Співпраця в оборонній сфері з США, передусім, має для України велике політичне значення. Як і той факт, що американський президент Дональд Трамп зустрівся з Петром Порошенком до того, як відбулася його зустріч із Путіним. Цей символічний момент свідчить про те, що Україна є важливим елементом у системі міжнародної безпеки, і що Сполучені Штати зацікавлені розв’язати українське питання і проблему російської агресії проти України.
Що стосується можливості укладення з американцями різного роду угод про співпрацю… Як відомо, раніше склалася доволі незручна ситуація, коли Україна потрапила до списку країн, яким передбачалася не військова допомога, а кредити. Тобто Україна розглядалася не як союзник США, наприклад, Ізраїль. Але тепер, у зв’язку з цими візитами, припускаю, можуть відбутися зміни, й США можуть модернізувати свої погляди щодо надання допомоги України.
Сама ж допомога Україні з боку США до цього була символічною: і контрбатарейні радари були з обмеженими можливостями, і безпілотні комплекси — також. Американською стороною це робилося свідомо, щоб не дратувати російського лідера. Можливо, тепер ми зможемо розраховувати на більш широку номенклатуру озброєння та військової техніки. Думаю, що, передусім, це може бути номенклатура неударної техніки, тому що я й досі не переконаний, що США могли б надати Україні летальну зброю. До цього — ще великий шлях.
Хоча, якби Україна уклала з США угоду про військово-технічне співробітництво, то, можливо, у нас би з’явилися додаткові можливості. Наприклад, в такому випадку в країну змогли би прийти американські оборонні компанії і працювати тут спільно з українцями. Наразі в цьому питанні у нас є великі проблеми. Якщо українська влада не змінить свою позицію, то навряд чи якийсь прорив відбудеться. Україні потрібно створити дуже прозорі умови військово-технічного співробітництва, в межах якого будь-яка західна оборонна компанія розраховувала б на захист своїх прибутків, інвестицій і на можливість експорту продукції в треті країни, якщо вона буде будувати тут, на території України, нові виробництва.
Повертаючись до того, що відбувається зараз, це дуже символічно і важливо політично, але до практичної реалізації співпраці України та США в оборонній сфері ще дуже і дуже довгий шлях, який знаходиться у прямій залежності від дій української влади. Крім того, не варто шукати узгодженості чи зв’язку між можливим майбутнім підписанням оборонних угод із Америкою та ідеєю про зміну формату АТО. Бо зміна формату АТО — це суто політичний крок, який, на мій погляд, жодним чином не вплине на перебіг війни, адже при цьому залишається низка невирішених питань у цій війні. Наприклад, у нас немає реальної оборонної реформи, наша армія будується як стара армія радянського типу, у нас немає реформи переозброєння українського війська, і у нас всім керують у «ручному режимі». За умов керування в «ручному режимі» не варто розраховувати на те, що змінимо вивіску назви війни, і від цього щось зміниться. Ми вже проходили такий шлях: у нас три з половиною роки війна називалася антитерористичною операцією, і сьогодні щодня гинуть вояки, але не зрозуміла взагалі позиція того, як ця війна ведеться.
Як на мене, у цій війні є два взаємопов’язані потенціали успіху: перший — створення адекватного війська, адекватного інституту стримування агресора в Україні, другий — можливості політичних впливів, які матимуть потенціал тільки тоді, коли у нас буде дуже чітка стратегія, яка виключатиме широку торгівлю з Росією, політичні й дипломатичні відносини з нею тощо, тобто коли Захід буде чітко розуміти, що у нас іде війна. А так, для Заходу у нас немає війни, і ця ситуація, як мені здається, цілком влаштовує українську владу.
Валентин БАДРАК,
директор Центру дослідження армії, конверсії та роззброєння
