Як поєднати аспекти воєнного протистояння кремлівському агресору з інформаційним.
В червні Генеральний штаб Збройних Сил України провів науково-практичну конференцію «Уроки гібридної війни: воєнні аспекти». Це перший масштабний захід, на якому вище керівництво держави, Збройних Сил України, силових та правоохоронних відомств, а також експерти з державних структур та громадських організацій аналізували багатовимірні аспекти подій, які ось уже понад два роки відбуваються на сході України і які визначаються як на рівні військового командування, так і експертного середовища (включно із ЗМІ) як «гібридна війна».
Захід тривав три дні і мав відкритий та закритий режим роботи. Характерним є те, що в роботі конференції взяв участь Президент України, Верховний Головнокомандувач Збройних Сил України Петро Порошенко. Він у своєму виступі визначив пріоритети в процесі збройного захисту держави та дав оцінку і характеристику багатьом процесам гібридного простистояння України путінською Росією.
Заходи такого рівня зазвичай мають на меті не лише глибоку поточно-інтелектуальну розробку оборонно-безпекової тематики, але й відпрацювання конкретних наукових і практичних перспектив розвитку сектору безпеки держави.
В даному випадку ми не ставимо за мету аналіз ефективності саме цього напряму роботи науково-практичної конференції «Уроки гібридної війни: військові аспекти» – це предмет зацікавленості вищого керівництва держави та вузьких спеціалістів-стратегів. Нас цікавить інший аспект заходу — його публічний резонанс. Одразу зазначимо, що аргумент щодо того, що це не та тема, яка має звучати в ЗМІ і про яку потрібно говорити скрізь і багато, є неспроможним по суті. В еру тотальної глобалізованої публічності саме інформаційно-контентний резонанс дає відповідь на питання щодо ефективності самого дійства та можливих комплексних (військових, економічних, соціальних тощо) позитивних чи негативних його наслідків у суспільстві.
Найпотужнішим резонансом, однозначно, має бути виступ Верховного головнокомандувача Збройних Сил України. Його і візьмемо за основу. А він вийшов таким:
- Порошенко закликав будувати армію за стандартами НАТО.
- Україна ще до вступу в НАТО повинна мати натовську армію.
- Гібридна агресія ворога вимагає від України активної гібридної оборони
- Україна має бути готова до повномасштабного вторгнення Російської Федерації.
- На випадок агресії питання побудови територіальної оборони з урахуванням досвіду останніх двох років має бути ретельно опрацьованим.
- На випадок повномасштабного вторгнення має бути відшліфований план загальної мобілізації та функціонування країни в умовах воєнного стану
- Ще раз наголошую: те, що ми зараз не оголошуємо загальної мобілізації, лише викликано тим, що кампанія побудови контрактної армії ефективна.
- Президент Украины Петр Порошенко поручил подготовить инфраструктуру и материально-техническую базу для того, чтобы при необходимости оперативно развернуть в стране партизанское движение.
- По его словам, должен быть “отшлифованный план всеобщей мобилизации и функционирования страны в условиях военного положения”, который предусматривал бы, среди прочего, оптимизацию работы предприятий ОПК, “создание новых мощностей и производств, выпуск новейших вооружений”.
- Президент Украины Петр Порошенко сообщил, что доля Российской Федерации в экспорте Украины в I квартале 2016 составила 8,5%. “Желание Москвы удушить нас экономически можно измерить статистически. В начале десятилетия более 30% украинского экспорта шло на российский рынок, а в первом квартале текущего года – его доля составила 8,5% с тенденцией к дальнейшему снижению”, – сообщил Президент.
- Однако страна должна адекватно реагировать на действия агрессора, “обобщить уже полученный опыт и прогнозировать дальнейшие действия Российской Федерации”, подчеркнул Порошенко.
Постановка задач, як і масштаб оцінки загроз загалом, демонструє системний підхід до безпекової проблематики. Але …. з позицій учорашнього дня. Окремі пункти цього публічного резонансу вказують на технократизм в управлінських стилях вищого, стратегічного командування Збройними Силами, де немає місця гуманітарно-ціннісним орієнтирам.
