Обережні успіхи
Нещодавно реформі української поліції виповнилося два роки. Список її досягнень не є коротким. Почнемо з законодавчої бази, яку вдосконалено. Мова не лише про Стратегію розвитку органів внутрішніх справ з жовтня 2014 року, але, в першу чергу, про ЗУ Про поліцію, який був проголосований в липні 2015 року. Перший документ, це – свого роду «дорожня карта» реформи. Прийняття другого можна вважати початком активної фази реформування.
Досі головним реформаторським кроком було створення патрульної поліції. Набір з «нуля», нове обладнання та машини, інший підхід до навчання – все це вилилося у новий стиль роботи патрульних, який загалом сподобався українцям. Звичайно, відсутність досвіду дається часто взнаки, але не перекреслює загалом позитивного враження від нових патрульних. Доказом цього є суспільна довіра до патрульної поліції, яка за даними різних досліджень коливається від 60 до 40%. Навіть, якщо результати опитувань дають дещо ідеалізовану картину реалій, то на фоні суспільної довіри до міліції на рівні 3–5%, не можна не помітити явного прогресу.
Дуже багато сподівань було на запущений процес атестації, що мало призвести до вихолощення з лав поліції корумповані та компрометовані кадри. Особливу надію вселяла участь в атестаційних комісіях представників громадських організацій. Одначе практика показала, що стара система налаштована захищатися. Якщо в регіонах, де атестацію проводили найперше, відсоток замінених кадрів коливався від 11 до 18%, то в областях, що почали її проводити пізніше впав до 3–5 %. Також слід звернути увагу на практику залучення представників «кишенькових» громадських організацій, що спотворювало результати атестації. Отже, кінцевий результат, це лише 7,7% «старих» міліціонерів звільнених з роботи. Попри розчарування, сам факт атестації та участі в ній громадськості потрібно вітати.
Як і те, що за офіційними даними новоствореного Департаменту внутрішньої безпеки поліції, лише за шість місяців 2017 року, розпочато провадження щодо майже 600 поліцейських, які підозрюються в скоєнні злочинів. Звичайно, поки рано констатувати «перемогу» – більшість справ можуть зам’яти на будь якому етапі слідства або в суді. Проте, власне факт зростання ризику бути об’єктом слідства має бути важливим фактором стримування для поліцейських схильних до зловживань. Це однозначний здобуток реформи, хоча він вимагає закріплення та розвитку.
Безумовним успіхом є створення КОРД, який покликаний звільняти заручників та виконувати антитерористичні завдання. З огляду на гібридні виклики, особливо диверсійну роботи РФ в Україні, появу таких підрозділів не можна не вітати.
На фоні економічної кризи, погіршення соціальної обстановки, війни на Донбасі та нелегального обігу зброї, чималим викликом для поліції залишається погіршення криміногенної ситуації. Три роки підряд фіксувалося невпинне зростання злочинності. Проте, перше півріччя 2017 року дає надію на те, що вдалося призупинити ці процеси – злочинів зафіксовано на 16,5% менше, а на 20,5% поправився відсоток розкритих злочинів. Але чи цей позитивний тренд буде збережено, покаже час.
«Зради» не менше
На жаль, більшість завдань реформи ще не виконано. По-перше, одна з основних її цілей – позбавлення політичного впливу на поліцію – залишається не виконаною. Конкурс на посаду голову Національної поліції насправді має консультативний характер, а кінцеве рішення все одно за міністром внутрішніх справ. Більше того, голова поліції не може без згоди міністра призначати ані своїх заступників, ані голів територіальних органів. Також згода міністра потрібна при затвердженні кошторису центрального апарату поліції та структури територіальних органів. Саме політична залежність була причиною відставки Хатії Деканоїдзе у грудні минулого року.
По-друге, зміни досі широким кругом обходили кримінальну поліцію. Список викликів в цьому випадку – дуже довгий. Їхню роботу оцінюють за «показниками» ефективності, тобто кількості розкритих та переданих до суду справ. Причому від цієї «ефективності» залежить рівень зарплати, який в залежності від кількісних результатів може коливатися навіть на 30%. Для поліцейських, це спокуса до фальшування доказів та безпідставних звинувачень заради швидкого «розкриття» злочину.
Покращити роботу кримінальної поліції буде неможливо без вирішення питання її співпраці з органами досудового розслідування. Зараз вони вимушені співпрацювати між собою, але це дуже неефективно через підлеглість різному керівництву та необхідність громадження великої кількості документів. Все це призводить до затягування роботи та уповільнення реакції поліції. В травні цього року в 7 областях було започатковано експеримент, в рамках якого слідчі працюють спільно з оперативниками. Це перший крок до давноочікуваного створення інституту детективів. Експеримент розрахований до кінця 2018 року і лише тоді стане зрозуміло чи і як кримінальна поліція буде змінюватися.
