У продовження теми круглого стола «Невідкладні заходи для армії України на тлі агресії з боку Кремля» публікуємо виступ секретаря Комітету ВР з питань промислової та інвестиційної політики, колишнього першого заступника міністра промислової політики Віталія НЕМІЛОСТІВОГО.
До того, як стати держслужбовцем, я працював керівником найпотужнішого підприємства оборонного комплексу Радянського Союзу – заводу імені Малишева, який нині не в найкращому стані. Не можу погодися з тим, що це було бездумне скорочення. На сьогодні є всі підстави стверджувати, що це була цілеспрямована багаторічна акція або операція, яка фактично від президента до президента відбувалася і супроводжувалася знищенням ЗСУ і оборонно-промислового комплексу (ОПК). Я як державний експерт з питань державних таємниць, який відповідав за сферу оборонно-промислового комплексу, нацбезпеки і оборони, писав особисто цілком таємно доповіді президентові України – про те, що буде через рік, два, три роки. Думаю, що і мої колеги, виконуючи службові обов’язки, неодноразово доповідали політичному керівництву країни, що не можна робити те, що робили. Врешті, все й призвело до того, що нині дехто вже вирішив, що Україну можна брати голими руками.
Щодо оборонно-промислового комплексу. Тут ситуація неоднозначна. Насамперед він існує, працює, понад 95–97% виробленої продукції постачаємо на експорт, що засвідчує науковий і виробничий потенціал комплексу. З іншого боку — ті явища, що відбувалися у ЗСУ, відбувалися і в оборонному комплексі. Прийнята Державна програма реформування та розвитку ОПК 2008–2013 років фактично була спрямована на невиконання. Жодного заходу не було реалізовано. У 2013 році прийняли концепцію нової програми з набором якихось порожніх речень. Стосовно концерну Укроборонпром моя позиція була і є незмінною. Добре, що сконцентрували підприємства ОПК в єдину структуру, але, на мій погляд, потрібно було створювати державне агентство. Керівники цього органу були б державними службовцями і присягали б перед народом України, а не була б комерційна структура, де одне підприємство керує іншими. При цьому фактично знищено державну таємницю.
Що треба робити, на мій погляд. Я подав проект закону щодо ліквідації Укроборонпрому. На його основі доцільніше створити державну структуру. Також, на мою думку, слід реформувати систему генеральних конструкторів, які на сьогодні мають багато прав і не мають ніяких обов’язків. Генеральний конструктор має повноваження впливу на всі підприємства галузі. Коли йдеться про відповідальність генерального конструктора, то він відповідає лише за стан справ на тому підприємстві, де працює. Це фактично призвело до знищення кораблебудування, літакобудування, бронетанкової галузі тощо.
Необхідно, щоб генеральний конструктор відповідав за галузь загалом. Взаємодія ОПК із ЗС — важлива частина роботи ОПК, бо якщо немає зразка озброєння, яке на озброєнні в Українській армії, то ніхто його не купуватиме. Тому ОПК завжди залежав і залежатиме від ЗС. Коли є розуміння у керівництва ЗС, у міністра оборони, у керівника Генерального штабу, що слід спільно працювати — ОК розвивається. Якщо немає такого розуміння, ОПК сам на сам із ситуацією на світовому ринку. Коли приїздять іноземні покупці зброї й військової техніки, вони їдуть до Міністерства оборони, в частини, спілкуються з військовослужбовцями. Бо більше повірять йому, ніж виробникові.
Я вдячний керівництву Міноборони, яке багато уваги приділяє розвитку зброї та військової техніки. І вважаю, що це має бути нова доктрина. І окремим розділом має бути розділ «Оборона промислового комплексу» під фаховим керівництвом Міноборони.
93–97% продукції, виробленої ОПК, експортується. Є такий взаємозв’язок: щойно виділяли кошти Міноборони на розробку і закупівлю вітчизняних озброєнь, приміром, 100 мільйонів гривень, то коли ці кошти нормально використовували, це давало поштовх на наступні роки на мільярди гривень експорту продукції. Якби Міноборони не прийняло на озброєння танк «Оплот», то не було б експортних контрактів, те саме щодо фінансування виробництва БТР-4.
Важливе й питання співпраці Міноборони з ВПК. До речі, щоб ця праця була вигідною для бюджету України, ухвалено зміни до Закону «Про державне оборонне замовлення». Безумовно, вітчизняний ВПК не може задовольнити всі потреби сучасної армії. Для цього Міноборони закуповує цікаві зразки техніки за кордоном. І навпаки, щоб мати змогу експортувати власні розробки, ОПК має продати вітчизняній армії на так звану апробацію нові зразки. Інакше жодна країна не зацікавиться новинкою. Формула проста: надані з бюджету кошти на розвиток армії й на закупівлю зрештою підуть на розвиток вітчизняного ВПК.
Події, які відбуваються в державі, повністю консолідували парламент: більш ніж 300 голосами ухвалено рішення про перегляд бюджету і про те, щоб терміново підсилити фінансування інших військових формувань ЗСУ. Нарешті з’явилося розуміння: якщо не годуватимеш власну армію, то годуватимеш чужу.
