Початок лютого 2016 року характеризувався низкою негативних тенденцій світового та регіонального рівня, які створили додаткові виклики для України. Вони відбувалися на тлі подальшої кризи всередині української влади, що збільшувало ризики практично в усіх вразливих сферах: політичній – у розрізі сприйняття України країнами-партнерами, фінансово-економічній – у контексті отримання фінансової та матеріально-технічної допомоги, інформаційній – у сенсі збільшення можливостей для ворожої Росії в сегменті проведення інформаційних операцій проти України, військовій – у гальмуванні створення адекватних оборонних спроможностей.
Поглиблення кризи відносин між Заходом та Росією мали б позитивний контекст для України лише в разі наявності потужних оборонних можливостей. Однак у нинішній ситуації протистояння з’являється ризик подальшого використання території України як полігону відпрацювання завдань російсько-західного геополітичного суперництва. Показовим символом сьогодення можна вважати заяву російського прем’єр-міністра Дмитра Медведєва (13 лютого), що Росія і країни Заходу вже увійшли в період “нової холодної війни”. Фраза чиновника про те, що в Україні “йде громадянська війна” – це пряма ознака інформаційної операції проти України, що спрямована на створення стереотипу та примус до певної реакції (поведінки) країн Західного світу.
Слід визнати, що зміни у світовій політиці, які відбулися після збиття турецькими ВПС російського Су-24, зробили безперспективними переговори у «норманському форматі».
Про нездатність сучасної системи міжнародних відносин та існуючих інструментів міжнародної безпеки створити умови для вирішення російсько-українського протистояння писав і попередній «ВіР». Але навіть порівняно з січнем, українські перспективи дещо погіршилися. Важливо наголосити, що практично усі загрози викликані подіями всередині України. Останні характеризуються все більш відчутним падінням рівня довіри до чинної владі з боку українців і, як наслідок, це викликає зміну сприйняття «української проблеми» з боку заходу.
Урядова криза в Україні викликала вкрай негативне сприйняття Західним світом заяву про відставку міністра економічного розвитку та торгівлі А.Абромавичуса. До того ж це висвітлило факт, що парламентська коаліція на межі розвалу, – й усе це знайшло негативний відбиток на перспективах національної економіки. А саме, заява МВФ про прийняття рішення щодо видачі чергового траншу кредиту лише після звіту уряду у Верховній Раді свідчить про зростання настороженості Заходу відносно дій української влади. Не менш показовими виявилися телефонні переговори віце-президента США Д.Байдена із президентом П.Порошенком, під час яких американський посадовець відверто закликав відновити до політичної єдності в країні заради проведення реформ.
Фактично йдеться про необхідність для глави держави проведення як термінової кадрової чистки, так і швидкої демонстрації досягнень у реформуванні країни. У зв’язку із цим збільшується й загроза для України щодо імплементації тут сценаріїв Кремля, які певною мірою підтримуватимуться послабленою Європою.
Цілком очевидно, що безперервні обстріли позицій українських сил оборони проросійськими угрупованнями та періодичні втрати (поранення) військовослужбовців на передовій є віддзеркаленням сприйняття Кремлем пікового моменту російсько-західного протистояння. Також це може свідчити про підготовку до більш сприятливих умов для проведення переговорів. З 8 лютого задля цього розпочалася комплексна раптова перевірка бойової готовності збройних сил РФ. До неї були залучені війська Південного військового округу, окремі з’єднання і частини Центрального Воєнного округу, а також Повітрянодесантні війська і військово-транспортна авіація Повітряно-космічних сил. Біля кордонів України у маневрах взяли участь та наразі залишаються близько 70 тисяч російських військових. Крім того, за оцінками Генерального штабу, чисельність російських військових і бойовиків на Донбасі становить близько 34 тис. чоловік.
Цілком виправданою та реалістичною є заява секретаря РНБОУ Олександра Турчинова про те, що військові навчання Росії безпосередньо біля східного кордону з Україною можна інтерпретувати як можливу підготовку до агресивних бойових дій. Хоча військове втручання РФ на тлі економічного виснаження та військових проблем у Сирії виглядає малоймовірним, загрозливий сценарій з огляду на привабливість України як мішені для атаки Заходу знімати із порядку денного не варто.
Втім, головні ризики лютого та, ймовірно, початку березня, будуть пов’язані із розв’язанням владою внутрішніх проблем, а також із донесенням результатів до західних партнерів, від позиції яких Україна сьогодні істотно залежить.
Виклики для України на міжнародній арені
Загалом підвищений градус російської та західної риторики не на користь Україні. Так, НАТО у першій половині лютого проголосив створення стратегії стримування ХХІ століття, де опір Росії має ключове значення. Західні офіційні особи зробили наголос на можливому поверненні до «холодної війни». Наприклад, про це заявив глава Пентагону Ештон Картер, зазначивши, що «Китай і Росія є нашими головними суперниками» у військовій сфері». Він також зауважив, що США «не хочуть жодних конфліктів з цими країнами» (2 лютого). Ця заява між іншим свідчить про обережність адміністрації Б.Обами у формуванні позиції щодо «українського питання». США у поточному році проводитимуть радше м’яку та мляву політику, надаючи перевагу переговорному процесу та поступовій облозі, а не рішучій конфронтації.