На жаль, мова не йде про побудову новітнього мультифункціонального комплексу безпекового функціоналу на домінуючих принципах та засадах філософії існування блоку країн НАТО. Як не звертається увага і на рівень методологічного спротиву ознакам новітньому фашизму, який технологічно, креативно і навіть ментально культивується путінізмом, якщо брати за базу аналізу характеристики фашизму від Умберто Еко. До речі, окремі елементи путінського фашизму нині ще доволі глибоко вкорінені у безпеково-військовий комплекс України (як відрижка радянсько-імперського функціоналу ВПК).
Механічна стандартизація безпекового та оборонного сектору України за лекалами НАТО стає публічно-управлінським фетишем, який досить сумнівний в щоденних реаліях гібридно-месіанських агресій з боку путінської Росії. Слід зважати і на те, що робочі стандарти НАТО – це все ж стандарти всього професійного блоку захисту і рятування від будь-якої гами викликів, ризиків та загроз (а не тільки військово-оборонних). Якщо брати лише форму процедур і механізмів і не наповнювати їх сенсами, така реформа приречена на імітацію. Тому комунікаційно-контентній глибині цих робочих стандартів Альянсу варто надавати найпершої уваги і послідовного практичного втілення, бажано з поетапним аудитом в поєднанні з спеціальними “маневрами” за визначеною тематикою.
Найбільший подив викликає теза щодо гібридної війни та активної гібридної оборони.
Гібридна війна є комплексним (історично-технологічним) явищем, яке так і не набуло термінологічного визначення. Тобто, з одного боку всім зрозуміло, про що йде мова, а з іншого, відсутність наукового трактування породжує безліч понятійних модифікацій та, відповідно, стільки ж смислів реагування. Цілком логічним виглядало б намагання українських військових вчених разом з провідними інститутами (на кшталт НІСД) розробити таке визначення та запропонувати його для офіційного визнання на міжнародному рівні. Це суттєво полегшило би протидію гібридним агресорам — і путінській Росії, і ІДІЛу, і іншим терористично-державним угрупуванням і організаціям.
Однак такий крок — це лише підхід до усвідомлення проблеми, з якою зіткнувся світ. Сам термін “гібридна війна”, хоч і не отримав офіційного визначення, вже застарів і термінологічно, і фактично та цікавий лише з точки зору історії понятійного ряду і переходу до оперування новими поняттями.
Намагання деяких авторів зобразити дії путінців в Україні як елементи гібридної війни вказують на звуження проблеми, яка вже виросла до глобального масштабу за резонансністю публічних впливів і повинна характеризуватися новим визначенням – “глобальний гібридний тероризм” (ГГТ). Прийнятним на даному етапі визначенням глобального гібридного глобального тероризму є таке: “використання потенціалів динамічно-потокових комунікаційно-контентних впливів в глобальних соціумних горизонтах гібридними способами та засобами креативно-військового характеру для домінування терористичних стилістик на міжнародній арені”.
Глобальний гібридний тероризм отримує дискурс геостратегічного характеру, коли рецидиви гібридно-терористичних дій підрозділів путінської РФ (чи квазіінституцій – терористичних республік Донбасу) оперують проблемами світу і інтегрують у свою соціокультурну історію цивілізаційні інститути демократії міжнародного права через депутатські пули, міжнародні медіасистеми, громадські організації тощо.
Важливим є і те, що безпеково-оборонна протидія сучасним агресіям у форматах ГГТ не повинна вичерпуватися нинішнім характером прямого чи асиметричного протистояння в традиційній стилістиці загальнодомінуючого мілітаризму, тобто фетишем оборонного мислення (воно нас вже заводило в ситуації, коли дозволи на спротив в оперативних умовах підрозділи отримували з Києва, а не від командира, що має оперативне бачення і спроможність адекватного прийняття рішення). Тут все більше проявляється необхідність самостійної дії командирів найнижчого рівня, які мають бути до цього готові і тактично, і психологічно. Лінія оцінка ситуації — компетентність – прийняття рішення — відповідальність виглядає найлогічнішою в умовах ведення сучасних бойових дій в гібридно-терористичних форматах.
Нам слід продукувати запит на нові управлінські стандарти координаційно-синергетичного характеру дій національного і глобально-цивілізаційного безпекового сектору як єдиного організму в середовищі геостратегічних партнерів-сусідів України чи стратегічних партнерів ЄС, таких як США, Канада або Японія тощо.
