Однією із основних “опцій” від країн-гарантій безпеки України, поряд із можливостями використання “ядерної парасольки”, військової, військово-технічної та оборонно-промислової допомоги і економічного співробітництва, слід розглядати реалізацію ними та міжнародними структурами, де вони присутні, жорсткої, довготривалої санкційної політики щодо заборони експорту до Росії товарів (продукції, робіт та послуг, включаючи трансфер технологій, обладнання, засобів виробництва) військового призначення та подвійного використання.
На цьому наполягає Центр досліджень армії, конверсії та роззброєння після вивчення ситуації навколо дій санкцій проти РФ після початку масштабного вторгнення в Україну.
Санкції діють, але їх недостатньо для припинення РФ військових дій, ресурс Кремля поки що залишається таким, що не має потужних обмежень, шостий пакет санкцій хоч і включає нафтове ембарго, але зосереджений переважно на контролі каналів постачання енергоносіїв. Крім того, РФ здійснює результативні кроки у бік обминання санкцій, що в цілому робить нинішні санкції замало ефективними.
В разі цілеспрямованого, системного напрацювання та включення механізмів саме таких санкцій такий крок не матиме, на відміну від відмови щодо імпорту російських енергоносіїв, суттєвого “соціального супротиву” у країнах Заходу, проте буде надійним гарантом стримання відновлення та розвитку воєнно-технічного потенціалу Росії. Безумовно, застосування таких санкцій лише «країнами-гарантами» (тими, що погодяться) буде лише частиною “успіху”. Не менш важлива роль країн-гарантів у залученні до таких санкцій й інших країн та міжнародних структур (об’єднань, союзів тощо) задля всеохоплюючого санкційного режиму. Одним із таких кроків, на який слід звернути увагу МЗС України, могло б стати питання обговорення з партнерами доцільності подальшої участі Росії у міжнародних режимах експортного контролю. Актуальність цієї проблеми пов’язана, зокрема із формальними “привілеями”, якими користуються члени режимів (зокрема Вассенаарської домовленості та РКРТ) під час здійснення міжнародних передач товарів… Водночас, починаючи з 2014 року, коли російське озброєння почали продавати на світовому ринку, Росія неодноразово грубо порушує правила цих режимів, як і багатьох інших міжнародних норм введення війни та застосування зброї, що має невибіркову дію. При цьому жодної відповідальності за це не несе і нехтує усіма взятими зобов’язаннями. Саме тому пропонується розглянути спільно з партнерами доцільність подальшої участі Росії у режимах експортного контролю, та водночас створення ефективного міжнародного механізму експортного контролю (в умовах неможливості введення відповідного ембарго РБ ООН) за дотриманням санкцйного режиму щодо заборони експорту до Росії ТВП та ТПВ. Можливо також згадати досвід CoCom – координаційного комітету з експортного контролю, утвореного у 1949 році, задля багатостороннього контролю за експортом до СРСР та інших соціалістичних країн.
Центр досліджень армії, конверсії та роззброєння
