У пікові моменти російський президент Путін особисто включається в інформаційно-психологічні атаки.
Досвід російської війни на знищення Української держави і, особливо, досвід 2014-2015 рр., свідчить про те, що національна система інформаційної безпеки лише почала формуватися, а спеціально створене Міністерство інформаційної політики ще не наблизилося до розуміння механізмів інформаційної протидії.
Тому контекст української рефлексії є суто оборонним – за принципом «реакція слідом за ударом». Немає потреби доводити, що така позиція не приведе до перемог і переваг на інформаційному фронті, – на полі інформаційних битв незмінно в кращому становищі опиняється та сторона, яка демонструє активність і креативність дій. А не та, що, витрачаючи час на розшифровку багатоходових комбінацій ворога, готує відповіді.
Зрозуміло, щоб ґрунтовно підійти до зведення власної національної системи, слід не менш ґрунтовно вивчити систему, вибудувану противником. У ході такого вивчення Центр досліджень армії, конверсії і роззброєння пропонує схематично розділяти інформаційні операції за видами комунікаційних каналів. Розуміючи, що комбінація використання каналів може бути надто витонченою – аж до масованих інформаційних ударів усім фронтом.
Отже, пропонуємо виділяти для вивчення і всебічного аналізу такі інформаційні операції.
Інформаційні провокації (дезінформації) за участі недержавних структур або ЗМІ
До речі, класичним прикладом може слугувати стаття близького до Кремля політтехнолога Ігоря Джадана «Механічний апельсин»…
У ході розгорнутої Росією війни в 2014 році надзвичайно активно використовувалася дезінформація, яка впроваджувалася через ЗМІ, переважно державні. Російське агентство ІТАР-ТАСС перетворилося на штаб інформаційних провокацій. Так, наприклад, повідомлення ІТАР-ТАСС 27 вересня 2014 року можна вважати типовим. Зокрема, за даними ІТАР-ТАСС, «у найбільших містах південного сходу… жителі Харкова, Дніпропетровська, Одеси, Запоріжжя, Херсона та Миколаєва вийшли на центральні вулиці і площі своїх міст із вимогою до офіційного Києва припинити підтримувати війну проти населення Донецької та Луганської областей. За даними організаторів акцій, висловити свій протест проти політики української влади вийшли понад 5000 осіб», – зазначало агентство. Чи варто говорити, що подібні повідомлення ставали закликом для інших ЗМІ, в тому числі недержавних.
У відповідь українські ЗМІ могли вже лише розвінчувати створений міф: «Російське агентство повідомило про масові мітинги й «марші миру» проти бойових дій на Донбасі, яких насправді не було»… Що означає направляти повідомлення власне українській аудиторії, а не впливати на російську – читачі повідомлень зазвичай не читають спростувань. Москва ж направляла послання як російській, так і українській аудиторіям.
Інформаційні операції, що проводяться науковими або академічними структурами Росії
Незалежно від статусу установи, будь-яку галузь науки в Росії жорстко контролює держава.
До сфери діяльності наукових структур належить у першу чергу коригування й переписування історії. У період пікових протистоянь саме псевдовчені Росії, уповноважені спецслужбами, стверджували, що української мови не існує як такої. Як і українського народу, що просто є частиною російського народу.
Часто канал учених-дослідників використовується як спосіб зондування й вивчення реакції на певні дії або контрдії. Одному з авторів цих рядків випало бути свідком дебатів російських учених-дослідників з американськими колегами в Центрі нерозповсюдження (Монтеррей, США) в 1998 році. Так, знаючи про щільні контакти цього центру з урядовими структурами США, росіяни заявили: у разі хвилі розширення НАТО на схід відповідь Росії буде вкладатися в розміщення ядерної зброї в Калінінградській області. Цей епізод, серед іншого, дає чітке уявлення про маніпулятивні підходи.
Інформаційні операції, що проводяться офіційними структурами, в тому числі першими особами держави
Щороку з певною періодичністю щодо України проводились певні політичні інформаційні акції з умовними назвами – газова, цукрова, сирна, м’ясна, цукеркова «війни». Питання перебування Чорноморського флоту в Криму Москва не забувала ні на хвилину.
