«Перемоги» і «зради» однієї зі складових сучасної національно-визвольної боротьби України
Вже третій рік поспіль Росія веде проти України неприховану військову агресію. Кремль продовжує підривати українську державність потужною диверсійною діяльністю яка, здається, ніколи не припинялась, а протягом останніх років лише набула нових форм і масштабів. При цьому дана діяльність становить для національній безпеки України не меншу загрозу, аніж та перманентна військова, яка йде від багатотисячного російського військового контингенту на Донбасі та вздовж нашого східного кордону. Для протистояння диверсіям противника є багато ефективних, відпрацьованих роками способів і методів, однак як показує практика, вони можуть приносити позитивний результат лише там, де керівництво держави чітко усвідомлює необхідність проведення контрдиверсійних заходів, має політичну волю для прийняття необхідних рішень і не шкодує ні сил, ні засобів для організації такої протидії. З іншого боку, відсутність таких рішень, або їх половинчастість, що, зокрема, сьогодні нерідко можна спостерігати в Україні, створюють сприятливе для диверсійної діяльності ворога середовище і спонукають його до нарощування своєї активності.
Природа сучасних російських диверсій
Помиляється той, хто вважає, що метою Росії є лише східна і південна частини України, тобто ті землі, які вона називає «Новоросією», і що тільки на них загроза російських диверсій є найбільшою. Насправді ціллю Кремля завжди була, є і буде вся Україна. Для того, щоб в цьому переконатись достатньо проаналізувати географію російських диверсій на українській території. Єдине, що може відрізняти диверсійну діяльність кремлівських спецслужб в різних регіонах України – це різні завдання і способи їх виконання. Якщо, наприклад, на сході і півдні нашої держави, де процент проросійськи налаштованого населення (незважаючи на факт російської агресії проти України) залишається досить високим – це продовження нав’язування думки про історичну приналежність даних регіонів до т.зв. «русского мира» і створення підґрунтя для максимального незадоволення центральною владою в Києві, то на заході – основна увага зосереджена на створенні максимальних проблем у відносинах з сусідами України.
Пояснити активну диверсійну діяльність Кремля проти України на сьогодні не складно. Вона зумовлена як суто військовими причинами, так й історико-цивілізаційними факторами. По-перше, Росія веде проти України справжню війну (хай й неоголошену), а диверсії – це одна зі складових будь-якої військової кампанії. По-друге, диверсійна діяльність є одною з основних складових гібридної агресії, яка виходить на перший план, коли досягнути поставлених цілей з використанням звичайної військової сили є неможливим. Власне диверсійна діяльність є на сьогодні найбільш ефективним і доступним для Кремля способом здійснення агресії проти України, з огляду як на посилення сектору безпеки і оборони України (порівняно з 2014 р.), так і тиск на нього з боку міжнародної спільноти. По-третє, не стане перебільшенням твердження, що пріоритетом №1 в зовнішній політиці Кремля завжди було недопущення створення сильної і незалежної української держави. І, якщо на інших напрямах Кремль ще може дозволити собі якісь поступки чи маневри, то в питанні України діє виключно сталінське «ні кроку назад». Оскільки в Кремлі добре розуміють, що відступ з України означатиме неминучий крах сучасної російської імперії. По-четверте, незважаючи на певні позитивні зрушення, у всіх силових органах України досі зберігаються серйозні проблеми, які є наслідком діяльності української влади протягом всього періоду незалежності нашої держави і, насамперед, за правління В.Януковича.
Для реалізації своїх «невійськових» завдань в Україні Кремль не жаліє ні грошей, ні сил, не цурається жодних методів. Вбивства політиків, журналістів, громадських діячів, диверсії на об’єктах української критичної інфраструктури, кібер-атаки на українську енергетику і банкову систему, диверсії проти військових об’єктів та об’єктів правоохоронних органів, різноманітні провокації стосовно історичних пам’яток та пам’яток культури іноземних держав в Україні (а також проти українських за кордоном), інформаційний терор проти українського населення, скрита та неприхована діяльність на території України проросійської «п’ятої колони» тощо, – все це приклади кремлівських диверсій в Україні.
