Недавно, 4 июня 2015 года, Президент Украины П.Порошенко обратился к Парламенту страны с ежегодным Посланием «О внутреннем и внешнем положении Украины в 2015 году». Одновременно народным депутатам Украины был роздан соответствующий Аналитический доклад (на носителях в электронном виде), подготовленный Национальным институтом стратегических исследований под редакцией его директора В.Горбулина и первого заместителя директора А.Власюка.
Учитывая это, предлагаем вниманию наших читателей печатный вариант содержания разделов указанного Доклада, посвященных вопросам усиления обороноспособности Украины, реформированию её сектора безопасности и оборони, оборонной промышленности, совершенствованию военной, военно-экономической, военно-технической, оборонно-промышленной, военно-социальной политики и т.п. Следует отметить, что многие из них, в частности, подготовленные внештатными советниками Экспертного совета в сфере национальной безопасности при ЦИАКР В.Горовенко и В.Тютюнником, в текущем году рассматривались на заседаниях данного Совета, а также публиковались в качестве дискуссионных материалов на страницах Агентства «Defense Express».
Р О З Д І Л И
АНАЛІТИЧНОЇ ДОПОВІДІ
ДО ЩОРІЧНОГО ПОСЛАННЯ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ
ДО ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ
«ПРО ВНУТРІШНЄ ТА ЗОВНІШНЄ СТАНОВИЩЕ УКРАЇНИ В 2015 РОЦІ»
З ПИТАНЬ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ОБОРОНОЗДАТНОСТІ, РЕФОРМУВАННЯ СЕКТОРУ БЕЗПЕКИ І ОБОРОНИ, ОБОРОННОЇ ПРОМИСЛОВОСТІ УКРАЇНИ ТОЩО.
РОЗДІЛ 1. ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ МИРУ
1.2. ЕФЕКТИВНИЙ СЕКТОР БЕЗПЕКИ І ОБОРОНИ – ЗАПОРУКА ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ІНТЕРЕСІВ ГРОМАДЯН, СУСПІЛЬСТВА, ДЕРЖАВИ
1.2.1. Створення ефективної системи забезпечення
національної безпеки і оборони
Проблеми та пріоритети розвитку сектору безпеки і оборони. Російська агресія, розпочата в лютому 2014 р. в АР Крим і продовжена на сході України, є виявом зухвалого ставлення Росії до загальноприйнятих норм моралі, міжнародного права та відвертим ігноруванням наданих нею гарантій безпеки нашій державі. Офіційно заперечуючи свою причетність до збройного конфлікту в окремих районах Донецької і Луганської областей, насправді РФ є головним його учасником. При цьому керована Росією динаміка агресії набула тенденції до розширення форм і способів її здійснення та збільшення чисельності залучених до неї сил. Розпочавши із засилання на територію України терористичних груп і найманців, інспірування дій сепаратистських сил, Росія згодом перейшла до застосування в конфлікті власних регулярних військових частин. Конгломерат збройного конфлікту доповнюється і його незмінним супутнім явищем – активізацією криміналітету.
В умовах такого комплексного характеру агресії та широкого спектра впливу на національну безпеку України загалом особливого значення набуває завершення формування сектору безпеки і оборони та його подальший розвиток. Забезпечення у межах цього функціонального об’єднання координованості дій усіх його суб’єктів, ефективного використання їх спроможностей і ресурсів є однією з головних умов успішного протистояння агресивній політиці Росії. Усвідомлення важливості зазначеного питання має реалізовуватися в практичній площині.
Дорожньою картою для визначення напрямів системного реформування і розвитку сектору безпеки і оборони має стати Стратегія національної безпеки України. На її основі та за результатами комплексного огляду сектору безпеки і оборони має бути завершено розроблення концепції його розвитку. Концепція визначатиме роль і місце кожного суб’єкта сектору безпеки і оборони в системі забезпечення національної безпеки, порядок їх взаємодії у мирний час та в кризових ситуаціях, а також організацію управління сектором безпеки і оборони.
Одним із важливих заходів, уже реалізованих у цьому напрямі, стало створення Воєнного кабінету Ради національної безпеки і оборони України. На нього покладено функції підготовки пропозицій щодо застосування сил сектору безпеки і оборони, організації їх взаємодії, визначення потребу ресурсному забезпеченні та вирішення інших питань щодо стратегічного керівництва силами сектору в умовах особливого періоду.
Разом з тим низку не менш важливих заходів на сьогодні не виконано. Так, не завершено комплексний огляд сектору безпеки і оборони, організацію проведення якого покладено на Кабінет Міністрів України. Досі триває підготовка проекту концепції розвитку цього сектору.
На заваді формуванню ефективного сектору безпеки і оборони подекуди стоїть суто відомчий підхід міністерств і відомств, прагнення реформувати підпорядковані їм структури відокремлено, без належного врахування можливостей інших.
Іншою проблемою є відсутність теоретичних розробок засад спільного застосування різновідомчих сил і засобів при захисті національних цінностей та інтересів у мирний час, в Антитерористичній операції, в умовах воєнного й надзвичайного стану. Крім того, потребують опрацювання питання керівництва сектором безпеки і оборони в різноманітних кризових ситуаціях.
На найближчу перспективу пріоритетами розвитку сектору безпеки і оборони мають бути:
• створення системи управління сектором безпеки і оборони як єдиним функціональним об’єднанням, а також удосконалення процедур взаємодії та координації дій його суб’єктів;
• розроблення та впровадження у практику системи стратегічного планування застосування сил сектору безпеки і оборони у спільних операціях;
• професіоналізація сектору безпеки і оборони, підвищення фахового рівня його керівників усіх рівнів та особового складу, створення інтегрованої системи підготовки кадрів;
• запровадження системи спільної підготовки органів управління та сил суб’єктів сектору безпеки і оборони до виконання завдань за призначенням;
• підвищення ефективності й оптимальне інтегрування системи матеріально-технічного, медичного та інших видів логістичного забезпечення сил сектору безпеки і оборони, задіяних у спільних операціях;
• оснащення сил сектору безпеки і оборони сучасним озброєнням, військовою та спеціальною технікою;
• посилення взаємодії та інформаційного обміну між військовими формуваннями, розвідувальними і правоохоронними органами та спеціальними службами;
• удосконалення засад мобілізаційної підготовки та мобілізації, забезпечення здатності сил сектору безпеки і оборони до нарощування своїх можливостей в особливий період;
• удосконалення системи демократичного цивільного контролю над суб’єктами сектору безпеки і оборони.
