Завершується перший тиждень війни. Україна не тільки вдало протидіє потужній воєнній машині РФ, але й має позиційні переваги. Здається, одним із безперечних чинників успіху поруч із вдалим суто військовим протистоянням є бездоганна робота українського інформаційного фронту та демонстрація світу фантастичної єдності нації, єдності народу та його армії.
Нелюдські зусилля українських сил оборони і безпрецедентна єдність нації творять реальне диво – маленька нескорена Україна може реально перемогти велику й нахабну Росію, армію якої різноманітні рейтинги визначали другою у світі.
Але тиждень запеклої війни – це ще й привід без зайвих емоцій поміркувати над досягненнями та перспективами.
Чому захлинувся бліцкриг?
Про це вже було чимало розмов, тому тут коротенький підсумок, який знадобиться як вихідні дані для подальшого аналізу.
Перше – мотивація і бойовий дух. Вони настільки виходять за межі можливого, що здаються майже казковими. ЗСУ схожі на отих 300 спартанців, які дивують твердим протистоянням перській навалі. Лиш різниця – тут не Фермопільський прохід, а вся земля України. Мотивація і козацький дух уже деморалізували противника, про що трішки пізніше. Серед іншого вагомою помилкою Путіна було відправити на війну переважно молодих людей, строковиків або військовослужбовців першого контракту.
Друге – зброя та підтримка західних партнерів. Тут суттєвим виявився і психологічний аспект, бо коли ворог опинився наодинці, а Україна – зі світом, це стало козирем і перевагою. Між іншим, Україна отримала виключно тактичні системи, скажімо, ПТРК, ПЗРК, гранатомети і т.д. Це – зброя протистояння та захисту, тому перебільшувати її значення не варто. Але маючи ППО з дуже обмеженими можливостями, Україні вдалося не допустити домінування ворога в повітрі на багатьох ділянках – це результат мужності та підготовки до війни.
Третє – Путін суттєво прорахувався. Як вдало зауважив у своїй промові 2 березня президент США Байден, Путін зробив невдалу калькуляцію. А простіше: очільник Кремля просто відірвався від реальності, бо хотів тріумфально промарширувати територією України, при цьому увійшов спочатку зі старою технікою (лише десант до Гостомеля перекидали на нових гелікоптерах Ка-52). Можна навіть припустити, що Путін розраховував видати очікувану перемогу за результат наступу підконтрольних угруповань «ЛДНР». Але й не тільки недолугі розрахунки Путіна тут зіграли свою роль. Виявилося, що справді запаси ракет у Кремля дуже обмежені, а доповіді військового міністра Шойгу про фантастичне переозброєння – просто блеф.
У відкритих джерелах можна знайти скептичні повідомлення, що у РФ станом на середину 2020 року було лише близько 120 крилатих ракет «Калібр» (нагадаємо, кількість оперативно-тактичних ракет наземного і морського базування типу «Іскандер» і «Калібр», випущених по мирних містах і селах України, становила 113 од.). А поширене як реклама повідомлення Шойгу про те, що за період з 2012 по 2020 рік число крилатих ракет, які належать до стратегічних неядерних сил Збройних сил РФ, зросло в 37 разів (до цього виду озброєнь віднесли ракети морського базування «Калібр» і їхні аналоги: авіаційного базування Х-101 і наземного базування Р-500) є, м’яко кажучи, суттєвим перебільшенням. Остання ракета, за повідомленням російських розробників, може оснащувати ОТРК «Іскандер» і мати дальність до 700 км. Але застосування цих ракет свідчить про те, що в РФ ще тільки тривають випробування і реально такої зброї ще немає. Принаймні в масовому виробництві.
У цьому контексті варто згадати висновок експертів США за 28 лютого: «Нездатність Росії завдати комплексного удару по ключових українських об’єктах є несподіваним відривом від очікуваних російських операцій і, ймовірно, дозволила посилити українську оборону».
