з соціал-демократами для формування кабінету. В цьому випадку суперник Меркель Мартін Шульц, лідер СДПН і колишній голова Європарламенту, може отримати велику урядову посаду в обмін на підтримку кандидатури канцлера. Альтернативою «Великій коаліції» минулих років може стати коаліція Християнсько-Демократичного союзу, вільних демократів та зелених. Для України вибір Меркель партнерів по коаліції важливий з огляду на те, що крісло міністра закордонних справ, скоріш за все, отримає та політсила, яка другою приєднається до переможця – ХДС.