РНБОУ як ключова ланка у системі комплексного управління сектором безпеки і оборони. Забезпечення ефективного стратегічного управління та належної взаємодії і координації дій між органами виконавчої влади та силовими структурами є основним завданням реформування системи національної безпеки. Труднощі, які постали перед країною під час організації і здійснення комплексного огляду сектору безпеки і оборони, свідчать про глибинні деформації в системі стратегічного управління у безпековій сфері, які вимагають негайного виправлення.
Незважаючи на те що Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Раду національної безпеки і оборони України» щодо вдосконалення координації і контролю у сфері національної безпеки і оборони» від 25 грудня 2014 р. № 43-VIII були посилені повноваження Ради національної безпеки і оборони України щодо координації і контролю діяльності органів виконавчої влади у сфері національної безпеки і оборони, відсутність ефективного механізму притягнення до відповідальності за невиконання рішень РНБОУ суттєво послаблює можливості держави щодо реалізації системних заходів у сфері забезпечення національної безпеки і оборони.
Слід пришвидшити виконання завдання, визначеного Коаліційною угодою, щодо запровадження в державі системи стратегічного планування та прогнозування з метою запобігання загрозам національній безпеці й визначення порядку дій у кризових ситуаціях, яка б об’єднала у єдиний комплекс заходи політичного, воєнного, економічного, інформаційного та іншого характеру.
Модель сектору безпеки і оборони України має бути суттєво змінена, що передбачає передусім уточнення повноважень, взаємоузгодження функцій та завдань суб’єктів сектору безпеки і оборони з метою унеможливлення виконання ними дублюючих або невластивих їм функцій, розпорошення сил та засобів. Має запрацювати чіткий механізм керівництва сектором безпеки і оборони як функціональним об’єднанням з визначенням особливостей його функціонування в мирний час, у кризових ситуаціях та в особливий період. У цьому контексті Рада національної безпеки і оборони України має стати основною ланкою в системі стратегічного управління сектором безпеки і оборони, надійним «майданчиком» для обговорення питань на рівні найвищих керівників та ухвалення за їх результатами рішень, обов’язкових для виконання.
Підвищення ефективності процесу підготовки проектів відповідних рішень потребує модернізації роботи Апарату РНБОУ. З урахуванням пріоритетів у роботі РНБОУ та відповідно до особливостей без пекової ситуації доцільно сформувати в рамках Апарату РНБОУ кілька постійно діючих робочих комітетів. Реалізація такої ідеї вже частково розпочалася зі створення вже згаданого Воєнного кабінету Ради національної безпеки і оборони України.
Для вдосконалення системи забезпечення керівництва, координації та контролю за діяльністю розвідувальних органів України Указом Президента України від 30 січня 2015 р. №42 було створено Об’єднаний комітет з питань розвідувальної діяльності при Президентові України, керівником якого призначено Секретаря РНБОУ.
Удосконалено роботу Апарату РНБОУ щодо збору, накопичення й обробки інформації, необхідної для підготовки та ухвалення рішень у сфері національної безпеки і оборони. Для цього рішенням РНБОУ від 25 січня 2015 р., уведеним у дію Указом Президента України від 28 лютого 2015 р. №115, було створено Головний ситуаційний центр України.
Поширення у світі практики вирішення проблемних питань у сфері забезпечення національної безпеки через діяльність міжвідомчих комітетів високого рівня при раді безпеки або при президентові держави свідчить про її високу ефективність. Найчастіше така робота здійснюється за напрямами оборонного планування, зовнішньополітичної і внутрішньополітичної діяльності. На засіданнях відповідних робочих комітетів обговорюються питання взаємодії державних органів щодо виконання конкретних завдань у сфері національної безпеки, стратегічного прогнозування і планування, забезпечення адекватного реагування на реальні та потенційні загрози національній безпеці тощо. Такий підхід дозволяє забезпечити раціональне використання можливостей і ресурсів держави під час захисту національних інтересів, що є вельми актуальним для України в умовах нинішньої глибокої економічної кризи та одночасного подолання наслідків агресії з боку Російської Федерації.
Побудова ефективної моделі функціонування сектору безпеки і оборони України потребує системного оновлення законодавства, починаючи від уточнення окремих положень Конституції і завершуючи внесенням змін до відомчих правових актів. Ці зміни мають не лише уточнити повноваження Президента, Кабінету Міністрів України, РНБОУ у сфері забезпечення національної безпеки, а й запровадити жорсткі механізми контролю і відповідальності за невиконання вимог відповідних законів, указів Президента України та інших нормативно-правових актів.
Реформа системи забезпечення національної безпеки визначена одним із головних пріоритетів держави відповідно до Стратегії сталого розвитку «Україна – 2020». Ця дуже складна робота потребує як політичної волі, так і консолідації зусиль усіх політичних партій, представників громадянського суспільства, науки та окремих громадян.
Системне оновлення законодавства з питань забезпечення національної безпеки і оборони. Докорінні зміни воєнно-політичної обстановки, висновки за результатами аналізу особливостей агресії Росії проти України та характер нових загроз національним інтересам зумовлюють необхідність системного оновлення законодавства з питань національної безпеки і оборони. Відповідну роботу визнано одним із головних напрямів реформування системи забезпечення національної безпеки і оборони відповідно до Коаліційної угоди та Стратегії сталого розвитку «Україна – 2020».
Процес законотворчої діяльності за останній рік був досить інтенсивним. Головним його здобутком стала відмова України від політики позаблоковості та законодавче визначення одним із пріоритетів національних інтересів «інтеграцію України в європейський політичний, економічний, правовий простір з метою набуття членства в Європейському Союзі та в євроатлантичний безпековий простір».
За цей період прийнято значну кількість законів у сфері національної безпеки і оборони, більшість яких спрямована на врегулювання питань, пов’язаних із російською агресією, забезпеченням ефективної протидії останній та захистом наших громадян, які постраждали внаслідок воєнних дій.
Разом з тим низка проблемних питань залишається законодавчо не врегульованою. Так, правові акти у цій сфері містять певні неузгодженості, застарілими є підходи до визначення деяких термінів, потребують запровадження сучасні механізми управління загрозами національній безпеці тощо. Отже, важливими завданнями держави нині є удосконалення законодавства у сфері національної безпеки і оборони, підвищення ефективності його застосування. Це дозволить забезпечити належний захист національних цінностей та повноцінно реалізовувати національні інтереси.
Основу системного оновлення законодавства з питань забезпечення національної безпеки і оборони мають становити зміни до Конституції України. І в цьому головна роль належить утвореній указом Президента України Конституційній Комісії, яка повинна тісно співпрацювати з представниками різних політичних сил, громадськості, вітчизняного та міжнародного експертного середовища.