І на ракетний останок: самі російські експерти переконані, що РФ не здатна сьогодні до понад 200 пусків ракет (як, наприклад, було у 2011 році під час операції США та Великобританії проти режиму Муаммара Каддафі в Лівії). Про 900 пусків крилатих ракет під час війни в Югославії взагалі не варто згадувати.
Україна – історії успіху на полі бою
Шалений опір породив відчутні результати стійкості. Всередині російських військ поширилися панічні настрої.
Напевно, класикою цієї війни стане унікальний епізод, коли один батальйон ЗСУ на БМП-2 із самим тільки ПТРК Javelin вранці 2 березня захопив шість нових російських танків Т-80БВМ зі складу 200 мотострілецької бригади ЗС РФ. Важливий нюанс – російський Генштаб почав надсилати в Україну нову техніку, але виявилося занадто пізно, бо метастази деморалізації та кінцевої втрати мотивації вже оповили майже все тіло воєнної машини РФ, яку колись вважали грізною.
Нові танки, озброєні новітніми російськими підкаліберними та керованими снарядами, виявилися безсилими, бо люди не змогли ними керувати – відбувся розгром двох БТГР 200 бригади та втеча командира.
Цілком слушно саме на кінець першого тижня війни з’явилася оцінка головнокомандувача Валерія Залужного: «Ворог втратив тактичну ініціативу та знизив темпи просування; для продовження наступу російські війська змушені проводити мобілізацію, щоб сформувати резерв».
Крім того, згідно з повідомленнями головнокомандувача ЗСУ, під час боїв усе частіше серед загиблих «гастролерів» трапляються старші офіцери та впливові командири. Наприклад, 2 березня «під час запеклих боїв на Чорнобильському напрямку отримав поранення начальник штабу 36 армії (Улан-Уде) Східного воєнного округу. У Сіверському операційному районі загинув (за іншими даними, отримав поранення) командир 11 окремої десантно-штурмової бригади (Улан-Уде) Повітряно-десантних військ ЗС РФ», – написав він.
Трішки раніше на території України ліквідували іншого російського полковника Віктора Ісайкіна, який поїхав в Україну «виконувати бойові завдання». Про загибель полковника написав глава Мордовської Республіки Росії Артем Здунов в Іnstagram.
А ще раніше, 26 лютого 2022 року, під час бойових сутичок з кадирівцями під Гостомелем українська армія знищила командира 141 спеціалізованого моторизованого полку Федеральної служби військ Росгвардії полковника Магомеда Тушаєва.
Тож такий букет смертей військових керманичів є не просто свідченням потужності сил оборони України. А ще й механізмом впливу на свідомість тих вояків, які не надто хотіли б брати участь у чужій для них путінській війні. Можна передбачати, що бойовий дух російської та й білоруської армії буде спадати й надалі.
Генерал Залужний 2 березня озвучив цікавий факт: за період повномасштабної війни в Україні російські війська вже втратили більше людей з особового складу, ніж під час Першої чеченської війни: 5300 осіб лише в період 24-28 лютого проти 5042 за 1994-1996 роки.
Кількість загиблих окупантів в Україні вже наближається до 10 тисяч. Далі цифра стає критичною та може спричинити ланцюгову реакцію всередині Росії. Звісно, це не відбудеться швидко, а завадами стають розвинені механізми російської пропаганди і сама потужна репресивна машина. Однак після 10-12 тисяч загиблих реакція населення РФ буде поступово змінюватися – уже нині в Google зашкалює кількість запитів про загиблих російських вояків в України. Тривога у сусідній країні зростає, як і незадоволення своїм керманичем.
Допомагають розвинути воєнний успіх України і її західні партнери. Зокрема, 2 березня стало відомо, що Центр управління «Роскосмос» втратив доступ до своїх супутників-шпигунів.
