Коментарі експертів

Януш ОНИШКЄВІЧ: «НЕПОСТАЧАННЯ ЗБРОЇ УКРАЇНІ – ПОЗА МОЇМ РОЗУМІННЯМ»

Більш ніж 20 років тому, дуже відомий американський політик заявив, що НАТО має певну дилему: або Альянс буде діяти поза межами своєї території, або він залишиться без роботи. Сьогодні ж, особливо після Варшавського саміту НАТО, альтернатива змінилася: або НАТО буде діяти в межах своєї території, або він втратить свою значимість взагалі.

Більш ніж 20 років тому, дуже відомий американський політик заявив, що НАТО має певну дилему: або Альянс буде діяти поза межами своєї території, або він залишиться без роботи. Сьогодні ж, особливо після Варшавського саміту НАТО, альтернатива змінилася: або НАТО буде діяти в межах своєї території, або він втратить свою значимість взагалі.

Ці серйозні зміни пов’язані зі зміною політики Росії.  На сьогодні РФ в Альянсі розглядається, як вагомий елемент у вирішенні деяких проблем на Близькому Сході чи в Північній Кореї. Але, що стосується Європи, то в Росії скоріше бачать джерело самої проблем, а ніж механізм її вирішення.

Безперечно, рішення, які були прийняті в рамках Варшавського саміту НАТО є історичними та дуже значущими. Однак, виникає безліч запитань щодо того, як перевести в практичну площину їх реалізацію. І це питання не з легких. Які країни будуть виділяти підрозділи до багатонаціональних батальйонів? Хто буде ними керувати? Коли процес їх формування буде завершений? Які правила будуть використовуватися під час ведення спільних бойових дій? Тощо.

Приведу лише один невеличкий приклад. Я пам’ятаю, коли я вперше став міністром оборони, виникла  нагальна потреба перекинути на Балкани через кризу в Албанії одну роту військовослужбовців. Все було готово, підрозділ був вже у потязі, і раптом виявилося, що насправді є проблема з отриманням дозволу на перетин кордону з Угорщиною, оскільки парламент країни в цей час не міг прийняти відповідне рішенні. Проблема в тому, що в деяких країнах є правові норми, що передбачають недопущення перебування на національних територіях в будь – який період часу іноземних контингентів певною чисельністю осіб. Для вирішення цих питань необхідно вносити зміни в законодавство європейських країн, а в деяких випадках навіть в їх конституції.  Є ще низка і інших проблемних питань, які необхідно вирішувати. В противному випадку весь процес швидкого реагування НАТО на зовнішні виклики та загрози буде марним. Навіщо тоді мати підрозділи готові до застосування через 48 годин, якщо для проходження всіх необхідних узгоджувальних процедур знадобиться щонайменше два тижні?

Загалом же, Варшавський саміт НАТО став проривним з точки зору змін ставлення та підходів до питання витрат на оборону, зокрема, на озброєння, техніку та обладнання. Багато країн-членів Альянсу матимуть труднощі із виконанням намічених критеріїв. Тому, нам слід бути терплячими і усвідомлювати всі процеси, що відбуваються.

Безумовно, ключовим є питання України. Дуже багато і на всіх рівнях йдеться про допомогу, яку ми маємо надати Києву. Пан Євген Марчук звернув увагу на дуже важливу річ – ми можемо багато чому навчитися в України, адже ваша держава має унікальний досвід у триваючій боротьбі з ворогом, який застосовує новітні обладнання та системи озброєнь. Це безцінний досвід для Альянсу. Йдеться про специфічну війну, перебіги якої не можуть повторюватися. Це, приміром, війна без застосування авіаційного компоненту. Безумовно, цей досвід має бути вивчений іншими країнами.

Україна має отримати весь затверджений пакет допомоги. Ми маємо усвідомлювати і пам’ятати, що ймовірність повномасштабної війни розглядається Росією як фактор тиску на Київ. Москва не полишить спроб дестабілізувати Україну, порушити функціонування всіх державних систем та інституцій. Зараз цей процес триває безперервно.

Нам у Європі слід усвідомити, що Кремль надає підтримку, в тому числі і фінансову, різним групам екстремістів у багатьох європейських країнах. Географія такої підтримки зростає, і це факт. Немає значення, яке політичне забарвлення мають ці групи. Тому протистояння такій «експансії» потребує нових, комплексних підходів.

Серед іншого, атака йде на Інтернет-простір. Фактично, ми маємо справу із атакою на систему цінностей зброєю пропаганди. Слід зрозуміти, що боротися із такою експансією не можна відсторонено, – жодна країна Європи самостійно із цим не впорається, Україна також не впорається із цим самотужки… Це мають бути спільні зусилля протидії проявам у невійськових сферах.

Цілком логічно, що зараз на всіх рівнях все частіше згадується кібербезпека. А Україна, приміром, має значні спроможності та потенціал в сфері інформаційних технологій.

Інша сфера співпраці, яка має розвиватися в обох напрямках, – це обмін розвідувальною інформацією. Скажу відверто – такий обмін є необхідним, для того щоб переконати членів НАТО в тому, що Україна є надійним партнером, що немає якогось витоку інформації (це є окремою проблемою).

Декілька тез про конкретну допомогу Україні з боку НАТО. Перш за все, я вважаю, ми маємо зняти заборону на поставку зброї Україні. Я відверто не розумію, чому гальмується цей процес. Серед іншого, я не розумію доводів і аргументів, що у разі постачань Україні летальної зброї, це посилить конфлікт… Після всього, що відбулося, ми, по суті, боїмося посилювати країну-жертву, боїмося називати Росію агресором… 

Якщо Українська Армія не буде достатньо сильною зараз для протидії агресорові, із часом це лише збільшить витрати. Непостачання Україні зброї – абсолютно поза моїм розумінням.

Я взагалі вважаю, що західні країни мають зробити для України значно більше – не лише постачати Україні зброю на більш-менш повсякденній основі, але й заявити відкрито, що Києву у випадку масштабного конфлікту з Росією буде широка всеосяжна допомога в рамках політики нового ленд-лізу.

Якщо горить будинок твого сусіда, ви маєте допомагати йому, щоб загасити цю пожежу…

І ще один важливий аспект, на якій хотілося б звернути увагу на завершення. Серед не членів НАТО є низка країн, які мають спільне з Альянсом бачення в сфері безпеки і оборони. Наприклад, Фінляндію та Швеція. На мою думку, НАТО має розробити якийсь механізм для співробітництва з цими країнами. Можливо, створити певний статус для них, наприклад, асоційованого члена НАТО, який би охоплював перші чотири статті Вашингтонської угоди і чітко визначав би ситуації та механізми співпраці на випадок загострення безпекової обстановки.

 Януш ОНИШКЄВІЧ,

 

радник міністра оборони Республіки Польща,

міністр національної оборони (1992–1993, 1997–2000),

депутат сейму X, I, II i III скликань,

депутат Європейського парламенту (2004 – 2009)