Україна має більш ніж 15-річний досвід військово-технічного співробітництва (ВТС) з країнами-членами НАТО і ЄС. На жаль, наполегливе небажання України переозброювати свою армію і, певною мірою, нездатність грати за західними правилами унеможливило високий рівень ВТС між сторонами. Та й західні оборонні компанії (ЗОК) з їх традиціями не дуже виявляли готовність до гнучкої військово-технічної політики відносно України.
Уроки першого етапу
Традиційна орієнтація української влади на розвиток експорту озброєнь і військової техніки (ОВТ) дозволила зберегти частину оборонної промисловості та навіть розвинути низку конструкторських шкіл. При чому деякі – з нуля, як із виробництвом бронетранспортерів або створенням сучасних систем захисту для бронетехніки.
Перші спроби ВТС із ЗОК почалися ще 90-х роках ХХ століття. Деякі проекти були технологічно досить вдалими. Наприклад, спільний українсько-французько-чеський проект модернізації танка Т-72 (до рівня Т-72АГ), призначений для третіх країн. На жаль, спроба просування на європейський ринок АН-70 як прототипу-платформи для перспективного військово-транспортного літака країн НАТО, виявилася не результативною.
Проте, незважаючи на наявні проблеми, Україні вдавалося здійснювати як прямі постачання ОВТ, так і створювати спільні проекти. Так, українська продукція і технології поступово потрапили до Греції (десантний корабель повітряній подушці типа «Зубр», 2000 р.), Македонії (ремонтована авіаційна і бронетехніка радянського виробництва, в основному 2003 р.), в США (системи захисту бронетехніки і нові танки, 2004 р.), Польщу (технології захисту бронетехніки і вертольотів від високоточних засобів ураження, після 2005 р.) і Бельгію (високоточні засоби ураження, розвиток проектів після 2010 р.). Рівень деяких проектів довів здатність України реалізовувати амбітні завдання на високому рівні якості і результативності. Наприклад, Державне Київське КБ «Луч» і бельгійська компанія CMI (Cockerill Maintenance & Ingenierie) Defence реалізували успішний спільний проект, в результаті якого в боєкомплекті 90-мм гармати башти Cockerill з’явився принципово нова протитанкова керована ракета Falarick 90.
З’явилися і спільні проекти із ЗОК, орієнтовані на забезпечення потреб національних ЗС. Найбільш результативним виявився досвід ВТС з Польщею, і цей позитивний період обнадіює. Серед безперечних досягнень реалізовані спільні розробки з компаніями Польщі в області створення високоточної зброї і систем захисту вертольотів і бронетехніки. Показовою подією стала закупівля польською компанією ліцензії на виробництво української легкої броньованої машини «Дозор» (2013 р.). Слід зазначити і початок формування в Україні нової ідеології в питаннях спільних розробок безпілотної авіації, модернізації авіатехніки. Безумовно, цьому сприяло поглиблення політичного діалогу, розвиток в Україні ідеї євроатлантичної інтеграції і реалізація проектів подвійного призначення, зокрема, в космічній сфері (успішна участь українських підприємств у виробництві європейської ракети-носія «Вега» і американської ракети-носія «Антарес», а також в міжнародному космічному проекті «Морський старт»). Плюс, у сфері авіаційних перекидань військ і військової техніки країн НАТО українськими літаками (перш за все, програма SALIS – Strategic Airlift Interim Solution).
Але найважливіше те, що Україна почала використовувати досвід західного світу, поступово наближаючись до стандартів НАТО, які стали домінуючими в світі. Якщо ще в початку міленіуму був створений танк «Ятаган» за натівськими стандартами, то потім з’явилися високоточні засоби ураження «Квітник» (для артилерії) і «Фаларік» (для пострілу через канал ствола бронетехніки). А також сучасні системи захисту для бронетехніки і вертольотів. При цьому Україна свідомо йшла на закупівлю елементів (вузлів) ОВТ західного виробництва. Наприклад, для танку купувалися гармата натівського калібру у Швейцарії та тепловізор у Франції.
