«Так чи інакше, війна зробила свою справу. Вкотре опинившись на межі, Україна зробила свій вибір і перемогла. Українці зупинили путінську чуму, фактично довели, що здатні протистояти російській армії. Армія разом з добровольчими батальйонами не тільки зупинила агресора, а й породила в нього сталу демотивацію розгортати масштабну війну», – далі текст директора ЦДАКР Валентина Бадрака з нагоди Дня Захисника України.
… Справді, між українським військом зразку початку 2014-го та кінця 2016-го – прірва. Армія як озброєне представництво суспільства, за два з половиною роки здійснила шалений стрибок до якісно нового змісту цього інституту. ЗСУ на практиці перетворилися на справжній щит стримування – це людський фактор в дії. Важливо, що на нижній і середній ланках система управління військами і реагування на провокації противника стала дуже потужною – від 2 червня 2015 року, після вдалого відбиття атаки під Мар’їнкою російсько-терористичні угруповання більше не відчувають себе господарями становища. На рівні рот, батальйонів та й бригад на фронті ЗСУ все більше мають беззаперечну перевагу. Це відбулося завдяки патріотизму і пробудженню національної ідеї, а запорукою цих змін стала передусім зміна ставлення суспільства до власних Збройних сил. Суспільство відродило авторитет армії і по цей час підтримує вояків, а за суспільством так чи інакше рухається й влада. Саме так слід оцінювати плани збільшення оборонного бюджету на 2017 рік до 64 млрд грн, або майже 2,5% ВВП, що на 23% більше порівняно із поточним роком. Не менш важливо, що й близько 11,5 млрд грн. із нового оборонного бюджету планується розподілити на розвиток озброєння та військової техніки.
Суспільство вже сьогодні пишається морально-бойовим духом війська, а Генштаб ворожої Росії відверто побоюється цих національних проявів. Незважаючи на те, що поки особливих структурних реформ всередині армії не відбулося – ЗСУ все ще у тисках радянських стандартів. Не дочекалася армія системних рішень від військово-політичного керівництва держави, про що свідчать і некомплект у підрозділах на передовій, і ветування Президентом Порошенком закону, що дозволяє військовим-контрактникам “до завершення особливого періоду” розірвати їх (у чистому виді ознака демотивації певної частини військовослужбовців та наслідок помилкових підходів у розвитку ЗСУ).
Але тенденції такі, що військово-політичне керівництво повернеться до розгляду реалістичного мотиваційного пакету та зміни стратегії будівництва ЗСУ майбутнього. По-перше, воєнна загроза не зникла, хоч і відійшла на другий план. По-друге, вкрай важливо використати час для того, щоб ЗСУ отримали можливість вести всепогодну безконтактну війну в будь-який час доби. Щоб Україна перестала бути привабливою мішенню для Кремля.
Очікуємо й відповідних рішень щодо кардинальної зміни самого вигляду ЗСУ та модернізації системи переозброєння, а також щодо розвитку національного ОПК. «Нова армія – це нові українські військові, нові солдати. Дуже мотивовані, патріотичні, професійні та молоді.». Саме такі слова можна знайти у промові Петра Порошенка 16 вересня 2016 р. – під час пленарної частини щорічної зустрічі Yalta European Strategy. Але на практиці владою робиться дуже мало для реальних змін у сфері посилення обороноздатності. Хоча Генеральний штаб ЗСУ вже анонсував за рахунок контрактників відмову від нової хвилі мобілізації (до кінця року очікується добір 15-18 тис.; до 2016 року в ЗСУ було прийнято на службу за контрактом 53 тис., з яких близько 11 тис. – з числа мобілізованих військовослужбовців), потрібно чимало зробити для справжньої професіоналізації війська. Оскільки чисельність у майже 280 тис. військовослужбовців, коли на утримання йде понад 80% оборонного бюджету, не забезпечить розвитку з переходом на рейки професійного війська та розгортанням масштабне переозброєння на нові зразки озброєні і військової техніки.
Можна погодитися, що під час активної фази війни в 2014 – 2015 роках таке розгортання військ було єдиним можливим шляхом спасіння незалежної держави – за умов відсутності ресурсів. Однак нині ситуація змінилася, тому час і у справах армійських змінити підходи. Зокрема, нарешті видати та затвердити Держпрограму розвитку ЗСУ (та й Держпрограму розвитку ОПК), прийняти Закон про Війська територіальної оборони та розгорнути систему підготовки мобілізаційного ресурсу через місцеві адміністрації. Почати будувати ядро професійної армії, в якій буде реалістичний «мотиваційнй пакет», наприклад, передбачені привабливі умови раннього виходу на пенсію солдатського та сержантського складу, пільгові умови отримання житла, освіти, безкоштовного медичного забезпечення, страхування, монетизована система нагород та й значно вищий рівень грошового забезпечення.
Армії майбутнього потрібна нова сучасна зброя. Згадаємо, що наприкінці вересня Озброєння ЗСУ поінформувало про проходження важливого етапу проекту “Вільха” – створення нової системи РСЗВ на базі РСЗВ “Смерч”. А також про наявність програми підготовки до випробувань оперативно-тактичного комплексу “Грім-2”. Але навіть новий танк “Оплот” поки що не потрапив у війська. Не кажучи вже системи ППО, бойові літаки або безпілотні комплекси.
Звісно у цій сфері є сподівання на зміни в США після виборів, та на збільшення військово-технічної допомоги. Вже з’явилося рішення НАТО збільшити допомогу Україні для реформування сектору безпеки та оборони – такої позиції досягнуто під час засідання комісії Україна – НАТО в Брюсселі 22-23 вересня. Але без суттєвих змін всередині не варто очікувати на революційні заходи ззовні. Поки що ДК “Укроборонпром” постачає лише те, що може виробити. Але ж національний ОПК не здатен забезпечити левову частку потреб ЗСУ, причому в найважливішій номенклатурі ОВТ і послуг. То ж владі доведеться підготовити належні умови для співпраці із Заходом, та й українським підприємствам варто надати більше можливостей. Наприклад, досі діє постанова КМУ №464, ухвалена ще в часи Януковича, – вона обмежує підприємства при ціноутворенні на продукцію. Досі немає урядового органу вироблення військово-технічної політики, а також координації й управління підприємствами. Досі бракує низки законів у цій сфері, — від Закону про виробництво ОВТ і Закону про державно-приватне партнерство до багатостраждального Закону про ВТС. Досі замало використовуються можливості військово-технічного співробітництва, ініціатив приватних підприємств, приватизації оборонних підприємств із залученням провідних світових компаній.
Отже, для створення війська майбутнього та його розвитку на сучасних засадах існує цілком реальний потенціал. Для його використання владі лише потрібно головним пріоритетом оборонної реформи зробити людину у погонах. А громадянському суспільству, яке в Україні сильніше за державні інститути та вже має потужні традиції впливу на владу, потрібно не випускати із фокусу уваги забезпечення інтересів тих, хто зі зброєю в руках захищає незалежність держави.
