Саміт НАТО не зробив великого внеску в розвиток оборони
У середу (25 червня 2025 року) НАТО завершив історичний саміт у Гаазі. На цей саміт був запрошений Президент України Володимир Зеленський. Сам саміт відбувся у скороченій та спрощеній формі з чітким акцентом на налагодження відносин з Дональдом Трампом.
Головна мета саміту та Дональда Трампа, яка була досягнута та стала центральним пунктом декларації: союзники досягли рішення інвестувати 5% ВВП в оборону – включаючи 3,5% ВВП на прямі оборонні потреби, а також 1,5% ВВП на озброєння та на допоміжні сфери (інфраструктура, кібербезпека, стійкість). Огляд прогресу заплановано на 2029 рік. План був із захопленням сприйнятий країнами східного флангу НАТО, але також не бракує суперечливих декларацій, таких як декларація Іспанії про витрати лише на рівні 2,1% ВВП, що викликало напружену дискусію.
Стратегічною метою саміту було питання підвищення європейської відповідальності та оборонного виробництва, на якому Генеральний секретар НАТО Марк Рютте та лідери наголосили на необхідності «переходу до військового мислення» та розвитку оборонного виробництва в Європі. Серед іншого, усунення торговельних бар’єрів у сфері оборони та інвестування в інновації та стійкість інфраструктури. Незмінно з минулорічного саміту, Росію було переосмислено як постійну загрозу євроатлантичній безпеці.
Однією з цілей лідерів, що представляють країни Європи, була стабілізація трансатлантичних відносин в умовах зміни політики США. Скорочений саміт та обмежена кількість тем, як згадувалося раніше, мали згладити стосунки з президентом США. Дональд Трамп любить бути передбачувано непередбачуваним, його мінливі рішення, часто шокуючі, спричинили багато проблем для європейських членів альянсу та України. Вони також підірвали, здавалося б, стабільні основи альянсу, вносячи невизначеність у відносини та можливу підтримку у разі збройного конфлікту. Тому було прийнято однозначне підтвердження готовності Альянсу: «напад на одного – це напад на всіх», що було чітким сигналом про те, що міцність альянсу залишається незмінною. Принаймні теоретично. Було підтверджено «залізне» зобов’язання щодо колективної оборони (стаття 5), що стало чітким сигналом для всіх, хто сумнівався в єдності альянсу. Офіційно, під час саміту, навіть президент Трамп висловив свою підтримку статті 5. Хоча занепокоєння жителів Європи, особливо східної частини, сусідів Росії та Білорусі, видається зрозумілим.
Падіння російської крилатої ракети Х-55 поблизу Бидгощи у грудні 2022 року, кілька падінь дронів типу «Шахед» на румунській території, останнє падіння «Шахеда» в Латвії («Шахед» мав на меті атакувати Україну, ракета була спрямована на Україну, а не на Латвію – заявив командувач Національних збройних сил генерал Леонідс Калніньш. Важко уявити такий збіг обставин і зміну курсу щонайменше на 600 км), постійні провокації в Балтійському морі, глушіння сигналу GPS для Польщі, країн Балтії та Фінляндії, або порушення Росією повітряного простору цих країн не призвели до дії статті 5.
Холодна реакція НАТО, яка була спрямована на те, щоб не допустити ескалації конфлікту, обурила значну частину європейців, особливо громадян вищезгаданих країн. Також зміни рішень Д. Трампа, які часом здаються продиктованими настроєм, а не продуманою політичною стратегією, не забезпечують стабільності, сьогодні він запевняв у взаємній обороні, але чи не змінить він свою думку завтра? Ніхто не може цього передбачити. Скорочення кількості американських солдатів у регіоні також не є оптимістичним, це чіткий сигнал про те, що США більше не братимуть на себе такої відповідальності за Європу як раніше, і приклад того, як Європі доведеться самостійно відповісти на виклик, прикладом чого є реалізація, особливо якщо США обмежать свою військову присутність у Європі.
Під час саміту не бракувало партнерів з-поза меж альянсу, Україну представляв Володимир Зеленський, а роль України в офіційному спілкуванні була менш помітною, лідери підтвердили свою підтримку. Витрати на допомогу Україні будуть включені до 1,5% «витрат, пов’язаних з обороною». Однак тема України та сама присутність українського президента на головних заходах та за головним столом свідчили про ранг та роль України у відносинах з партнерами. Протилежним прикладом була делегація білоруської опозиції в особі президента у вигнанні Світлани Тихановської, яка була гостею на побічних панелях, а сама Світлана мала лише коротку можливість представити свою позицію.
Також велися переговори між Трампом і Зеленським щодо можливого продажу Україні кількох систем Patriot, сподівання були оптимістичними, але 30 червня з’явилася інформація, що Трамп передумав, що не дивно.
Сам саміт був радше парадом популістських запевнень та політкоректних промов. Однак, у всьому цьому пафосному оточенні залишається певне розчарування. Сам порядок денний був значно скорочений, роль України та питання триваючого збройного конфлікту були відсунуті на другий план. Також викликає занепокоєння применшення загрози з боку Росії та дуже поблажливий підхід деяких країн до виконання своїх зобов’язань (приклад Іспанії). Ситуацію блискуче підсумував колишній міністр закордонних справ країни Габріелюс Ландсбергіс: «Литва може витратити 100 відсотків… але цього все одно не вистачить, щоб покрити витрати тих, хто не виконує своїх зобов’язань». Більше того, жалюгідне «залізне» зобов’язання щодо колективної оборони в декларації прописано як «добровільне» зобов’язання, а не як фактичне «один за всіх, всі за одного». Таким чином, можна стверджувати, що ситуація залишається глухою, а сам саміт не робить великого внеску в розвиток оборони, це радше маркетинговий хід, спрямований на стримування опонентів (ймовірно, Росії) через ЗМІ. Таким чином, це означає, що у разі конфлікту з Росією східний фланг НАТО може розраховувати, перш за все, на себе (країни регіону, вічні вороги Росії) та на допомогу кількох союзників, але я б уникла думки, що на допомогу всього альянсу. Саміт майже нічого не змінює у позиції України, він передбачає, що Європа не забуде про Україну, але не передбачає жодних реальних дій (окрім ЗМІ). А у разі конфлікту між Росією та країнами східного флангу НАТО ситуація України, з одного боку, послабить її найближчих союзників, а з іншого боку, також послабить ворога, який переведе частину своїх ресурсів на інший фронт, а також мобілізує країни регіону до реальних операцій, у яких Україна, як країна з досвідченою армією, відіграватиме головну роль у справі навчання, планування та розвідки.
Дельфіна Ертановська,
фахівчиня з комунікацій Університету інформаційних технологій та менеджменту у Жешуві, аналітик ЗМІ навчання,
