Фахівці Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння відзначають, що протягом другої половини листопада безпекова ситуація довкола України не мала тенденцій до покращення. В цілому внаслідок позиційної гри на міжнародній арені ризики для майбутнього України збільшилися. Головними причинами цього є намагання ворожої Росії реалізовувати активну дипломатію у підготовці оновленого формату відносин з майбутньою адміністрацією новообраного президента США на тлі розширення руйнівної політики щодо України.
ЦДАКР відзначає більш жорстку риторику Кремля, штучне створення умов для паплюження іміджу України у світі, в тому числі, за рахунок «шпигунських проектів» – коли українців арештовують з метою ізоляції та навішування ярликів причетності до підготовки терористичних актів.
Проблемою для України залишається те, що загалом Західний світ сьогодні надто повільний, надзвичайно бюрократичний і неповороткий. Захід не може динамічно й оперативно приймати рішення, і довготривалий пошук консенсусів всередині великої групи держав шкодить не лише Заходу, а й робить Україну ще більш вразливою. У зв’язку з цим очікування, що саме Вашингтон відіграватиме роль лідера і пропонуватиме новаторські серйозні кроки, можуть виявитися марними.
Враховуючи, що безпосередньо перед Трампом стоїть дилема – або взяти на себе роль лідера й очолити боротьбу проти путінізму, або піти на угоду з ворогом України і домовитись про нові правила гри – така ситуація перетворюється на складний виклик для України. Небезпека появи «плану замирення» реально існує; для США така ідея за певних умов може бути сприятливою, а для України це стане важким ударом. І сьогодні від багатьох зусиль і багатьох факторів залежить те, наскільки можливо було б переконати нову американську адміністрацію в тому, що слід дотриматись послідовної боротьби та змінити дійсний формат.
Йдеться про ймовірність створення коаліції проти Росії – за аналогією з антигітлерівською. Для Києва було б важливо та доцільно намагатися поєднати Нормандський формат з форматом участі країн, які були країнами-гарантами суверенітету і територіальної цілісності України за Будапештським меморандумом. Тобто, долучити до переговорного процесу США та Великобританію. За таких умов баланс сил був би на користь Західного світу, навіть в разі відмови Росії від такого формату.
Однак слід визнати, що беззаперечного лідера у Заходу наразі немає, що, у свою чергу, збільшує ризики для України. Поява такого лідера у західних країн – навіть в особі непередбачуваного Трампа – стане дуже серйозним психологічним ударом для Росії. Адже, Путін є психологічно вразливою особою, хоча й з високим порогом сприйняття ризиків.
Для України залишається викликом період невизначеності, оскільки усі учасники «нормандської четвірки» на даному етапі не зацікавлені в радикальних змінах. Поки не буде повністю сформована адміністрація нового президента США, поки не стане остаточно ясно, яку позицію займає Дональд Трамп, нічого нового не відбудеться. З іншого боку, можливе наростання інтенсивності бойових дій, оскільки противник постійно використовує військовий важіль як аргумент у політичних переговорах.
Україна на даному етапі формулює і оприлюднює на міжнародному рівні вимоги, ті «червоні лінії», які влада перейти не може. На найближче майбутнє актуальним стає вирішення надскладного завдання – донести до президента США українську позицію та українські інтереси, в тому числі, й необхідність включення до «нормандського формату» країн-гарантів безпеки України за Будапештським меморандумом – США і Великобританії.
Важливо усвідомлювати, що головним фронтом для України на сьогодні залишається саме «західний фронт» — тобто завоювання нових союзників і спроба просунути нові формати та методи боротьби із агресивною Росією.
Фахівці ЦДАКР прогнозують небезпеку та ймовірність активізації Росії на зовнішньополітичному напрямку щонайменше до лютого 2017 року. Експерти ЦДАКР переконані, що до інавгурації Д.Трампа (20.01.2017 року) Путін намагатиметься максимально розхитати ситуацію довкола України та всередині держави, використовуючи усі можливі методи та заходи. Не виключені чисельні провокації всередині України, реалізація частини погроз, наприклад, пов’язаних із випробуванням Україною ракет. А також активізацію проросійськи налаштованих політиків, пожвавлення агентури і втягування у протистояння із владними структурами спеціально підготовлених груп населення.
