Напередодні Талібан отримав контроль над всією територією Афганістану, здобувши перемогу над прозахідним урядом у Кабулі. Про наслідки виведення американських військ з країни та геополітичні наслідки для Центральної Азії 24 канал поспілкувався з керівником секції Азійсько-Тихоокеанського регіону (New Geopolitics Research Network) Юрієм Пойтою.
Як би Ви охарактеризували поточне військово-політичне становище в Афганістані?
Обстановка в Афганістані залишається складною, напруженою та нестабільною. Причому впродовж останніх декількох місяців вона значно ускладнилася, що пов’язано з активізацією Талібаном ведення наступальних дій. Мова йде в не лише про північні провінції, але й про територію всієї країни.
Після підписання у 2020 році договору між США і Талібаном про виведення американських військ взамін таліби зобов’язувалися не чинити терактів, і не давати притулку для терористичних організацій.
Згодом почався процес виконання цієї угоди, і як тільки США заявила про строки виведення контингенту (11 вересня 2021 року – 24) таліби розпочали повномасштабний наступ. Плюс це збігається із щорічним наступом Талібану, який розпочинається навесні та триває до осені.
Тоді були найбільш сприятливі, в першу чергу, кліматичні умови. Внаслідок цього Талібан встановив контроль над більшістю території країни (за різними оцінками від 65 до 85 %).
Яку тактику застосовували таліби цього року?
Таліби почали використовувати несподівану тактику, яка відрізняється від тактики середини 1990-х. Суть відмінності полягає в тому, що наступ почався з найменш лояльних територій на півночі. Там проживають переважно узбеки, таджики та хазарейці. Це було зроблено для запобігання створенню Північного альянсу 2.0.
Що таке Північний альянс:
Це угрупування афганських моджахедів, які після падіння прорадянського режиму боролися проти радикалів з руху Талібан у 1996-2001 роках. Очолювали Північний альянс президент Афганістану у вигнанні Бургануддін Раббані та польовий командир Ахмад Шах Масуд. В етнічному аспекті більшість армії альянсу складали узбеки та таджики, а таліби були здебільшого пуштунами. Після вбивства Масуда та початку антитерористичної операції США військова діяльність Північного альянсу припинилася.
Таким чином Талібан захопив в першу чергу північ, взяв під контроль логістичні переходи та транспортні маршрути, прикордонні пункти з північними сусідами – Узбекистаном, Туркменістаном та Таджикистаном. У разі створення нового Північного альянсу, щоб з цих країн не було організовано військово-технічної, матеріальної, логістичної допомоги: що ми вже бачили у 1990-х роках.
Після цього, рух Талібан почав рухатися до великих міст. Причому досить цікаво те, що бойові дії фактично не велися. Якщо ми подивимось на ролики, що були оприлюднені в медіа, то побачимо, що таліби захоплювали населені пункти без бою. І досить часто регіональні керівники просто переходили на сторону Талібану.
Як би Ви назвали той процес, який ми нині спостерігаємо в Афганістані? Це поразка Заходу, посилення Китаю чи зростання напруженості для регіональних гравців?
Скоріш за все, це може бути пов’язане з переформатуванням зовнішньої політики США. І подальша концентрація зусиль від боротьби з тероризмом до довготривалої стратегічної конкуренції з Китаєм.
Впродовж минулих 10 років тривали активні дискусії серед американських політиків та аналітиків щодо відповіді на поведінку Пекіну в світі. Саме тоді Китай сприйматися як загроза для національних інтересів США. Наразі переговори ці завершилися, і рішення яким чином протидіяти Китаю вже прийнято, почалася його імплементація.
Вивільнення ресурсів з Афганістану для США вирішить дві задачі. По-перше, дасть можливість сконцентрувати свої зусилля на стратегічній конкуренції з Китаєм. А по-друге, змусить регіональних гравців, які межують з Афганістаном самим більше вкладатися в афганські проблеми. Це стосується як Китаю, так і Росії.
Якою є позиція Китаю щодо подій в Афганістані?
Китайська позиція щодо американської війни в Афганістані була неоднозначною. Офіційно китайські посадові особи звинувачували імперіалізм Вашингтону в тому, що відбувається на афганській території.
Щоправда китайські аналітики говорили, що Пекіну був вигідний такий розвиток подій. Перш за все США займалися ліквідацією терористичних загроз, які могли виникнути також і в Китаї. Інший фактор – діяльність США в Афганістані розпоршувало американські ресурси та відволікала увагу від Китаю.
Це давало можливість Китаю весь цей період розвиватися, нарощувати свою економіку. До того ж, афганські події значним чином погіршували імідж США, і Китай активно працював над цим, в тому числі. Пекін стверджував, що Америка як світовий гегемон несе виключно війну та розруху для інших країн.
