23 червня громадяни Великобританії зроблять вибір, від якого залежить не тільки майбутнє Сполученого Королівства, а й усієї Європи. Останні опитування громадської думки британців свідчать, що розрив між єврооптимістами і прихильниками Brexit не перевищує статистичної похибки, тож інтрига збережеться до кінця.
Ілюзія взаєморозуміння
Хвиля широкої дискусії про спільні шляхи розвитку туманного Альбіону і Європейського Союзу була піднята ще в січні 2013 року прем’єр-міністром Великобританії і лідером Консервативної партії Девідом Камероном. Тоді політик пообіцяв, що в разі перемоги його партії на наступних парламентських виборах Лондон ініціює перемовини з Брюсселем про новий формат членства Великобританії в ЄС, а оцінку досягнутим результатам дадуть виборці на референдумі. Ця програма багато в чому стала запорукою успіху консерваторів, які за підсумками виборів, що відбулися, збільшили своє представництво в Палаті громад і сформували однопартійний уряд. Вже через півроку уряд Камерона склав пакет вимог до Європейського Союзу, в якому представив умови участі його країни у загальноєвропейському проекті.
Результатом переговорів, які були поведені в січні-лютому, стала угода, згідно якої лідери країн ЄС задовольнили більшість пропозицій Камерона щодо посилення спеціального статусу Британії. Натомість своєю активною проєвропейською позицією напередодні референдуму британський прем’єр «виторгував» у Брюсселя низку положень, які підтвердили неучасть Великобританії у подальшій політичній та економічній інтеграції з «континентом».
Багато оглядачів відзначали, що головною перемогою Камерона стала домовленість про припинення соціальних виплат трудовим мігрантам із країн ЄС. Зокрема, британський прем’єр і лідери ЄС домовилися, що механізм захисту соціальної системи Великобританії буде «ввімкнений» на сім років без права продовження. При цьому випробувальний термін, протягом якого новоприбулим мігрантам не будуть виплачувати соціальну допомогу, складе чотири роки. Однак французька влада вже заявила, що має намір прибрати силовиків, які охороняють Ла-Манш, якщо Великобританія покине ЄС. У такому випадку наплив мігрантів може хлинути на острів.
У монетарній сфері Лондон підтвердив своє право на національну валюту, домігшись прийняття формулювання про дію «більше, ніж однієї валюти». Фактично Британія наполягла на тому, що їй не доведеться витрачати кошти на порятунок країн єврозони, які потрапили в халепу в результаті недалекоглядної фінансової політики.
Також Камерон анонсував введення так званої системи «червоної картки», яка дасть можливість національним парламентам, об’єднавшись блокувати прийняття суперечливих законодавчих актів ЄС (за умови згоди 55% законодавчих органів). Втім, Париж і Берлін навряд чи дадуть остаточну згодою на цю вимогу, оскільки створення такого механізму ставить під загрозу засади ЄС.
Як би там не було, нова угода з Брюсселем не стала козирем у рукаві Камерона. Прихильники Brexit справедливо вказують на те, що хоча вона і вимальовує певну картину майбутніх відносин Лондона і Брюсселя, справжнього прориву в переговорах не відбулося, а нерозуміння сторін як було, так і залишилося. Втім, з іншого боку, якщо Brexit усе ж відбудеться, процес розлучення Великобританії і ЄС може тривати роками, а негативні наслідки будуть відчутні протягом цілого десятиліття.
По різні боки барикад
Нинішній єврореферендум – не перший в історії Сполученого Королівства. У 1975 році британці також на референдумі підтримали вступ їхньої країни до Європейського економічного співтовариства (ЄЕС) – попередника Євросоюзу. Тоді противниками інтеграції з іншими європейськими державами виступали лейбористи. Природно, що консерватори на чолі з Маргарет Тетчер зайняли протилежну позицію. Цікаво, що під час агітаційної кампанії Залізна леді з’являлася на публіці в светрі, всіяному європейськими прапорами, про який тодішня преса відгукувалася не надто схвально, називаючи його «огидним».
Нині кити британської політики, віги і торі, помінялися місцями – референдум про членство в ЄС ініціювали консерватори, а лейбористи закликають залишитися в єдиному європейському домі. Але Brexit розділив британське суспільство не за партійними симпатіями. Питання про збереження євросоюзної прописки стало світоглядним вибором кожного британця.