Головні ризики військового характеру
Кремль використовує війну низької інтенсивності для виснаження особового складу підрозділів ЗСУ. Те, що вогонь ведеться прицільно з гармат і мінометів, заборонених «Мінськими домовленостями» великих калібрів, 120-мм мінометів та 152-мм гаубиць (інколи фіксуються й випадки використання РСЗВ “Град”), є свідченням гри Кремля, що спрямована на міжнародну арену. Фактично це реалізація стратегії, яка за задумом Кремля має примусити Захід вести діалог із Москвою на рівних, коли остання виступатиме з позиції сили.
Секретар РНБОУ О.Турчинов зазначив 30 листопада з цього приводу таке: «Ми не можемо виключати, що в грудні-січні до інавгурації нового президента США, росіяни все-таки спробують значно загострити ситуацію, реалізувавши локальні наступальні операції. При цьому найбільш небезпечним напрямком залишається Маріупольський. Маріуполь з його портом і заводами для них – стратегічна мета. Деформована економічна модель окупованого Донбасу не може самостійно функціонувати без фінансових дотацій РФ. Без урахування чисельності двох армійський корпусів, сформованих на змішаній основі, на Донбасі знаходяться регулярні російські військові частини чисельністю до 10 тисяч чоловік». Крім того, він поінформував, що у Станиці Луганській процес розведення сил зірвано російсько-терористичними військами, які не припиняють обстріли даного сектору.
Оцінюючи ймовірність розширення формату військових дій, слід сказати, що це цілком можливо. До того ж, й директор національної розвідки США Джеймз Клаппер прогнозував 18 листопада, що Росія продовжить свою агресивну політику проти України й блоку НАТО. Для Москви нині будь-який привід збільшення військового тиску та навіть застосування регулярних частин ЗС РФ є можливим – потенціал Заходу здійснити відповідь негайно є фактично паралізованим. Тому цей період активно використовуватиметься Кремлем.
У цьому контексті важливо згадати погрози Кремля у відповідь на заплановані Україною на 1-2 грудня навчання із випробуванням керованих зенітних ракет середньої дальності. Росія роздратована й дещо налякана досить активною позицією України у сфері створення зброї стримування. Схожі події російська сторона зможе використовувати й у майбутньому, а наступні два місяці залишатимуться критично небезпечними у сенсі ескалації військових загроз.
Виклики для України на міжнародній арені
Досить вагомими подіями стало усвідомлення світом справжньої ролі та небезпеки Росії в конфлікті. Захід почав чітко артикулювати, що Росія є агресором і в Криму, і на Донбасі. Зокрема, Гаазький трибунал у середині листопада визнав «міжнародним збройним конфліктом» дії Росії в українському Криму.
Безумовною перемогою української дипломатії можна назвати той факт, що ПАРЄ і 3-й комітет Генеральної Асамблеї ООН у листопаді ц.р. визнали Росію державою-агресором, а Крим — тимчасово окупованою РФ територією України. В останньому випадку документ підтримали 73 країни (показово, що Білорусь намагалася заблокувати голосування). Слід нагадати, що за резолюцію віддали свої голоси представники 73-х країн, 23 висловились проти, 76 (головним чином, мусульманські країни) утримались. Слід зафіксувати, що проти голосували такі країни, як: Ангола, Вірменія, Білорусь, Болівія, Бурунді, Камбоджа, Китай, Коморські Острови, Куба, Північна Корея, Еритрея, Індія, Іран, Казахстан, Нікарагуа, Росія, Сербія, Південна Африка, Судан, Сирія, Узбекистан, Венесуела, Зімбабве.
Важливі події відбуваються й довкола України. Так, США прийняли рішення щодо продажу Польщі 70 крилатих ракет на 200 млн дол. Латвія прийняла рішення побудувати нову військову базу, де на її території надалі зведуть порт для кораблів НАТО. А Туреччина стала шостою країною в світі, яка розробила і прийняла на озброєння ударні безпілотні літальні апарати (досі країнами, що мають на озброєнні подібні системи, були США, Китай, Іран, Пакистан й Ізраїль). Отже, країни, що географічно наближені до агресивної Росії, активно озброюються новими системами, що вимагає й від Києва перегляду та удосконалення підходів до переозброєння ЗСУ.
Виклики у площині економіки
В другій половині листопада для енергетичного сектора можна виділити три основні виклики.