Природно, ієрархія тут відіграє ключову роль, тому що між виступом колишнього мера Москви Юрія Лужкова в Севастополі і програмним спічем прем’єр-міністра Володимира Путіна на саміті НАТО в Бухаресті (2008) – прірва. Але по суті обидві спецоперації оформлені в орнамент за єдиною методикою.
У цьому контексті слід звернути особливу увагу на те, що в пікові моменти російський президент Путін особисто здійснює заходи інформаційно-психологічного впливу. Наприклад, на лідерів країн Заходу. Зокрема, 27 травня 2016 року Путін особисто підписав статтю для грецької газети «Катімеріні» перед офіційною поїздкою до цієї країни. У ній він «нагадав» Афінам про ключову роль РФ в незалежності Греції. Маніпуляції господаря Кремля з розхитування позиції Греції спрямовані на розкол НАТО і ЄС, а основною метою був намір досягти ослаблення санкцій із боку Заходу, а також стимулювання проведення виборів в окупованих регіонах сходу України на тлі неофіційного визнання країнами Заходу приналежності РФ захопленого нею Криму. Часто такі акції супроводжують безпосередній переговорний процес, а з їх допомогою вдається знизити градус напруженості або досягти зміни риторики. У підсумку, незважаючи на заяву президента Європейської Ради Дональда Туска про продовження санкцій проти Росії, з’явилася занадто м’яка й обережна позиція Франції, зокрема, визнання президентом Олландом «істотного кроку Росії» у виконанні Мінських угод. А реакція прем’єр-міністра Греції Алексіса Ципраса виявилася прогнозовано проросійською: 28 травня 2016 року він назвав санкції Заходу щодо Росії непродуктивними.
Інформаційні операції, що проводяться слідом за провокаціями за участі силових (армійських) структур Росії
Висадка десанту морської піхоти прямо на пляжі у Феодосії в 2006 році вже претендує на класику. Але сучасні ігри є куди більш небезпечними. Російські регулярні порушення повітряних кордонів бойовими літаками, причому, з явною бравадою і граничним ризиком, справді, не раз ставили на кін життя багатьох людей. Лише рішучість турецького військово-політичного керівництва (команда на знищення російського літака-порушника) змінила ситуацію, хоча й розпалила її до межі.
Інформаційні операції, що проводяться слідом за провокаціями за участі спеціально підготовлених груп населення, часто іноземної держави
Найбільшого поширення в сучасній гібридній війні отримала імітація політичних заворушень і демонстрацій із метою їхнього специфічного освітлення і нав’язування упередженого сприйняття подій.
«Візьмемо ці випадки, коли навесні 2014-го перед українською армією перекривали дороги – скажімо, на станції «Вільхова». Залізницею підвозилися наші БТРи, знімали їх із платформ і відправляли на кордон в Красну Талівку. Хто вийшов цьому перешкоджати – бабусі-дідусі? Ні, вийшли активісти Партії регіонів. Яким за це заплатили». Такі акції, як описана екс-представником Партії регіонів, ідеально підходять для створення телевізійних картинок, інформаційних повідомлень і статей – масове поширення спеціально підготовлених матеріалів впливає практично на всі фокус-групи.
Підміна картинок на телеекрані давно стала звичайним явищем для російських ЗМІ. А титульним аркушем власне гібридної війни 2014-2016 рр. стало застосування нерегулярних воєнізованих груп, коли бойові дії ведуть збройні цивільні особи спільно з російським спецназом у формі без розпізнавальних знаків. Це створило поживне підґрунтя для розвитку фантазії ЗМІ, причому сюжетно-тематична картинка і сама оповідь змінювалися залежно від тих чи інших коректив, внесених спецслужбами й політтехнологами.
Інформаційні операції, що проводяться політиками або громадськими діячами іноземних держав («лідерами думок» для конкретних фокус-груп)
Показовим є й використання міжособистісних стосунків перших осіб Росії. Як приклад – кумівство з колишнім політиком України Медведчуком і створення останнім спеціально під замовлення Кремля суспільно-політичного руху.
Інший показовий приклад – заява екс-президента Франції Саркозі щодо необхідності співпраці з Росією практично відразу ж після терористичної бійні в Парижі 14 листопада 2015 року.
Ще більший радіус дії і тривожні результати отримано внаслідок використання російськими спецслужбами парламентарів Італії і Франції, ветеранів-розвідників США, експертів СІПРІ тощо.