Ця дилема фактично розколола Консервативну партію, що в свою чергу підігріло інтерес прихильників консерваторів до референдуму. За даними опитувань 69% виборців торі мають намір взяти участь у голосуванні, в той час як явка прихильників лейбористів становитиме трохи більше 50%.
Цілком очікувано, не всі однопартійці Камерона належним чином оцінили маневр прем’єра, який після досягнення угоди з єврочиновниками взявся всіляко відстоювати збереження Британії в складі ЄС. Головним «рупором» прихильників Brexit став екс-мер Лондона Борис Джонсон – друга фігура в Консервативній партії. Але поразка прибічників збереження Британії в складі ЄС похитне позиції прем’єр-міністра, що автоматично відкриє перед Джонсоном двері сірої будівлі на Даунінг-стріт, 10.
Очоливши внутрішньопартійну опозицію, колишній мер столиці в своїх виступах не підбирав слів, щоб переконати співгромадян голосувати проти членства в ЄС. Чого тільки варті його порівняння цілей Євросоюзу з планами Гітлера та Наполеона. «Відзначився» Джонсон і в українському питанні, поклавши відповідальність за те, що відбувається в Україні на «поспішні рішення у зовнішній політиці і претензії ЄС на проведення зовнішньої оборонної політики». Подібна риторика свідчить про ситуативне зближення частини консерваторів із націоналістами з Британської партії незалежності UKIP, яка відома своїм крайнім євроскептицизмом.
Майбутній референдум без перебільшень став справжнім екзистенціальним викликом для Консервативної партії. На боці Джонсона виявилося до двох третин рядових торі, в той час як більшість міністрів підтримали позицію Камерона. За відокремлення від ЄС виступили міністр юстиції Майкл Гоув (до речі, давній друг Камерона), міністр з питань культури, ЗМІ і спорту Джон Віттінгдейл, міністр у справах Північної Ірландії Тереза Віллерс і Лорд-канцлер Кріс Грейлінг.
З іншого боку барикад опинилися шотландські націоналісти. Лідер Шотландської національної партії, яка об’єднує прихильників незалежності Единбурга, Нікола Старджен неодноразово висловлювалася про те, що у випадку негативного результату на всенародному опитуванні, Шотландія почне процес підготовки до повторного референдуму про незалежність. В умовах виходу Британії з ЄС нескладно уявити, що результати нового плебісциту виявляться зовсім не на користь союзу з Англією. Про це свідчать опитування – 66% шотландців підтримують членство Великобританії у ЄС і лише третина висловилися проти.
Для Шотландії, яка століттями будувала стосунки з європейськими столицями, не завжди рахуючись із думкою Лондона, питання збереження членства в ЄС має в першу чергу певну економічну складову. За оцінками фахівців, в разі Brexit роботу можуть втратити більше 300 тисяч шотландців, а це 1/7 усіх робочих місць. Також країна не отримає 985 млн євро, які їй повинен виділити до 2020 року Європейський соціальний фонд і Європейський фонд регіонального розвитку.
Віце-прем’єр іншого члена Сполученого королівства – Північної Ірландії – Мартін Макгіннесс, який представляє партію місцевих націоналістів «Шинн Фейн», пішов іще далі, закликавши до об’єднання з Ірландією. І, якщо навіть більшість співгромадян Макгіннесса не погодяться з ним, це не завадить Белфасту підтримати членство Британії в Євросоюзі (за даними Natcen Social Research проти Brexit готові проголосувати 75% жителів Північної Ірландії).
Економічні та політичні наслідки Brexit
Щоб оцінити ризики, з якими зіткнеться Великобританія у випадку виходу з ЄС, в першу чергу слід звернути увагу на економічну складову питання. Навряд чи можна переоцінити значення для Великобританії торгових зв’язків із Європою. У структурі експорту країни на частку ЄС припадає 47%. У той же час протягом останніх років торговий дефіцит Великобританії з іншими країнами об’єднаної Європи істотно виріс, склавши в 2013 році 66 млрд євро. Сполучене Королівство є найбільшим одержувачем прямих іноземних інвестицій серед країн ЄС. Це означає, що наслідком Brexit може стати втрата Великобританією своєї привабливості як «вікна» до Європи.