З-поміж основних питань, які слід розглянути під час підготовки згаданих змін, варто виділити:
• вилучення положення щодо заборони розташування на території нашої держави іноземних військових баз;
• забезпечення максимально централізованого, а отже, ефективного керівництва у сфері національної безпеки і оборони держави з урахуванням особливостей парламентсько-президентської форми правління;
• уточнення порядку та умов ухвалення рішення Президентом України про застосування Збройних Сил та інших військових формувань України;
• поширення функцій Ради національної безпеки і оборони України щодо координації і контролю у сфері національної безпеки і оборони не лише стосовно органів виконавчої влади, а й щодо військових формувань, правоохоронних органів, спеціальних служб та інших державних структур, які задіяні у цій сфері;
• уточнення функцій Збройних Сил, а також порядку призначення на посади і звільнення з посад керівників військових формувань та правоохоронних органів України;
• уточнення порядку прийняття і схвалення рішень про введення воєнного чи надзвичайного стану, застосування Збройних Сил України та інших військових формувань.
Рамковим законом для вдосконалення системи забезпечення національної безпеки має стати Закон України «Про основи національної безпеки України» у новій редакції. У ньому необхідно закласти не абстрактні загальнотеоретичні поняття, а чітко визначені підходи до формування ефективної системи забезпечення національної безпеки, механізм її функціонування, повноваження і схему взаємодії її суб’єктів.
Положення оновленої Конституції України та згаданий закон становитимуть основу для законодавчого врегулювання всіх аспектів у сфері національної безпеки і оборони. Наше завдання – закласти законодавче підґрунтя для створення принципово нової системи захисту національних цінностей та інтересів держави. Ми повинні максимально врахувати досвід, здобутий ціною життя наших громадян у боротьбі з російським агресором.
Відповідно до положень базового законодавства мають формуватися й інші правові акти у сфері національної безпеки і оборони. Зокрема, має бути підготовлена і внесена для розгляду Верховною Радою України низка узгоджених змін до інших законів, зокрема з питань оборони, правового режиму воєнного стану, організації оборонного планування, державного оборонного замовлення, демократичного цивільного контролю над сектором безпеки і оборони, діяльності Ради національної безпеки і оборони України, визначення засад внутрішньої і зовнішньої політики тощо.
Особливе місце в системі правового забезпечення національної безпеки і оборони має посідати Стратегія національної безпеки України, у якій визначаються актуальні загрози національній безпеці та пріоритети державної політики у сфері національної безпеки і оборони на визначений період. Саме цей документ має бути основою для комплексного планування діяльності органів державної влади у сфері національної безпеки і оборони, а також розроблення інших стратегічних та програмних документів, якими визначаються цілі, напрями і механізми діяльності органів державної влади у сфері національної безпеки.
Організація цієї законотворчої діяльності залишається завданням Кабінету Міністрів України. Водночас наявність досконалого законодавства з питань забезпечення національної безпеки ще не є гарантією його безумовного виконання і належної реалізації його норм. Необхідно запобігти повторенню негативної практики минулого, а саме – відсутності відповідальності за невиконання законів та інших нормативно-правових актів, відсутності зв’язків між різними державними стратегічними і програмними документами тощо. Для цього слід передбачити внесення відповідних положень у законодавство.
1.2.2. Актуальні завдання у сфері оборони
Україна послідовно дотримується курсу на політичне врегулювання конфлікту на Донбасі та неухильне виконання Мінських домовленостей. Однак Російська Федерація, її бойовики і найманці не налаштовані на це: припинення вогню вони використовують для перегрупування та посилення своїх збройних формувань, поповнення їх особовим складом, зброєю, боєприпасами, пальним тощо. При цьому лунають провокаційні заяви щодо намірів відновити бойові дії для подальшої окупації української території, зокрема, аж до західних адміністративних кордонів Донецької та Луганської областей.
З огляду на це наша держава протягом тривалого часу змушена буде жити в умовах російської воєнної загрози.
Україні важко протистояти розв’язаній Російською Федерацією «гібридній» війні проти Українського народу: наші економічні, воєнні, інформаційні, людські та інші потенціали є незрівнянними з російськими. До того ж з боку керівництва Росії періодично лунають погрози щодо можливого застосування ядерної зброї, що, зокрема, передбачено її воєнною доктриною. Під час цієї війни, крім воєнної сили, агресор також активно використовує економічну, енергетичну, дипломатичну, інформаційну, кібернетичну, гуманітарну та інші види «зброї».
Об’єктивно оцінюючи воєнний потенціал нашої держави, стан міжнародного середовища та внутрішню ситуацію в Україні, слід констатувати, що захистити її національні інтереси, протистояти російській агресії і відновити територіальну цілісність можна лише в комбінований спосіб, який поєднує оборонні та політико-дипломатичні зусилля.
Тому досягнення політичної і моральної перемоги над агресором можливе передусім за умови зміцнення обороноздатності нашої держави та готовності українців до останнього боронити свою Батьківщину.
Посилення підготовки держави до оборони. З огляду на зазначене Президент, Верховна Рада і Кабінет Міністрів України продовжують роботу з підготовки держави до відсічі російській масштабній збройній агресії, підвищення ефективності керівництва обороною держави, здатності органів державної влади, військового управління та місцевого самоврядування, сил оборони, системи цивільного захисту й національної економіки до функціонування в умовах кризових ситуацій та особливого періоду.
У цьому контексті за поданням Президента України Верховною Радою України внесено зміни до законодавства, якими розширено коло питань, що підлягають розгляду на засіданнях РНБО України; збільшено перелік її завдань, зокрема до них додано ухвалення рішень, пов’язаних із вжиттям невідкладних заходів під час розв’язання кризових ситуацій; розширено склад членів РНБО України; значно посилено повноваження Секретаря Ради з організації її діяльності, координації та контролю виконання її рішень центральними й місцевими органами виконавчої влади, правоохоронними органами, військовими формуваннями тощо.
На посилення ролі Ради національної безпеки і оборони України в обороні держави спрямоване і рішення Глави держави про утворення її Воєнного кабінету.
На початку березня 2015 р. набув чинності ініційований Президентом України Закон України «Про військово-цивільні адміністрації». На його підставі з метою забезпечення безпеки та нормалізації життєдіяльності населення в районі проведення Антитерористичної операції Глава держави утворив у Донецькій і Луганській областях понад десяток військово-цивільних адміністрацій, надавши частині з них статус відповідних обласних та районних державних адміністрацій.
Наразі триває процес організації роботи згаданих адміністрацій, призначення їх керівників, укомплектування їх військовослужбовцями військових формувань, особами рядового і начальницького складу правоохоронних органів та цивільним персоналом.
Нещодавно Верховна Рада України схвалила поданий Президентом України Закон України «Про правовий режим воєнного стану». Відтепер його положення та норми адаптовані до умов ведення Росією проти України «гібридної» війни, враховують особливості запровадження і здійснення у цих умовах заходів особливого правового режиму, а також специфіку діяльності органів державної влади, військового командування, військових адміністрацій, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій.