Інформаційні операції, що проводяться на рівні міжнародних організацій і міжнародних конференцій
Росія завжди з безсоромним цинізмом використовувала міжнародні організації для нав’язування своєї позиції з тих чи інших питань. Трибуни ООН і ОБСЄ у зв’язку з цим зчаста нагадували справжні бойовища. Слід зазначити ретельну підготовку й опрацювання завдань російськими учасниками таких баталій.
Не секрет, що найбільш деструктивні позиції в ході розв’язаної Москвою війни демонструвала ОБСЄ. На одному із засідань ОБСЄ в Берліні в квітні 2015 року одному з авторів цієї статті довелося стати рівночасно свідком і учасником проведеної групою російських представників спецоперації. Одним із послань російських учасників стало маніпулювання поняттями, коли війну проти України стали позначати «українською кризою». Після того як у своєму виступі автор цієї статті назвав Росію ворожою державою, що веде війну проти України, російський посол миттєво відреагував, апелюючи до делегацій понад 20 держав тим, що війни між Росією та Україною бути не може, оскільки «є економічна співпраця, співпраця в галузі енергопостачань, та й дипломатичні відносини не розірвано». Фактично, це був елемент сучасної гібридної війни, у якій поле бою – всюди, а не лише на лініях бойових зіткнень.
Інформаційні операції з використанням специфічних комунікаційних каналів – книг, фільмів, спеціально побудованих телепередач, використання монументів і вигідних образів минулого
Починаючи з 2008 року, книжковий ринок країни почали наповнювати спеціальною літературою, яка виконує дуже специфічні функції. Перед російською елітою, що реалізовує проект «Імперія», постало взаємопов’язане потрійне завдання: відвернути західний світ від України, відвернути український народ від влади й повернути ідею про повернення до міцної дружби з Росією, звичайно, у ролі покірного придатку нової імперії.
Не можна не помітити поступальної зміни риторики і власне динаміки поступу книжкових проектів територією України. Наприклад, професійно виконане дослідження експертів під редакцією Сергія Караганова «Росія і світ. Нова епоха» нав’язувало ідеї досить акуратно: «У разі нормалізації та оптимізації економічних відносин із Росією і встановлення партнерських відносин з Європейським союзом Україна збереже обнадійливі перспективи зростання. Однак якщо Києву буде нав’язаний процес втягування в НАТО, країну очікує велика соціально-економічна та геополітична криза, що знищить надії на успішний розвиток». І, навіть відверто граючи на команду Путіна, експерти дуже дорожили своїми добрими іменами… Але дедалі книги стали все більше розширювати середовище впливу, орієнтуватися на їхнє масове прочитання. Теза експертів, згадана вище, не змінилася, – вона просто трансформувалася в поданні. Причому за всіма правилами чорної риторики. Як зазначає один зі світових фахівців із чорної риторики Карстен Бредемайер, “хоча для впливу на опонентів необхідно використовувати принцип триканальної аргументації – візуальної, аудіальної та кінестетичної, близько 75% матеріалу, що зберігається в нашому мозку, надходить візуальним каналом”. До цієї інформації слід додати, що, зазвичай, що нижче рівень інтелекту, то більше «працює» візуальний канал, витісняючи інші. Інакше кажучи, обиватель зазвичай більш схильний до сприйняття картинок, ніж «розкрутки» причиново-наслідкових зв’язків. Саме так і розвивалися політичні видання, впроваджені на український ринок. Так, у чотирьох із п’яти таких книг, що з’явилися на ринку в березні 2009 року, були наявні описи боїв російських військ з українськими, що було якраз акцентованим впливом на візуальний канал читача. Це була психологічна обробка масової української аудиторії.
Інформаційні операції «Створення та просування рейтингів»
Маніпулювання цифрами завжди було частиною інформаційних воєн. Однак однією з відмінностей суто російських маніпуляцій від часів Сталіна стало трепетне ставлення до «вождів».
Так, проведена інформаційна кампанія із силового захоплення та анексії Криму штучно підняла рейтинг Путіна практично до сталінського. А саме – сучасна маніпуляційна соціологія «видала» зліт показників усенародної підтримки російського лідера до 88%.
