Триваюче посилення негативних тенденцій розвитку ситуації довкола та всередині України залишається головним трендом останніх тижнів. При цьому, саме внутрішні загрози та виклики створюють найбільшу небезпеку Українській Державі. Нездатність керівництва та політикуму України розпочати реальні реформи в усіх сферах суспільного та державного життя накопичує негативний потенціал, який, за певних умов, може зруйнувати не лише здобутки Революції Гідності, а й підвалини Української державності.
Розвал коаліції після невдалого голосування Верховної Ради за відставку уряду Яценюка став відправною точкою для запуску механізму підготовки до переформатування влади та, не виключено, позачергових парламентських виборів. Політичні сили почали розіграш власних комбінацій, спрямованих на отримання максимальних дивідендів від урядової кризи. Між тим, навіть відставка генпрокурора Шокіна не змогла врятувати Президента України Петра Порошенка від шквалу критики за, начебто, організовану на замовлення олігархів парламентську виставу для врятування прем‘єр-міністра Яценюка. Довіра до Президента, Верховної Ради та уряду впала до найнижчого після Революції Гідності рівня. У суспільстві наростає невдоволення і розчарування діями влади.
Не менше розчарування стосовно українських очільників відчувається і з боку країн ЄС. Візит до Києва міністрів закордонних справ Німеччини та Франції – Франк-Вальтера Штайнмайєра та Жан-Марка Еро продемонстрував надзвичайну тривогу Заходу за подальший розвиток ситуації в України. Ключовою фразою, яка показує мету візиту керівників німецького та французького МЗС до Києва, можна вважати заяву Франк-Вальтера Штайнмайєра: «У випадку продовження реформ і нульової толерантності до корупції Берлін буде допомагати Україні у консультаціях із МВФ». Тобто, мова йде, фактично, про ультиматум, який означає, що якщо українське керівництво негайно не розпочне реальні реформи, Захід може відмовити Україні у виділенні чергового траншу МВФ. Що означатиме подальшу валютну турбулентність, посилення соціально-економічних проблем і зростання шансів на реванш колишньої Партії регіонів на позачергових парламентських виборах.
При цьому, шанси на реванш регіоналів зростають через те, що українське державне керівництво потрапило у небезпечну пастку: відсутність реформ надзвичайно послабило позиції України на переговорах з Заходом, який, окрім реформаторського порядку денного, просуває ще й «миротворчий алгоритм», закладений Мінським процесом. В результаті, українські очільники мають невеликий простір для маневру, обговорюючи з західними партнерами перспективи «зворотної інтеграції» окупованого Донбасу в українське правове поле. На фоні розкручування теми позачергових парламентських виборів поспішна реінтеграція Донбасу може призвести до посилення позицій колишніх регіоналів за рахунок підтримки електорату з окупованих територій. В результаті, наступний склад українського парламенту знову може мати проросійську більшість, що призведе до подальшої дестабілізації ситуації в країні і реалізації задумів Путіна щодо руйнації України.
Симптоматичними у цьому плані є події на Майдані незалежності 20-21 лютого, коли люди у військовій формі, які назвалися представниками невідомої до цього часу організації «Революційні праві сили», захопили кілька приміщень готелю «Козацький» і встановили на площі військові намети. Жодної аргументації щодо причин захоплення готелю в центрі Києва представники «РПС» не навели і, в подальшому, так само без причин, вони звільнили «Козацький». Безвідносно політсил та цілей проведення цієї акції, російська пропаганда у повній мірі використала це шоу для розкручування теми «третього майдану», «зради ідей революції» та «злочинців, які отримали владу, обдуривши народ».
Можна зробити припущення, що в найближчий час ці теми будуть максимально використовуватися Кремлем для розхитування ситуації в Україні. При цьому, українське державне керівництво має бути свідомим того, що у випадку подальшого гальмування реформ, зусилля Росії впадуть на благодатний ґрунт і можуть викликати незворотні деструктивні процеси в нашій державі.
Окремо слід відзначити, що провал реформ в Україні зумовлює й ослаблення позицій України на зовнішній арені. Відчувається, що Україна знову втрачає динаміку суб’єкта міжнародних відносин і повертається на звичні позиції об’єкта «світової закуліси». Сирійський конфлікт, євроатлантичні процеси, події в інших регіонах світу фактично знаходяться за бортом української політики. Ослаблена країна, яка фактично знаходиться у стані війни з Росією, однак навіть у таких умовах не здатна до самодисципліни для швидкого реформування не лише економіки, але й армії та флоту, навряд чи може зацікавити когось як союзник чи партнер у розіграші чергового світового пасьянсу. Державне керівництво України явно досягло критичної межі як внутрішньої, так і зовнішньої довіри. Якщо в найближчий час не будуть здійснені кардинальні кроки для виправлення ситуації, Україна опиниться на межі чергової державної катастрофи.