Критично важливим для підвищення рівня роботи кримінальної поліції є обсяг обов’язків «кримінальних». Зараз в середньому один поліцейський займається 400 справами у рік,що виключає ефективну роботу щодо більшості з них. Виходом з ситуації було би введення до законодавства терміну кримінальних проступків – злочинів невеликої тяжкості, якими не займалися б кримінальні поліцейські. Проте у травні цього року ВРУ провалила відповідний законопроект і невідомо нічого про розробку нового.
Нарешті, кримінальна поліція не використовує повністю можливості доступних технологій. Зараз їхня робота опирається на агентурно-операційній системі, в якій людський фактор є ключовим. У випадку з, наприклад, аналізом зібраних матеріалів, нерідко можливості людського розуму є обмеженими. Тому варто використовувати сучасні інструменти аналізу баз даних, які роблять це швидше і ефективніше. Неминучим є також перехід на електронний обіг документів.
По-третє, станом на кінець липня цього року 15% місць в лавах поліції залишаються вакантними. Це некритична маса, але в контексті вище зазначених проблем – значна. Причому один з найгірших показників зафіксовано в Донецькій області, що мусить турбувати з очевидних безпекових міркувань.
По-четверте, імідж поліції сильно постраждав внаслідок гучних провалів. Стрілянина у Княжичах, смертельні ДТП за участю патрульних, смерть поліцейських у Дніпрі – це найбільш резонансні. До списку можна додати і відсутність прогресу у справі вбивства Павла Шеремета. Всі ці казуси потрібно розглядати, як неминучий відгомін процесу реформування. Тимчасом спостерігається тенденція до створення спротиву реформам замість їх вдосконалення. Доказом цьому є інформаційний клімат довкола цих трагічних випадків. Поліція та керівництво МВС мають бути готовими до кращої комунікації з громадськістю, грати на випередження та демонструвати більшу відкритість. Зловживання і провали будуть траплятися і надалі, але важливо правильно проводити роботу над помилками. Тим більше, що тематика ця стане (по суті, вже стала) елементом політичних маніпуляцій. Пам’ятаючи досвід Грузії, де зловживання правоохоронців призвели до серйозної кризи і зміни влади, варто це мати на увазі.
По-п’яте, поліція не виступає двигуном змін, що мали б на меті зменшення аварійності на дорогах. За даними Управління безпеки дорожнього руху, у 2015 році на українських дорогах загинуло 3 970 осіб (майже 11 чоловік на день), у 2016 році 3 410 чоловік (9 осіб на день), а за перше півріччя 2017 року 1 688 чоловік (8 осіб на день). Таким чином ДТП забирають більше життів, ніж війна на Донбасі. Звичайно, не лише поліція у цьому винна, але варто поставити запитання, що НПУ та МВС роблять заради зменшення аварійності. Складається враження, що на недавньому підвищенні вартості штрафів репертуар дій закінчиться. Не видно активності поліції щодо масового монтажу фоторадарів – попри те, що юридичні підстави для цього встановлені ще два роки тому, не вдалося вирішити, хто має заплатити за монтаж. Також незрозуміло чому не спостерігається подальших зусиль щодо загострення штрафів за порушення ПДР. Безумовно, не тільки поліція відповідає за ці напрямки, але саме від неї мала би виходити ініціатива та лобіювання у владних коридорах.
Висновки та перспективи
Досить важко однозначно оцінювати дотеперішні досягнення реформи поліції, оскільки здобутки на певних напрямках стоять в одному ряду з цілковитою стагнацією на інших. Хоча не може бути сумнівів, що реформа стартувала, зміни в поліції імплементуються повільно, хаотично та без чіткої прив’язки до «дорожньої карти», а найскладніші перетворення ще попереду.
Не секрет, що для продовження курсу на реформи необхідним є збереження стабільної ситуації у ВРУ. На жаль, неминуче наближення передвиборних президентських та парламентських перегонів навряд чи сприятиме нарощуванню реформаторських устремлінь. Тим більше, що ключова особа для майбутнього реформи – міністр Арсен Аваков, є вкрай важливою ланкою політичного сьогодення України. Це додатково робить вразливою на політичні пертурбації власне тему реформ.
Виклики збільшує явне прагнення з боку деяких сил політично нажитися на безпекових проблемах, в т.ч. питаннях, пов’язаних з функціонуванням поліції. Інформаційний простір переповнений маніпулятивними меседжами навколо роботи поліцейських. Основна суть маніпуляцій – спроби довести, що головною причиною неефективності поліцейських чи поганої криміногенної ситуації є реформа поліції, а не її відсутність десятиліттями. Традиційно вже ключовими запобіжниками продовження курсу на зміни є тиск і підтримка з боку Заходу, а також запит суспільства. За таких обставин найбільш ймовірним сценарієм будуть подальші зміни в поліції, але з тенденцією до зменшення темпів. І реалії такі, що навіть цій повзучій реформі варто радіти.
Павло КОСТ,
координатор проектів Демократичного співтовариства «Схід» (Варшава, Республіка Польща), член Експертної ради ЦДАКР,
Михайло Самусь,
заступник директора ЦДАКР з міжнародних питань