На виконання відповідного рішення РНБО України триває здійснення Міністерством внутрішніх справ України заходів щодо визначення, у т.ч. за результатами проведення командно-штабних навчань, стану готовності єдиної державної системи цивільного захисту, її функціональних і територіальних підсистем, органів управління до виконання завдань за призначенням в особливий період.
Головна роль у забезпеченні зміцнення оборони України, реформування і розвитку її Збройних Сил та інших військових формувань належить Верховній Раді України. Слід зазначити, що Парламентом у стислі терміни було прийнято низку законодавчих актів, які вносилися Президентом України як першочергові з огляду на війну Росії проти нашої держави. Це дозволило Главі держави та Уряду своєчасно реагувати на воєнні виклики й загрози, оперативно вирішувати найбільш важливі питання у сфері оборони держави. Необхідно також подякувати народним депутатам та членам Кабінету Міністрів України за конструктивну позицію в питаннях забезпечення необхідного рівня фінансування потреб оборони країни.
І надалі важливим напрямом подальшого зміцнення обороноздатності нашої держави є посилення взаємодії між Президентом, Комітетами Верховної Ради, Коаліцією більшості в Парламенті та Кабінетом Міністрів України щодо вирішення актуальних законодавчих питань у цій сфері.
Актуальним для Уряду та коаліції у Парламенті є питання щодо призначення першого віце-прем’єр-міністра України, який би опікувався всебічним забезпеченням заходів щодо: зміцнення національної безпеки і обороноздатності держави, оснащення її Збройних Сил та інших військових формувань; охорони та захисту державного кордону; проведення Антитерористичної операції; охорони і забезпечення громадського порядку, забезпечення особистої безпеки громадян; охорони важливих державних об’єктів; цивільного захисту населення; організації спеціального зв’язку та захисту інформації, телекомунікацій, користування радіочастотним ресурсом тощо.
Важливим завданням Кабінету Міністрів України залишається підготовка до оборони населення та територій, що межують із тимчасово окупованими Росією окремими районами Донецької і Луганської областей та АР Крим.
Потребує прискорення робота Уряду з модернізації системи мобілізаційної підготовки держави. У руслі цього доцільно насамперед удосконалити правові й організаційні засади мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні з урахуванням особливостей сучасних вимог, а також вжити невідкладних заходів щодо посилення мобілізаційних підрозділів державних органів, укомплектування їх професійно підготовленими співробітниками й налагодити систему підготовки керівного складу органів виконавчої влади та місцевого самоврядування з питань мобілізаційної підготовки.
Проведення АТО на Донбасі продемонструвало неефективність системи матеріально-технічного та медичного забезпечення Збройних Сил, особливо в польових умовах. Значні проблеми в їх функціонуванні виникають у процесі забезпечення спільних дій військових, правоохоронних і спеціальних формувань Збройних Сил, Міністерства внутрішніх справ, Національної гвардії, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби тощо.
Кабінет Міністрів України має вжити заходів щодо належного забезпечення державних органів і сил оборони фінансовими, матеріально-технічними, кадровими та іншими ресурсами. Нагальним завданням є запровадження сучасних систем їх логістичного забезпечення як у мирний час, так і в особливий період.
Водночас війна зініціювала появу та розвиток в Україні цілком нових і дуже ефективних складників забезпечення її оборони. Йдеться про добровольчий та волонтерський рухи. Вони вщент знищили хуторянський міф про українця в хаті скраю, у запеклій боротьбі у стислі терміни об’єднали військо з народом, фронт із тилом. Високий рівень патріотизму, хоробрість, самовідданість та ініціатива добровольців і волонтерів значною мірою сприяли звільненню більшої частини Донбасу, локалізації в межах окремих його районів воєнного конфлікту, який Росія планувала розпалити по всій Україні. Агресор зрозумів, що змушений буде воювати проти всього Українського народу, який готовий після Революції гідності до останнього захищати свою Батьківщину.
Усі державні органи, керівництво Збройних Сил та інших військових формувань мають усіляко підтримувати і вживати заходів з удосконалення використання добровольчого та волонтерського рухів, їх досвіду і відповідного кадрового потенціалу для підвищення боєздатності військових з’єднань, частин та підрозділів, створення оновлених Збройних Сил, Нацгвардії та інших силових структур.
Верховна Рада України 17 березня 2015 р. ухвалила постанови «Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями» і «Про визначення окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей, в яких запроваджується особливий порядок місцевого самоврядування». Завдяки цьому унормовано передбачену Мінським меморандумом від 19 вересня 2014 р. лінію розмежування між територіями тимчасово окупованих Росією районів Донецької і Луганської областей та іншою територією України.
Відтепер ця лінія є для українських військових переднім краєм оборони України. А для російських окупантів вона слугуватиме «червоною» лінією, перетинання якої ними, бойовиками і найманцями призведе не лише до порушення Мінських домовленостей, а й до їх знищення всіма наявними силами та засобами Збройних Сил та інших військових формувань України. При цьому не існуватиме жодних обмежень, у т.ч. міжнародно-правових, щодо застосування зазначених сил і засобів проти агресора.
Важливо, що зміцнення обороноздатності держави можливе лише за умови суттєвого поліпшення функціонування Збройних Сил, інших військових формувань, правоохоронних, розвідувальних і контррозвідувальних органів, налагодження їх дієвої координації та взаємодії у процесі підготовки держави до оборони, а також під час надання відсічі збройній агресії або ліквідації збройного конфлікту. У цьому контексті Кабінет Міністрів України та згадані органи повинні у стислі строки завершити виконання завдань з посилення обороноздатності держави, визначених низкою відповідних рішень РНБО України.
Міністерство оборони, Генеральний штаб Збройних Сил, Міністерство внутрішніх справ, Служба зовнішньої розвідки, Національна гвардія та Державна прикордонна служба мають здійснювати спільні заходи з посилення розвідки за діями противника на тимчасово окупованих територіях, особливо у районах, прилеглих до лінії розмежування і в АР Крим. Адже лише за умови завчасного виявлення його намірів, готовності до наступу вглиб території нашої держави та напрямків ведення бойових дій вдасться вчасно і з максимальною ефективністю застосувати наші Збройні Сили та інші військові формування для нанесення поразки агресору.