По-перше, Антикорупційна комісія у Запорізькій ОДА повідомила про викриття злочинної організації на Запорізькій атомній електростанції (ЗАЕС). Проте, проведена робота місцевою СБУ засвідчила, що діяльність злочинців кваліфікується значно ширше, ніж лише корупційні зловживання, а її метою був підрив енергетичної безпеки України. Мова йде про довготривале сприяння з боку деяких співробітників ЗАЕС незаконному виведенню фінансових коштів за кордон та створення умов для припинення роботи АЕС. Підозрювані ще з 2014 року координували свої дії з громадянами РФ. Прокуратура відкрила кримінальне провадження за статтями «Державна зрада», «Диверсія» та «Створення злочинної організації». Даний випадок підтверджує прогнози щодо інтенсифікації зусиль Кремля направлених на ураження енергетичної інфраструктури, зокрема «серця» української енергетики в Енергодарі. Слід очікувати, що подібні намагання, в т.ч. кібератаки, будуть продовжуватися, зокрема, в зимовий період, що зумовлює необхідність ретельної та активнішої протидії з боку відповідних органів.
По-друге, на жаль, спостерігається тенденція до сповільнення темпів реформування енергетичного сектора. Наприклад, мова йде про проект закону України 4263 «Про особливості передачі в оренду приєднаних газорозподільних мереж з контрольною часткою державної та/чи комунальною власністю» (http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=58443).
Теоретично проект мав би заповнити прогалину, яку залишив ЗУ «Про ринок природного газу» в частині використання розподільчих мереж. Досі їх використовують олігархічні структури, пов’язані в першу чергу з Дмитром Фірташем. Проте, законопроект фактично пропонує фіксацію теперішнього непрозорого стану, що означає введення правових обмежень для розвитку вільного та конкурентного ринку газу в Україні. Нічого дивного, оскільки автором законопроекту є Андрій Лопушанський, який в минулому активно лобіював інтереси російсько-української компанії РосУкрЕнерго. На даний момент, проект знаходиться на обговоренні в профільному комітеті. Важливо розуміти, що до цих пір успіхи реформування енергетики, значною мірою були результатом активності відносно незалежних депутатів і тиску з боку громадськості та міжнародної спільноти. На тлі таких законодавчих ініціатив очевидною стає крайня необхідність посилення дії цих трьох факторів. Також складається враження, що експертне середовище та громадськість є недостатньо консолідованим і не зовсім ефективно координують дії між собою. Те саме стосується інших законопроектів, в першу чергу, проекту ЗУ «Про ринок електричної енергії», який готується до другого читання.
По-третє, ситуація довкола газопроводів ОПАЛ та Північний потік продовжує розвиватися в несприятливому для України руслі. З одного боку, ЄС та Україна підписали Меморандум про стратегічне партнерство в енергетиці та домовилися провести консультації щодо остаточного вирішення майбутнього газопроводу ОПАЛ. Але звертає увагу декларативний та нечіткий характер обох подій. З іншого боку, в Німеччині вже пролунала заява віце-прем’єра Зіґмара Ґабрієля про важливість реалізації проекту Північний потік-2, який за його словами «важливий для економічного розвитку Німеччини та Європи». Це є зайвим підтвердженням зростаючого апетиту Газпрому на фоні надто м’якого ставлення ЄС до Москви. В цю модель вписуються розмови заступника Єврокомісії Мароша Шевчовича з міністром енергетики РФ Олександром Новаком щодо поставок російського газу в Україну, які Росія далеко не проти відновити. Нагадаймо, що Україна вже більше року не купляє сировину Газпрому і зможе пережити чергову зиму без поставок з Росії. Для Києва, це означає необхідність активізації дипломатичної роботи, яка має передбачати більш рішуче, ніж донині, відстоювання власних інтересів та посилення активності в медіа-просторі країн ЄС.
