Ставка Верховного Головнокомандувача (далі – СВГК) є вкрай необхідним органом цілодобового (24 голини на добу, 7 днів на тиждень) управління в умовах ситуації, яка склалася в Україні. Досвід роботи СВГК в роки війни виявися ефективним і продуктивним, адже цей орган, крім стратегічного керівництва військами (планування та ставила завдання кампаній і стратегічних операцій, контроль їх виконання, вивчення і узагальнення досвіду війни) та економікою країни, відповідав за вкрай важливий напрям – координацію дій фронтів і флотів з іншими військовими формуваннями і правоохоронними органами та організацію взаємодії між ними. Це дозволило запровадити в практику ключовий принцип військового мистецтва – зосередження зусиль на головних напрямах дій, здійснення повноцінного всебічного оперативного, тилового та технічного забезпечення. Це відома аксіома: без чіткої координації та взаємодії не можливий успіх в будь-якій війні – прихованій або відкритій.
Генеральним штабом ще в минулому році був розроблений та направлений до Ради національної безпеки і оборони України проект Указу Президента України «Положення про Ставку Верховного Головнокомандування». Питання лише в одному – розглянути та підписати документ, створити Ставку.
Законодавчі підстави для формування цього найважливішого органу в Україні створені вже давно. Так, відповідно Закону України «Про оборону України»:
розділ другий, стаття 8: «Для забезпечення стратегічного керівництва Збройними Силами України, іншими військовими формуваннями та правоохоронними органами в особливий період може створюватися Ставка Верховного Головнокомандувача як вищий колегіальний орган воєнного керівництва обороною держави у цей період. Пропозиції про утворення Ставки Верховного Головнокомандувача, її персонального складу та граничної чисельності подаються Радою національної безпеки і оборони України на розгляд Президенту України і вводяться в дію Указом Президента України. Положення про Ставку Верховного Головнокомандувача затверджує Президент України»;
розділ перший, стаття 1: особливий період – період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Відповідно до Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», стаття 1: особливий період – період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов’язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Тобто, в умовах оголошення часткової мобілізації є усі законодавчі підстави для формування цього органа. Це доцільно зробити якомога швидше.
Альтернативою зазначеного міг би стати відповідний орган при Раді національної безпеки та оборони України, яка відповідно Закону України “Про Раду національної безпеки і оборони України” (розділ другий, стаття 3) виконує функцію «координації та здійснення контролю за діяльністю органів виконавчої влади у сфері національної безпеки і оборони в умовах воєнного або надзвичайного стану та при виникненні кризових ситуацій, що загрожують національній безпеці України». Але, в державі не введено ані надзвичайний, ані воєнний стан і в законодавстві немає чіткого тлумачення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці України.
Що стосується невідкладних заходів на Сході з огляду на агресію Кремля, то власну контрстратегію доцільно будувати, розуміючи технологічну модель стратегії Кремля, спрямовану на «повзуче» формування джерел нестабільності за рахунок застосування сил спеціальних операцій (диверсантів) та радикально налаштованих громадян України (за плату). Тобто, нестандартній стратегії Москви слід протиставити також нестандартну стратегію власних дій.
Безумовно, ми повинні розуміти, що без силових дій – проблему не розв’язати. Це природа будь-якого конфлікту. Але, силове застосування повинно бути продумане, по-можливості, точкове по цілям та вибіркове по засобам з метою отримання максимального ефекту та мінімізації втрат.
Контрстратегія повинна бути випереджувальною за змістом, гнучкою за формами та способами дій, а також результативною, – поєднувати відкриті і приховані дії. В ній треба чітко відділити українських громадян Сходу від диверсантів і сепаратистів. З першими треба працювати і вирішувати їх проблеми із застосуванням державних механізмів, з другими, які порушують чинне законодавство, вбивають людей і знищують державу – абсолютно по-іншому. У світі і Україні усі механізми відпрацьовані, їх треба лише застосовувати.
Тактичні дії – предмет особливої уваги. Треба дуже добре попрацювати над тактикою застосування наших військ (сил). В рамках формування контрстратегії доцільно розглянути можливі оперативні і тактичні сценарії дій супротивної сторони та розробити відповідні варіанти своїх дій (в тому числі, асиметричних).
Звичайно, доцільно придати захисту держави народний характер – тобто сформувати в достатній кількості частини територіальної оборони продуманої структури (окремий Указ Президента України). Це дозволить побудувати ешелоновану систему оборони.
Крім цього, необхідно вивчити та використати досвід Другої світової і сучасних конфліктів. Там багато можливо знайти цікавого.