Ситуація у зоні російсько-українського конфлікту залишається напруженою та нестабільною. Російські регулярні та нерегулярні війська продовжували здійснювати провокації, намагаючись тримати ініціативу у зоні конфлікту – то доводячи обстановку до межі відновлення повномасштабних бойових дій, то, раптом, припиняючи обстріли та відходячи із займаних позицій. Зокрема, всередині лютого росіяни повністю звільнили селище Широкине поблизу Маріуполя. Достеменно невідомо, чим був викликаний цей маневр російських військ. Однак, враховуючи те, що на 3 березня планується чергове засідання міністрів закордонних справ «Нормандської четвірки», на якому очікується (як висловився МЗС ФРН Штайнмайєр) «здійснення рішучих кроків» щодо врегулювання російсько-українського конфлікту, не виключено, що звільнення Широкиного буде презентовано паном Лавровим, як доказ намагання Росії виконати Мінські домовленості.
При цьому, враховуючи попередній досвід, можна припустити, що на інших ділянках фронту російські війська можуть активізувати провокації і навіть здійснити активні наступальні дії, створюючи відповідний фон для проведення переговорів під російський диктат. Між тим, ймовірність початку широкомасштабних бойових дій у зоні російсько-українського конфлікту у найближчий час є невисокою.
Виклики для України на міжнародній арені
Процес врегулювання російсько-українського конфлікту залишається ключовим міжнародним чинником, який впливає на Україну. Очевидно, що головною темою візиту міністрів закордонних справ Німеччини Франка-Вальтера Штайнмаєра та Франції – Жана-Марка Еро до Києва, який відбувся 23 лютого, окрім питань просування реформ в Україні, було обговорення перспектив вирішення конфлікту між Україною та Росією. Оглядачі помітили позитивні зміни у риториці європейських партнерів України. Наразі вже не йшлося про внесення змін до Конституції України. Не виключено, що українській стороні вдалося довести небезпечність того шляху «ламання Конституції через коліно», який намагалися нав‘язати Києву європейці з подачі Москви. В результаті був би запущений механізм внутрішньої руйнації України, що не тільки не призвело б до вирішення російсько-українського конфлікту, а, навпаки, призвело б до розпалювання конфлікту з новою силою. Натомість МЗС ФРН та Франції назвали пріоритетом підготовку нового закону про вибори для забезпечення виборчих процесів на території окупованого Донбасу.
Між тим, українська сторона звертає увагу на те, що, по суті, Захід не відійшов від російської логіки виконання Мінську-2, відповідно до якої спочатку треба внести зміни до українського законодавства, провести вибори, а вже потім виводити російські війська з Донбасу та передавати Україні контроль над кордоном з Росією.
При цьому, МЗС ФРН Штайнмайєр анонсував на 3 березня, коли зберуться міністри закордонних справ «Нормандського формату», здійснення рішучих кроків у переговорному процесі. Це означає, що на зустрічі 3 березня Росія буде продовжувати доводити необхідність внесення змін до українського законодавства, а Захід буде тиснути на Україну піти на такі кроки для початку позитивних змін в процесі врегулювання конфлікту. Найбільш небезпечним є те, що Київ, втративши довіру західних партнерів через гальмування внутрішніх реформ, вже не має можливості зберігати самостійну позицію і буде вимушений піти на поступки Москві, сподіваючись на позитивне рішення Заходу щодо підтримки виділення Україні наступного траншу МВФ.
Виходячи з цього, 3 березня можна очікувати дійсно важливих, але, не виключено, негативних для України, рішень щодо врегулювання російсько-українського конфлікту, які можуть в подальшому призвести до загострення внутрішньої ситуації в нашій країні.
Виклики у площині економіки
Ключовим питанням подальшого розвитку економічної ситуації в Україні залишається невизначеність рішення щодо виділення Україні наступного траншу МВФ, а також допомоги з боку США та ФРН.
Як і прогнозувалось, остаточної домовленості між МВФ та українським керівництвом щодо умов надання траншу досягнуто не було. Обіцянка Президента, що гроші МВФ надійдуть вже у лютому виконана не була. А після невдалої «відставки» уряду Яценюка, розвалу коаліції та виникнення глибокої політичної кризи в країні, питання виділення траншу взагалі відійшло на другий план.