Звісно, не все райдужно в нашому таборі. Серед іншого, не вистачає потужних озброєнь, які могли б змінити перебіг воєнної кампанії. Так, глава Міноборони України Олексій Резніков 2 березня повідомив, що до ЗСУ спрямовують додаткові партії ПТРК Javelin і ПЗРК Stinger. «До України вже прибули і стали на бойові чергування нові “байрактари”», – зазначив він. Так, саме розвідувально-ударні безпілотники Bayraktar TB2 вдало виконують завдання зі знищення ЗРК “Бук” та іншої техніки ворога.
Однак проблема посилення ППО-ПРО України залишається – саме вона дозволяє ворогу здійснювати авіаційні атаки та бомбардування, а в перспективі й пуски ракет. Але про неї згодом.
Україна і світ. Здобутки на міжнародній арені
«Путін ізольований як ніколи раніше», – слова президента США Байдена викликали ейфорію та овації його слухачів. Тому що ім’я Путіна сьогодні справедливо асоціюється із силами зла.
Очільник Кремля перетворився на демона й антихриста і стоїть у одному ряду з такими знаними вбивцями, як цар Іван IV (Грозний), Сталін, Гітлер, Саддам Хусейн. З ним ототожнюють деструктивні прояви світу.
Загалом міжнародні успіхи України виявилися ударом під дих Кремлю. І можуть стати передумовою для завершення війни, краху режиму Путіна або краху самої Росії.
Президент Байден поінформував: США витратили вже мільярд доларів на допомогу Україні, що зіставно сприянню США своїм союзникам, зокрема Ізраїлю (Тель-Авів отримує щорічно понад три мільярди доларів). Це відчутна зміна у відносинах і суттєва підтримка стійкості.
А ще Джо Байден оголосив, що США закривають повітряний простір для російських літаків. 2 березня американський лідер під час звернення до Конгресу згадав і про нафтове ембарго для РФ, а також закриття доступу до сучасних технологій.
Група американських сенаторів уже підготувала та представила Конгресу законопроєкт про запровадження заборони на імпорт Сполученими Штатами російської нафти – про це повідомила пресслужба республіканця Роджера Маршалла, ініціатора документа. Щоправда, це не миттєвий крок. Він пояснив, що «насамперед президенту Байдену необхідно відновити виробництво енергії в Америці».
Досить вагомим стає ще один “довгограючий” фактор: Міжнародний суд ООН призначив на 7 та 8 березня слухання справи “Україна проти РФ”.
Здається, що взаємопов’язаний світ має намір реагувати на масштабне зло, заподіяне Путіним і його клікою, застосувавши глобальні механізми. Захід готує відключення російських банків від системи SWIFT. Рубль уже впав на 30%, фондовий ринок втратив 40-70%, і торги не відкриваються. Глобальний бізнес іде з Росії або відмовляється від співпраці з росіянами
Перші кроки зроблено. Їхня вада – необхідно багато часу, щоб суспільство та еліта РФ відчули масштаби катастрофи, в яку втягнув російський корабель його недолугий капітан.
Подальші сценарії
Щоб предметно говорити про подальші сценарії, варто окреслити проміжні підсумки.
По-перше, Путін однозначно програв бліцкриг і продовжує програвати війну. По-друге, у світі фактично утворилася потужна антипутінська коаліція, яка здатна його знищити без застосування зброї – для цього, очевидно, потрібні місяці. Але, по-третє, Україна не має багато часу. Війна на виснаження хоч і б’є в десятки разів дужче по ворожій Росії, та має негативні наслідки й для України. Україні вкрай потрібно прискорити фініш цієї несправедливої війни, й нечуваною єдністю та стійкістю українці це заслужили.
Імовірність усунення очільника Кремля. Вона поки що не така вже й висока, але може зрости внаслідок певних дій груп впливу в російській владі. Бо крім власного оточення, ніхто на цей момент не здатен усунути небезпечного Путіна від влади.