З іншого боку після збиття російського Су-24 турецькими ВПС Альянс фактично вимушений демонструвати підготовку до відбиття агресії РФ на межі кордонів НАТО. Зокрема, Альянс посилює як власне Туреччину, так і країни Балтії, а також регіон Центральної та Східної Європи. Члени НАТО занепокоєні готовністю РФ використовувати збройні сили на території сусідніх держав, однак вони готові боронити лише країни, що є власне членами Альянсу. Експерти наголошують, що відносини між США та Російською Федерацією можуть реально повернутися до рівня «холодної війни». «Можливо, ми поступово рухаємося до ситуації, схожої на холодну війну», – заявив 8 лютого під час виступу в Сенаті США директор національної розвідки США Джеймс Клеппер. Це створює високий рівень постійних загроз для України, яку Кремль намагатиметься розхитувати й надалі.
Позиція Заходу сприймається Кремлем із великим роздратуванням, оскільки економічних, політичних, технологічних ресурсів для протистояння із Заходом Росія не має. Тому вона шукатиме асиметричні можливості та «больові точки» — Сирію, Україну або, можливо, й інші ділянки, щоб здійснити вплив на Захід. Не можна виключати, що в разі формування більш активної наступальної позиції Заходу відносно РФ, можуть відбутися нові військові атаки на Донбасі з використанням важких озброєнь.
Крім того, Росія намагається в авральному режимі посилити блок своїх союзників в Європі, в тому числі, у НАТО. Варто звернути увагу на приїзд 17 лютого до Росії угорського прем’єра Віктора Орбана. Також Росія співпрацює з Італією, яка в обхід санкцій продає росіянам легку бронетехніку (див. окрему статтю Михайла Самуся на цю тему).
Окрім Італії, Греції та Угорщини Москві вдалося досягти ситуації, коли Австрія публічно виступила за скасування санкцій проти Росії (4 лютого). А саме, віце-канцлер і міністр економіки, науки і наукових досліджень Австрії Райнхольд Міттерленер зайняв чітку проросійську позицію та почав здійснювати кроки, які можуть призвести до закінчення санкційного режиму. Крім того, Австрія підтримала будівництво «Північного потоку-2».
Окрім означеного вище РФ передала Білорусії 4 дивізіони ЗРК С-300 — це слід також вписати у контекст військових навчань у цій країні — біля кордонів з Україною. Цей крок є намаганням зробити Білорусь чітким воєнним союзником у протистоянні із західним світом. Але питання створення там російської воєнної бази та готовності цієї держави стати плацдармом для атаки досі залишається відкритим.
Є ще одна геополітична ділянка, що активно пророблює Кремль. Йдеться про постачання Росією ЗРС С-300 до Ірану. До того ж 10 лютого Тегеран офіційно проголосив про зацікавленість у налагодженні на своїй території виробництва винищувачів Су-30. Про те, що Іран планує підписати контракт із Росією, заявив міністр оборони країни Хоссейн Дегхан. Хоча Тегеран лише ситуативно використовує геополітичний розклад (наприклад, 4 лютого Іран уклав перший контракт на експорт нафти до Європи), загравання із Росією може суттєво змінити ситуацію на Близькому Сході.
Водночас, зусилля Кремля виявилися марними у Болгарії та Словаччині. Так, 3 лютого болгарські депутати відхилили пропозицію проросійської опозиційної партії «Атака» відновити роботу над проектом «Південний потік». А Словаччина вказує на неприпустимість будівництва газопроводу «Північний потік-2» (заява віце-прем’єра Лайчака, 2 лютого).
Резонансною ділянкою на міжнародній арені все більше стають США, де уся увага прикута до президентських перегонів на тлі риторики щодо протидії «ІДІЛ». Плюс ще більш непередбачуваною у питанні підтримки України стає Європа, яка сфокусована на вирішенні проблем біженців.
Україні варто зосередити увагу на посиленні власних можливостей у контексті отримання міжнародної допомоги. Зокрема, у 2016 році США планують виділити 335 млн. дол. на посилення української обороноздатності. Згідно з інформацією посла США в Україні Джеффрі Пайєтта, це більше, ніж було виділено протягом двох минулих років. (З початку конфлікту на сході України в 2014 році США виділили понад 266 млн. дол. на сприяння зміцненню безпеки). Крім того, НАТО надасть Україні серйозну організаційну й фінансову допомогу не лише на створення сучасних Сил спеціальних операцій (ССО), а й на формування нових Військово-морських сил (відповідні угоди мають підписати найближчим часом). Цю фінансову, матеріально-технічну та консультаційну допомогу країн Заходу Україні слід розглядати не лише як внесок іноземних країн у розбудову держави, а й як реальну можливість перетворення партнерів на союзників. Наявні можливості було б добре використати й для розширення військово-технічного співробітництва (ВТС) та залучення західних оборонних компаній (ЗОК) до проектів спільного виробництва озброєнь і військової техніки (ОВТ), а за певних умов і до участі у приватизації оборонних підприємств.