Використаний досвід країн НАТО і ЄС засвідчив військово-політичному керівництву України, що політика ВТС повинна розглядатися як один з найважливіших механізмів стратегії військової політики держави. Як система науково обґрунтованих поглядів щодо розвитку озброєння ЗСУ і національного ОПК. На жаль, реальні зміни у мисленні українського політичного і оборонно-промислового менеджменту з’являлися вкрай повільно. Хоча врешті решт з’явилося розуміння українською владою, що переозброєння на якісному рівні неможливо досягти з орієнтацією виключно на можливості національного ОПК. З іншого боку, і в ЗОК стали впроваджувати більш гнучкі підходи – щодо передачі технологій і створення спільних виробництв з Україною.
Перші істотні зміни у ВТС відбулися ще в 2008 – 2009 рр. З’явилися такі вагомі проекти як модернізація спільно з французькою компанією SAGEM українського бойового вертольота Мі-24 і створення нового корвета для українських ВМС. У корветі, зокрема, було передбачено близько 38% комплектуючих західного виробництва, а серед потенційних партнерів України виявилися оборонні компанії Франції, Голландії, Німеччини і інших держав Західного світу. Проте така частина комплектуючих західного виробництва – не просте рішення; на здобуття згоди Франції, Італії і Швейцарії брати участь в такій кооперації пішли два роки переговорів. Зафіксовано було й випадок відмови ФРН від передачі Україні ракетних технологій. Але в результаті, 35 вітчизняних підприємств отримали замовлення, а в цілому рівень взаємної довіри істотно виріс. Як позитивний для України досвід можна згадати і ВТС з Ізраїлем – в результаті було куплено безпілотний комплекс тактичної ланки.
Однак з приходом до влади орієнтованої на Росію команди президента Віктора Януковича практично всі проекти ВТС із ЗОК виявилися замороженими. Зрозуміло, що до цього доклали руку заповзятливі росіяни, що поставили основною задачею залучення Україну в зону своїх політичних і економічних інтересів.
Нові часи. Потенціал і можливості
Варто відзначити, що неабиякі зміни відбулися і усередині української оборонної промисловості. Якщо в 90х рр. минулого століття вона здатна була виробляти, за різними оцінками, від 8% до 12% кінцевих зразків ОВТ від загального обсягу оборонного виробництва, то завдяки реалізації експортних ініціатив підприємств ця доля зросла до 20 – 25%. Окрім вище згаданих нових ОВТ, з’явилися нові танки «Оплот» («Завод імені Малишева»), легкі броньовані машини (ХКБМ імені Морозова), вантажівки подвійного і військового призначення (ХК «АвтоКрАЗ»), РЛС (ХК «Укрспецтехника»), тренажерні комплекси (Концерн «МАТС»), різні версії модернізації бойових літаків МІГ-29, Су-27, Су-25, Л-39, вертольотів Мі-24 і Мі-8, а також модульна збірка всіх типів бронетехніки.
Завдяки розвитку повністю нових конструкторських шкіл можливість задовольнити потреби ЗСУ і інших силових відомств зросла, за оцінками ЦДАКР, до 30 %. Нові конструкторські школи активно розвиваються і в даний час: розробляються керована високоточна зброя (протикорабельна крилата ракета, оперативно-тактичний ракетний комплекс, керована бомба і т.д.). Експериментальний зразок першої ракети вітчизняної розробки класу «земля-повітря» під назвою «Альта» було презентовано 24-25 вересня 2014 р. в ході виставки оборонних технологій в Києві. ДП «Антонов» заявив про готовність приступити до створення учбово-бойового літака, а відразу декілька приватних компаній – про готовність активізувати розробки нових БЛА.
В нових умовах військової агресії Росії проти України став можливим стрибок у розвитку ОВТ для національної армії, і у тому числі, за рахунок ВТС. Україні необхідна диверсифікація іноземних джерел постачань оборонних технологій і безпосередньо озброєнь для потреб військової організації держави. Орієнтація на західні технології стає обов’язковим питанням розвитку оборонного потенціалу України.
При цьому слід зазначити, що для західних оборонних компаній з початком агресії Кремля проти Української держави з’явилися повністю нові і досить привабливі умови. Якщо раніше найголовнішою проблемою України як партнера була хронічна відсутність необхідних на потребі національної оборони бюджетних асигнувань, віднині Україна перетворилася на потужний ринок оборонних технологій.
Але саме технологій, а не оборонної продукції, оскільки наявність в Україні досить розвиненого ОПК не дозволить розраховувати на значні обсяги прямих закупівель імпортних ОВТ.