Перемоги контрдиверсійної боротьби…
За останні роки в контексті протидії та попередження диверсійної діяльності Росії в Україні зроблено немало. До певною мірою перемог можна віднести, насамперед ініціювання реформ в секторі безпеки та оборони держави і використання допомоги та передового досвіду провідних держав світу.
Для усвідомлення важливості і в той же час складності цього процесу слід розуміти, в якому становищі підходив до реформ даний сектор. Протягом останніх двох десятків років, аж до початку російської агресії, збройні сили, органи внутрішніх справ, суди, прокуратура, служби розвідки та контррозвідки, українська оборонна промисловість займались всім чим завгодно, окрім того, для чого вони призначені. Так, наприклад, в той час, коли в армії стригли траву і білили бордюри, правоохоронні органи займались «кришуванням» та відвертим вибиванням грошей з громадян. Такі умови були якнайсприятливішими для діяльності російських спецслужб, які без проблем проникали в ці органи і ще більше підривали їх діяльність, а з цим – і національну безпеку держави. Апогеєм впливу спецслужб Кремля на сектор безпеки і оборони України стали роки правління В.Януковича, коли на всіх керівних посадах в органах даного сектору знаходились люди, які сьогодні переховуються в країні, на яку вони працювали.
Започатковані зміни в органах сектору безпеки і оброни України вже почали давати свої перші і дуже важливі плоди: ці органи нарешті почали працювати за призначенням. Збройні сили поступово стають одною з найбільш боєздатних армій світу і вже навчились протидіяти російським диверсіям в районі бойових дій на сході України. Попередження терористичних актів, припинення діяльності організаторів та учасників злочинних угруповань та диверсійних груп, викриття антиукраїнських провокацій, затримання осіб-членів бандформувань, які воюють проти України в складі т.зв. «ДНР/ЛНР», викриття фінансових злочинів, фактів корупції, забезпечення безпеки в повсякденній діяльності українських громадян тощо – все це результати важкої щоденної праці правоохоронних органів, серед яких основне навантаження лягає на Службу безпеки України і поліцію.
Розпочата боротьба з корупцією, яка вже втілилась в ухвалення пакету антикорупційних законів, антикорупційної стратегії, створення нових антикорупційних органів, зокрема, антикорупційних бюро та прокуратури.
Триває надскладна боротьба з російською пропагандою, в ході якої були вжиті такі заходи, як створення Міністерства інформаційної політики, затвердження Доктрини інформаційної безпеки України, введення заборони трансляції російських телеканалів та продукції російської кіноіндустрії тощо.
З метою запобігання проникнення на територію України російських диверсійних груп на україно-російській ділянці кордону силами підрозділів Регіонального управління ДПС України і резервів відомства збільшена щільність прикордонних нарядів поза пунктами пропуску, посилені заходи безпеки в пунктах пропуску, уточнено взаємодію з іншими силовими органами України. Раніше між Україною і Росією припинено авіаційне сполучення.
… і «зради»
В той же час, незважаючи на вищезазначені заходи, російська диверсійна діяльність в Україні не зменшує обертів. Сприяють їй в цьому «відкриті рани» України – виснаження суспільства російською гібридною агресією, опір реформам з боку старої системи в органах сектору безпеки і оборони, корупція та наявність потужної «п’ятої колони». Що стосується останньої, то її безперешкодна діяльність є результатом небажання чи відсутності у державного керівництва волі на її викорінення. Замість цього вона приймає половинчасті, нерідко дивні і позбавлені будь-якої перспективи на успіх рішення. Так, з одного боку вона забороняє трансляцію російських телеканалів і обмежує російськомовний контент на радіо і телебаченні, а з іншого – не вживає жодних заходів для припинення (чи створення максимальних перешкод) діяльності місцевих відверто антиукраїнських ЗМІ, політичних громадських організацій і рухів. Проте, як зазначив директор Центру зовнішньополітичних досліджень ОПАД Сергій Пархоменко, «саме безкарність медведчуків, гужв, мураєвих, шуфричів, різного роду «успішних країн», «українських виборів», «вєстєй», «інтерів» сприяє диверсійно-підривній діяльності Росії в Україні».
