Як показує практика, будь-які зустрічі українського керівництва з Путіним – головним ініціатором, організатором і підпалювачем війни проти України – закінчуються виключно погіршенням ситуації. Розмови з ним – річ марна, а за нинішнього розвитку подій, просто огидна.
Остання мінська зустріч не стала виключенням, а навпаки, яскравим підтвердженням цієї тези. Так було після Женевського формату. Так було після зустрічі в Нормандії. Мінськ лише затвердив ганебну поведінку і лицемірство кремлівського керманича. Щоб не відповідати на серйозні запитання, була створена «димова завіса», на допомогу були покликані Н.Назарбаєв і О.Лукашенко, яких, таке враження, Путін запросив особисто як своєрідне прикриття.
…Прикриття від того, щоб відповідати на серйозні, найбільш болючі запитання. Путін під час цієї зустрічі постійно намагався відволікти увагу світової громадськості від війни в Україні, ним же ініційованої. Він намагався все перевести на економічні питання. Зокрема, знову підняти претензії до України щодо економічних аспектів Асоціації з ЄС. Приміром, почав вимагати корекції тексту угоди, що абсолютно неприпустимо. І він це прекрасно розуміє.
Тоді, в ніч перед мінським самітом вже готувалися з’єднання російських військ до вторгнення на територію України. А Президент Порошенко, повернувшись до Києва з цих «конструктивних» перемовин, зіткнувся з фактично новою ситуацією, ситуацією більш загрозливою і небезпечною. Український Президент зіткнувся із новими викликами, оскільки вперше – наголошую, саме під час зустрічі в Мінську – в такому масштабі російські регулярні війська почали брати участь у війни проти України. Тому результати зустрічі в Мінську категорично не несуть жодного позитиву, за виключенням того, що вони вкотре яскраво продемонстрували цинізм і справжнє обличчя кремлівського вождя.
Формально було оголошено про досягнення домовленостей про переговори прикордонних служб, співпраці на рівні генштабів, тощо… Пройшло буквально декілька днів, і тези про такі переговори виглядають відвертим знущанням. Дайте відповідь самі собі – про які перемовини на такому рівні може йти мова за поточного розвитку ситуації, коли вже навіть на рівні Чуркіна не можуть приховати прямого збройного втручання РФ в Україну підрозділів регулярних ЗС?! Коли 100 кілометрів державного кордону взагалі не контролюються прикордонними військами України, а близько 400 кілометрів перебувають під ударами артилерії російських військ з території Росії.
Варто усвідомити – переговори с Путіним завжди несуть лише біду, погіршення ситуації, нові жертви. Це – його тактика, це його стиль. Стиль циніка і головного міжнародного агресора. Коли з одного боку створюються «потьомкінські дєрєвні» для ряду європейських довірливих партнерів, що будуть думати, мовляв, Путін намагається дійсно просунути якісь миролюбні плани чи ініціативи. З другого боку, це цинічне прикриття посилення агресії проти України.
За таких умов Україні треба діяти. Зараз доцільно провести загальну мобілізацію, нехай навіть без введення воєнного стану. Для формування потужного резерву нам потрібна мобілізація де-факто, а не де-юре. Треба ввести ряд обмежень на інформацію, бо це де-факто все ж таки стан війни. Ввести певну цензуру чи самоцензуру під час війни. Правильно нарешті зробили, що перестали повідомляти, що хто, куди з військових відправляється і передислокується. Це треба зробити, щоб не сіяти паніку всередині країни, коли «п’ята колона» все ще працює на повну, використовуючи цю важку ситуацію, компрометуючи наших військових або намагаючись вдарити по їх моральному духу…
Ситуація – критично небезпечна. На мій погляд, потрібно створити ударне групування військ з важкою артилерією, ракетними силами, танковими з’єднаннями для того, щоб перервати шляхи доставки російських військ, вже зараз треба думати, як провести контрнаступ, перегруповуючи для цього війська. Потрібна ставка верховного головнокомандувача. У будь-якому форматі і під будь-якою назвою, головне – впровадити нарешті в життя принцип єдиного командування операціями і єдиної відповідальності за їх результати та наслідки.
Постійно слід «штурмувати» наших союзників. Час «стурбованостей» минув остаточно. Наш особливий статус союзника США, рівнозначний членству в НАТО, – для нас це вже програма-мінімум. Має бути розпочато постачання систем озброєнь, включно із новими високоточними зразками, з інших країн, які прихильні до України. Які розуміють і усвідомлюють небезпеку ситуації, в якій зараз опинилися Україна, Європа, Світ…
Юрій ЩЕРБАК,
видатний український політик, дипломат, письменник культурний діяч, Надзвичайний і Повноважний Посол України в Ізраїлі, США, Канаді, член Експертної ради ЦДАКР