Західні держави в даний час керуються недвозначною заявою Президента України Петра Порошенка, який 24 серпня 2014 р., під час святкування Дня незалежності, пообіцяв протягом наступних трьох років виділити близько 40 млрд. грн. для переозброєння сил оборони України. Це — головний чинник, який дозволяє європейським країнам починати співпрацю з Україною, оскільки дозволяє розраховувати на створення спільних виробництв і багатонаціональних проектів. Так, Міноборони України отримало у 2015 р. фінансування на рівні 44,6 млрд. грн (майже 2 млрд. дол.). 9 лютого уряд затвердив рекордне Державне оборонне замовлення на 2015 р. на рівні витрат на нові ОВТ 14 млрд. грн (майже 600 млн. дол.). До 15% коштів передбачено на закупівлю ОВТ за кордоном. Крім того, передбачено проведення низки науково-дослідних і дослідно-конструкторських розробок.
Крім того, на користь ВТС може виявитися і ситуація із станом самих оборонних підприємств України. Так, в межах крупних проектів, де обов’язково повинні упроваджуватися офсетні схеми, можна запровадити технологічну модернізацію підприємств (виробничих ліній), стимулювати розвиток окремих напрямів критичних технологій – за рахунок офсетних програм при прямій закупівлі Україною частини ОВТ або технологій. Не таємниця, що Україна суттєво відстає в розвитку елементної бази мікроелектроніки, мікропроцесорної техніки, нанотехнологій, без чого неможливе створення сучасних зразків ОВТ. До цього варто додати, що 24 вересня 2014 р. оборонні підприємства іноземних держав були звільнені вирішенням української влади від мита. Цей аргумент важливий в контексті вирішення Україною оперативних завдань переозброєння, тим паче, що національний ОПК не може впоратися з темпами виробництва ОВТ для своїх сил оборони. Така важлива номенклатура як системи зв’язку, розвідки, цілевказівки, автоматизовані системи управління, деякі системи ураження (ПТУР і ПЗРК, в першу чергу), та і деяка модернізована техніка радянського виробництва (наприклад, бойові літаки і вертольоти) можуть поставлятися Україні в межах запроваджених проектів. Що ж до стратегічних напрямів, то мова піде про створення в Україні потужної системи протиповітряної оборони, виробництва вертольотів, боєприпасів, безпілотної авіації, модернізації артилерійських систем і іншого.
У якості прикладу можна пригадати, що Швеція вже активізувала ВТС з Україною. У жовтні 2014 р. в Києві побувала делегація з Науково-дослідного інституту оборони Швеції, яка провела зустрічі представниками українського ОПК. Сторони домовилися відносно спільних проектів. У квітні 2015 р. український і турецький ОПК оголосили по початок нових спільних проектів, зокрема в космічній, авіаційній та бронетанкової галузях. За даними ДК «Укроборонпром» (5.03.15), за період з липня по грудень 2014 р. до списку міжнародних партнерів концерну додалося 20 нових країн, почалися переговори про співпрацю з такими компаніями як Airbus, Boeing, Textron, Lockheed Martin, BAE Systems, Thales.
Щоправда, загалом Україна у першій половині 2015 р. більше тестувала власні можливості щодо випуску ОВТ: згідно із заявою секретаря РНБО Олександра Турчинова (9.04.15), з початку 2015 р. до ЗСУ було поставлено понад 50 нових зразків ОВТ. Однак оборонна промисловість збільшила виробництво ОВТ за стандартами НАТО (повідомлення начальника Державного науково-випробувального центру ЗСУ Володимира Башинського, 30.01.15). А західні країни почали активніше постачати деякі ОВТ у якості допомоги. Наприклад, США, які 11 березня 2015 р. прийняли рішення щодо поставок не летальних ОВТ, наприкінці березня надіслали перші 10 бронеавтомобілів “Хамві” (HMMWV), яких усього має надійти 230 од. Усі ці події сприяють пожвавленню ВТС та підготовки ґрунту для такого співробітництва.
Звичайно, військово-політичному керівництву України вкрай важливо вирішити низку завдань, спрямованих на переорієнтацію підприємств на західні технології.
По-перше, у законодавчій і адміністративній площині, що передбачає акціонування і реструктуризацію переважної частини підприємств. Необхідний прозорий процес, включаючи створення переліку підприємств, пакети акцій яких (на законодавчому рівні має бути визнано, які саме за обсягом) можуть бути приватизовані за участю ЗОК.