Формально можна говорити і про наявність у РФ блоку Путіна: відповідні войовничі заяви зробили Медведєв, Шойгу, Кадиров і Лукашенко.
Спецслужбістський осередок демонструє певну обережність. Та й серед «прихильників» Путіна лише Шойгу має реальний вплив, і зовсім не факт, що нинішній розмах деструктивної активності чинного хазяїна Кремля не набрид досить врівноваженому міністру оборони РФ. Тут лише питання ймовірності домовленості, скажімо, нинішнього та колишнього військових міністрів Сергія Шойгу та Серія Іванова із секретарем Радбезу РФ та колишнім очільником ФСБ Миколою Патрушевем. Це головні яструби РФ, і якби їм знадобився б потужний авантюрист-виконавець, то ним, без сумніву, міг би стати абсолютно безпринципний генерал Володимир Шаманов. До речі, колишній командувач ПДВ у Грозному поклав тисячі російських вояків, коли керував захопленням Чечні. Генерал Шаманов придався б у разі жорсткого сценарію (як було з усуненням Берії), але й будь-хто з інших силовиків міг би стати «наступником за домовленістю» – з реалізацією ідеї «збереження життя і добробуту» Путіна (як фактично було з Єльциним і Хрущовим).
Такі сценарії здаються фантастичними, але якщо згадати, що Путін втратив раціональність мислення та прийняття рішень, а всі названі особи з його оточення, навпаки, звикли діяти раціонально, ймовірність усунення Путіна відкидати не слід.
Варто відверто зазначити: ніхто з потенційних наступників Путіна не є кращим за нього, можливо, що кожен із них за сумою якостей є ще гіршим. Фішка в тому, що Путін 20 років діяв безкарно, тож і розвинув своє его до того, щоб приміряти кітель Гітлера. А будь-який інший наступник буде вимушений починати з копії Путіна зразка 2002 року, коли була розпочата підготовка до тестування України, зокрема Тузлою.
Успіх переговорів. Він може розглядатися лише як робоча версія з переведенням протистояння в холодну фазу. На 2 березня анонсовано другий етап перемовин, але впевненості, що позиції сторін можуть бути зближені, дуже мало. Кожна сторона має намір продовжувати перемовини з позиції сили та домінування. Для України небезпека може полягати в тому, що російська сторона здатна використати перемовини для підтягування резервів і логістики.
Так, Росія йде до краху, і Путін це добре усвідомлює. Але крах не обов’язково буде миттєвим, і інерція просування до нього здатна поховати десятки тисяч людей. Тут є нюанс: Путін готовий до такого сценарію, Україна – навряд чи.
Затяжна війна. Такий сценарій також можливий, оскільки Путін не усвідомлює (або не вірить) у небезпеку від власного народу. А нав’язати такий сценарій може.
У разі його реалізації Україні конче необхідно подбати і про додаткову зброю, і про можливості воєнного посилення партнерами. Україні вкрай потрібні новітні тактичні системи, наприклад, сучасна артилерія та розвідувально-ударні безпілотники західного (натовського) виробництва, сучасні вертольоти, а також літаки радянського виробництва. Але ще більше – сучасні засоби ППО. Вони є у європейських країн, є також і в США. Здатен Захід і закрити хоча б частину неба над Україною – через те, що російські бомбування знищують мирне населення. Цікаво, що впливові політики та значна частина експертів переконані не тільки в можливості цього, а й необхідності – саме для захисту мирного населення.
Уже є позитивні сигнали непрямої фізичної підтримки України з боку західних держав – шляхом створення інтернаціонального підрозділу.
Україна спроможна протриматися самостійно набагато більше, ніж Росія. За умов масованої підтримки. Тоді вже точно все дійде до остаточного знищення путінської Росії.
Валентин Бадрак,
директор Центру досліджень армії, конверсії і роззброєння