Масовані інформаційні операції «Спеціальний моніторинг» ЗМІ
Прикладом такої масованої операції можуть слугувати контексти публікацій, зафіксовані ЦДАКР у серпні 2009 року. Для просування смислових картинок або ряду, що розробляються і «запускаються в ЗМІ по колу» (тобто, ЗМІ з різними циклами випусків – від інформаційних агенцій до щомісячних глянцевих журналів). Наприклад, «Розпад України, насправді, є неминучий …». І проводиться огляд значної частини російських ЗМІ, що створює ефект масовості публікацій. Насправді, це один із багатьох прикладів інформаційних диверсій, що відпрацьовують одне завдання.
Наприклад, в основу завдання 2009 року було покладено ідею, що «гострота політичної кризи породжена передусім тим, що президент України «посаджений на свою посаду Америкою як виключно антиросійський інструмент», і «жодні інші функції він не в змозі виконувати».
Тут був придуманий і варіант розпаду України: це відділення Галичини від власне України, тобто «тієї місцевості, на якій спочатку обкатувалася ідея українства і через яку вона просувалася. У цьому випадку російська більшість населення України возз’єднається з рештою Росії»…
Великі комплексні інформаційні операції, що проводяться штучно створеними «лідерами думок»
Цей підхід є ретельно продуманим формуванням структур і завдань. Наприклад, операція впровадження книги «Брат» супроводжувалася створенням окремої політичної сили й передбачала навіть таку нечувану для українського книжкового ринку ситуацію, як рекламу книги в метро. Якісно була опрацьована й роль проросійського лідера української політичної партії «Велика Україна».
Кілька слів про технології впливу. Сама по собі книга може й не читатися. Але використовувана як інформаційний привід, за правильного розподілу ресурсу, вона починає «працювати». Матеріали про книгу зазвичай проходять кілька взаємопов’язаних кіл впливу на аудиторію. Перше коло – «онлайнове», тобто публікації, що з’явилися одразу після презентацій, бліц-інтерв’ю, чатів.
Наступне коло стосується щоденних газет із невеликими інформативними публікаціями, до 3-4 тис. знаків. Ще одне коло – щотижневі й щомісячні аналітичні публікації у відповідних газетах і журналах. Нарешті, публікації в спеціалізованих виданнях і обговорення під час роботи круглих столів та міжнародних конференцій. Зрозуміло, ці кола впливу спрямовані на абсолютно різні, майже не корельовані аудиторії. Авторитетні дослідження з медіапсихології, наприклад, Петера Вінтерхоффа-Шпрука, стверджують, що під час обговорення проблеми до трьох четвертих учасників користуються якраз вторинною, коротшою, більш «упакованою» інформацією, де досить згадки ключової тези і її аргументації. Отже, в окремо взятому випадку з російськими книгами на українському ринку, ми можемо констатувати: вони є частиною продуманої, ретельно вивіреної в часі і в просторі, глибокої інформаційної війни.
І все-таки, незважаючи на глобальний розмах Росії на інформаційному фронті, кремлівська інформаційна машина, яку представляють якимось домінуючим інформаційним монстром, стала пробуксовувати. Світова громадськість в особі переважно волонтерських організацій зробила значний стрибок для розшифрування кремлівських «смислових галюцинацій», підключилися до цього процесу й державні служби багатьох держав.
Проте, західне співтовариство й Україна ще далекі від того, щоб зробити протидію системною, технологічно налагодженою та ефективною. Кремлівський пропагандистський апарат створювався десятиліттями – з обкатуванням на військових конфліктах у Чечні, Південній Осетії, Абхазії, Придністров’ї, Криму.
Але війну не закінчено. Інформаційний фронт відкритий і працює. Отже, є сенс вивчити тактику і стратегію дій противника, щоб почати проводити випереджувальні удари.
Валентин БАДРАК, Дмитро КОЗЛОВ,
Центр досліджень армії, конверсії та роззброєння
В розвиток теми – коментар Михайла САМУСЯ, заступника директора ЦДАКР з міжнародних питань
«ЛОЖЬ, ШАНТАЖ И ПРОВОКАЦИЯ – ТРИ КИТА ГОСУДАРСТВЕННОЙ ПОЛИТИКИ КРЕМЛЯ» «ЛОЖЬ, ШАНТАЖ И ПРОВОКАЦИЯ – ТРИ КИТА ГОСУДАРСТВЕННОЙ ПОЛИТИКИ КРЕМЛЯ» КРЕМЛЯ»
http://cacds.org.ua/ru/safe/video/826