Виклики у площині економіки
Урядова криза в державі зумовлює погіршення економічних показників. Так, за даними Bloomberg, Україна залишиться в топ-5 «найбільш нещасливих» економік світу (4 лютого).
Негативний резонанс створила заява керівництва МВФ про те, що терміни надання наступного траншу кредиту залежать від прогресу української влади в боротьбі з корупцією, темпів проведення реформ, вирішення питань державного управління та ясності парламентської коаліції щодо статусу уряду. Представники Кабміну мають підписати оновлений меморандум після звіту уряду у Верховній Раді 16 лютого.
В результаті подій початку місяця офіційний курс гривні пробив психологічну позначку у 27 гривень за долар, гривня продовжувала падати – подальші перспективи національної валюти залишаються, м’яко кажучи, сумнівними.
Водночас, серед безумовно позитивних даних у цій царині є заява президента про те, що Україна вперше переживає зиму без російського газу (скоротивши споживання газу на 21%).
Основні виклики всередині держави
Однією з найбільш важливих безпекових опцій лютого є заява президента П.Порошенка про те, що формування Української Армії має відбуватися за контрактним принципом. Не виключено, що ця заява глави держави пов’язана із гучним скандалом довкола демаршу військових 53-ї бригади на полігоні «Широкий лан» на Миколаївщині. Конфлікт пов’язаний із недбалим утриманням вояків – ситуація цілком підтвердила об’єктивність критики фахівців ЦДАКР і відповідних розрахунків аналітиків центру про те, що Україні потрібна виключно професійна армія. Відомо, що до процесу планування і проведення оборонної реформи долучиться НАТО (про що президент домовився в грудні) і це, на думку фахівців, може суттєво пришвидшити реформи, включно із обранням курсу на створення професійного війська. Без цього революційних змін у реформуванні ЗСУ не відбудеться. Що стосується поточного моменту, то питання і напрямки модернізації Збройних сил України ще викликають значних зауважень аналітиків. Так, якісний рівень ЗСУ покращився, але це явно ще не той рівень, який би мав бути у країні, яка живе у небезпеці атаки з боку сусідньої держави.
На жаль, урядова криза позначилася й на сфері безпеки і оборони. А показову присутність президента П.Порошенка на нараді в НАБУ оглядачі оцінили негативно – як ймовірне безпосереднє втручання у розгляд справи проти його бізнес-партнера Кононенка, колишнього заступника глави фракції Блоку Порошенка в парламенті (останнього міністр економічного розвитку А.Абромавічус звинуватив у корупційному тиску при призначенні ключових чиновників відомства). Це відомство має безпосереднє відношення до формування та затвердження державного оборонного замовлення (детальніше можна прочитати у «Дзеркалі тижня» (http://gazeta.zn.ua/internal/gosoboronzakaz-16-delo-v-detalyah-_.html). Варто лише зауважити, що попри урядову кризу, 8 лютого Кабінет Міністрів затвердив держоборонзамовлення (ДОЗ) на 2016 р. Діло залишилося за малим — підписом прем’єра під відповідною постановою. У Мінекономрозвитку і торгівлі, де категорично не згодні з формулюванням, що міністерство провалило ДОЗ, стверджують: замовники цілком можуть вже зараз укладати контракти з оборонними підприємствами. А одним із ключових аспектів цієї справи стало те, що уперше після двох років війни в Україні нарешті «ввімкнули маяк», який освітлює шлях творцям і виробникам стратегічної зброї. У ДОЗ-16 досить важливе місце посідає ракетна тематика — напрям, де національні школи можуть створювати зразки, не зважаючи на поставки імпортних комплектуючих. Важливо, що присутні теми посилення ППО, наземних високоточних засобів ураження, авіаційного озброєння, тощо. Скоріш за все, окремо відзначені верховним головнокомандувачем на січневому засіданні РНБОУ проекти ракетного озброєння в рамках теми «Вільха» і комплексів крилатих ракет на базі технічних рішень роботи «Нептун», опинилися в списку пріоритетних.
Втім, на Заході зростає незадоволення діями чинної української влади. Не можна проігнорувати дані екс-голови Служби безпеки України, лідера «Антикорупційного руху» Валентина Наливайченка, який у лютому відвідав Вашингтон. «Американський істеблішмент вже не приховує роздратування олігархічною корупцією в Україні й очікує жорстких дій щодо ТОП-корупціонерів у владі. Американська преса пише про корупцію в Україні, відкрито згадуючи прізвища Кононенка і Шокіна, офіси сенаторів і конгресменів шоковані, вибачте, за тавтологію, ненажерливістю українських корупціонерів у владі й бездіяльністю органів правосуддя. Прямим текстом кажуть: «Хай перестануть красти! Ми ж даємо величезну міжнародну допомогу! Невже вони думають, що використовуючи Віргінські острови, офшори, можна приховати ці оборудки від нас?». Про це відомо і фінансовим інституціям, і фінансовим розвідкам» (газета «День», 8 лютого)…