Водночас Службі безпеки, Міністерству внутрішніх справ разом зі Збройними Силами та Національною гвардією України необхідно посилити дії щодо виявлення та ліквідації в тилу, насамперед у підконтрольних Україні районах Донецької і Луганської областей, а також у Харківській, Запорізькій та Одеській областях, російських диверсійно-розвідувальних груп, агентури, терористів, найманців і бойовиків. Крім того, Міністерство оборони та Служба безпеки України мають посилити контррозвідувальний захист Збройних Сил та інших військових формувань України, прискорити приведення систем воєнної розвідки і військової контррозвідки у відповідність до стандартів НАТО.
Відновлення воєнного та економічного потенціалу обороноздатності держави потребуватиме певного часу і здійснення радикальних реформ, передбачених Стратегією сталого розвитку «Україна – 2020». Зважаючи на це, а також на можливість масштабної російської збройної агресії проти України, необхідно наполегливо створювати належні умови для ефективної реалізації наявного воєнного потенціалу з метою протидії такій загрозі.
Оновлення воєнної політики. Підвищення обороноздатності України має супроводжуватися формуванням та реалізацією оновленої воєнної політики нашої держави. Під час визначення її засад і завдань необхідно виходити з того, що проголошення Україною курсу на європейську інтеграцію та досягнення критеріїв членства в НАТО у коротко- й середньостроковій перспективі суттєво не вплине на посилення її обороноздатності. Тому у процесі підготовки держави до оборони та відсічі можливій масштабній російській збройній агресії не варто очікувати на надання військової допомоги з боку Альянсу або окремих держав – його членів.
Україна має розраховувати виключно на боєздатність власних Збройних Сил та інших військових формувань.
Міністерство оборони України, до повноважень якого належить забезпечення формування та реалізація воєнної політики, у червні 2015 р. завершить підготовку основних документів оборонного планування.
Головним напрямом посилення оборони держави є реформування та подальший розвиток сил оборони. Це передбачатиме створення високоефективних боєздатних з’єднань, частин і підрозділів Збройних Сил та інших військових формувань. При цьому пріоритетними мають бути їх якісні, а не кількісні характеристики і бойові можливості.
Насамперед слід вирішити питання щодо розширення переліку функцій Збройних Сил України. До цього, зокрема, спонукає досвід їх застосування в АТО.
Однією з таких функцій має бути участь Збройних Сил у захисті конституційного ладу України, цілісності її території від спроб зміни їх насильницьким способом. Цю функцію вони виконуватимуть спільно з Національною гвардією, спецпідрозділами Міністерства внутрішніх справ, Служби безпеки України та Державної прикордонної служби. Крім того, необхідно покласти на Збройні Сили завдання з оборони державного кордону України у мирний час і в особливий період, оскільки Державна прикордонна служба України як правоохоронний орган здійснює лише охорону та захист державного кордону.
Є також необхідність розширення формату участі Сил спеціальних операцій Збройних Сил України в боротьбі з незаконними збройними формуваннями, терористичними угрупованнями, диверсійними та розвідувальними групами іноземних держав тощо.
Україна змушена збільшити загальну чисельність особового складу і кількість озброєння та військової техніки Збройних Сил. Причинами цього є загроза можливої масштабної російської агресії проти нашої держави, поява нових воєнних викликів і загроз її національним інтересам, розширення переліку функцій та завдань, які покладатимуться на Збройні Сили тощо.
Певних змін потребує і структура Збройних Сил. Основними її складниками залишатимуться Генеральний штаб, види Збройних Сил (Сухопутні війська, Повітряні Сили та Військово-Морські Сили), а також органи управління, з’єднання, військові частини, військові навчальні заклади, установи й організації, що не належать до згаданих видів. Разом з тим слід пришвидшити формування міжвідомчих об’єднань – Об’єднаного оперативного командування (або штабу) та оперативних командувань, а також Сил спеціальних операцій, сил негайного реагування, резерву тощо. З огляду на реформування правоохоронних органів України Військову службу правопорядку Збройних Сил буде перетворено на Військову поліцію.
Особливу увагу необхідно приділяти вдосконаленню системи управління Збройними Силами на стратегічному, оперативному й тактичному рівнях. У сучасних умовах вона має забезпечити, крім іншого, ефективне керівництво міжвідомчими силами оборони під час відсічі збройній агресії противника. Головним військовим органом у ній залишатиметься Генеральний штаб Збройних Сил України, очільник якого є Головнокомандувачем Збройних Сил України.
Разом з цим необхідно усунути дублювання функцій підрозділів Міністерства оборони України і Генерального штабу Збройних Сил України, оптимізувати їх завдання, структури та функціональні зв’язки, а також уточнити роль і завдання командувань видів Збройних Сил України.
Актуальним напрямом реформування Збройних Сил є вдосконалення систем їх оперативної та бойової підготовки, забезпечення збільшення їх інтенсивності і масштабів. При цьому слід враховувати особливості сучасної збройної боротьби, що, зокрема, виявилися під час АТО. Необхідно активніше запроваджувати відповідні стандарти НАТО та досвід, отриманий під час тренінгів за участю американських, британських і канадських військовослужбовців.
Міністерство оборони та Генеральний штаб мають посилити спільну підготовку штабів і підрозділів Збройних Сил зі штабами та підрозділами Національної гвардії, спецпідрозділами Міністерства внутрішніх справ, Служби безпеки і Державної прикордонної служби України до ведення бойових дій або спеціальних операцій.
Важливим завданням для Міністерства оборони України є завершення формування Сил спеціальних операцій, їх оснащення та підготовки відповідно до стандартів НАТО. Досвід сучасних воєнних конфліктів і бойових дій на окупованих Росією територіях України свідчить про високу ефективність таких сил, їх важливу роль у досягненні воєнних та політичних цілей під час збройних конфліктів.
Визначальна роль в обороні держави належить Сухопутним військам. Їх слід готувати до ведення мобільної і позиційної оборони, а також до боротьби з незаконними збройними формуваннями. Необхідно забезпечити оснащення Сухопутних військ потужними ракетними та артилерійськими засобами високоточного вогневого ураження, безпілотними літальними апаратами, сучасними бронеавтомобілями, бронетранспортерами, протитанковими і протиповітряними ракетними комплексами, засобами розвідки, закритого зв’язку, управління, навігації та життєзабезпечення переважно національного виробництва. Пріоритетним також є оснащення кожного піхотинця сучасним комплектом індивідуальної екіпіровки і спорядження для ведення бою, особливо вночі, засобами закритого зв’язку, медикаментами, продуктами, плащами, спальними мішками, наметами тощо.
З урахуванням досвіду бойових дій на сході країни слід переглянути організаційно-штатні структури підрозділів, частин та з’єднань Сухопутних військ, внести зміни до їх бойових статутів, настанов, програм бойової підготовки тощо.