Тому, гадаю, що це все ж таки пов’язано з переформатуванням стратегічних пріоритетів, позиціонування загроз для Сполучених Штатів Америки. Цим самим Вашингтон надає можливість Росії, країнам Центральної Азії та Китаю більш активно займатися афганськими проблемами.
Як перемога талібів в Афганістані вплине на регіон Центральної Азії?
Складно робити прогнози, адже афганські процеси перебувають лише на самому початку. Напередодні відбулася зміна влади, і незрозуміло яким чином буде побудована країна. Представники талібів стверджують, що це буде ісламський емірат.
Центральна Азія насправді мало займалася питаннями Афганістану впродовж останніх років. Звичайно велася торгівля, є дипломатичні відносини, але глобальної комунікації не було через складну безпекову ситуацію.
Впродовж багатьох років економічні проєкти (транспортні коридори, енергетика), які могли зв’язати Центральну та Південну Азію не були реалізовані.
Політика Узбекистану вирізнялася серед решти країн через подвійну замкненість. Це все по причині відсутності доступу до моря. Зовнішньополітичний курс Ташкенту останні роки полягав у подоланні цієї ізольованості. Це робилося через реалізацію інфраструктурних проєктів якраз у південному напрямку, прагнувши подолати залежність від Москви.
Через Афганістан планували побудувати залізницю Мазарі-Шариф-Кабул-Пешавар, яка мала відкрити Узбекистану доступ до пакистанських портів. Це істотним чином змінило б геополітику регіону.
Світовий Банк навіть був готовий виділити на це гроші, але цього не відбувалося. Втім, з центральним урядом вдалося би домовитися, але яким чином це все буде діяти в провінціях ніхто не міг гарантувати тому що їх не контролював Кабул. І це все продовжувало ізолювати Афганістан від Центральної Азії, як це було й за часів СРСР.
Що означають нещодавні навчання Росії, Узбекистану та Таджикистану поблизу афганського кордону?
З російського боку брала участь 201-а військова база, яка дислокується в Таджикистані та є найбільшим з’єднанням Росії за кордоном. Вона складає близько 7 тисяч військовослужбовців.
Під час цих навчань учасники працювали над виявленням та знищенням диверсійно-розвідувальних груп, які будуть переходити через кордони з Афганістаном на територію країн Центральної Азії. Для цього застосовувалися в першу чергу сухопутні підрозділи та авіацію.
Навчання говорять про те, що Росія продовжує себе позиціонувати як головного гаранта стабільності регіону якраз у військовому плані. Москва вважає афганську загрозу потенційною, проте не критичною. І завдання цих навчань якраз і полягало в тому, щоб показати талібам російську готовність протидіяти проникненню екстремістів до центральноазійського регіону.
Все буде залежати від того, яку внутрішню політику буде проводити Талібан. Якщо вони прагнуть побудувати державу із законами шаріату на зразок Ірану, то все одно вони мають вибудовувати відносини з іншими регіональними гравцями. Але якщо теракти щодо сусідніх держав триватимуть, то це не сприятиме налагодженню контструктивних відносин.
Загалом існує три головні загрози для Центральної Азії:
- Військова;
- Поширення ідей ісламського екстремізму;
- Проникнення терористичних груп, окрім Талібану (Ісламський рух Узбекистану, партія Ісламського відродження Таджикистану та ін).
Якою буде роль Пакистану за нових умов?
За умов того, що за талібами, скоріше за все, стоїть пакистанська підтримка, то варто розуміти інтереси Ісламабаду в цьому всьому. Для Пакистану нині важливим є завдання зі створення транспортних коридорів до Центральної Азії.
Ці процеси почалися ще в середині 1990-х років. Пакистан прагнув отримати доступ до ресурсів та вийти на нові ринки, в т.ч. через будівництво трубопроводу з Туркменістаном. Для того, щоб це стало реальним треба мати пропакистанський уряд в Афганістані та забезпечення стабільної ситуації в регіоні.
Яким чином нині діятиме Пекін?
Гадаю, що Китай нині займає вичікувальну позицію тому що незрозуміло, що собою являтиме Афганістан приміром через місяць. Якщо далі триватиме громадянська війна та хаос в країні, то звичайно ні про які спільні проєкти не можу йти мова.
Якщо триватиме засилля ісламського фундаменталізму як це було у 1990-х роках, то Афганістан й надалі буде токсичною failed-state з якою просто ніхто не бажатиме мати справу. Тому включення, наприклад, до ініціативи Пекіну “Один пояс, один шлях” буде малоймовірним.
Джерело: 24tv.ua