Завдання-місія України на сучасному етапі полягає, як нам здається, в відпрацюванні пропозицій міжнародним партнерам щодо 1) визначення сутності нових процесів в безпековій сфері, які виникли останнім часом завдяки продукуванню комплексної (активної і прихованої) агресії путінської Росії в Україні, Європі та загалом у світі, 2) відпрацювання механізмів протидії глобальному гібридному тероризму (як породженню державно-ментального шовінізму) на науково-теоретичному та практичному (Донбас) рівнях, 3) розробки нової Стратегії міжнародної колективної безпеки.
В межах цих пропозицій маємо обов’язково виносити на глобальний розгляд проблеми існування та оперування інфраструктурними безпековими функціями в межах функціоналу мирної цивілізації транзитного масштабу континентального виміру. Тут мова йдеться про перехід від звичних (традиційних) форм функціонування механізмів і інститутів безпекової сфери до нового розуміння їхнього призначення — а саме: інфраструктурної міждержавної (особливо в межах держав-сусідів) функціональної системи відповідальності (діагностики, попередження, реагування та ліквідації) кліматично-техногенних катастроф природного та штучного (фактор ГГТ) характеру.
Щодо тези про готовність до повномасштабного вторгнення Російської Федерації. Така позиція видається деструктивною, бо вона ігнорує всі масштаби безпекових проявів вторгнень путінської комбінованої воєнщини в Україну. Насправді ми вже давно зіткнулися з повномасштабним вторгненням, але, на жаль, відмовляємось зафіксувати це на офіційному рівні. Це вторгнення характеризується економічною, фінансовою, культурною, освітньою, ідеологічною експансією, яка проводилась протягом всього періоду незалежності і мала на меті ментальне поневолення українського народу. Офіційне дослідження глибини такого повномасштабного вторгнення Російської Федерації, побудованого на принципах різномасштабної та багатоформатної прихованої гібридної агресії, дало б не лише відповіді щодо стану сучасного державотворення української держави, але й суттєво допомогло б у виробленні “вакцини” протидії імперській політиці путінської Росії.
Навіть досить поверхневий погляд на стан російської присутності в різних сферах державно-суспільного та фінансово-економічного життя нашої країни вимальовує достатню картину дійсно повномасштабного вторгнення РФ в Україну. Російська присутність в Україні завжди мала певну структурованість. Насамперед, вона стосувалася партійно-політичної сфери. Так, значна частина народних депутатів України, а то і цілі фракції, відстоювали у парламенті позиції російського бізнесу та безпосередніх інтересів Кремля. Зараз це найхарактерніше проявляється в діяльності Опозиційного блоку.
Якщо говорити про більш конкретні речі, то практично весь час під владою РФ перебувала енергетична галузь. І хоча Києву вдалось зіскочити з газової «голки», заручившись поставками європейських партнерів, зараз знову йдеться про поновлення експорту газу з Росії. До того ж, у власності російських приватних осіб залишається чимала кількість обленерго та інших підприємств галузі.
Банківська сфера Кремля була представлена на українському ринку «великою четвіркою» – “Сбербанком Росії”, “ВТБ Банк”, “Промінвестбанком”, “Альфа-Банком” (входили до ТОП-10 в Україні). Цікаво, що перші три з цієї четвірки є власністю уряду РФ. На жаль, відсутні прямі дані про кількість (чи хоча б відсоток) українських підприємств, які досі кредитозалежні від цих банківських структур. Але зберігається потенційна можливість неконтрольованого виведення коштів до Росії, що може спричинити мінімум паніку на фінансовому ринку.
Критичним залишається стан справ у IT-сфері. Не секрет, що програмне забезпечення російського походження тривалий час займало монопольне положення на українському ринку (так зване ділове ПЗ сягало свого часу до 90%).
Такий стан справ був і з системами захисту від комп’ютерних вірусів. Провідні позиції в Україні займала компанія Kaspersky Lab, яку Bloomberg прямо звинуватив у зв’язках із ФСБ. Минулого року Україна заборонила державним відомствам використання продукції компаній Касперського і Dr. Web, оскільки дії іноземної юрособи створюють реальні або потенційні загрози націнтересам і безпеці, суверенітету і територіальної цілісності України тощо. Залишається лише констатувати, що клієнтами компанії Dr. Web традиційно були Верховна Рада України, Державна податкова адміністрація, Фонд держмайна, Пенсійний фонд, Міноборони, Міносвіти, ГПУ, Мінсоцполітики, Центральний виборчий комітет України, ДСТСЗІ СБУ.