Повітряні Сили мають забезпечити належний захист сил оборони України, важливих державних об’єктів та системи державного управління від ударів противника з повітря. Разом з цим необхідно підвищити ефективність надання ними авіаційної підтримки на полі бою Сухопутним військам та іншим військовим формуванням України, діям Військово-Морських Сил України, нанесення ударів по морських десантах противника тощо.
Росія не відмовилася від дій, спрямованих на реалізацію проекту утворення т. зв. Новоросії, перетворення України з морської на континентальну державу, позбавлення її виходу до морів та океанів, морських експортних/імпортних шляхів, цивільного та військового флотів. У тимчасово окупованій АР Крим триває нарощування потужного угруповання російських військ, що посилює загрозу їх вторгнення до південних районів України з морських напрямків.
При цьому у дуже скрутній ситуації перебувають Військово-Морські Сили Збройних Сил України. Унаслідок окупації Росією АР Крим вони втратили значну кількість найбільш боєздатного корабельного та авіаційного складу, майже всі запаси флотського озброєння, військової і спеціальної техніки, матеріальні та людські резерви тощо. Втрачено облаштовані місця базування, ремонтні органи, навчальні заклади, полігони, житловий фонд тощо.
Наразі наш військовий флот не має сил і засобів для належного виконання завдань щодо участі в забезпеченні недоторканності державного кордону України в Чорному та Азовському морях, відсічі можливій російській агресії з моря на півдні країни тощо. І це є викликом для національної безпеки і оборони України.
Найбільш гострою є проблема оснащення флоту новими бойовими кораблями і катерами, допоміжними суднами, протикорабельними ракетами, іншим озброєнням тощо. Нагальним завданням є також посилення оборони морського узбережжя нашої держави.
Нещодавно за рішенням Президента України Міністерством оборони України започатковано підготовку пілотного проекту з відродження та розвитку Військово-Морських Сил Збройних Сил України. До його розроблення залучено провідних вітчизняних фахівців та експертів держав-членів НАТО і ЄС.
З урахуванням зазначеного та наслідків російської збройної агресії Кабінету Міністрів України необхідно внести відповідні зміни до затвердженої Урядом у 2009 р. Морської доктрини України на період до 2035 р.
Реформування Збройних Сил має також передбачати вдосконалення кадрової політики. Керівництву Міністерства оборони та Генерального штабу Збройних Сил необхідно забезпечити призначення на більш високі посади генералів, офіцерів і сержантів, що виявили високий професіоналізм та моральні якості у бойових діях на сході України. Саме вони становитимуть основу, на якій формуватимуться оновлені Збройні Сили.
Разом з цим слід посилити вимоги до військовослужбовців і працівників Збройних Сил, пов’язані з необхідністю забезпечення їх готовності до виконання бойових та інших завдань.
У середньостроковій перспективі Збройні Сили України формуватимуться на основі змішаного принципу комплектування з поступовим нарощуванням контрактного складника та створенням численного високомобільного резерву першої черги.
Для забезпечення якісного комплектування Збройних Сил Кабінет Міністрів України має продовжувати здійснення заходів щодо підвищення привабливості військової служби. Зокрема, це стосується поліпшення грошового, продовольчого, речового, медичного, житлового, пенсійного та іншого забезпечення військовослужбовців і членів їхніх сімей. Зазначене, поряд із патріотизмом, є одним із визначальних чинників позитивного впливу на морально-психологічний стан та мотивацію військових.
Командування Збройних Сил, командири з’єднань, частин і підрозділів повинні забезпечити зміцнення військової дисципліни та правопорядку у військах (силах).
Генеральний штаб Збройних Сил, Кабінет Міністрів, інші органи виконавчої влади України, органи місцевого самоврядування, керівники інших військових формувань мають вжити додаткових заходів щодо вдосконалення підготовки та ведення територіальної оборони.
Особливу увагу слід приділити формуванню та підготовці необхідних військових резервів. Йдеться насамперед про створення потужного військово-навченого резерву, приписаного до визначених військових частин, здатного до швидкого розгортання і професійного виконання завдань за призначенням.
Разом з тим важливим пріоритетом воєнної політики України має стати прискорене впровадження у функціонування її Збройних Сил, інших військових формувань, правоохоронних та спеціальних органів європейських норм і принципів.
Кабінет Міністрів України має надати стратегічного значення забезпеченню практичної реалізації Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом, зокрема в межах імплементації спільної зовнішньої та безпекової політики ЄС, у т.ч. Спільної політики безпеки та оборони, а також якісному виконанню органами виконавчої влади заходів із співробітництва з ЄС у сфері оборони.
Міністерству оборони, Генеральному штабу Збройних Сил України слід вжити дієвих заходів щодо підвищення рівня сумісності національних сил оборони із силами оборони ЄС і НАТО, запровадження відповідних критеріїв і стандартів у сфері оборонного планування, забезпечення належної підготовки визначених органів управління, військових підрозділів до спільних дій зі збройними силами держав-членів ЄС і НАТО. Необхідно розробити та запровадити Дорожню карту поглиблення взаємосумісності між Збройними Силами України і НАТО на 2015–2016 рр.
Пріоритети, напрями і заходи співробітництва між Україною та Альянсом у сфері оборони докладно визначено в Річній національній програмі співробітництва Україна – НАТО на 2015 р., затвердженій Указом Президента України від 23 квітня 2015 р. №238.
Загалом дво- та багатостороннє оборонне співробітництво з державами-членами ЄС і НАТО слід спрямовувати на забезпечення підвищення обороноздатності України, отримання сучасного озброєння та військової техніки, сприяння усуненню штучних обмежень у військово-технічній і оборонно-промисловій співпраці.
Подальше удосконалення законодавства у сфері оборони. Одним з основних напрямів підготовки держави до оборони є подальше удосконалення відповідного національного законодавства. Його чинні норми досить адекватно визначають засади підготовки до оборони, застосування Збройних Сил та інших силових структур в умовах класичної збройної агресії противника. Однак не врегульованими залишаються проблемні питання, пов’язані з протидією латентній агресії, особливостями «гібридної» війни, збройного захисту конституційного ладу держави і ліквідації незаконних збройних формувань, подолання кризових ситуацій, здійснення масштабної Антитерористичної операції тощо. Потребують також уточнення законодавчі норми щодо мобілізаційної підготовки, мобілізаційного розгортання Збройних Сил та переведення національної економіки на функціонування в умовах особливого періоду тощо.
Під час підготовки змін до Конституції України слід передбачити покладання на Збройні Сили України функцій не лише із забезпечення оборони держави та відсічі збройній агресії, а й щодо їх участі в ліквідації внутрішнього збройного конфлікту, захисті конституційного ладу України, її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності, боротьбі з незаконними збройними формуваннями тощо.
