Поки влада шукає формулу експорту зброї, українські виробники вже будують бізнес-моделі за кордоном. Що саме ризикує втратити держава
Україна створила одну з найдинамічніших оборонних індустрій світу. Її дрони, системи РЕБ і ракетні технології вже викликають інтерес великих країн.
Але поки держава роками шукає баланс між потребами фронту та експортом озброєнь, українські компанії дедалі частіше відкривають виробництва за кордоном, створюють спільні підприємства та передають частину технологій іноземним партнерам. Чи справді Україна ризикує втратити майбутню частку світового ринку зброї ще до того, як офіційно на нього вийде?
Як український Defence Tech стає міжнародним
Про те, що Україна перед дверима світового ринку озброєнь, а вітчизняний ОПК в буквальному сенсі “проситься” до повноцінного й беззастережного експорту, LIGA.net повідомляла у червні 2025-го. Рік потому актуальність дискурсу дещо зменшилася, але не зникла.
За цей час відбулося чимало змін – зокрема позитивних. ОПК отримав від влади деякі преференції, деякі – узяв силою, попри суттєві ризики, включно з підозрами від органів контролю.
Частина оборонних компаній намагається виборювати право у правовому полі: одна з них прагне відкрити виробничий майданчик в Британії, позиціонуючи себе як інвестора. Інші тримаються в тіні, але пробують “прикритися парасолькою” таких могутніх замовників як США. Є й такі, що під прикриттям європейського спільного підприємства постачають високотехнологічну продукцію до Індії – країни, яка має надзвичайно тісні контакти з ворожою РФ.
Загалом дозований експорт зброї триває вже давно.
На кінець травня 2026 року Міжвідомча комісія з політики військово-технічного співробітництва та експортного контролю (МКВТС) розглянула близько 200 заявок на постачання продукції чи послуг військового та подвійного призначення. Відмов набралось менше ніж 5%.
Через Державну службу експортного контролю пройшла дещо менша кількість заявок. Водночас 70% з них стосуються послуг або постачань компонентів, і лише п’ять – кінцевої номенклатури зброї. В ОПК розуміють, що державного рішення щодо експорту готової зброї немає, тож і не подають такі заявки.
Фахівці галузі зазначають, що зараз є можливість вільно постачати компоненти та комплектовання до зброї. Чиновники, своєю чергою, допускають експорт озброєнь, які вже не використовуються Силами оборони. Йдеться також про технології, що дещо застаріли для України, але залишаються затребуваними в іноземних замовників.
На практиці все виглядає суперечливіше. Наприклад, влада відмовила виробнику протитанкових ракетних комплексів в експорті до однієї з країн Близького Сходу. Хоча ПТРК нині в Україні виробляють у надлишкових обсягах. Точніше, вони можуть хіба що накопичуватися на складах підприємства, оскільки дешевші й менш ризиковані для використання дрони витіснили ПТРК з поля бою.
Водночас експорт міг би стати для виробника способом пришвидшити розвиток далекобійних ракет. Ще у 2019 році Саудівська Аравія закупила 30 ПТРК “Скіф” і 60 ПТРК “Корсар” та майже 900 ракет до них, виробництва ДержККБ “Луч”, на загальну суму у $51,3 млн. А у 2018 році саудівці придбали 950 одиниць аналогічної зброї на суму близько $58 млн. Тобто це і суттєвий заробіток, і можливість більше завантажити виробничі потужності.
Оборонні компанії будують власні маршрути експорту
Попри високий попит на українські безпілотники, дрони-перехоплювачі та РЕБ, жодного постачання кінцевої продукції на світовому ринку озброєнь досі не відбулося.
Експорт окремих технологій у сфері БАК, НРК, РЕБ та радіолокаційних станцій залишається вкрай обмеженим. Це змушує провідні компанії приховано здійснювати релокації, створювати спільні підприємства – і здебільшого втрачати власну суб’єктність.
Формально позитивні кейси є у межах програми Build with Ukraine, запущеної влітку 2025 року. Уся спільна продукція повертається в Україну, а публічність слугує репутаційним захистом для українських виробників. Так це працює, наприклад, в Німеччині або Британії.
Показовий приклад – спільне підприємство Auterion Airlogix Joint Venture GmbH, яке виробляє middle strike дрони Anubis. Навесні 2026 року підприємство отримало замовлення на постачання до України “тисяч важких дронів зі штучним інтелектом” за фінансування уряду Німеччини. При цьому саме німецька Auterion надає програмне забезпечення, автономну навігацію, наведення на основі алгоритмів ШІ та захист від РЕБ.
Невідомо, чи йдеться там про обмін технологіями, чи про тихе перетікання українських інноваційних рішень. Однак відомо точно: позначення GmbH у назві спільного підприємства вказує на те, що воно живе за німецьким законодавством і сплачує податки до бюджету Німеччини. Але хоча б збережена українська назва. На відміну від американських кейсів.
У США українські розробники безпілотників можуть працювати лише тоді, коли “розчиняються” до рівня підпорядкованих американським суб’єктам структур. Часто без власного імені. Саме так відбувалося зі створенням американського аналога БАК Shahed.
У Штатах діє програма Drone Dominance Program із доволі жорсткими правилами створення та виробництва дронів. Три українські компанії вже вийшли до другого етапу – із загального пулу 48 відібраних учасників. Зокрема, компанія BlueBird Tech бере участь спільно з американським партнером Zaruba Inc. А першим фіналістом став дрон на оптоволокні Shrike 10 Fibe від української SkyFall у партнерстві з британською Skycutter.
Варто зазначити, що Пентагон закуповує найкраще для армії США. Приміром, українські дрони F10 від F-Drones потрапили до програми завдяки високому рівню локалізації виробництва компонентів – компанія також стала фіналістом Drone Dominance.