За підрахунками фахівців, вихід із ЄС заощадить для Великобританії 0,5% від її ВВП. Цей показник є одним із ключових в агітаційній кампанії британських євроскептиків. Але при цьому досі незрозуміло, які втрати чекають на економіку країни в разі Brexit. За різними оцінками Великобританія може втратити в найближчі роки від 0,6% до 3% ВВП. У доларовому еквіваленті називаються суми збитків від 21 до неймовірних145 млрд.
Економічні наслідки для Великобританії будуть залежати від моделі зв’язків із іншими країнами-членами ЄС після можливого розриву. Більшість експертів схиляється до думки, що найбільш імовірним є швейцарський варіант, який передбачає укладання окремих договорів із Брюсселем в кожному секторі економіки. Ця модель може бути розширена гарантіями доступу фінансового сектора економіки до ринку ЄС, в чому зацікавлені як у Лондоні, так і в Брюсселі. Відносно м’яку «посадку» для британської економіки може забезпечити і модель відносин із ЄС, яку вибудувала Норвегія. У цьому випадку передбачається, що участь в Європейській економічній зоні, незважаючи на вихід із ЄС, дозволить Лондону зберегти легкий доступ до загальноєвропейського ринку.
Якщо ж сторонам не вдасться дійти компромісу, 90% британських товарів, що експортуються в ЄС, будуть обкладатися тарифами, і переважно досить високими. У гіршому випадку вільна торгівля зовсім припиниться, зламаються правила, характерні для внутрішнього ринку, знову будуть введені торгові бар’єри. Така перспектива звісно не радує представників великого бізнесу Британії. Окрім того Brexit стане важким ударом по Лондонському Сіті як глобальному фінансовому центру. За словами самого Камерона, фінансовий сектор втратить сто тисяч робочих місць. У всіх секторах економіки, згідно зі звітом Конфедерації Британської промисловості, ще 900 тис. людей втратять роботу.
Безсумнівно, чималої шкоди вихід Великобританії з ЄС завдасть і економікам єврозони. На туманний Альбіон припадає десята частина експорту ЄС, а його економіка становить 1/6 ВВП усього Союзу. Але найсильніше постраждають Нідерланди, Кіпр і Ірландія, адже саме ці країни більше за інших залежать від торгівлі з Британією і її банківської сфери.
Особливо пильно стежать за британським референдумом у Дубліні, оскільки вихід Британії зі складу ЄС може поставити під питання доцільність членства Ірландії в цій організації. Успіх Brexit стане справжнім подарунком для євроскептиків у більшості країн ЄС. Цілком закономірно, що британський приклад може спровокувати аналогічні референдуми в Данії, Фінляндії, Австрії та інших країнах, де позиції євроскептиків досить сильні. З іншого боку, вихід Великобританії з ЄС робить практично неможливим реалізацію Трансатлантичного торговельного та інвестиційного партнерства (ТТІП) – запланованої угоди про вільну торгівлю між Європейським Союзом і США.
Подібний суспільно-політичний дискурс грає на руку Кремлю, який вже не перший рік веде інформаційну війну, будь-якими правдами і неправдами переконуючи власних громадян і європейців у приреченості ЄС. А ось для України розрив Лондона і Брюсселя нічого доброго не віщує. Хоча британська дипломатія не брала безпосередньої участі у врегулюванні збройного конфлікту на Донбасі, позиція Лондона була вкрай важливою в питанні продовження санкцій проти Росії. Якщо Brexit відбудеться, увесь тягар відносин ЄС із Москвою лягає на канцлера Німеччини Ангелу Меркель. У разі ж поразки її партії на парламентських виборах у вересні 2017 року (що в умовах міграційної кризи цілком ймовірно), Україна залишиться без реальних союзників у Західній Європі. Також вихід одного з найважливіших членів Євросоюзу не кращим чином позначиться і на євроінтеграційних перспективах Києва: під тиском нових викликів Брюссель навряд чи залишить двері в ЄС відчиненими.
Тож, британський еврореферендум, незалежно від результатів, став серйозною атакою на єдність пан’європейського проекту зсередини самого ЄС. Раніше Євросоюз міг впоратися з безліччю викликів, розширюючи свої кордони, але сьогодні в багатьох країнах Союзу більше не хочуть користуватися цим рецептом. Чи почнеться процес «стиснення» ЄС ми дізнаємося вже зовсім скоро.
Володимир СОЛОВ’ЯН,
керівник зовнішньополітичних проектів ЦДАКР