У законодавстві України застосовується термін «правовий режим воєнного стану», зміст, мета та перелік заходів якого, а також особливості повноважень і діяльності в умовах його дії органів державної влади, військового командування, військових адміністрацій, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій докладно визначені. Крім того, вживається більш важливий і широкий термін – «стан війни», проте його зміст та особливості функціонування держави в умовах дії такого стану поки що відсутні в законодавстві, що є його істотним недоліком.
Зокрема, слід нагадати, що відповідно до пункту 19 статті 106 Конституції України Президент України має вносити до Верховної Ради України подання про оголошення стану війни та у разі збройної агресії проти України приймати рішення про використання Збройних Сил. Своєю чергою Верховна Рада України згідно з пунктом 9 статті 85 Конституції оголошує за поданням Президента України стан війни та схвалює це рішення Глави держави.
Істотні недоліки має також Закон України «Про правовий режим надзвичайного стану». Зокрема, визначені в ньому засади діяльності вищих органів державної влади залишилися незмінними з часу його затвердження у 2000 р., а тому зорієнтовані на існуючу тоді президентсько-парламентську форму правління. Неузгодженими з положеннями інших законодавчих актів і неадаптованими до сучасних реалій є норми цього закону, що визначають засади діяльності під час надзвичайного стану вищих органів воєнно-політичного керівництва держави, військового командування тощо.
У цьому контексті слід нагадати, що надзвичайний стан запроваджується, зокрема, для вжиття заходів із протидії спробам захоплення державної влади та зміни конституційного ладу, у разі виникнення міжнаціональних і міжконфесійних конфліктів, блокування або захоплення особливо важливих об’єктів чи місцевостей, що загрожує безпеці громадян та порушує діяльність органів державної влади й органів місцевого самоврядування, при здійсненні масових терористичних актів.
З огляду на зазначене Кабінету Міністрів України доцільно підготувати та подати до Верховної Ради України зміни до законодавства, які б усунули згадані недоліки.
Досвід бойових дій проти російських формувань, бойовиків і найманців на Донбасі свідчить про значне підвищення ролі територіальної оборони в забезпеченні оборони нашої держави. Тому Генеральний штаб Збройних Сил України та Кабінет Міністрів України повинні спільно розробити та подати до Верховної Ради України законопроект з питань удосконалення організації і ведення територіальної оборони України.
Кабінет Міністрів України має визначити міністерство, яке б забезпечувало формування та реалізацію державної політики з питань мобілізаційної підготовки і мобілізації, а також відповідало за розроблення та складання мобілізаційного плану держави на особливий період. Крім того, потребують уточнення правові й організаційні основи мобілізаційної підготовки національної економіки з урахуванням її ринкового характеру.
Міністерству оборони України слід забезпечити перегляд Положення та інших документів з питань організації мобілізаційної підготовки Збройних Сил України, інших військових формувань.
Відомо, що Державна прикордонна служба України як правоохоронний орган здійснює згідно із законодавством лише охорону та захист державного кордону. Водночас, як свідчить досвід АТО, жодна українська силова структура не відповідає у мирний час та в особливий період за оборону державного кордону.
З огляду на це Кабінету Міністрів України необхідно у стислі терміни подати пропозиції щодо внесення змін до законодавства, які б передбачали покладання на Збройні Сили спільно з Національною гвардією функції з оборони державного кордону України у мирний час та в особливий період.
Удосконалення воєнно-економічної та військово-технічної політики. Ще одним актуальним завданням у сфері оборони є вдосконалення воєнно-економічної та військово-технічної політики України з метою належного її ресурсного забезпечення в умовах загрози масштабної російської агресії. Це завдання відображено в Коаліційній угоді, Програмі діяльності Кабінету Міністрів України та Стратегії сталого розвитку «Україна – 2020».
Збройний конфлікт на сході України виявив істотні недоліки воєнно-економічної політики нашої держави. Крім відомих широкому загалу проблем, пов’язаних із хронічним недофінансуванням потреб Збройних Сил та неоптимальним використанням виділених ресурсів, стала очевидною низка інших недоліків. Це, зокрема:
• незадовільний рівень забезпечення функціонування і вдосконалення мобілізаційної підготовки національної економіки;
• відсутність системи воєнно-економічного аналізу і прогнозування фінансових, матеріальних потреб для забезпечення обороноздатності держави та організації обліку мобілізаційних ресурсів;
• складна процедура формування та виконання державного оборонного замовлення, особливо під час вирішення питання щодо забезпечення невідкладних потреб Збройних Сил, інших військових формувань;
• порушення термінів виконання державного оборонного замовлення та низька якість відповідних робіт;
• відсутність чітко визначеної концепції розвитку науково-технічної, технологічної та виробничої бази оборонно-промислового комплексу і необхідних для цього фінансових та інших ресурсів.
Тому на засіданні РНБО України 20 грудня 2014 р. було розглянуто питання про ресурсне забезпечення сектору безпеки і оборони України у 2015 році. За його результатами Кабінету Міністрів України запропоновано звернути увагу на надання державних гарантій за напрямом оборонного замовлення «закупівля озброєння, військової техніки, матеріальних і технічних засобів».
На виконання рішення РНБО України від 28 серпня 2014 р. «Про невідкладні заходи щодо захисту України та зміцнення її обороноздатності» було збільшено видатки на виробництво та закупівлю озброєння, військової техніки, інших матеріально-технічних засобів військового призначення, фінансування державних цільових оборонних програм. Уряд України 9 лютого 2015 р. затвердив державне оборонне замовлення на поточний рік. Сума цього замовлення багаторазово перевищує відповідні асигнування минулого року.
Ухвалені рішення щодо збільшення видатків бюджетного фінансування Сектору безпеки і оборони мають бути доповнені організаційними та іншими заходами щодо вдосконалення нормативно-правової бази з формування й виконання державного оборонного замовлення. Окремі рішення мають бути ухвалені щодо розвитку військової інфраструктури, зокрема системи базування ВМС України та інфраструктури на сході нашої держави.
Для реформування оборонної сфери України та досягнення європейського рівня соціальних стандартів необхідно також приділити особливу увагу фінансуванню заходів щодо поліпшення побутових умов військовослужбовців, підвищення рівня їх медичного обслуговування, грошового та житлового забезпечення, введення в практику нових матеріальних і моральних форм заохочення, збільшення військових пенсій.
Крім ресурсного забезпечення виконання програм реформування і розвитку Збройних Сил України та інших військових формувань, важливим напрямом воєнно-економічної політики є вдосконалення:
• практики стратегічного планування відповідних програм і їх узгодження з економічними можливостями держави;
• механізмів формування видатків державного бюджету, передбачених на потреби оборони, та здійснення контролю за їх використанням, оптимізації бюджетних витрат і забезпечення їх раціонального розподілу, у т.ч. під час формування державного оборонного замовлення, з дотриманням визначених пріоритетів;
• протидії корупції у сфері воєнно-економічної політики.