Можна продовжувати перелічувати сфери присутності РФ в Україні, але достатньо зупинитись на такому факті – за повідомленням Мінекономрозвитку, попри загальне скорочення прямих інвестицій в Україну, у 2015 році дві країни зуміли наростити свою економічну присутність в нашій країні. Це Нідерланди і Росія.
Очевидно, що наразі ми стикаємось з публічним оперуванням (в безпековій парадигмі) економічними зв’язками із країною-агресором (як джерелом ГГТ). Це допомагає путінцям на міжнародній арені та в середовищах життя глузувати із громад і політикуму ЄС і світу, які втримують економічні санкції проти РФ. Окремі заяви вищих посадових осіб про скорочення масштабів економічної співпраці в інформаційному (комунікаційно-контентному) просторі не працюють, бо мова йде про принципи, а не відсотки. Тут потрібно розуміти, що на кону репутація України в очах цивілізованого світу, який відмовляється від своїх зисків, а не державно-приватні інтереси окремих фінансово-економічних груп країни.
Найважливішою сентенцією була теза про прогноз щодо дій агресора. Однак вона залишилась лише теоретичним побажанням, у всякому разі в межах суспільно-публічного резонансу.
Таким чином, науково-практична конференція «Уроки гібридної війни: воєнні аспекти» отримала публічний розголос як черговий захід в низці подібних. Явищем державного (а краще світового) масштабу вона не стала. Публічного розвитку, тобто дискусії в експертному середовищі з виробленням певних пропозицій та поглядів, теж не відбулось. Залишається вірити, що професійна дискусія та відпрацювання перспективних ідей і практик відбувається в надрах Генерального штабу Збройних Сил.
За кілька днів до цієї конференції у Військовому інституті Київського національного університету імені Тараса Шевченка пройшов Міжнародний форум з кризових комунікацій “Комунікаційно-контентна безпека в умовах гібридно-месіанських агресій путінської Росії”. Участь у заході взяли представники Адміністрації Президента України та Міністерства інформаційної політики, фахівці Міністерства оборони України і Генерального штабу Збройних Сил України, інших органів військового управління, вітчизняні та закордонні науковці й технологи з питань комунікаційно-контентної безпеки, керівники ЗМІ та журналісти, які висвітлюють діяльність сектору оборони і безпеки держави, представники культурно-мистецьких кіл та креативних індустрій з досвідом роботи в зоні АТО.
Метою форуму був розгляд науково-практичних аспектів діяльності засобів масової інформації під час проведення АТО на сході України, дослідження практичних засад та особливостей комунікації між органами військового управління та ЗМІ у площині цивільно-військових відносин, напрацювання пропозицій щодо новітніх підходів у реалізації завдань комунікаційно-контентної безпеки в процесі взаємодії органів військового управління зі ЗМІ, розробка рекомендацій щодо впровадження у навчальний процес підготовки майбутніх офіцерів сучасних стандартів комунікації з громадськістю (комунікаційно-контентних засад) в умовах ведення бойових дій.
Акценти спікерів ВІКНУ вказали на минулість практики дипломатичної парадигми нульового результату в геополітичних конфліктах, зміну геостратегічних парадигм в динаміках та форматах глобального прояву, які перемістилися в царину нефізичного військового протистояння, а саме в сферу духовно-символьних цінностей справжнього публічно-громадянського спротиву ігрищам будь-яких лобістських груп чи дипломатично-виробничих еліт.
По сучасному доказовою та гострою виявилася розмова про лінгвістичні виміри протистояння путінським агресорам. Ці аспекти давно вже стали реальною сферою застосування сучасних методик, технологій і навіть філософських світобачень (частина з них розробляється у ВІКНУ), які конкурують з технологіями реального публічно-дипломатичного цинізму (і навіть ницості) путінців в практиках перекладу, особливо якщо це стосується промов і заяв перших осіб провідних країн світу.
Саме тому була заявлена потреба офіційного започаткування державної сертифікації перекладів глобально-міжнародних публічних резонансних матеріалів, виступів і навіть брифінгів (зокрема, в парадигмі російська мова як іноземна). Це проблема національної безпеки, оскільки має безпосередній, а головне, постійний вплив на формування громадської думки через інформаційний простір.
Особливою була аргументація медійників з Донбасу щодо ефірно-інформаційного забезпечення в Україні життя “прифронтових” територій, коли мовники агресора прямо і приховано маніпулюють ефірними потенціалами та стандартами FM-радіо в масштабах найменших громад. А саме громади путінськими технологами розглядаються як бази гібридно-месіанських наступів на українську державність.