Основні виклики всередині держави
Черговий раз чинна влада України обвинувачується у реалізації політики подвійних стандартів. Зокрема, правознавець-міжнародник, суддя Міжнародного кримінального трибуналу з колишньої Югославії (2002-2005 рр.) Володимир Василенко висловив думку, що відсутність воєнного стану негативно вплинула на можливість довести злодіяння глави Кремля. «Я давно і відкрито говорю, що подвійні стандарти, які використовує Президент Петро Порошенко, заявляючи з одного боку, що РФ є агресором, а з іншого боку, не запроваджуючи воєнний стан і не запроваджуючи належних санкцій проти агресора, підривають правову позицію України у питанні відповідальності РФ як держави-агресора», – повідомив В.Василенко (http://znaj.ua/news/politics/77638/posaditi-putina-dopomozhe-ukaz-poroshenka.html)
В Міноборони у 2016 році звільнили 36 військовослужбовців та 155 працівників. Підкреслювалося, що звільнення відбулися в рамках реформування. Голова Експертної Ради при ЦДАКР Леонід Поляков так прокоментував заяву Міноборони України: «Стосовно заяви про скорочення в МОУ – як нібито перехід на стандарт НАТО.
Це, скоріше, звична імітація, а ніякий не перехід. Пан генерал, напевне, не знає, що у далекому 2004 році структуру МОУ допомагали створювати саме НАТОвці – Венмакерс (жив постійно у Києві), Грін (очолював Офіс зв’язку НАТО) та Болтон (постійно приїжджав з Брюсселя). А зараз все це ламається, скорочується й перебудовується. Імітація реформ. Скоро Генштаб буде питати – навіщо нам МОУ. Нехай всі радники і реформатори переходять до ГШ і реформують армію напряму – без порожніх проміжних структур МОУ».
Фахівці ЦДАКР негативно оцінили деякі позиції інтерв’ю секретаря РНБОУ О.Турчинова (30.11.2016, http://interfax.com.ua/news/interview/387483.html). Зокрема, таку заяву: «Що дуже важливо, ми фактично побудували професійну добровольчу армію. В основі цієї армії – професіонал-контрактник. А добровольча вона – бо контракт підписують всі лише добровільно. Це не мобілізація, коли хочеш – не хочеш, треба йти і захищати свою країну. Ефективність воїна-контрактника незрівнянно вище, ніж мобілізованого. Тому, незважаючи на всі складності і проблеми, ми сьогодні маємо боєздатну професійну армію. З іншого боку, ми не можемо відмовитися від призову. Призовники-строковики у нас не воюють в зоні проведення антитерористичної операції, це для нас принципово. Але в умовах постійної військової загрози нам необхідний потужний підготовлений резерв. Особливо резерв першої черги». Ось реакція на заяву директора ЦДАКР Валентина Бадрака: «Дуже шкода, що пан Турчинов так каже. Не буду зараз про фальсифікацію чи суттєве викривлення інформації, але його колишня соратниця Тимошенко, коли перед виборами до ВР зажадала за рік побудувати професійну армію, нанесла дуже відчутний удар власне по самій ідеї».
Так само негативну реакцію викликали заяви, пов’язані із функціонуваннями оборонної промисловості. «Але ми могли б організувати виробництво нових видів зброї і військової техніки швидше і на більш високому рівні, якби наші партнери не блокували нам військово-технічне співробітництво. Ми змушені всі складові складної військової техніки виробляти самостійно, хоча деякі комплектуючі високої якості могли б отримувати у наших партнерів». Бадрак вважає це лише частковою правдою, а серед проблем ВТС називає управління ОПК в ручному режимі та відсутність до десятка необхідних законів: «ВТС, на жаль, більше блокується Києвом…». Ще більше обурення викликала відповідь Турчинова щодо боротьби з корупцією в оборонно-промисловій сфері («У вас є інформація про проблеми? Інформуйте компетентні органи»). Газета «Дзеркало тижня», приміром, надала десятки фактів, але реакції влади не було.
28 листопада відбувся допит колишнього президента України Віктора Януковича, якого звинувачують у державній зраді, пособництві в умисних діях, вчинених з метою змін території України, а також у пособництві у веденні агресивної війни. Цей факт в цілому можна вважати досягненням Генпрокуратури, незважаючи на те, що Януковича допитували як свідка.
Також важливим є те, що експерти фіксують як найбільш позитивний результат останніх років активізацію громадянського суспільства і виникнення потужного волонтерського руху в усіх сферах – від допомоги армії до експертних волонтерських організацій, які виробляють політику реформ для різних галузей.
Щоправда, відомий український аналітик Ірина Бекешкіна вважає, що характерний для пересічних українців патерналізм досі зберігається – лише зі сподівань на політичних лідерів він трансформувався у сподівання на громадянське суспільство.