По-друге, неодмінною умовою успішного ВТС України із ЗОК повинна стати і адекватна нормативно-правова база для реалізації офсетних угод.
Нарешті, по-третє, в Україні донині відсутній єдиний координатор ОПК, який узяв би на себе питання розподілу державного оборонного замовлення і імпорту оборонних технологій. Це дозволить в основу розвитку ВТС України із ЗОК поставити створення спільних підприємств або спільних проектів, що реалізовуються по загальноприйнятих ринкових стандартах.
Напрями активного пошуку, площини пересічення інтересів
У 2014 р. фахівці Північноатлантичного альянсу і України повернулися до питання детального вивчення можливостей розгортання проектів ВТС.
Слід зазначити, що розв’язана Росією війна вже активізувала ряд напрямів ВТС. Першими відгукнулися приватні підприємства. Так, наприклад, ХК «АвтоКрАЗ» вже почала поставляти для Нацгвардії України нові бронеавтомобілі «Кугуар» і «Спартан». А на базі машини 6х6 КРАЗ-6322 спільно з компанією Streit Group створені бронемашини з плоским днищем HMPV-A і Raptor.
Одним із напрямів ВТС може стати ревізія відкладених раніше можливостей. Скажімо, вже тривалий час існують можливості зборки за ліцензією вертольотів американської компанії Sikorsky, спільна з американськими партнерами збірка (та й реалізація) літаків Антонова, оснащених двигунами компанії Pratt & Wittney. Ще одним перспективним стратегічним проектом були наміри залучити Україну у створення і виробництво ракет-мішеней для НПРО США. Раніше Україна відмовлялася, зважаючи на інтереси РФ. Ніні ж, після припинення в 2014 р. обслуговування РВСН РФ (МБР SS-18) українськими підприємствами і оголошеної Росією відмови від українських літаків і авіадвигунів (продукцію АТ «Мотор Січ» РФ планувала купувати до 2016 р.) повернення до таких проектів виглядає не лише реалістично, але і логічно.
Одним з напрямів ВТС може стати адаптація українських технологій до нових умов. Звичайно, в першу чергу, це проекти авіаційної галузі. Абсолютно реально дати нову життю проектам військово-транспортних літаків і літаків спеціального призначення, на конструюванні і виробництві яких спеціалізується ДП «Антонов». Це повітряні машини типу Ан-70, Ан-178. Згідно заяві менеджменту підприємства, основними об’єктами сучасного ВТС можуть бути літак морського патрулювання і протидії порушникам морського кордону Ан-148-300МР, легкий реактивний рамповий військово-транспортний літак Ан-148Т, середній реактивний рамповий військово-транспортний літак Ан-178. Так, програма літака Ан-178 стала пріоритетною для ДП «Антонов», а перший політ нового літака успішно відбувся у травні 2015 р. Природно, що в таких проектах може розглядатися версія з двигунами, авіонікою і деякими іншими вузлами західного виробництва. У проекті Ан-70 взагалі йдеться про можливу заміну у спільному виробництві партнера, яким раніше була РФ.
До схожих проектів може відноситися ревізія нереалізованої ідеї спільної розробки і просування засобів гідроакустики. Раніше Київський НДІ гидроприладів з німецькою фірмою STN ATLAS Elektronick GMBH (2007 – 2008 рр.) просував створення і постачання активного радіогідроакустичного буя. То ж стосується і робіт по модернізації і ремонту вертольотів радянського виробництва.
І все-таки основними секторами ВТС із ЗОК повинні стати нові високотехнологічні розробки, які сторони використовуватимуть для зміцнення власного оборонного потенціалу. Візьмемо декілька актуальних ілюстрацій. Скажімо, Україна вкрай зацікавлена у розвитку безпілотної техніки за участю вітчизняних науково-промислових структур. Але традиційно слабкою ланкою українських розробників безпілотних систем залишалося «корисне навантаження». Гіроскопи, як і низку комплектуючих, розробники купують за кордоном, організація каналу передачі відео інформації в реальному масштабі часу істотно відстає від світових стандартів, немає високотехнологічних розробок кодованих широкосмугових каналів передач даних, не реалізований супутниковий зв’язок і так далі.