Практики-медійники із зони проведення АТО вказали на особливість, яка лежить на поверхні, але не реалізується відповідними державними інститутами – відповіді і потенціали для ефективного спротиву комунікаційно-контентній агресії в зоні АТО лежать в царинні життя тамтешніх громад (особливо звільнених громад і населених пунктів), які чекають уваги і допомоги саме у сфері комунікаційно-креативних індустрій тощо.
Досить вагомо прозвучала і думка про те, що українська мова має перейти на латинську абетку для того, щоб унеможливити спрощені комунікаційно-контентні впливи на сучасне і майбутнє Соборної України.
На форумі окремою ексклюзивною сторінкою стали скайп-включення та репрезентації реальних експертів із комунікаційно-контентного спротиву від Ізраїля до Чехії. Досить доказовим є їхній досвід роботи із публічністю – як зброєю, так і ресурсом онлайн-ворога.
Особливою сторінкою форуму (як фіксація проблеми) була розмова про поточні прояви комунікаційно-контентних форматів гібридно-месіанських агресій. Водночас наголошувалось на необхідності системного аналізу комунікаційно-креативних трендів, який би лягав в основу прийняття управлінських рішень різних рівнів.
Сенсацією форуму стали доповідачі, що проілюстрували можливості використання креативних індустрій для нейтралізації безпекових загроз, зокрема рівня глобального гібридного тероризму. Вони продемонстрували реальні потенціали і технологічні рішення рятування суспільства від стану гібридного миру та утвердження справжнього миру як перспективної мотивації для всіх вікових категорій жителів України.
Узагальнюючи висновки щодо роботи двох, на наш погляд, взаємопов’язаних науково-практичних заходів, найпершим є те, що звуження поняття гібридності до військового виміру лише підсилює ефективність путінських гібридних форматів (не війни, а саме глобального гібридного тероризму) руйнації всіх існуючих міжнародних норм, стандартів, домовленостей. Так відбувається, передусім, знищення кордонів та принципів взаємин як між державами, так і між людьми в різних ситуаціях і практиках глобалізації життя – через технології, сервіси та можливості.
Розмова про технократичні речі – як домінуючі на рівні національної безпеки – сприяють саме домінуванню путінізму через проникнення у свідомість (громадську думку) різноманітними засобами комунікаційно-контентної агресії.
Наполягання на необхідності новітньої зброї і мовчання щодо розбудови сучасного якісно-соціального та громадянсько-щасливого життя знищує підвалини мотивацій до захисту України як середовища такого життя і спонукає громади залишати Україну, доводячи цим, що тут державність не відбулася.
Безпековий сектор має стати функціонально-координаційним, відмовившись від старих технократично-організаційних стандартів. В іншому випадку, все, що буде націлене на розвиток цього напряму матиме лише імітаційний результат.
Важливо усвідомити, що стандарти НАТО, яких ми прагнемо, вже є минулість. Філософія НАТО, яка потерпає зараз кризу розуміння новітніх світових процесів має органічно доповнитись філософією Майданної України — як сучасним трендом розвитку міжнародної безпекової сфери. І тоді ми можемо розраховувати на успішне проходження зони турбулентності, в яку ввійшла світова безпека.
На саміті НАТО у Варшаві варто говорити про Україну як передній край спротиву глобальному гібридному тероризму. Варто доводити, що глобальний гібридний тероризм є найбільшою загрозою сучасному цивілізаційному миру. Нехтування цим явищем і бажання підмінити реальну боротьбу з державою-терористом Росією імітаційними санкціями неминуче приведе планету до ще одного явища, яке плекається у Кремлі — епохи тотального цинізму. А це і може стати апокаліпсисом світу.
Повертаючись до власне конференцій, хотілось би, щоб наступного року науково-практична конференція з питань комунікаційно-контентної безпеки стала складовою конференції проблем безпекового сектору, яка, сподіваємось, пройде у Генеральному штабі Збройних Сил України. Синергетичний ефект такого поєднання очевидний вже зараз.
Фото відкриття матеріалу – InformNapalm
Григорій ЛЮБОВЕЦЬ, Валерій КОРОЛЬ,
експерти проекту “ArmyUA”
спеціально для ЦДАКР