Для зміцнення обороноздатності держави необхідно також прискорити розгляд Верховною Радою України законопроекту про внесення змін до Закону України «Про державне оборонне замовлення».
Під час АТО виявлено нові проблеми і у військово-технічній політиці, зокрема:
• наявність великої частки несправного озброєння та військової техніки;
• неготовність ремонтної бази до швидкого їх відновлення;
• відсутність запасних частин та ремонтних комплектів;
• нестача сучасних засобів ведення бойових дій.
Разом з тим для вдосконалення формування й реалізації державної військово-технічної політики необхідно прискорити:
• створення національної системи та нормативно-правової бази розроблення і виробництва озброєння, військової та спеціальної техніки, сумісних із відповідними системами провідних держав світу;
• удосконалення рівня стандартизації та уніфікації озброєння, військової і спеціальної техніки Збройних Сил та інших військових формувань;
• удосконалення й розвиток випробувальної бази озброєння, військової та спеціальної техніки й полігонів, особливо для нових систем озброєнь: високоточних боєприпасів, ракетних комплексів, авіаційної техніки, засобів протиповітряної оборони, бойових кораблів тощо.
Уже нині, з огляду на потреби оборони держави та прогнозні показники видатків державного бюджету, необхідно прискорити розроблення нової Державної цільової оборонної програми розвитку озброєння та військової техніки.
У стратегії здійснення військово-технічної політики необхідно зосередитися на реалізації системних проектів, пріоритетними з яких доцільно визначити створення і виробництво високоточних ракетних систем різного призначення, будівництво нових літаків, кораблів та катерів, зокрема багатоцільового патрульного літака на базі Ан-148, корвета типу «Володимир Великий», ракетних катерів типу «Лань» і броньованих катерів типу «Гюрза», берегового протикорабельного ракетного комплексу «Нептун», а також єдиної національної системи висвітлення морської обстановки.
Технічне оснащення Військово-Морських Сил України потребує особливої уваги з огляду на довгострокові терміни реалізації проектів з будівництва кораблів та необхідні значні фінансові та інші ресурси. Тому для забезпечення безпеки й обороноздатності України в Азово-Чорноморському регіоні необхідно в найкоротші терміни розробити та затвердити окрему Державну цільову програму розвитку кораблебудування в Україні на період до 2035 р.
Зважаючи на ресурсні та часові обмеження, при формуванні військово-технічної політики необхідно передбачити інваріантність забезпечення Збройних Сил України та інших військових формувань технічними засобами збройної боротьби, а саме:
• розроблення і виробництво озброєння та військової техніки силами вітчизняної оборонної промисловості;
• їх розроблення і виробництво спільно з іноземними партнерами;
• виробництво озброєння та військової техніки силами вітчизняної оборонної промисловості за ліцензіями, придбаними за кордоном;
• імпортування озброєння та військової техніки, якщо їх розроблення та виробництво в Україні є економічно недоцільними або технологічно неможливими.
Для кожного з цих варіантів необхідно сформувати системи державних стандартів із розроблення та постановки на виробництво вітчизняного озброєння та військової техніки, постановки на озброєння військової техніки, забезпечення життєвого циклу озброєння та військової техніки, а також щодо забезпечення спрямованості вітчизняної системи військової стандартизації до стандартів НАТО.
Міністерство оборони України має прискорити роботу зі створення нової системи логістичного забезпечення Збройних Сил відповідно до стандартів НАТО та вжити заходів щодо впровадження у життя відповідного переліку стандартів. Необхідно також прискорити опрацювання переліку національних і міжвідомчих стандартів з управління життєвим циклом озброєння та військової техніки.
Під час імпорту озброєння і військової техніки слід продовжувати формування нормативної бази з реалізації офсетних програм.
Для вдосконалення воєнно-технічної політики необхідно внести зміни до закону «Про оборону України» щодо розвитку військово-технічного співробітництва з іншими державами з метою забезпечення Збройних Сил України, інших військових формувань та правоохоронних органів озброєнням, військовою і спеціальною технікою та майном, які не виробляються в Україні.
Реформування оборонної промисловості. Актуальним завданням у сфері оборони України є реформування і розвиток її оборонно-промислового комплексу (ОПК). Нині в Україні реалізуються заходи щодо активізації роботи оборонної промисловості.
На сьогодні виконуються дії щодо розвитку ракетних технологій. В авіаційній промисловості завершилися роботи з виготовлення дослідного зразка нового військово-транспортного літака Ан-178 та відбулося підняття його на крило.
У 2015 р. завдяки збільшенню темпів виробництва продукції Державним концерном «Укроборонпром» Збройні Сили України отримують нове, модернізоване та відремонтоване озброєння і військову техніку. Зокрема, вже зросли поставки до військових частин танків, бронетранспортерів, ракетно-артилерійських систем та іншого озброєння.
Поліпшення діяльності згаданого концерну та збільшення обсягів завантаження його підприємств роботами, передбаченими державним оборонним замовленням, сприятимуть зростанню кількості робочих місць на цих підприємствах, вирішенню складних соціальних і кадрових проблем тощо. Це є також вагомим стимулом для розвитку оборонної промисловості та економіки відповідних регіонів України.
На сьогодні силами української оборонної промисловості вдалося замінити майже 35% комплектуючих, які досі закуповувалися в Росії. Нині вирішується питання імпортозаміщення ще близько 20 тис. таких комплектуючих. Досягнуто домовленостей у сфері військово-технічного співробітництва між Україною та країнами ЄС і НАТО щодо розширення кооперації у виробництві озброєнь для потреб наших Збройних Сил.
Однак у виробництві озброєнь, військової та спеціальної техніки останнім часом дедалі більше виявляються такі проблеми, як:
• розрив коопераційних відносин з Росією, що зумовило необхідність терміново вирішувати питання імпортозаміщення та пошуку нових ринків збуту товарів військового призначення;
• втрата важливих підприємств оборонної промисловості, які залишаються на окупованих територіях АР Крим та сходу України;
• необхідність розгортання серійного виробництва окремих зразків озброєнь, військової та спеціальної техніки для проведення АТО.
Для вдосконалення воєнно-промислової політики необхідно зосередити увагу передусім на проблемах державного управління ОПК. На державному рівні необхідно визначитися щодо:
• органу управління оборонною промисловістю;
• цільових установок стосовно закупівлі озброєння і військової техніки у найближчий час та на перспективу;
• форм власності компаній оборонної промисловості: приватна, державна, приватно-державна;
• участі іноземного капіталу у власност