Україна декілька років тому оголосила про намір реалізувати програму створення національного вертольоту, що сповна може відповідати намірам керівництва американської компанії Sikorsky. З обмовкою, що сторони повинні піти на певні компроміси. АТ «Мотор Січ», за яким близько 30 тис. персоналу, повинен стати ключовим учасником такої програми.
Хоча в умовах змінних поглядів на створення ВМСУ, питання виробництва корветів із відомих причин заморожене (ресурси обмежені, потрібне термінове зміцнення системи берегової оборони), в стратегічній перспективі активне відродження проекту реальне. Тим паче, що в рамках наявної держпрограми «Корвет» ДП «НДІ «Квант» веде роботи із створення багатофункціональною РЛС з активними фазованими антенними решітками («PHOENICS-E»), корабельної системи оптико-радіолокаційного управління стрільбою артилерійських установок середнього калібру («Stilet»), оптико-електронної системи управління вогнем артилерії малого і середнього калібру («Sarmat-2»), а також корабельного комплексу оптико-електронної протидії («Faset»), оптико-електронної системи приводу і посадки вертольота на палубу корабля («Saga»), інфрачервоної системи виявлення («SELENA-X»), системи електромагнітної сумісності бойового корабля («Sovmestimost») і автоматизованої системи бойового управління (АСБУ). У такій ситуації лише високий рівень ВТС може дозволити реалізувати амбітний проект.
Багато розробок, реалізованих в рамках експортних замовлень, можуть бути використані для створення нових ОВТ України при активній участі ЗОК. Наприклад, в 2014 р. Казенне підприємство спеціального приладобудування “Арсенал” освоїло виробництво вдосконаленої інфрачервоної голівки самонаведения “ІС-90” для ракет класу “повітря-повітря” (ведеться її серійне виробництво для іноземного замовника). Але ніщо не заважає створити і проект суто для ВСУ.
Або інший приклад, що свідчить про високий інтелектуальний і конструкторський потенціал України. Над вирішенням завдань автоматизації і комп’ютеризації процесу управління вогнем артилерії з 2004 р. активно працює українська компанія Ukranian Defense Consulting (UDC). В 2014 р. вона оснастила артилерійські підрозділи національних ЗС Афганістану комп’ютеризованою системою управління вогнем власної розробки. Згідно заяви директора UDC Дениса Данька, UDC давно взаємодіє з американськими Lockheed Martin, General Dynamics, Northrop Grumman, Dynacord. А перший крупний контракт, до реалізації якого UDC виявилася причетною, включав постачання 110 БМП-1 через Житомирський бронетанковий завод і корпорацію «Укрінмаш» американській компанії BULOVA Technologies Group, Inc. Потім був значний контракт між українською стороною і General Dynamics на постачання 44 гаубиць Д-30. Так от, безпосередньо «конвертація» знаряддя з радянської системи числення кутових одиниць 1/6000, в американську – 1/6400 до кінця 2008 р. зробила UDC, яка тоді лише з’явилася на ринку. А вже через деякий час українська компанія поставила ЗС Афганістану універсальну систему управління вогнем батарейного рівня UBLFDS (Universal Battery Level Fire Direction System), яка дозволяє в режимі реального часу виконувати розподіл даних по мережі для прискорення процесу бойової роботи (ведення вогню) і підвищення його ефективності. І автоматизує процес підготовки установок для стрільби та точного наведення на ціль. Це лише один приклад, взятий з ВТС для третіх країн, – сьогодні такий досвід може серйозно згодитися для модернізації вже української армії.
Отже, для розвитку ВТС України із ЗОК є всі передумови: політичні, технологічні, економічні, інтелектуальні. Можливо, питання успіху тепер відноситься лише до області політичної волі – як української влади, так і урядів каїн НАТО і ЄС. На думку спікера польського Сейму Радослава Сікорського, Захід повинен ділитися з Україною своїми ноу-хау, надавати експертні консультації, а не бездумно виділяти гроші. «План Маршалла», про який багато говорили після початку російської військової експансії в 2014 р., як раз і може включати військово-технічне співробітництво. ВТС – це в усіх відношеннях складний процес взаємодії у критичних, чутливих галузях між Україною і Західним світом. Але його безперечна цінність – взаємовигідні результати, досягнуті за рахунок реального, без декларацій, партнерства.
Валентин БАДРАК,
директор Центру досліджень армії, конверсії і роззброєння