Це посилює волатильність курсу гривні, знижує довіру до банківського сектору, посилює відтік капіталу і у сукупності з іншими негативними економічними факторами суттєво дестабілізує соціально-економічну обстановку.
В цих умовах, Росія здійснює цілеспрямовані кроки щодо посилення свого впливу на фінансову систему України, збільшуючи можливості для руйнації нашої держави зсередини. Зокрема, п’ять «дочок» російських банків («ВТБ БАНК» /Банк ВТБ, Росія/; «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк /Промінвестбанк/»; Державна корпорація «Банк розвитку та зовнішньоекономічної діяльності /Внєшекономбанк, Росія/; «Сбєрбанк Росії» /Сбербанк России/; «АЛЬФА-БАНК» /Альфа банк, Росія/; «БМ БАНК» /Акціонерний комерційний банк «Банк Москви»/), де частка російського капіталу перевищує 90 %, займають, за приблизними експертними оцінками, від 15 до 20% банківської системи України. За останній рік ця частка суттєво зросла. Більше того, відбувається витіснення російським капіталом європейських банків з теренів України. Найсвіжіший приклад – це продаж «Укрсоцбанку» групою «Юнікредіт» російській «Альфа-Груп».
В результаті, Росія через свої банківські структури, які працюють в Україні, може ефективно впливати на ситуацію на валютному ринку, розкручуючи ажіотаж та паніку, і, таким чином, здійснювати додатковий тиск на курс гривні, породжуючи додаткову соціально-економічну напруженість в Україні.
Основні виклики всередині держави
На сьогоднішній день, головним внутрішнім викликом розвитку держави залишається відсутність прогресу в реалізації реформ та гальмування процесу створення ефективної системи боротьби з корупцією.
Яскравим прикладом загального становища є ситуація в українській оборонній промисловості. Незважаючи на гучні оптимістичні заяви з боку уповноважених представників президентської вертикалі, ситуація у цій стратегічно важливій галузі продовжує погіршуватися.
До цього часу не створено систему реалізації військово-технічної політики (ВТП). Фактично, мова йде про консервацію відверто корупційної схеми «контролювання потоків» в оборонній сфері, створеної за часів Януковича. При цьому, коаліційна угода 2014 року серед пріоритетних завдань містить пункт про створення при Кабінеті Міністрів міжвідомчого органу з розвитку ОПК, що має замикатися на першого віце-прем’єр-міністра. Але через два роки після початку війни на цьому шляху не зроблено нічого. На рівні РНБО та Адміністрації Президента існує цикл прийняття рішень та вироблення засад військово-технічної політики. Однак, системи їх реалізації в державі не створено, що зводить нанівець всі зусилля на стратегічному рівні і породжує сприятливий клімат для корупційних схем. Зокрема, ДК «Укроборонпром», створений Януковичем і, по суті, непотрібний в сучасній ефективній системі ВТП, на сьогоднішній день одночасно виконує дві несумісні для бізнесової структури функції — розробника і реалізатора військово-технічної політики, що є ідеальним ґрунтом для корупції та зловживань. При цьому, в Україні зараз відсутній орган, структура чи організація, яка несе відповідальність за виконання військово-технічної політики. У зв‘язку з цим, регулярно зриваються плани щодо виконання державного оборонного замовлення, здійснюються неаргументовані закупівлі закордонної військової техніки і за це ніхто не відповідає. В результаті, породжуються умови, які ще більше сприяють корупції.
Крім того, вперше з часів набуття Україною незалежності в оборонно-промисловій галузі створено надмірну та незрозумілу атмосферу закритості від громадянського суспільства та експертів. Неурядові організації та аналітичні центри не допускаються до інформації щодо здійснення військово-технічних проектів з аргументацією захисту державної таємниці. Однак, існують підозри, що за цими обмеженнями стоїть бажання приховати корупційні схеми та оборудки.
В цих умовах ЦДАКР закликає негайно розпочати прозорий (з залученням фахових аналітичних центрів) процес підготовки змін для глибокого реформування галузі, який би передбачав формування системи реалізації ВТП в Україні – зі створенням органу виконавчої влади з повнотою відповідальності за реалізацію ВТП, ліквідацією паразитуючого «Укроборонпрому» та подальшими кроками з реформування галузі (у тому числі, приватизації та корпоратизації державних оборонних підприємств).
Без здійснення таких кроків вже у найближчий час існує ризик суттєвого руйнування української оборонної промисловості і нанесення критичної шкоди оборонному потенціалу України.