Небезпека вищезазначених індивідів та їх проектів полягає в тому, що вони поширюють в українському інформаційному просторі на перший погляд миролюбні, демократичні та ліберальні ідеї, за якими насправді криються анархічні і дезінтеграційні радикально-індивідуалістичні наміри, спрямовані на дезорієнтацію і деморалізацію українського суспільства. Саме такі, на перший погляд, миролюбні ідеї, які закликають утримуватися від насильства і припинити «громадянську війну» на сході, є перешкодою для ефективної відсічі ворогу. Нагнітання псевдомиролюбної істерії навколо продовження АТО нібито відстоює цінності людського життя, але насправді є продовженням кремлівської військової агресії шляхом морально-психологічного сковування ініціативи українських військ.
Важко не погодитись і з відомим волонтером Ю.Касьяновим, який закликає до усвідомлення того, що гра словами, підміна понять, помилки і обман, якими сьогодні, нажаль, нерідко грішить українська влада, призводять до прийняття неправильних рішень, які мають трагічні наслідки. За його словами, «не можна називати війну на сході «антитерористичною операцією» і не консолідувати всі сили держави на боротьбу з цим лихом. Не можна називати армію агресора «російсько-терористичними військами» і не робити все можливе і неможливе для перемоги над сильним і підступним ворогом. Не можна класифікувати ведення бойових дій, обстріли і диверсії як «тероризм невстановлених осіб» – треба жити і думати за законами військового часу. Нерозумно охороняти важливих свідків від безликого «тероризму» силами одного-двох охоронців, коли нам протистоїть вся міць російських спецслужб».
Також не може бути такого, щоб військовослужбовці, від яких залежить існування української держави, перевозились на фронт розбитими товарними вагонами зразка 1953 р., щоб вони спали на матрацах з блохами, щоб вони користувались ліками із закінченим терміном придатності, щоб для їх помивки не було необхідних умов, щоб волонтерська допомога замість того, щоб розподілятись за потребою, вивозилась у невідомому напрямку. Наявність таких прикладів у воюючій Українській Армії свідчить про те, що її керівництво, на жаль, поки не може усвідомити те, що кожен військовослужбовець – це, в першу чергу, людина, яка потребує до себе людського ставлення. І що від цього ставлення багато в чому залежить її морально-психологічний стан, а звідси – й бойовий дух війська. Потрібно нарешті перестати прикривати бездіяльність і халатність тилових служб і окремих командирів та начальників совковою мантрою про «тяготы и лишения воинской службы». Ті, хто причетний до таких диверсій в Українській Армії (бо інакше це важко назвати), мають нести найсуворіше покарання. І йдеться не про обурених солдатів чи командирів, які винесли це неподобство на загал, а про справжніх винуватців в командуванні підрозділів чи вищестоящих штабах. А відповідні органи мають в них спитати – чи це була халатність з їх боку, чи про це їх попросив хтось зробити. В противному випадку російським диверсіям, як наприклад, деморалізація Української Армії, створення в ній настроїв невдоволення військовим та державним керівництвом, а також вербування серед невдоволених та ображених нових інструментів для своєї диверсійної діяльності на території України, будуть надалі створюватись сприятливі умови
Як висновок слід зазначити лише одне: з диверсіями Кремля потрібно боротись не тільки «биттям по хвостах», тобто, реагуванням на факти їх здійснення, але й вживанням випереджуючих заходів, які б створювали для диверсійної діяльності максимально несприятливі умови. При цьому застосування найкращих способів і методів контрдиверсійної діяльності, які вже відпрацьовані роками і мають свої «історії успіхів» в різні часи і в різних країнах, поряд з багаторазовим наголошенням на необхідності вжиття правоохоронними органами додаткових заходів щодо зміцнення громадської безпеки та протидії диверсійним і терористичним проявам, не будуть ефективними, якщо не супроводжуватимуться комплексним реформування держави й, насамперед, її силових органів. Плюс боротьба з корупцією і «п’ятою колоною», результатами якої мають бути не шоу на телекамеру з невідомою кінцівкою, а реальні тюремні терміни.
Ігор ФЕДИК,
Центр досліджень армії конверсії та роззброєння