Український виробник FPV-дронів та перехоплювачів “Генерал Черешня” відкриває в США спільне підприємство з місцевим партнером Wilcox: вироблятимуть FPV та перехоплювачі в США. Не виключено, що й для третіх країн – Wilcox має клієнтів у 28 країнах світу. Хто у згаданих схемах молодший партнер, питання риторичне.
Три можливі шляхи українського ОПК
І в ОПК, і у владі усвідомлюють: якщо українські виробники не отримають можливість експортувати готову зброю, відтік технологій і кадрів набиратиме обертів.
Поки що баланс тримається на іншому розрахунку: доки триває війна, жодна оборонна компанія не зацікавлена йти з України – вітчизняні замовлення набагато більші, ніж в іноземних державах.
До того ж держава намагається зберегти суб’єктність ОПК, яка і в Європі, і за океаном швидко втрачається. Утім провідні українські компанії давно підстрахувалися: деякі мають по декілька ділянок релокації – у вигляді спільного підприємства та не тільки.
“Зараз наше підприємство має три закордонні ділянки: в Німеччині, у Польщі та у Литві, – каже на умовах анонімності CEO однієї з найпотужніших компаній. – При чому право власності на ключовий, найбільш технологічний продукт, зареєстроване у Литві. Сьогодні така ситуація: якщо оборонна компанія не відкрила майданчики за кордоном, то це або керівництво недалекоглядне, або продукція неліквідна і ця компанія не гравець на ринку”.
Загалом відомо про понад 100 підприємств, які здійснили релокацію.
Однак це стосується майже виключно сегмента ОПК, який називають Defense Tech або Mil Tech. До нього належать виробники усіх типів безпілотних систем, ракет (зокрема ракет-дронів), засобів РЕБ та рідкісних типів зброї – лазерних комплексів чи датчиків виявлення дронів. Майже весь цей сектор має хоч і обмежений, але цілком задовільний рівень офіційного прибутку – близько 25%.
Натомість бойові броньовані машини (ББМ) і навіть дефіцитні боєприпаси в Україні практично не контрактують або роблять це із великим запізненням, посилаючись на пріоритетність дронів. А проте перевірені війною ББМ різних типів на 25–30% дешевші за західні аналоги й могли б знайти покупців не тільки у третіх країнах, а й у самій Європі.
Задля утримання ОПК в орбіті держави влада покращила умови фінансування галузі. У рамках держпрограми “Доступні кредити 5-7-9%” вже 130 компаній отримали кредити, ще близько 80 підприємств – у процесі оформлення.
І все ж незрозуміло: чи держава справді готує офіційне відкриття експорту, чи імітує підготовку – з розрахунком, що розумні й сильні самі випливуть. Принаймні у фахівців складається враження, що ОПК штучно стримують через репутаційні ризики для держави, а старт торгівлі зброєю збігатиметься в часі з моментом замороження активної фази війни.
Поки що компанії фактично тренуються в опануванні різних схем реалізації продукції на експорт. Таких шляхів три.
Шлях перший: Прямий експорт через статус спецекспортера
Підприємство звертається до держави за отриманням повноважень спеціального експортера. За словами компетентних осіб, процедура триватиме до пів року.
Альтернатива – працювати через державного спецекспортера, яких нині шість (хоч інсайди переконують, що існує й один приватний). У такому разі виробник сплачує комісію, у середньому 3–5% від суми контракту, натомість заощаджує чотири-пʼять місяців: команди там компетентні, спритні й добре знають конʼюнктуру регіональних ринків.
Шлях другий: Defence.City та Build with Ukraine
Другий механізм передбачає роботу без повноважень спеціального експортера, але через спеціально розроблену спрощену екосистему Defence.City. Для цього треба отримати статус резидента.
За схожою логікою діє і розгорнута з серпня 2025 року програма Build with Ukraine. Вона передбачає експорт українських військових технологій і відкриття виробничих ліній за кордоном. Передусім ідеться про виробництво дронів різних типів, хоч деякі компанії – ДержККБ “Луч”, Fire Point, Radionix – вже підібралися й до ракет та протиракет. Угоди підписані із німецькою Diehl Defence та іспанською інженерно-технологічною групою Sener Aerospace & Defence.
Шлях третій: Ставка на Drone Deals
Ще один шлях на світовий ринок – спрощені постачання країнам, з якими Україна укладатиме угоду Drone Deals.
Це угоди щодо виробництва та постачання українських дронів, ракет, снарядів та інших затребуваних видів зброї, бойової техніки, софту, інтеграції з оборонними системами партнерів, а також забезпечення експертизи та потрібного Україні технологічного обміну.
Чи справді держава готується відкрити експорт
Ситуація навколо експорту зброї не без подвійного трактування.
Міноборони, яке вже підготувало пропозиції щодо унормування експорту озброєнь, готує перелік продукції, постачання якої іноземним країнам можуть загрожувати національній безпеці, – його має схвалити МКВТС. МЗС, своєю чергою, готує перелік країн, куди можна буде постачати зброю за спрощеною схемою. Теоретично він має збігатися з країнами “угоди Drone Deal”, але це не гарантовано.
Особливу роль відіграє людський фактор – на тлі кадрової нестабільності. Зокрема, після звільнення заступника міністра оборони Івана Гаврилюка, який відповідав в Міноборони за ці питання, – невідомо, хто саме відповідатиме за подальше просування реформи. Тому поки розмови про експорт зброї ходять по колу – з акцентом на збереженні критично важливих технологій, – ці самі технології тихо перетікають в іноземні компанії. Саме тому багато хто в Україні переконаний, що держава вже втратила ключові перспективи на світовому ринку зброї.
