По суті поставлених на останньому засіданні Експертної Ради з питань Національної безпеки (10.10.2014 р.) вважаю за доцільне:
Військово-Морські Сили залишити у складі Збройних Сил України як самостійний вид збройних сил, враховуючи те, що головним завданням України у разі будь-якої війни з Російською Федерацією (РФ) – оголошеної, неоголошеної, гібридної – буде збереження суверенітету та територіальної цілісності. І вирішуватись це завдання буде, головним чином, шляхом застосування Збройних Сил, в тому числі і ВМС, а усі інші структури та формування будь допомагати їм в міру власних можливостей.
До складу Морської охорони Державної Прикордонної служби передавати Військово-Морські Сили неможна в жодному разі. МО ДПСУ не має необхідних фахівців та організаційно-штатної структури для підготовки частин ВМС до виконання завдань за призначенням, що є основою їх боєздатності. У складі МО ДПСУ ВМС деградують і перетворяться в «клуб плавзасобів».
Головним завданням ВМС в нових реаліях на сьогодні буде сприяння з’єднанням та частинам Сухопутних військ в протидесантній обороні морського узбережжя шляхом постановки мінних загороджень та протидії витралення мін тральщиками противника. Іншими завданнями – оборона (в основному протипідводнодиверсійна та частково протикатерна та протикорабельна) власних баз, портів та охорона їх рейдів.
В подальшому, у разі наявності 10-12 ракетних катерів, можна ставити головним завданням боротьбу з десантними загонами та загонами (тактичними групами) кораблів противника, іншими – захист судноплавства та оборону морських комунікацій. За можливістю виникнення морських комунікацій слід уникати.
З огляду на необхідність забезпечення повсякденної діяльності ВМС (в тому числі, і їх бойової підготовки), можливості розосередження з метою виведення сил з під удару та збереження їх боєздатності (оскільки ми змушені відштовхуватись від оборони), швидкого та зручного розгортання в райони призначення (бойових дій), поповнення запасів, управління в бою (КП бригад, дивізіонів катерів створюються на березі), необхідність відновлення системи базування є очевидною.
На сьогодні цей спектр завдань має вирішуватись Західною ВМБ. Додатково потрібно створити декілька пунктів тимчасового (в перспективі постійного) базування. В межах портів та портопунктів можливо визначити перелік причалів, що будуть надаватись ВМС за вимогою (в межах мобілізаційного завдання). В повсякденних умовах цей причальний фронт може використовуватись державними та комерційними структурами. У виборі пунктів базування слід враховувати розташування поруч частин Збройних Сил, на які можливо буде покласти завдання оборони та логістичного забезпечення частин ВМС. Забезпечення боєприпасами слід організувати на базі складів та арсеналів Збройних сил транспортом цих баз та арсеналів або транспортом поруч розташованих частин ЗС.
Поповнення корабельно-катерного складу потрібно здійснити якнайшвидше. Зараз за рахунок отримання ракетних катерів від країн НАТО, якщо можливо, то найкраще – від Туреччини. Великі надводні кораблі, такі як фрегат або корвет, брати не слід. В перспективі потрібно завершити створення власного ПКРК і будувати власні катери та малі ракетні кораблі (на зразок пр.1234) на базі заводів в Миколаєві та у Києві. З врахуванням політичного тиску Москви та страхів Європи власне будівництво буде основним. Флоти США та великої Британії орієнтовані на океанські театри дій і катерів, які б нам підходили, вони не мають.
Головною ударною зброєю катерів слід обрати ПКРК з ПУ контейнерного типу з дальністю стрільби від 130-150 км. Зброєю самооборони – ЗРК з ПУ контейнерного типу та артилерійські комплекси малого калібру, що не потребують габаритних приміщень для зберігання та розміщення систем подачі боєприпасів, враховуючи розміри ракетних катерів та необхідність мати малу осадку з врахуванням малих глибин північно-західної частини Чорного моря.
Акцент варто робити на створення ефективної системи спостереження. Головною філософією бою повинен бути логічний ланцюг: «хто ти?», «де ти?», а вже потім – «чим і як тебе дістати». Бажано уникати виявлення цілей власними активними засобами спостереження демаскуючи себе, враховуючи проблематичність забезпечення панування в повітрі та недостатню бойову стійкість ракетних катерів.
З врахуванням реалій (відсутність засобів висадки та великих надводних бойових кораблів) морська піхота має стати частиною потужних військ берегової оборони, можливо тільки символічно зберігши назву, як пам’ять, що має право існувати. Морський спецназ потрібно забезпечити ефективними засобами доставки, головне, малопомітними, такими як: надмалі підводні човни, підводні буксирувальники, забезпечити підводних плавців засобами визначення свого місця і, звичайно, малогабаритними зразками зброї, що має системи самонаведення. Без цього розраховувати на морський спецназ не варто.
Поповнення особового складу здійснювати за рахунок:
– підготовки офіцерів в ВВНЗ за кордоном – еліта (кадровий склад) ВМС;
– підготовки молодших офіцерів та старшин з числа цивільних осіб, що мають вищу та середню освіту і є фахівцями з експлуатації морської техніки, шляхом допідготовки їх за фахом та тактичної підготовки до застосування зброї в учбовому центрі або на базі ДПСУ в Ізмаїлі або спеціально створеному центрі, наприклад, в Одесі;
– підготовки матросів з числа контрактників та призовників в учбовому центрі або на базі ДПСУ в Ізмаїлі.
В основі філософського підходу до експлуатації корабельної техніки має бути здоровий глузд. Зразки нової техніки мають бути зроблені так, щоб вони давали змогу їх ремонту в «польових умовах». Слід чітко визначити заздалегідь, що дозволяється особовому складу і що ні. В бою слід дозволити все. Паразитарний підхід, що все зробить промисловість, – це перший крок до загнивання волі до перемоги. Слід ретельно вивчити досвід АТО і на нього опиратись…
Віктор ХОМЕНЧУК,
експерт ЦДАКР з питань ВМС
