Справді, Україна протягом останніх років перетворилася на полігон, де використовуються та відпрацьовуються новітні технології інформаційного впливу. Дійшло вже до того, що деякі сусідні країни проводять цілеспрямований, активний та системний інформаційний тиск, на меті якого докорінна зміна світогляду українця та корегування державного устрою.
Наприклад, письменник Олег Романчук, який нещодавно видав книгу про підривну інформаційну діяльність проти України «У пошуках універсуму: статті, публіцистика, прогнози і спостереження (1990–2011)», зазначає, що інформаційне протистояння з боку сусідньої Росії набуло характеру системного. Він наголосив, що Росія приділяє надзвичайну увагу ідеологічних розробкам, і інформаційна війну, яку Кремль веде проти Української держави, є найсуттєвішим віддзеркалюванням цих розробок. Тим більше, що Росія має ємний ринок збуту своєї поліграфічної продукції на території України. Автор «Універсуму» згадав низку матеріалів на книжок «російського походження», які містили антиукраїнський підтекст.
Інший письменник, Валентин Бадрак, нагадав, що у своєму романі «Східна стратегія» він позначив декілька небезпечних для України факторів інформаційного впливу. Зокрема, героїзацію В.Путіна, залякування пересічних українців сценаріями війни з Росією, нав’язування пересічним громадянам Росії ворожого образу українця, публічного чи книжкового обговорення у різноманітних оформленнях антиукраїнської тези «крах проекту «Україна». Нині, каже Бадрак, з’явилися вимоги федералізації, надання російській мові статусу державної та підкорення російській Церкві, а зерна української ідеї намагаються розчиняти зсередини. Крім того, інформаційну слабкість використовують й інші країни. Зокрема, в Румунії в 2012 році вийшла книжка «Кров на Днестрі», де йдеться про війну з Україною в 2014 році, а той факт, що на 1 серпня 2013 року вже розпродано 300 тис. примірників, багато про що каже. Як з цими проявами боротися? Письменник та військовий експерт зазначає, що варто заборонити діяльність на території України відверто ворожих та провокаційних структур, як то Інститут країн СНД. А державі варто виховувати своїх «лідерів думок», передусім серед журналістів, науковців, представників сектору культури, працювати над зростанням національної свідомості, формуванням у молоді національної ідеї. І не мовчати, не миритися із антиукраїнськими інформаційними проявами.
Письменник Леонід Капелюшний зазначає: «Чому ми, українці, програли «на своєму полі», програли там,де нам би мали допомагати «стіни» – своя земля і вода, свої могили, своя історія? Питання болюче, але не головне. Бо кожна поразка може бути поштовхом до розвитку. Жодна капітуляція не позбавляє націю надії. Чехи здали свою Республіку Третьому рейху без бою і після цього стали справжніми чехами. Польща пройшла через такі терни, які мало кому випадали на долю – і нє згінєла. Німеччина, перш як стати Третім рейхом, пережила приниження, відродження, ейфорію владарювання і манію величі, зазнала катастрофічної поразки і розчленування – і жива. Майже кожна європейська нація випили свою гірку чашу. Але! У кожного національного відродження є спільна риса – у Польщі були поляки, у Чехії – чехи, у Німеччині – німці. Моє питання – де українці?… Біда, що ми традиційно, від часів Хмельницького, не маємо стратегії розбудови незалежної України і ідеологічного забезпечення незалежності. Із тьми-тьмущої стратегій нам потрібна одна – але переможна. Нам бракує стратегії-основи. Як на мене, то це мала б бути стратегія ідентичності, навернення українців до своїх джерел і цінностей».
Генерал розвідки Олександр Скіпальський, один з фундаторів Служби безпеки України та Головного управління розвідки Міністерства оборони України, який ще в 1997 році зазначив: «Активність російських спецслужб в Україні добре помітна», також взяв участь у круглому столі у Львові. Він висловив переконання, що Росія нині намагається вести інформаційну війну проти України другого покоління, таку, що передбачає відмову від традиційних бойових дій. І виглядає ця війна для України, каже відомий український фахівець у галузі безпеки, як річка, коли в ній не видно сітки. Така війна передбачає відмову українця від культурної спадщини, розпалювання недовіри, дезінформацію населення, підрив міжнародного авторитету держави, а головний удар спрямований на розкол України. «Якщо ви не бажаєте перетворення України на російську губернію, потрібно консолідувати суспільство», – зазначив генерал, додавши, що «українці, на жаль, мають знижений інстинкт самозбереження».
Рівень інформаційної безпеки держави вже давно став одним із головних чинників визначення загального оборонного потенціалу, а здатність протидіяти інформаційному впливу у переважній більшості країн набула ознак ключового пріоритету у забезпеченні безпеки. Саме на цей аспект хотілося б звернути увагу нинішньої влади. Оскільки інформаційна війна стає ключовим видом бойових дій сучасного світу, а по відношенню до України – одним з найповніших чинників впливу. А хіба самі по собі заяви деяких політологів, експертів, авторів книжок – про те, що Україна як держава не відбулась, не є показником рівня інформаційної війни?!
